Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №464/4896/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/4896/26

пр.№ 2/464/3219/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2026 Сихівський районний суд міста Львова у складі головуючого судді Чорна С.З., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,

встановив:

представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Реалайнс фінанс" звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 38 630,39 грн. та інфляційні втрати у розмірі 127 504,82 грн., що всього складає - 166 135,21 грн. Стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24.10.2012 по справі № 1319/7709/2012 задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № CNL-6010092006 від 03.04.2006 року у сумі 262937, 75 грн. та 2244,37 грн. судових витрат. 26.07.2024 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Реалайнс Фінанс» укладено договір факторингу № 0720241-РА про відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-6010092006 від 03.04.2006 року укладеного з ОСОБА_1 та договором поруки укладеним із ОСОБА_2 таким чином до позивача перейшли усі права вимоги погасити борг за рішенням суду. Наразі рішення суду не виконано, борг не погашений, у зв`язку із чим позивач вважає, що в нього наявне право на стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційні витрати і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. За базу нарахування зобов`язання, позивач брав розмір боргу встановлений судом у сумі 265182,12 грн. Згідно розрахунку, викладеного у позовній заяві інфляційні витрати нараховано за період з 02.07.2017 по 23.02.2022, згідно встановленого індексу інфляції у відповідні місяці спірного року, що становлять 127 504,82 грн. Штрафні санкції у розмірі 3% річних нараховано за період з 02.07.2017 по 23.02.2022, та становлять 38630,39 грн. Таким чином, за період прострочення виконання грошового зобов`язання, що становить 1789 дні, позивач просить стягнути 166 135,21 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою від 04.08.2026 прийнято до розгляду даний позов та відкрито провадження за правилами спрощеного без виклику сторін.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, рішення суду.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При дослідженні доказів судом встановлено наступне.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24.10.2012 задоволено позовну заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № CNL-6010092006 від 03.04.2006 року у сумі 262937,75 грн. та 2244,37 грн. судових витрат.

З договору факторингу № 0720241-РА від 26.07.2024, реєстру боржників, виписки з особового рахунку вбачається, що ТОВ «Реалайнс Фінанс» у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за кредитним договором № CNL-6010092006 від 03.04.2006 року укладеного з ОСОБА_1 та договором поруки укладеним із ОСОБА_2 , таким чином до позивача перейшли усі права вимоги щодо стягнення боргу за рішенням суду.

При вирішенні спору, суд зважає на наступне.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Як вбачається із постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19): "преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень".

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (Постанова ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15, від 03.10.2023 №366/203/21)

Судове рішення не породжує грошове зобов`язання й не змінює правовідносини сторін.

Дія положень статті 625 ЦК України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов`язання виражене у грошових одиницях (ст.524, 533-535, 625 ЦК України) (Постанова ВП ВС від 11.04.2018 №758/1303/15, від 19.06.2019 №703/2718/16, від 04.02.2020 №912/1120/16).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі мають перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з кредитного договору № CNL-6010092006 від 03.04.2006 року у сумі 262937, 75 грн., що підтверджується рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24.10.2012 у справі № 1319/7709/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 . ОСОБА_2 на користь кредитора заборгованості за кредитним договором у розмірі 262937,75 грн. та 2244,37 грн. судового збору.

Отже, судовим рішенням від 24.10.2012 року у справі № 1319/7709/2012 підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед кредитором у розмірі 262937,75 грн. та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.

Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.

Частиною 2 статті 625 ЦК встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні витрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем судового рішення, позивач користуючись правом встановленим ст. 625 ЦПК України, нарахував за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 інфляційні витрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивачем надано розрахунок суми 3 % річних та суми інфляційних втрат за період з 08.07.2022 по 16.06.2025, у відповідності до яких позивачем нараховано 3 % річних у сумі 11 754,55 гривень, а також інфляційні втрати у розмірі 45 298,30 гривень.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14- 154цс18), від 04.06.2019 року по справі № 916/190/18 (провадження № 12- 302гс18).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц, оскільки внаслідок невиконання боржником основного зобов`язання, у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних витрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим, таке зобов`язання є триваючим.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладеними у постановах від 10 квітня 2018 року по справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року по справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року по справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року по справах № 905/2324/17 та № 922/175/18 про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Також, відповідно до постанови ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) слідує, що вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Разом із цим суд доходить висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості, нарахованої за період до 02.02.2018 року, у зв`язку зі спливом позовної давності. При цьому суд враховує положення статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, а також законодавчі зміни щодо перебігу позовної давності в період дії карантину та воєнного стану. Відповідно до Закону України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025 року, перебіг позовної давності поновлено з цієї дати. З огляду на те, що позов подано 06.07.2026 року, позовна давність щодо зазначених нарахувань спливла, а тому, за наявності заяви сторони у спорі про застосування позовної давності, відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТзОВ «Реалайнс Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання слід задовольнити частково у розмірі 106 917,38 грн інфляційних витрат та 32 027,65 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання

Відповідно до вимог ст.141, 142 ЦПК України, задовольняючи позовні вимоги частково з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 226,66 грн.

На підставі статей 525, 526, 527, 530, 610, 625 634, 639, 1048, 1054 ЦК України, керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 247, 263-265, 280-289 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання задоволити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 32 027,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 106 917,38 грн., що всього складає - 138 945,03 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» сплачений судовий збір по 1 113,33 грн.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч.1ст.355ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс», місцезнаходження: м. Харків, вул. Науки, 58 оф. 405, код ЄДРПОУ 44544575;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2

Суддя