Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №260/537/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/537/26 пров. № А/857/33034/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (головуючий суддя Плеханова З.Б., м.Ужгород) у справі №260/537/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльністю протиправною і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

03.02.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159; зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2026 року , відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Позов обгрунтовує тим, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №260/6273/25, відповідачем було виплачено індексацію грошового забезпечення. Однак, при цьому передбачену законодавством компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення протиправно не виплачено.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2026 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що згідно преюдиційного рішення на військову частину НОМЕР_1 не покладено обов`язку щодо нарахування та виплати компенсації відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому підстави для здійснення такої виплати відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що рішення суду було виконано добровільно та у встановлені строки, а до моменту набрання ним законної сили відповідні виплати не були нараховані, що виключає можливість застосування компенсаційного механізму. Також, апелянт обґрунтовує свою позицію положеннями Закону №2050-III та Порядку №159, зазначаючи, що компенсація можлива лише у разі затримки виплати вже нарахованих доходів, які мають систематичний характер, зокрема грошового забезпечення. Водночас, підкреслюється, що право на компенсацію індексації грошового забезпечення виникає лише після внесення змін до статті 2 вищевказаного Закону Законом України №1214-IX від 04.02.2021, тоді як виплати позивачу здійснені за період до внесення таких змін. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що відсутні передбачені законом умови для нарахування компенсації. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до Витягу з Наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби " Про особовий склад" від 13.05.2025 р. №681-ОС Майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-045371), інспектора прикордонної служби 1 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), звільненої з військової служби наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.05.2025 №644-ОС за підпунктом «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з наданням права носіння військової форми, у відставку.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо неправильного нарахування та виплати грошового забезпечення, а саме індексації, у період із 01 січня 2012 року по 28 лютого 2018 року позивач оскаржив таку в судовому порядку.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №260/6273/25 зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 та з врахуванням виплачених сум.

Як зазначається, НОМЕР_2 прикордонний загін фактично виконав судове рішення та у січні 2026 року здійснив перерахування позивачу належних сум індексації грошового забезпечення, що підтверджується платіжною інструкцією № 224 від 16 січня 2026 року.

Водночас, при виконанні рішення суду відповідачем не було здійснено виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, як це передбачено статтею 4 Закону України від 19.10.2000 №2050-III.

У подальшому представником позивача 19 січня 2026 року було направлено адвокатський запит щодо виплати такої компенсації, однак листом від 27.01.2026 року відповідач повідомив про відсутність правових підстав для її нарахування. При цьому, представник позивача зазначає, що суд у рішенні від 22 жовтня 2025 року зазначив передчасність відповідної вимоги на момент розгляду справи, однак після фактичної виплати заборгованості та звернення позивача із відповідною заявою, відповідач відмовив у здійсненні компенсації, що, на думку заявника, свідчить про порушення його прав.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (Порядок).

Відповідно до ст.1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в розумінні ст.2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до ст.3 Закону №2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст.4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Вищевказане кореспондується також з нормами Порядку.

Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, колегія суддів вважає, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20.

Крім того, Верховний Суд у поставові від 20.10.2022 року у справі №140/862/19 та ухвалі від 01.05.2024 року у справі №600/4650/23-а наголосив, що «з системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу».

Апеляційний суд зазначає, що передбачена законодавством сума грошового забезпечення ОСОБА_1 у встановлені строки виплачена не була. З огляду на що суд вважає, що позивач має право на отримання передбаченої Законом №2050 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення, зокрема індексації, нарахованої та виплаченої у зв`язку із проходженням військової служби, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 із заявою щодо виплати такої компенсації не зверталася, оскільки таке спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов`язання НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 260/537/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар