Вирок від 02 листопада 2026 р. у справі №573/2779/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №573/2779/25Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/1209/26Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 227

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025200570000509 від 21 вересня 2025 року за апеляційною скаргою потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Путивльського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року, яким

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ромни, Сумської області, зі середньо-спеціальною освітою, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

з участю учасників судового провадження:

прокурора – ОСОБА_10 ,

обвинуваченого – ОСОБА_9 (в режимі ВКЗ),

захисника – ОСОБА_11 ,

потерпілих - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (в режимі ВКЗ),

у с т а н о в и л а:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Путивльського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені частинам 1, 3 статті 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 280 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у розмірі 20502 грн 20 коп.

Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Білопільського районного суду Сумської області від 30 вересня 2025 року.

Вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2025 року о 17 год 50 хв обвинувачений ОСОБА_9 , керуючи технічно справним автомобілем «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом «Bulthus» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по рівнозначній дорозі по вул. Вокзальна та вул. Центральна в с. Білани Сумського району. Під час руху, порушуючи вимоги пунктів 12.4, 16.3, 16.12 Правил дорожнього руху перед виїздом на перехрестя не надав переваги в русі автомобілю «Renault Kangoo» реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням потерпілого ОСОБА_7 , який знаходився праворуч, унаслідок чого допустив зіткнення з цим автомобілем. У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми (забою головного мозку середнього ступеня, контузійного вогнища лівої лобної частки, багатоуламкового перелому лобно - тім`яно- скроневої кісток зліва, лобного відростку виличної кістки зліва, решітчастої кістки, перелому верхньої стінки очниці зліва зі зміщенням уламків, лінійного перелому верхньої стінки очниці справа, верхньої стінки лівої верхньощелепної пазухи, забійних ран лівої надбрівної дуги, лівої скроневої ділянки та лівої вушної раковини, множинних саден лобної ділянки обличчя), що встановлено висновком судово-медичної експертизи № 11916 від 27 листопада 2025 року. Згідно із зазначеним висновком, ці тілесні ушкодження утворилися в результаті дії тупого предмета, про що свідчить їх характер, та могли утворитися за обставин дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема, правобічний пневмоторакс був небезпечними для життя, а тому за цією ознакою належить до тяжких тілесних ушкоджень.

Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/119-25/20473-ІТ від 18 грудня 2025 року, водій автомобіля «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом «Bulthus», реєстраційний номер НОМЕР_2 , мав технічну можливість запобігти виникненню дорожньо-транспортної пригоди, а допущене ним порушення вимог пункту 16.12 Правил дорожнього руху з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

Суд кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій просять вирок Путивльського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов задовольнити повністю. В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначають, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є несправедливим через м`якість, оскільки останнім вчинено тяжке кримінальне правопорушення, внаслідок якого потерпілому ОСОБА_7 заподіяно шкоду здоров`ю. Крім того, на думку потерпілих, щире каяття обвинуваченого не було дійсним та щирим, а перераховані ним кошти не можна вважати відшкодуванням моральної шкоди з огляду на тяжкість наслідків дорожньо-транспортної пригоди, зокрема тривале перебування потерпілого в комі.

Також потерпілі вважають, що суд першої інстанції безпідставно не призначив обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не врахувавши, що, останній, керуючи великогабаритним автомобілем, допустив необережність та грубу неуважність, а також не вжив жодних заходів для надання допомоги та рятування потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди й надалі не цікавився станом здоров`я потерпілого.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_7 встановлено інвалідність II групи, а заподіяна його здоров`ю шкода має незворотній характер. Водночас потерпіла ОСОБА_8 змушена постійно перебувати поруч із ОСОБА_7 під час його реабілітації. З огляду на це потерпілі вважають, що заявлені ними в цивільному позові вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У запереченні на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_9 — адвокат ОСОБА_11 зазначив, що призначене обвинуваченому покарання повною мірою відповідає вимогам кримінального закону, оскільки обране судом першої інстанції з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, а також обставин, що пом`якшують покарання.

На думку захисника, позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними засобами фактично позбавить його єдиного джерела доходу та унеможливить подальше відшкодування потерпілому моральної шкоди в розмірі, визначеному судом. При цьому характер вчиненого кримінального правопорушення не пов`язаний із перевищенням швидкості, екстремальним керуванням чи перебуванням обвинуваченого в стані сп`яніння.

Також захисник ОСОБА_11 зазначив, що під час досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_9 добровільно перерахував на банківський рахунок потерпілого ОСОБА_7 120 000 грн на відшкодування завданої шкоди, а після проголошення вироку суду додатково сплатив йому 45 000 грн. Таким чином, загальна сума коштів, добровільно сплачених ОСОБА_9 особисто на користь потерпілого, становить 165 000 грн, а з урахуванням страхових виплат потерпілий отримав загалом 586 000 грн.

Заявлену ОСОБА_7 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 950 000 грн захисник вважає явно завищеною та такою, що суперечить усталеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Крім того, на його думку, задоволення позовних вимог дружини потерпілого — ОСОБА_8 , призведе до подвійного відшкодування за один і той самий факт кримінального правопорушення, що є неприпустимим.

З огляду на викладене захисник ОСОБА_11 просить апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок суду – залишити без змін.

Позиції учасників апеляційного провадження.

У судовому засіданні потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_11 заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважали вирок суду законним та обґрунтованим.

Прокурор ОСОБА_10 вважала вирок суду першої інстації законним та обґрунтованим, а тому просила суд відмовити потерпілим у задоволенні апеляційної скарги, а вирок суду –залишити без змін.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті оскаржуваного рішення та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи та заперечення учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи встановлено, що суд першої інстанції, з`ясувавши думку учасників судового провадження щодо недоцільності дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорювалися, розглянув справу за правилами частини 3 статті 349 КПК України.

Оскільки висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, правильність кваліфікації його дій ні ним самим, ні його захисником, ні потерпілими та їх представником не оспорюються, відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України вони апеляційним судом не перевіряються.

Разом з тим доводи апеляційної скарги стосуються правильності індивідуалізації призначеного обвинуваченому покарання та обґрунтованості вирішення цивільного позову, а тому саме в цих межах підлягають перевірці апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги потерпілих про безпідставне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частин 1, 2 статті 50 КК України).

Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й достатнього заходу примусу, який ґрунтується на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяє досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

При призначенні покарання за статтею 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного (пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»).

Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції призначаючи покарання ОСОБА_9 врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, здійснює підприємницьку діяльність, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей (третя дитина на час розгляду справи в суді досягла повноліття), вчинив злочин, який відноситься до злочинів з необережною формою вини, вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, що виразилося у щирому жалю та осуді власної протиправної поведінки, просив вибачення за вчинене, під час досудового розслідування активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, частково відшкодував моральну шкоду.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та часткове відшкодування моральної шкоди, які з урахуванням особи обвинуваченого істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлено.

Статтею 75 КК України передбачено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням як форми реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку обумовлюється суспільною небезпечністю кримінального правопорушення, встановленими обставинами справи, даними про особу винного, обставинами, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

При цьому, під особою винного в аспекті застосування положень ст. 75 КК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак особи, які встановлені судом та мають значення для вирішення питання про можливість виправлення особи без відбування покарання.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_9 має постійне місце проживання, займається підприємницькою діяльністю, має на утриманні двох малолітніх дітей, має позитивну характеристику за місцем проживання.

Також суд апеляційної інстанції оцінює ставлення обвинуваченого до вчиненого, а саме належну процесуальну поведінку, неодноразове висловлення щирого жалю з приводу вчиненого та наслідків та прохання надати можливість виправитися без відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства. Станом на час апеляційного розгляду в добровільному порядку відшкодував потерпілому частину моральної шкоди на загальну суму 300 000 грн та висловив готовність подальшого відшкодування шкоди, завданої потерпілому. Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про усвідомлення протиправності вчинених ним злочинних дій.

Отже, з огляду на сукупність наведених обставин, а також необхідність забезпечення справедливого балансу між правами та свободами особи й захистом інтересів держави та суспільства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням на обвинуваченого відповідних обов`язків, передбачених ст.76 КК України, які з достатньою мірою забезпечать належну поведінку обвинуваченого в суспільстві.

Водночас колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги потерпілих про безпідставне не призначення обвинуваченому ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частиною 2 ст. 286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Як встановлено з оскаржуваного вироку, мотивуючи рішення про непризначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що обвинувачений займається підприємницькою діяльністю у сфері вантажних автомобільних перевезень, яка передбачає необхідність особистого керування вантажним автомобілем.

Проте наведене обґрунтування не свідчить про належне врахування судом усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про застосування такого додаткового покарання.

Зокрема, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам вчиненого кримінального правопорушення, а саме тому, що ОСОБА_9 , порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, рухаючись рівнозначною дорогою, перед виїздом на перехрестя не надав переваги в русі автомобілю під керуванням потерпілого ОСОБА_7 , який перебував праворуч відносно напрямку його руху, та продовжив рух. Унаслідок допущеного порушення потерпілий ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Незважаючи на те, що обвинувачений займається підприємницькою діяльністю у сфері вантажних перевезень, незастосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з огляду на характер допущеного порушення Правил дорожнього руху та тяжкість наслідків для потерпілого, не забезпечуватиме належного досягнення мети покарання. Такий висновок узгоджується і з необхідністю забезпечення превентивної функції покарання, спрямованої на запобігання вчиненню аналогічних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими учасниками дорожнього руху.

За таких обставин непризначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами свідчить про недостатнє врахування судом першої інстанції характеру вчиненого кримінального правопорушення та тяжкості його наслідків при визначенні виду і міри покарання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

З огляду на викладене вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_9 підлягає скасуванню на підставі ст. 413 КПК України у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку, за яким обвинуваченому ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України необхідно призначити основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Водночас на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 слід звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Стосовно вирішення цивільного позову колегія суддів зазначає таке.

Обвинувачений цивільний позов визнав частково, тому щодо цих оспорюваних обставин проведено судовий розгляд у загальному порядку, з дослідженням доказів, що узгоджується висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.09.2024 у справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23).

Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_7 та ОСОБА_12 у частині визначення розміру моральної шкоди, суд першої інстанції взяв до уваги, що діями обвинуваченого потерпілому ОСОБА_7 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у сильних душевних переживаннях, надзвичайному фізичному болю після вчиненого ДТП та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я. Також урахував добровільне перерахування обвинуваченим на банківський рахунок потерпілого 120 000 грн як відшкодування моральної шкоди та отримання останнім страхового відшкодування від ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншурас Груп» у загальному розмірі 421205 грн 80 коп, в тому числі 19733 грн 58 коп - страхове відшкодування витрат на лікування, 361047 грн 50 коп – відшкодування з приводу тимчасової непрацездатності, 38291 грн 44 коп – моральна шкода.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_7 , а саме про стягнення з ОСОБА_9 на його користь 280000,00 грн моральної шкоди та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 , посилаючись на те, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження, тому право вимоги відшкодування моральної шкоди належить виключно йому.

Згідно з частиною 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Частиною 1 статті 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до положень частини 5 зазначеної статті цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 статті 23 ЦК України).

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду врегульовані статтею 1167 ЦК України. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 2).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 2 частини 2).

Наведених вимог закону при розгляді зазначеного провадження суд першої інстанції дотримався не в повній мірі.

Колегія суддів, оцінюючи вимоги ОСОБА_7 щодо заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, бере до уваги наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_9 та шкодою, заподіяною здоров`ю потерпілого у виді тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, внаслідок яких йому було завдано моральних і душевних страждань. Це негативно вплинуло на його звичайний спосіб і ритм життя, зумовило необхідність тривалого лікування та потребу в постійному сторонньому догляді, викликало морально-психологічні хвилювання у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями, емоційну напругу, тривогу, стрес, відчуття болю та безпорадності, а також позбавило фізичної можливості сприяти вирішенню повсякденних питань.

Унаслідок отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди травм ОСОБА_7 встановлено інвалідність ІІ групи, що підтверджується витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 184/26/5418/В від 27 квітня 2026 року.

Щодо доводів апеляційної скарги потерпілих про недотримання судом першої інстанції принципів розумності, виваженості та співмірності під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.

Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд, зокрема в постановах від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 27 лютого 2025 року в справі № 204/2952/17.

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року в справі № 607/4341/20).

Заявлений ОСОБА_7 розмір грошового стягнення в сумі 1 950 000 грн, колегія суддів вважає завищеним з огляду на сукупність установлених обставин справи та фактично здійснені обвинуваченим виплати.

Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинуваченим на стадії досудового розслідування та судового розгляду було здійснено перерахунок на банківський рахунок потерпілого ОСОБА_7 грошових коштів на загальну суму 120 000 грн.

Крім того, згідно з долученою копією платіжної інструкції від 02 вересня 2026 року, обвинувачений додатково перерахував грошові кошти потерпілому в сумі 45 000 грн. Також до початку апеляційного розгляду обвинувачений сплатив ОСОБА_7 ще 135 000 грн.

Таким чином, станом на час апеляційного розгляду загальна сума добровільно сплачених обвинуваченим особисто коштів на користь потерпілого ОСОБА_7 становить 300 000 грн.

З огляду на ступінь впливу наслідків отриманих травм на працездатність і загальний стан здоров`я потерпілого, враховуючи обсяг його моральних страждань, порушення звичайного способу життя, укладу і побуту, тяжкість вимушених змін у життєвих обставинах, які унеможливлюють ведення повноцінного життя у зв`язку з тривалим лікуванням та реабілітацією, а також беручи до уваги посттравматичний емоційно-психологічний стан потерпілого, на засадах розумності і справедливості сума компенсації моральної шкоди у розмірі 500 000 грн повною мірою відповідатиме глибині його душевних страждань.

Відмова суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_8 , дружини потерпілого, моральної шкоди є необґрунтованою, оскільки не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та вимогам матеріального права.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Отже, наведена норма передбачає можливість відшкодування моральної шкоди не лише безпосередньо потерпілій від протиправних дій особі, а й членам її сім`ї, які внаслідок таких дій зазнали власних душевних страждань. При цьому право на таке відшкодування не залежить виключно від наявності фізичних ушкоджень у особи, яка заявляє відповідну вимогу, а пов`язується з характером і глибиною її моральних переживань, зумовлених заподіянням шкоди члену сім`ї.

У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції не надав належної оцінки характеру та глибині моральних страждань ОСОБА_8 , спричинених тяжким станом здоров`я її чоловіка внаслідок отриманих ним тілесних ушкоджень. Зокрема, перебування чоловіка в комі, усвідомлення тяжкості його стану, невизначеність щодо подальшого перебігу лікування та переживання за його життя і здоров`я об`єктивно зумовили для неї значні душевні страждання, стрес і тривогу.

Крім того, стан здоров`я потерпілого та необхідність його тривалого лікування і догляду за ним істотно вплинули на звичний спосіб життя дружини, зумовили необхідність пристосування до нових життєвих обставин, зміни повсякденного укладу та виконання додаткових обов`язків, пов`язаних із забезпеченням потреб чоловіка. Наведені обставини свідчать про те, що завдана потерпілому шкода спричинила негативні наслідки не лише для нього особисто, а й для його дружини, яка зазнала самостійних немайнових втрат.

Оцінюючи розмір моральної шкоди, колегія суддів ураховує характер і тривалість душевних страждань ОСОБА_8 , їх причинний зв`язок із протиправним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень її чоловікові, істотні зміни у звичному способі її життя, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн є співмірним із характером і глибиною моральних страждань, яких зазнала ОСОБА_8 як дружина потерпілого, та відповідає засадам розумності, виваженості й справедливості. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи наведене та те, що під час апеляційного розгляду було встановлено підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України, крім основного покарання у виді позбавлення волі, також додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскаржуваний вирок у частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового вироку — з призначенням додаткового покарання та зміною розміру відшкодування потерпілим моральної шкоди.

Керуючись статтями 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Вирок Путивльського районного суду Сумської області від 29 липня 2026 року стосовно ОСОБА_9 , скасувати в частині призначення покарання і вирішення цивільного позову, у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного за ч. 2 ст. 286 КК України основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, якщо він протягом іспитового строку терміном 1 рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_9 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не вихджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_8 100 000 (сто тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його оголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його оголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5