Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №740/4972/26 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4972/26

Провадження № 2/740/3329/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючої судді Гагаріної Т.О., за участі секретаря судового засідання Мартиненко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ніжині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -

встановив:

08.09.2026 позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) в розмірі 45 483,43 грн за прострочення сплати аліментів на утримання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 02.09.2026.

В обґрунтування посилалася на те, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19.03.2026 було стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 23.02.2026, до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Державним виконавцем було відкрито провадження ВП № 81080398 з виконання виконавчого листа № 740/880/26. Боржник свій обов`язок щодо сплати аліментів належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 31.08.2026 утворилася заборгованість зі сплати аліментів у сумі 71 682,47 грн. Разом з тим, 31.08.2026 у межах виконавчого провадження примусово з боржника було стягнуто на перераховано на користь стягувача 1 027,50 грн, у зв`язку з чим заборгованість зі сплат аліментів становить 70 654,97 грн. Загальний розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів станом на 02.09.2026 складає 45 483,43 грн.

21.09.2026 ухвалою судді позов був прийнятий до провадження, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

05.10.2026 від представника позивача адвоката Мельника О.С. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

06.10.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого, відповідач позовні вимоги не визнав. Зазначив, що стягнення неустойки (пені) можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи. У період з 23.02.2026 по 31.08.2026 утворилася заборгованість не через його умисне ухилення чи не бажання утримувати дитину, а внаслідок об`єктивних обставин, що не залежали від його волі. З 08.09.2022 він призваний на військов службу зо ЗСУ. Він був впевнений, що відрахування відбуваються автоматично бухгалтерією військової частини на підставі виконавчого листа. 26.08.2026 Ніжинським ВДВС було накладено арешт на його єдиний рахунок на виконання виконавчого листа АСП № 81080398, про що він дізнався перебуваючи на лікуванні після поранення і у нього була можливість звернутися до виконавчої служби. З відповіді від 02.09.2026 він дізнався про існування заборгованості. 17.09.2026 з його рахунку було списано 3 198,76 грн. 24.09.2026 він звернувся із письмовою заявою про списання коштів в рахунок погашення заборгованост із аліментів у сумі 27 144 грн, які знаходилися на той час на рахунку, але списання не відбулося. 02.10.2025 він оплатив 15 000 грн на рахунок, який надала виконавча служба. Таким чином, після того як йому стало відомо про заборгованість, він намагається як скоріше вирішити цю ситуацію. Також зазначив, що 15.06.2026 виконавчою службою було відкрито виконавче провадження № 81212315 на ГУ ДПС у Чернігівській області з вимогою про сплату боргу № Ф-495-17. На виконання цього провадження 03.08.2026 виконавча служба наклала арешт на рахунок в межах 55029,95 грн, після чого відбулося списання коштів з рахунку на користь ГУДПС у Чернігівськой області у сумі 49752,69 грн і винагороду на користь виконавчої служби у сумі 4975,26 грн. 18.08.2026 він звернувся до ГУ ДПС у Чернігівській області про роз`яснення існування боргу, на що 03.09.2026 останнім було прийнято рішенн № 25-01-24-01 щодо неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов`язку ОСОБА_4 і після чого скасувало всі нараховані суми, але виконавчою вже все було стягнуто і перераховано на користь ГУДПС у Чернігівськой області, яка у свою чергу не повернула кошти. На сьогодні в електронному кабінеті платника податків відображено надмірно сплачені суми з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 47552,69 грн. Отже, через заблокований рахунок будь які надходження грошових коштів одразу списувалися або блокувалися банком, що унеможливлювало самостійне перерахування аліментів на користь позивача, тому прострочення виконання зобов`язання відбулося через обставини, за які він не відповідачє, його вини в утворенні пені немає. Зауважує, що виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану унеможливило оперативне відвідування банку чи виконавчої служби для вирішення питання, але він намагається і зацікавлений розібратися у ситуації та якнайшвидше погасити суму боргу яка виникла по аліментах. Просив відмовити у задоволенні позову.

06.10.2026 від представника позивача адвоката Мельника О.С. надійшла відповідь на відзив в якому зазначив, що позивач не погоджується з доводами відповідача, вважає їх необгрунтованими не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Вважає, що вина відповідача у даному випадку є очевидною та підтверджується його свідомою бездіяльністю. Твердження про те, що він "був впевнений, що відрахування відбуваються автоматично" після винесення постанови ДВС від 18.06.2026, не витримують критики. Той факт, що відповідач протягом тривалого часу не перевіряв стан розрахунків по аліментах і не цікавився, чи отримують його діти належне утримання, свідчить не про відсутність вини, а про свідоме недбальство та ухилення від виконання батьківських обов`язків. Під час спілкування з позивачем та представниками виконавчої служби він відмовлявся надати інформацію про своє місце роботи (служби), пропонуючи "шукати через генеральний штаб", та заявляв, що йому "байдуже" на потреби дітей. Це прямо спростовує його заяви про готовність виконувати рішення суду. Щодо посилання на військову службу, як обставину непереборної сили, то це не є підставою для звільнення від сплати аліментів або пені за їх прострочення. Відповідно до чинного законодавства, військовослужбовці не звільняються від обов`язку утримувати своїх дітей. Грошове забезпечення військовослужбовців підлягає стягненню аліментів на загальних підставах. Посилання відповідача на ст. 617 ЦК України (випадок або непереборна сила) є безпідставним. Служба в ЗСУ не є форс-мажором, що унеможливлює здійснення грошових переказів, особливо з огляду на те, що відповідач отримував грошове забезпечення на банківську картку. Щодо арешту рахунків, то аргументи відповідача про те, що він не міг сплачувати аліменти через арешт його рахунків, зокрема, податковою службою 03.08.2026 та виконавчою службою 26.08.2026, не звільняють його від відповідальності за період до накладення цих арештів. Заборгованість, на яку нарахована пеня, виникла значно раніше - з лютого 2026 року. Крім того, наявність інших фінансових зобов`язань (навіть спірних) чи арештів не є поважною причиною для несплати аліментів, які мають пріоритетне значення. Той факт, що відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 15 000 грн у жовтні 2026 року та звернувся із заявами до ДВС і ДПС, не скасовує факту тривалого прострочення, яке виникло раніше, та не є підставою для звільнення від сплати пені за минулий період. Просив позовні вимоги задовольнити.

02.11.2026 від відповідача надійшло клопотання про долученян доказів та письмові пояснення. Зазначив, що як тільки він дізнався із листа-відповіді № 106429 від 02.09.2026 про заборгованість з аліментів у сумі 71682,47 грн та отримав технічну та юридичну можливість вплинути на ситуацію, він вжив негайних заходів для повного погашення заборгованості по аліментах. На цей день заборгованість погашена повністю, також сплачені аліменти за вересень 2026 року у розмірі 12 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. Вказане спростовує твердження позивача про свідоме недбальство та ухилення від виконання батьківських обов`язків. Після винесення державним виконавцем постанови від 18.06.2026 він мав законні підстави вважати, що державний механізм примусового стягення працює належним чином, а відрахування з його грошового забезпечення відбуваються автоматично. Наголошує, що він не мав на меті ухилитися від сплати аліментів, не вчиняв дій для унеможливлення стягнення аліментів у примусовому порядку, а також дій, які можуть вказувати на штучне погіршення матеріального становища, що вказує на відсутність в його діях умислу та вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

03.11.2026 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

04.11.2026 від відповідача надійшло клопотання про долученння до матеріалів справи довідки про відсутність заборгованості зі сплати аліментів та просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази по справі, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 196 СК України передбачена відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками, тощо. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку, неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові витрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Отже, з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов`язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня і нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 11.09.2013 в справі № 6-81цс13, від 01.10.2014 № 6-149цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-94цс15.

Згідно ч.1,2 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670 сво 19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Судом встановлено, що згідно рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19.02.2026 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти у розмірі 1/3 однієї третьої заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.02.2026 і до досягнення старшою дитиною повноліття. Рішення суду набрало законної сили 21.04.2026.

21.04.2026 Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області видано виконавчий лист.

Постановою державного виконавця Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Кошман О.І. від 26.05.2026 було відкрито виконавче провадження ВП № 81080398.

У межах виконавчого провадження ВП № 81080398 державним виконавцем 18.06.2026 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_2 . Державним виконавцем втановлео, що ОСОБА_2 отримує дохід у військовій частині НОМЕР_1 . Станом на 31.03.2026 за боржником значиться заборгованість по аліментах у розмірі 12 034,48 грн. Бухгалтеру самостійно донарахувати заборгованість з 01.04.2026, з урахуванням боргу по 31.03.2026. Копію постанови направлено для виконання до в/ч НОМЕР_1 .

26.08.2026 державний виконавець Луньова О.О. винесла постанову про арешт коштів боржника.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів Ніжинського ВДВС СМРУ станом на 31.08.2026 заборгованість відповідача за період з лютого 2026 року по серпень 2026 року становить 71 682,47 грн.

Судом встановлено, що 29.09.2026 відповідач у написаній ним заяві до начальника Ніжинського ВДВС повідомив про списання коштів з його рахунку на сплату аліментів та просив повідомити чи було направлено виконавцем на місце його роботи постанову про звернення стягнення на заробітну плату та докази отримання даної постанови.

З наданих відповідачем матеріалів, зокрема, відповідно до рішення військово-лікарської комісії (ВЛК ДУ «ІТО НАМН України) від 16.07.2026, ОСОБА_2 рекомендовано надати відпустку на 30 календарних днів за станом здоров`я.

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 ЗСУ ОСОБА_2 20.10.2024 отримав поранення пов`язане з виконанням обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини, яка відноситься до тяжких, у зв`язку з чим перебував на лікуванні та було здійснене оперативне лікування 15.07.2026.

Відповідач на цей час перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Як встановлено судом, виконавчий лист був пред`явлений позивачем до виконання у травні 2026 року та виконавче провадження було відкрито постановою державного виконавця від 26.05.2026.

Судом також встановлено, що 18.06.2026 державним виконавцем було звернуто стягнення на заробітну плату боржника, а саме направлено до військової частини НОМЕР_1 для здійснення утримання із заробітної плати та обв`язок донарахування заборгованості зі сплати аліментів з 01.04.2026 покладено на бухгалтера військової частини.

Разом з тим, після отримання копії постанови про про арешт коштів боржника від 26.08.2026, відповідач почав вчиняти активні дії щодо сплати заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_1 , що вбачається з копій платіжних інструкцій від 31.08.2026 – 1027,50 грн, 18.09.2026 – 3195,49, 05.10.2026 – 15000 грн, 12.10.2026 – 9850 грн, 16.10.2026 – 14630 грн, 22.10.2026 – 17294 грн, 27.10.2026 – 10400 грн, 27.10.2026 – 300 грн, всього на загальну суму 71696,99 грн, та 30.10.2026 – 12000 грн.

На відсутність умислу відповідача щодо ухилення від сплати аліментів вказує також те, що він вжив всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання, а саме, добровільно, без жодного примусу та у короткий термін віднайшов кошти для сплати заборгованості, сплатив її у повному обсязі

Також з довідки Ніжинського ВДВС вбачається, що по виконавчому провадженню АСВП №81080398 заборгованість по аліментам станом на 01.10.2026 у ОСОБА_2 відсутня, тому, на переконання суду, не є слушними твердження позивача щодо навмисного та свідомого ухилення відповідача від сплати аліментів за весь період з урахуванням встановлених судом обставини.

Окрім цього, позивачем не було надано суду доказів про те, що позивач до дня звернення виконавчого листа до примусового виконання (26.05.2026) зверталася до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку, повідомивши йому про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів, тому відсутні підстави для нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментних платежів за весь період, обраний позивачем, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами.

Враховуючи вищенаведене та встановлене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату аліментів, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами. Тобто, відповідачем спростовано презумпцію вини платника аліментів.

Оскільки позивач звільненена від сплати судового збору, судові витрати на підставі п. 1 ч.2 ст.4 4 Закону «Про судовий збір» слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Т.О.Гагаріна