Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №757/64616/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/64616/25-ц

пр. № 2-7055/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, в якому просить стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 327 480,00 грн, що становить половину середньої ринкової вартості автомобіля Mitsubishi Outlander 2015 року випуску, об`ємом двигуна 1998 куб. см, типу двигуна «Н», тип палива - бензин-електрика.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 26 червня 2004 року по 18 вересня 2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року. За час шлюбу подружжям було придбано зазначений автомобіль, право власності на який було зареєстровано за відповідачем. 13 серпня 2025 року відповідач одноособово, без відома та згоди позивача, здійснив відчуження цього транспортного засобу.

Позивач зазначає, що після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства сторони не змогли досягти згоди щодо поділу спільно нажитого майна, у зв`язку з чим вона змушена була звернутися до суду. На підтвердження того, що продаж автомобіля було здійснено без її згоди та поза інтересами сім`ї, позивач посилається на такі обставини, а саме на те, що відповідач звернувся з позовом про розірвання шлюбу ще у квітні 2025 року, тобто до дати продажу автомобіля; у рішенні суду від 18 вересня 2025 року, на яке посилався і сам відповідач, встановлено, що подружжя тривалий час не проживало разом і не вело спільного господарства; щонайменше з квітня 2025 року сторони вже не вели спільного господарства, тому в серпні 2025 року позивач не могла надати згоду на продаж спільного майна, а кошти, отримані від такого продажу, не могли бути використані в інтересах сім`ї; з 2024 року позивач разом із дочкою проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де дитина навчається в школі, що також унеможливлювало отримання від неї згоди на відчуження автомобіля.

Таким чином, позивач вважає, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а його одноособовий продаж відповідачем без її згоди є порушенням її прав, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача грошову компенсацію в розмірі половини вартості відчуженого майна.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що сторони з 2018 року не проживали разом і не вели спільного господарства, що підтверджено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року про розірвання шлюбу між ними, яке набрало законної сили. Відповідач вказує, що позивач з дочкою до 2022 року мешкала у м. Коростишеві, а з початку повномасштабного вторгнення російської федерації і дотепер проживає у Німеччині. Спірний автомобіль Mitsubishi Outlander 2015 року випуску був зареєстрований за відповідачем лише 30 березня 2024 року, тобто вже після фактичного припинення шлюбних відносин, у період, коли він перебував у фактичних сімейних відносинах з іншою жінкою та вів з нею спільне господарство. Тому, на його переконання, зазначений транспортний засіб не є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, відповідач зазначив, що автомобіль був проданий 13 серпня 2025 року за 200 000,00 грн, у зв`язку з необхідністю зібрати кошти на встановлення брекет-системи спільній дочці ОСОБА_4 , про що позивач неодноразово повідомляла та наполягала. 21 листопада 2025 року він перерахував позивачці 100 000,00 грн, тобто половину виручених від продажу коштів, на лікування дитини. З огляду на викладене відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

18 грудня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю Головко Ю.Г. та передано 22 грудня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

12 січня 2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі для розгляду справи у загальному позовному провадженні.

03 лютого 2026 року від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

27 квітня 2026 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, згідно якого головуючим суддею визначено Єрмічову В.В.

04 травня 2026 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, згідно якого головуючим суддею визначено Литвинову І.В.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовну заяву підтримував, просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову і просив відмовити, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши обґрунтування сторони позивача і заперечення відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

26 червня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Житомирського обласного управління юстиції, актовий запис № 649/а. с. 7/.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26 серпня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, відповідний актовий запис № 3265, сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 5/.

18 вересня 2025 року рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/19159/25-ц, шлюб, укладений та зареєстрований, 26 червня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського обласного управління юстиції, актовий запис № 649, розірвано /а.с.8-9/.

30 березня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на транспортний засіб Mitsubishi Outlander 2015 року випуску, об`ємом двигуна 1998 куб. см, типу двигуна «Н», тип палива - бензин-електрика /а.с. 16/.

13 серпня 2025 року ОСОБА_2 продав зазначений транспортний засіб, що підтверджується договором купівлі-продажу 8046/2025/5536878 /а.с. 36-37/.

Згідно висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 42 від 16 грудня 2025 року, складеного на замовлення представника позивача ОСОБА_1 , середньостатистична ринкова вартість транспортного засобу Mitsubishi Outlander, 2015 року випуску, об`єм двигуна 1998 куб см, тип двигуна - Н, станом на 13 серпня 2026 року склала 654 960,00 грн /а.с.10-12/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною шостою статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.

Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 (провадження № 61-18866св21) та від 02 серпня 2022 року у справі № 760/23279/20 (провадження № 61-19299св21).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 464/6055/20.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить висновку, що відповідач спростував презумпцію права спільної сумісної власності подружжя щодо спірного автомобіля.

Зокрема, суд вважає доведеним, що на момент придбання та реєстрації транспортного засобу Mitsubishi Outlander 30 березня 2024 року сторони вже не проживали разом і не вели спільного господарства. Доказів наявності спільного бюджету сторін на цей період позивачем не надано.

Доводи позивача про те, що відповідач у серпні 2025 року одноособово продав автомобіль без її згоди, оскільки ще у квітні 2025 року звернувся з позовом про розірвання шлюбу, а у вересні 2025 року шлюб було розірвано, а також її посилання на проживання з дочкою у Німеччині з 2024 року, навпаки, додатково підтверджують факт окремого проживання подружжя на момент придбання транспортного засобу.

За таких обставин спірний транспортний засіб було набуто відповідачем за час окремого проживання подружжя, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а тому, відповідно до частини шостої статті 57 Сімейного кодексу України, він не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд також бере до уваги, що відповідач 21 листопада 2025 року перерахував позивачу 100 000,00 грн, тобто половину коштів, отриманих від продажу автомобіля, на лікування спільної дитини. Зазначена поведінка свідчить про добросовісність відповідача.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач належним чином спростував презумпцію права спільної сумісної власності подружжя щодо спірного автомобіля, а позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 24, 41, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-16, 316-319, 321, 368, 369, 372 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 57, 60, 63, 69, 70 Сімейного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова