Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №380/3604/26
Суддя: Довга Ольга Іванівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3604/26 пров. № А/857/33249/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (головуючий суддя Грень Н.М., м.Львів) у справі №380/3604/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку, -
В С Т А Н О В И В:
02.03.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 29.02.2024 по 19.02.2026 (включно); стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 142406,80 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.
Позов обгрунтовує тим, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з нею в частині виплати індексації грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. Оскільки грошове забезпечення не виплачене в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, вона має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Стверджує, що загальна сума грошового забезпечення, на яку вона має право в редакції до набрання чинності 19.07.2022 року Законом №2352-ІХ і після цього, становить 142406,80 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 29.02.2024 по 19.02.2026 (включно). Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 142406,80 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 №НГУ наказом №64 від 29.02.2024. На виконання рішення суду, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахував та виплатив кошти 19.02.2026 у сумі 210568,44 грн. 19.07.2022 набрав чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів” щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичної виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. Оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставними. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 64 від 29.02.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №380/24429/24 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткових розмірів премії під час перерахунку грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а саме премій у належних відсоткових розмірах, установлених їй до проведення перерахунку на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі № 380/11530/24: 145% в розрахунковий період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2021 року; 180% в розрахунковий період січень 2022 року; 260% в розрахунковий період з 01 лютого 2022 року по 31 січня 2023 року; 550% в розрахунковий період з 01 лютого 2023 року по 19 травня 2023 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
На виконання вказаного рішення відповідач 19.02.2026 у справі №380/24429/24 виплатив грошове забезпечення у розмірі 210568,44 грн., що підтверджується копією виписки.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся в суд першої інстанції.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регулюються Кодексом законів про працю України (КЗпП України).
За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 116 КЗпП України у редакції як до 19.07.2022 так і у чинній редакції, встановлено обов`язок роботодавця щодо виплати всіх сум, які належать працівнику у день його звільнення.
Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною першою статті 117 КЗпП України у чинній редакції передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Позивача виключено зі списків особового складу 29.02.2024 року, а індексацію грошового забезпечення у повному розмірі виплачено 19.02.2026 року.
Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача.
Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, апеляційний суд зазначає наступне.
В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: “Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).”.
Період розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 01.03.2024 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 18.02.2026 (день, що передував остаточному розрахунку при звільнені).
Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в період з 01.03.2024 по 01.09.2024, тривалість 184 календарних дні.
У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справа № 420/23176/21 зазначено, що “…індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.”.
Положеннями пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями, визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Спеціальною нормою, абзацом другим пункту 7 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що розмір грошового забезпечення, який належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому, продовжується у цьому абзаці, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відтак, для обрахунку середнього заробітку суд враховує календарні дні.
У відповідності до підп. “з” п.1 розділу І, п.5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.
Відповідно до абзацу четвертого п.2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становив у грудні 2023 року 39502,50 грн, у січня 2024 року – 8482,50 грн.
Кількість календарних днів за грудень 2023 - січень 2024 становить 62 день.
Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 319,75 грн (47985,00 грн / 62 дні).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 47985,00/62 дні = 773,95 грн в день.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 142406,80 грн (773,95 грн *184 календарних дні).
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 142406,80 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 132645,09 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 380/3604/26 – без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддяО. І. Довга
суддіІ. І. Запотічний
Т. І. Шинкар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua