Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №681/1443/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 681/1443/23

Провадження № 2/369/1100/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

за участю позивача

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полонського районного суду Хмельницької області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 квітня 2022 року позивач ОСОБА_1 за направленням Полонської районної філії Хмельницького обласного центру зайнятості звернувся з метою працевлаштування на посаду офісного службовця (бухгалтерія) до відповідача ФОП ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що під час телефонної розмови з представником роботодавця він повідомив про те, що є внутрішньо переміщеною особою та особою з інвалідністю, після чого йому було повідомлено, що роботодавця цікавлять молоді за віком особи жіночої статі, а внутрішньо переміщені особи та особи з інвалідністю його не цікавлять.

Як вказує позивач, 02 травня 2022 року під час зустрічі з представником роботодавця його не було розпитано про професійні навички, не проведено анкетування чи перевірку його освіти, натомість відмовлено у працевлаштуванні без належного з`ясування його відповідності вимогам вакантної посади. Надалі, після письмового звернення до відповідача від 19 травня 2022 року з проханням повідомити причини відмови у працевлаштуванні та правові підстави такого рішення, позивач отримав відповідь від 27 травня 2022 року, в якій, за його твердженням, не було наведено належного обґрунтування відмови.

Позивач також зазначає, що звертався до Управління Держпраці у Хмельницькій області та інших державних органів із проханням перевірити обставини відмови у працевлаштуванні. Однак, як убачається з отриманих ним відповідей, проведення відповідних заходів державного нагляду було обмежене у зв`язку з дією воєнного стану.

На думку позивача, відмова у працевлаштуванні була необґрунтованою та дискримінаційною, оскільки була пов`язана з його статусом внутрішньо переміщеної особи та наявністю інвалідності. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушив його право на працю, принцип рівності та недопущення дискримінації, завдав шкоди його честі й гідності та спричинив моральні страждання.

Позивач посилається на те, що внаслідок зазначених подій його психоемоційний стан погіршився, у зв`язку з чим він звернувся за психологічною допомогою, а на підтвердження моральних страждань надав психологічне заключення від 01 серпня 2022 року.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 2 010 000,00 грн, який розрахований як розмір компенсації витрат роботодавця на заробітну плату внутрішньо переміщеній особі за місяць, що дорівнює 6700 грн, який відповідно постанови КМУ від 20.03.2022р. № 331 роботодавцю надається протягом двох місяців, що становить 13 400 гривен, стягнутий в 150 кратному розмірі.

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 15.11.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 07.12.2023 року до справи залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Полонський відділ Шепетівської філії Хмельницького обласного центру зайнятості.

15 грудня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Так відповідач зазначає, що під час проведення співбесіди з позивачем як кандидатом на вакантну посаду офісного службовця з бухгалтерії останній не надав достатньої інформації щодо наявності у нього відповідних навичок у галузі бухгалтерського обліку. Зазначив, що позивач не надав необхідних відповідей на низку запитань представника роботодавця, спрямованих на з`ясування його відповідності вимогам до зазначеної посади. У зв`язку із цим позивачу було роз`яснено, що в разі виникнення потреби у відповідному працівнику його буде повідомлено письмово та/або в телефонному режимі.

Відповідач наголосив, що під час співбесіди представник роботодавця не висловлював нарікань щодо віку позивача чи його статусу внутрішньо переміщеної особи та не відмовляв йому у працевлаштуванні з таких підстав. Вважав, що під час розгляду питання про прийняття позивача на роботу та проведення співбесіди вимог Конституції України й трудового законодавства ним не порушено, а тому відсутні підстави для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Крім того, відповідач зазначив, що обов`язковою умовою відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю роботодавця, є наявність передбачених законом підстав для виникнення деліктного зобов`язання, зокрема вини заподіювача шкоди. На його думку, долучені позивачем письмові докази не підтверджують вчинення відповідачем неправомірних дій, які полягали б у необґрунтованій відмові у прийнятті на роботу, а отже, не доводять наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Окремо відповідач заперечував щодо заявленого розміру моральної шкоди — 2 010 000 грн, зазначивши, що позивач не навів належного обґрунтування визначення саме такої суми, не конкретизував характеру й обсягу моральних або психічних страждань, яких, за його твердженням, зазнав унаслідок описаних подій, та не підтвердив їх належними доказами.

Також відповідач зауважив, що під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суд має враховувати характер і обсяг страждань, інші істотні обставини, а також принципи розумності, справедливості та співмірності. На його переконання, відшкодування має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, не повинно бути надмірним і призводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на викладене відповідач просив відмовити в задоволенні позову, а в разі задоволення позовних вимог — урахувати наведені у відзиві обставини та заперечення.

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 22.12.2023 справу передано на розгляд за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.01.2024 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області №2136 від 18.11.2024 року, відповідно до п.2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №681/1443/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 року, справу передано на розгляд судді Козак І.А.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.01.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

19 грудня 2025 року від позивача надійшов додаток до позовної заяви, останній просив суд стягнути з відповідача на мою користь майнову шкоду у розмірі 43 000,00 грн; стягнути упущену вигоду — недоотриманий заробіток - порахувати з 02.05.2022 р. (дати відмови в надані вакантної посади) по дату розгляду справи по суті, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, втановлений законодавством на цю дату, за кожен місяць; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 2 010 000,00 грн.

25 липня 2026 року позивач подав клопотання про приєднання уточненого розрахунок упущеної вигоди у розмірі 387 536,00 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Разом з тим, раніше від останнього надходив відзив на позовну заяву. Жодних заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Представник третьої особи - Полонського відділу Шепетівської філії Хмельницького обласного центру зайнятості, у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Жодних заяв, клопотань на адресу суду не надходило.

Заслухавши пояснення позивача, враховуючи поданий відзив на позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини, що мають значення для вирішення спору та дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

28 квітня 2022 року позивач ОСОБА_1 за направленням Полонської районної філії Хмельницького обласного центру зайнятості звернувся з метою працевлаштування на посаду офісного службовця (бухгалтерія) до відповідача ФОП ОСОБА_2 .

Згідно з відповіддю ОСОБА_2 від 27.05.2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у працевлаштуванні, оскільки в ході співбесіди останній не надав конкретизованих відповідей на задані питання для з`ясування професійних знань та навичок необхідних для виконання роботи.

Окрім цього, позивач звертався до Управління Держпраці у Хмельницькій області та інших державних органів із проханням перевірити обставини відмови у працевлаштуванні. Однак, як убачається з отриманих ним відповідей, проведення відповідних заходів державного нагляду було обмежене у зв`язку з дією воєнного стану.

Також позивачем долучено психологічне заключення від 01.08.2022 року відповідно до якого у ОСОБА_1 діагностовано помірний рівень депресії, що була викликана психоемоційною травмою і тривалим психо-емоційним навантаженням через порушення його прав з боку працівників ФОП ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, внаслідок тривалого стресу, невизначеності, неможливості працевлаштування та відчуття дискримінації у нього погіршився психоемоційний стан, що підтверджується психологічним висновком.

Наполягаючи на заподіяння відповідачем позивачу матеріальної та моральної шкоди, позивач звернувся до суд з позовом про стягнення з відповідача моральної шкоди, майнової шкоди та упущеної вигоди.

Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом спору у даній справі є твердження позивача про заподіяння йому моральної шкоди, завданої незаконною відмовою у прийнятті на роботу.

Вирішуючи порушений у позові спір, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі відшкодування моральної шкоди.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом та відшкодуванням шкоди, якщо її завдано.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України за загальним правилом моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Щодо встановлення факту заподіяння моральної шкоди та порядку визначення розміру такої слід зазначити таке.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди, зокрема, для встановлення розміру такої. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №640/1711/20.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2018 року по справа №640/14909/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі №197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує доводи позивача про те, що поведінка відповідача мала систематичний та демонстративно зневажливий характер, порушувала його конституційні права й суперечила міжнародним зобов`язанням України у сфері захисту прав людини та недопущення дискримінації.

Водночас, самі по собі твердження про дискримінаційний характер поведінки відповідача не є достатніми для висновку про наявність такого порушення. Вони мають оцінюватися в сукупності з іншими доказами, поданими сторонами.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд не встановив достатніх підстав для висновку про те, що відповідач відмовив позивачу у працевлаштуванні з мотивів його віку або статусу внутрішньо переміщеної особи чи допустив інші неправомірні дії, які порушували б права позивача. Відповідач заперечував наявність таких мотивів і пояснював, що під час співбесіди з`ясовував відповідність позивача професійним вимогам до вакантної посади.

Суд наголошує, що право на захист від дискримінації під час працевлаштування гарантується законом, однак для задоволення вимоги про відшкодування шкоди необхідно встановити обставини, які свідчать про порушення відповідного права, та інші передбачені законом умови відповідальності. Разом з тим, в ході судового розгляду позивачем не надано та судом не встановлено наявність достатніх доказів, які б підтверджували заявлені ним обставини дискримінаційного ставлення з боку відповідача.

Щодо стягнення з відповідача майнової шкоди, позивач зазначає, що внаслідок тривалого стресу, невизначеності, неможливості працевлаштування та відчуття дискримінації в нього погіршився психоемоційний стан, а в серпні 2023 року виникла трофічна виразка лівої нижньої кінцівки, яка тривалий час не заживала. Крім того, позивач зазначає, що під час консультації з лікарем-травматологом з приводу ендопротезування кульшових суглобів йому було повідомлено про неможливість проведення оперативного втручання до усунення варикозної хвороби та загоєння трофічної виразки. За результатами консультації із судинним хірургом, за твердженням позивача, встановлено необхідність хірургічного лікування варикозної хвороби для загоєння виразки. На підтвердження проведення оперативного лікування 14 серпня 2025 року позивач посилається на виписний епікриз та фіскальні чеки.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. До збитків також належать доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності передбачених законом підстав для такого відшкодування.

Отже, для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати майнову шкоду позивач повинен довести не лише факт понесення відповідних витрат або настання негативних наслідків для свого здоров`я, а й протиправність поведінки відповідача, наявність шкоди та причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і достатніх доказів того, що захворювання позивача або необхідність його лікування були спричинені саме обставинами викладеними у позовній заяві. Саме по собі твердження про погіршення стану здоров`я внаслідок тривалого стресу не дає підстав для встановлення такого причинного зв`язку без належного доказового підтвердження.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності необхідних правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування заявленої майнової шкоди.

Щодо вимоги про стягнення упущеної вигоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Cтягнення збитків вимагає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Так позивач пов`язує упущену вигоду з тим, що його не було працевлаштовано на вакантну посаду у ФОП ОСОБА_2 . Однак наявними матеріали справи не підтверджується, що між сторонами було досягнуто домовленості про працевлаштування позивача на конкретних умовах, погоджено розмір його заробітної плати або що відповідач прийняв рішення про його прийняття на роботу, яке надалі не було реалізовано з причин, що можуть бути поставлені йому у вину.

Сам факт участі у співбесіді та наявності вакантної посади не є безумовним підтвердженням того, що позивач був би прийнятий на роботу та отримував би відповідний дохід протягом заявленого ним періоду. Так само неодержання доходу внаслідок непрацевлаштування не може вважатися доведеним лише на підставі припущення про можливість укладення трудового договору.

За відсутності належних доказів реальності одержання заявлених доходів, їх розміру та причинного зв`язку між діями відповідача і неодержанням таких доходів суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправності поведінки відповідача, причинного зв`язку між такою поведінкою та заявленою майновою шкодою, упущеною вигодою і моральними стражданнями, а також інших необхідних умов для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування відповідних втрат.

Окрім цього, суд звертає увагу позивача, що відповідачем зазначено ФОП ОСОБА_2 , тоді як згідно з відомостями, розміщеними у відкритих джерелах, зокрема на інформаційному ресурсі YouControl, фізична особа-підприємець зареєстрована як ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, ст.ст. 3, 8, 24, 43 Конституції України, ст. 22, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 2-1, 22 Кодексу законів про працю України, статтями 4, 12, 13, 76–81, 141, 263–265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа: Полонський відділ Шепетівської філії Хмельницького обласного центру зайнятості, про відшкодування моральної шкоди – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

Суддя Ірина КОЗАК