Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №732/910/26 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/910/26

Провадження 2/732/558/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

29 жовтня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді – Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання – Пінчук С. М.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Городня за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Підмогильну Ярославу Ярославівну звернулася до Городнянського районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому представник позивачки просила:

визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння, загальною площею 45,9 кв. м, в тому числі житловою площею 26,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбане згідно з Договором купівлі-продажу №2727 від 11.10.2007, посвідченого приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Совою В. Ф., та земельну ділянку, кадастровий номер 74214101100:00:002:2000, площею 0,0816 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , набута згідно з рішенням органу місцевого самоврядування, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016, видавник: Городнянська міська рада Чернігівської області;

визнати за позивачкою право власності на частину домоволодіння, загальною площею 45,9 кв. м, в тому числі житловою площею 26,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбане згідно з Договором купівлі-продажу №2727 від 11.10.2007, посвідченого приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Совою В. Ф.;

визнати за позивачкою право власності на частину земельної ділянки кадастровий номер 74214101100:00:002:2000, площею 0,0816 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , набута згідно з рішенням органу місцевого самоврядування, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016, видавник: Городнянська міська рада Чернігівської області.

Також представник позивачки просила стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір у розмірі 3473,18 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Позов обґрунтовується тим, що 28.03.2003 між сторонами був укладений шлюб. Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року шлюб між сторонами розірваний. За час шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя придбало домоволодіння, загальною площею 45,9 кв. м, житловою площею 26.9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу №2727 від 11.10.2007) та земельну ділянку, кадастровий номер 74214101100:00:002:2000, площею 0,0816 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (рішенням органу місцевого самоврядування, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016, видавник: Городнянська міська рада Чернігівської області).

Після припинення фактичних шлюбних відносин сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, а тому виникає необхідність в судовому вирішенні даного спору. Крім цього, на початку червня 2026 року позивачка дізналася, що відповідач має намір продати спільне сумісне майно, добровільно домовитися сторонам не вдалося, а тому позивачка бажає поділити спільне сумісне майно у судовому порядку та звертається до суду із вказаним позовом.

Ухвалою судді від 16 червня 2026 року позов прийнятий до розгляду та відкрите провадження у справі. Справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08 липня 2026 року підготовче провадження у справі закрите, а справа призначена до судового розгляду на 21.09.2026.

21.09.2026 судове засідання було відкладене за клопотанням представника позивачки для надання часу для врегулювання спору мирним шляхом.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

25.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивачки – адвоката Підмогильної Я. Я. надійшло письмове клопотання, в якому представник позивачки просила позовні вимоги задовольнити частково, в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання за позивачкою права власності на частину вказаного домоволодіння. В іншій частині представник позивачки просила позовні вимоги залишити без задоволення, адвокат також просила стягнення витрат на правничу допомогу залишити без задоволення. Крім цього, у поданому клопотанні адвокат Підмогильна Я. Я. просила провести розгляд справи без її участі та участі позивачки (а. с. 109-110).

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

30.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача – адвоката Березовського О. Д. надійшла заява про розгляд справі за його відсутності та відсутності відповідача. Також у поданій заяві адвокат Березовський О. Д. зазначив, що заявлені позивачкою позовні вимоги лише в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя спільного житлового будинку та визнання за сторонами права власності на частини спірного домоволодіння відповідач визнає в повному обсязі та не заперечує з приводу їх задоволення. З огляду на визначений ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності, відповідач також не заперечує з приводу залишення без задоволення іншої частини заявлених позивачкою вимог, які стосуються земельної ділянки площею 0,0816 га. Крім цього, просив вимогу відповідача щодо стягнення із позивачки витрат на правничу допомогу залишити без розгляду (а. с. 112-113).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заяви представників позивачки та відповідача з проханням розглянути справу за їх відсутності та відсутності самих сторін судом задоволені.

30.06.2026 до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 позов не визнає. Мотивує це тим, що доводи позивачки щодо неможливості добровільно поділити спільне сумісне майно подружжя, придбане під час шлюбу, не відповідають дійсності. Представник відповідача вказує, що після розірвання шлюбу відповідач жодних перепон позивачці у проживанні і користуванні спільним будинком не чинив, відповідач не вчиняв і не вчиняє жодних дій, які б перешкоджали або унеможливлювали як безперешкодний доступ, так і проживання позивачки у спільному будинку сторін. Задокументованих фактів сварок, суперечок між сторонами за вказаний період зафіксовано не було, і про це навіть позивачка не зазначає у позові. Отже, з моменту розірвання шлюбу і по даний час позивачка безперешкодно продовжує проживати у спільному будинку, сторони разом користуються будинком і жодних суперечок між ними з цього приводу не виникає. ОСОБА_2 не заперечує та визнає, що спірний будинок є спільною сумісною власністю сторін і, що позивачка має право на свою частку, яка в силу положень сімейного законодавства є рівною з часткою відповідача та складає половину домоволодіння. Жодних розмов між сторонами щодо розподілу спільного майна не виникало, і саме тому відповідач був здивований, коли отримав із суду копію позову. Відповідач заявляє, якщо б позивачка запропонувала документально оформити її половину будинку, то сторони могли це зробити в позасудовому порядку і це було б дешевше, ніж у судовому порядку.

Саме тому відповідач категорично не погоджується із доводами позивачки щодо наявності спору з приводу поділу спільного будинку. Жодних доказів вчинення позивачкою врегулювання питання поділу спільного будинку в позасудовому порядку та відмови відповідача від цього позовна заява не місить. Відповідач наполягає, що він не відмовляв позивачці у добровільному (нотаріальному) поділі майна, бо позивачка навіть до нього не зверталася. Саме тому сторона відповідача цілком обґрунтовано вважає, що подання цього позову за відсутності порушеного права є очевидним зловживанням процесуальними правами з боку позивачки та свідчить про штучне створення прецеденту судового спору.

Підтвердженням викладеному може слугувати і обраний позивачкою спосіб захисту нібито її порушених прав шляхом поділу спільного сумісного майна подружжя, який зводиться виключно до вимоги про визнання домоволодіння спільною сумісною власністю і визнання за позивачкою права власності на частину будинку, за відсутності вимоги про реальний поділ майна, що однозначно вказує на відсутність між сторонами спору.

Доводи позивачки про те, що вона дізналася про намір відповідача продати спільне майно, що і спонукало її звернутися до суду, є надуманими, оскільки яким чином відповідач міг відчужити спільне майно подружжя без згоди позивачки невідомо.

Отже, наведені в позові доводи позивачки щодо існування між сторонами спору та порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав позивачки є непереконливими, не підтверджуються належними і допустимими доказами та не відповідають фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю сторін домоволодіння та визнання за позивачкою права власності на частину спірного домоволодіння.

Щодо вимог позивачки про визнання спільною сумісною власністю сторін земельної ділянки площею 0,0816 га, кадастровий номер 7421410100:00:002:2000, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на частину вказаної земельної ділянки, представник відповідача звертає увагу на наступне. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.12.2016 за №75063355 вказана земельна ділянка на праві власності зареєстрована 05.12.2016 за ОСОБА_2 . Підставою для реєстрації стало відповідне рішення Городнянської міської ради б/н від 18.10.2016. Спірну земельну ділянку відповідач набув у власність в порядку безоплатної приватизації на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що підтверджується технічною документацією і рішенням органу місцевого самоврядування.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Отже, положення сімейного законодавства чітко вказують на те, що земельна ділянка, яку відповідач набув у власність внаслідок приватизації є його особистою приватною власністю і вона, відповідно, не може бути спільною сумісною власністю подружжя. Саме тому твердження позивача в частині того, що спірна земельна ділянка була придбана сторонами за спільні сумісні кошти подружжя і на неї розповсюджується режим спільного сумісного майна, не відповідають дійсності.

Посилаючись на норми цивільного законодавства, практику Верховного Суду, представник відповідача зазначає, що вимоги позивачки в частині визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю та визнання за нею права власності на частину вказаної земельної ділянки задоволенню не підлягають, оскільки не передбачають умови одночасного присудження відповідачу, як власнику земельної ділянки, грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку. Разом з тим, виправити цей недолік на даний час вже неможливо, так як при зверненні в позовом до суду позивачка не вчинила дій та не внесла на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми вартості частку земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, пред`явлений позов з огляду на предмет та підстави позову і зміст викладених у позовній заяві позовних вимог відповідач не визнає та заперечує з приводу його задоволення.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, в тому числі, витрат на правничу допомогу, то представник відповідача зазначає, що сума 20000,00 грн є необґрунтовано завищеною. Вказані витрати не підтверджені належними документами та відсутнє їх правове обґрунтування.

Також відповідач заявляє, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи та пов`язаний із отриманням кваліфікованої правничої допомоги, в тому числі, з представництвом його інтересів адвокатом, складає 20000,00 грн. Розмір судових витрат підтверджений відповідними документами (а. с. 52-57).

07.07.2026 від представника позивачки – адвоката Підмогильної Я. Я. до суду надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що у відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовним вимог, посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7421410100:00:002:2000 є особистою приватною власністю відповідача, оскільки була оформлена у порядку безоплатної приватизації у 2016 році. Позивачка не погоджується із зазначеними доводами, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, вибірковому тлумаченні судової практики Верховного Суду, не враховують фактичні обставини даної справи. Відповідач фактично зводить весь спір лише до способу оформлення земельної ділянки, повністю ігноруючи правову природу спірних правовідносин та нерозривний зв`язок земельної ділянки із житловим будинком.

Щодо правового режиму житлового будинку. Обставини придбання сторонами житлового будинку є встановленими та не заперечуються відповідачем. Як убачається з матеріалів справи, спірний житловий будинок був придбаний сторонами за договором купівлі-продажу від 11.10.2007 під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому обставина щодо належності житлового будинку до спільної сумісної власності сторін є встановленою.

Щодо правового режиму земельної ділянки. Основним аргументом відповідача є твердження про те, що земельна ділянка була оформлена лише у 2016 році, а тому вона не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак вказаний висновок є помилковим. Відповідач фактично ототожнює момент державної реєстрації права власності із правовим режимом майна. Разом із тим державна реєстрація права власності сама по собі не визначає характер права та не змінює підстав його виникнення. У даному випадку земельна ділянка була передана рішенням органу місцевого самоврядування саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, який уже перебував у спільній сумісній власності сторін. Тобто виникнення права на земельну ділянку безпосередньо пов`язане із вже існуючим житловим будинком. Земельна ділянка не набувалася відповідачем як окремий самостійний об`єкт цивільних прав. Вона була оформлена саме для забезпечення можливості належної експлуатації спільного житлового будинку. За таких обставин, правовий режим земельної ділянки не може визначатися ізольовано від правового режиму житлового будинку.

Предметом спору є не лише порядок набуття земельної ділянки, а й її правовий зв`язок із житловим будинком. Саме тому правова оцінка спірних правовідносин повинна здійснюватися із застосуванням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово роз`яснював, що ст. 129 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України закріплюють принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі. За загальним правилом земельна ділянка слідує за нерухомим майном, якщо інше не встановлене законом чи договором.

Відповідач, обґрунтовуючи свою правову позицію, посилається лише на окремі постанови Верховного Суду щодо правового режиму земельних ділянок, набутих у порядку безоплатної приватизації.

Отже вирішуючи спір, суд повинен врахувати не лише спосіб оформлення права власності на земельну ділянку, а й те, що вона була сформована та передана саме для обслуговування житлового будинку, який сторони набули у спільну сумісну власність під час шлюбу. Лише комплексна оцінка зазначених обставин відповідає вимогам ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду (справа №910/18560/16, справа №921/158/18, справа 263/6022/16-ц та справа №200/606/18).

На думку представника позивачки, відзив фактично ґрунтується на тому, що право власності на земельну ділянку виникло лише після його державної реєстрації у 2016 році. Такий підхід є помилковим, оскільки державна реєстрація підтверджує вже набуте право, однак сама по собі не визначає його правовий режим. Із поданого відзиву не вбачається надання належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка за своїм правовим режимом не пов`язана із житловим будинком та є самостійним об`єктом права особистої приватної власності.

Доводи відзиву не спростовують заявлених позовних вимог, і сам по собі факт оформлення права власності на земельну ділянку у 2016 році не є достатньою правовою підставою для висновку про її особистий правовий режим. З огляду на викладене, представник позивачки просить прийняти відповідь на відзив (а. с. 75-81).

Інших заяв та клопотань від сторін не надійшло.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, а тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З огляду на те, що сторона позивачки у клопотанні від 24.09.2026 просила залишити без задоволення позовні вимоги в частині визнання спільною сумісною земельної ділянки, кадастровий номер 74214101100:00:002:2000, площею 0,0816 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , набутої згідно з рішенням органу місцевого самоврядування, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016, видавник: Городнянська міська рада Чернігівської області, та визнання за нею права власності на частини вказаної земельної ділянки, суд вважає за недоцільне досліджувати докази та з`ясовувати обставини щодо зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Враховуючи принцип диспозитивності, позивач має абсолютне право подати заяву (клопотання) про залишення частини позовних вимог без задоволення на будь-якій стадії судового процесу. Воно залежить виключно від волі позивача, і останній не зобов`язаний пояснювати суду мотиви чи обґрунтовувати причини подання такого клопотання. Суд не має повноважень відмовити у задоволенні такої заяви.

Отже, клопотання представника позивачки про залишення без задоволення позовних вимог в частині визнання спільною сумісною спірної земельної ділянки та визнання за позивачкою права власності на частину вказаної земельної ділянки, підлягає задоволенню.

Дослідивши письмові докази та вивчивши матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов такого висновку.

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року (справа №732/211/23) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстрований 28 березня 2003 року виконкомом Андріївської сільської ради Городнянського району Чернігівської області, актовий запис №01, був розірваний (а. с. 15-17). Рішення набрало законної сили 11.05.2023.

Отже, судом установлено, що сторони з 28 березня 2003 року до 10 квітня 2023 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5005942259938-18396851035 від 03.06.2026 домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності – договір купівлі-продажу №2727 від 11.10.2007, посвідчений Городнянським приватним нотаріусом Совою В. Ф. (а. с. 19).

Відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння від 11 жовтня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Совою В. Ф., зареєстрованого в реєстрі за №2727, ОСОБА_2 придбав у власність домоволодіння з відповідними надвірними будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 . У пункті 4.2 договору зазначено, що покупець заявляє та гарантує, що його дружина ОСОБА_1 у своїй заяві, доведеній нотаріусом до відома продавця, згодна на купівлю вищезгаданого домоволодіння за спільні сумісно нажиті кошти, про що свідчить заява, яка зберігається в справах нотаріуса (а. с. 20-21).

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16610313 від 12.11.2007 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 2727 від 11.10.2007, форма власності приватна, частка 1/1 (а. с. 22).

З технічного паспорта на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що відповідно до технічної характеристики будівель та споруд зазначено: А-1 жилий будинок, а-1 сіни, загальною площею 45,9 кв. м, в тому числі житловою площею 26,9 кв. м, та підсобною площею 13,7 кв. м, , Б-1 сарай, В-1 погріб з люком, 1-2 огорожа (а. с. 22-23).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Вказані норми закону регламентують презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Дана презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина 1 статті 60 СК України).

У п.19 постанови Пленуму ВССУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначалося, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуде за час шлюбу.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 березня 2003 року по 10 квітня 2023 року.

Під час перебування у шлюбі сторонами було придбане домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2007, право власності на який відповідач зареєстрував на своє ім`я.

З дослідженого в судовому засіданні договору купівлі-продажу вбачається, що спірне домоволодіння відповідачем було придбане зі згоди позивачки, та жодних застережень щодо купівлі вказаного домоволодіння за власні кошти відповідача у договорі не міститься, що свідчить про придбання будинку в інтересах сім`ї.

Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 10.04.2023.

Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд вважає доведеним, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, а тому спільне майно подружжя підлягає поділу по частині кожному.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Слід зазначити, що сторони первісно просили стягнути витрати на правничу допомогу.

У подальшому, під час судового розгляду, представник позивачки у клопотанні поданому 24.09.2026 просила залишити без задоволення вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу. Представник відповідача також подав клопотання від 29.09.2026 про залишення без розгляду вимоги відповідача про стягнення із позивачки витрат на правничу допомогу.

З урахуванням поданих клопотань представниками обох сторін, враховуючи принцип диспозитивності та право сторін вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд, питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, судом не вирішується.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмір 2402 грн 19 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 12, 81, 89, 133, 141, 211, 247, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння, загальною площею 45,9 кв. м, в тому числі, житловою площею 26,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбане згідно договору купівлі-продажу №2727 від 11.10.2007, посвідченого приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Совою В. Ф.

Визнати за позивачкою право власності на частину домоволодіння, загальною площею 45,9 кв. м, в тому числі, житловою площею 26,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбане згідно договору купівлі-продажу №2727 від 11.10.2007, посвідченого приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Совою В. Ф.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2402,19 грн.

В іншій частині позову, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений і підписаний 04.11.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя А. О. Бойко