Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №522/17672/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Суд: Приморський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: спори з приводу сервітутів

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №522/17672/25-Е

Суддя: Науменко А. В.

Справа № 522/17672/25-Е

Провадження 2 /522/2238/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

23 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінської К.Ю..,

розглянувши позовну заяву в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту та усунення перешкод у користуванні власністю

В С Т А Н О В И В:

До Приморського районного суду м. Одеси 06.08.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він позбавлений доступу до належного йому на праві приватної власності нерухомого майна - нежитлових приміщень офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, права користування ними в будь-який інший спосіб, ніж шляхом проходу через єдиний вхід до будинку з вулиці і далі по коридору, який є частиною належного на праві приватної власності відповідачу об`єкта нерухомого майна.

На думку позивача, використання позивачем своєї власності неможливо без обтяження сервітутом нежитлових приміщень відповідача, а саме частини коридору, розташованого на 1 поверсі будинку , загальною площею 13.1 кв.м., тому задоволення його потреби доступу до своєї власності неможливо здійснити іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Ухвалою суду від 12 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в загальному позовному провадженні.

16 грудня 2025 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів: відеозаписів входу до будівлі і приміщення та іншого боку будівлі, а також копію договору про проведення судової експертизи від 09.12.2025.

17 грудня 2025 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, в якій вона просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та іншим особам вчиняти дії щодо обмеження та ненадання ОСОБА_1 , його представникам та судовому експерту Чорній Юлії Петрівні доступу до нежитлових приміщень офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , через єдині вхідні двері будинку та коридор, розташований на 1 поверсі.

Ухвалою суду від 19 грудня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

27 січня 2026 року від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшли пояснення у справі, в яких вона просить приєднати пояснення з додатками до матеріалів справи № 522/17672/25-Е та заперечує проти задоволення позову, зазначає, що позивач, набуваючи права власності на вищезгадане майно, усвідомлено прийняв на себе ризик користування ним у межах існуючих технічних та юридичних умов, і не може вимагати шляхом обмеження прав ОСОБА_2 забезпечити собі вигідні умови використання придбаних приміщень. Відповідач не позбавляє позивача можливості користуватися належним йому майном та не чинить жодних перешкод, адже неодноразово попереджала про бажання провести ремонтні роботи у належному їй нежитловому приміщенні та попереджала про необхідність організувати вихід або доступ до приміщення іншим шляхом, не порушуючи права ОСОБА_2 .

Представником відповідача також зазначено, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 мала два окремі виходи, враховуючи судове рішення про поділ зазначеної будівлі на два окремі об`єкти нерухомого майна. Посилаючись на технічні паспорти нерухомого майна, що знаходиться у власності сторін у вказаному будинку, представник відповідача наполягала на тому вхід-вихід до приміщень позивача повинен відбуватись у внутрішній двір будівлі, шляхом перебудови віконного отвору.

17 березня 2026 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення копії висновку експерта № 67/2025 судової будівельно -технічної експертизи у цивільній справі № 522/17672/25-Е від 23 лютого 2026 року. 26 березня 2026 року представником позивача подано через канцелярію суду оригінал висновку експерта № 67/2025 судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 522/17672/25-Е від 23 лютого 2026 року.

24 квітня 2026 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про зміну предмета позову, за наслідком висновку судової експертизи в якій вона просить:

1. Встановити на користь ОСОБА_1 безоплатний безстроковий сервітут щодо частини нежилого приміщення, загальною площею 251.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме на: коридор, розташований на 1 поверсі, площею 13.1 кв.м. (який є складовою частиною коридору, фактичною площею 16,97 кв.м.), шляхом надання вільного доступу та права безперешкодного проходу через зазначене приміщення ОСОБА_1 та іншим особам, які на законних підставах володіють та користуються нежитловими приміщеннями офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати ОСОБА_2 усунути та не чинити будь-яких перешкод ОСОБА_1 та іншим юридичним і фізичним особам, які на законних підставах користуються його майном, в користуванні частиною коридора, площею 3,87 кв.м, який є частиною 13,1 кв.м. площі коридора, розташованого на 1 поверсі, що є складовою частиною нежитлових приміщень офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою суду від 28 липня 2026 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 26 травня 2026 року закрито підготовче засідання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту та призначити справу до судового розгляду по суті.

20 липня 2026 року від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії висновку експерта № 005/2026 від 19.06.2026 року у справі № 522/1520/26-Е.

21 серпня 2026 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшли пояснення щодо наданого відповідачем висновку судового експерта Мазурової І.С. № 005/2026 від 19.06.2026 року у справі № 522/1520/26-Е, де зазначено що висновок є неповним, не об`єктивним та прямо суперечить нормам чинного законодавства України та Державним будівельним нормам.

У судовому засіданні 20 жовтня 2026 року судом було досліджено докази, які наявні в матеріалах справи, представниками сторін було проголошено виступи на судових дебатах.

Представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог в редакції заяви про зміну предмета позову, зазначала, що доступ (вхід та вихід) до належних позивачу приміщень є можливим тільки через єдиний прохід з фасаду будівлі через коридор, загальною площею 26,2 кв.м., який поділено між сторонами по 13,1 кв.м. відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.07.2004 та що відображено в технічних паспортах, які наявні в матеріалах справи. Також зазначила, що Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради підтвердив неможливість отримання дозвільних документів для пробиття дверного отвору для входу і виходу в зазначеному будинку який має статус пам`ятки архітектури. Представник позивача звертала увагу суду на наявні у матеріалах справи відеозаписи входу до будівлі і приміщення та іншого боку будівлі, а також висловила критичну оцінку щодо наданого стороною відповідача висновку судового експерта № 005/2026 від 19.06.2026.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, стверджуючи, про наявність технічної можливості створення дверного прорізу у зовнішній несучій стіні тильного фасаду будинку на І-му поверсі приміщення позивача замість існуючого віконного прорізу відповідно до технічної документації станом на 2004 рік, посилаючись на наданий стороною відповідача висновок судової будівельно-технічної експертизи. Представник відповідача звертала увагу суду на існування судового рішення Приморського районного суду м. Одеси, яким здійснено поділ зазначеної будівлі на два окремі об`єкти нерухомого майна, що на її думку свідчить, що у будівлі був передбачено інший, окремий вихід з приміщення, яке належить на даний час позивачу, а також заперечувала щодо встановлення безоплатного сервітуту на частину належних відповідачу нежитлових приміщень. Також представник відповідача заперечувала щодо безоплатності сервітуту, зазначаючи, що вимога позивача встановити сервітут безоплатно суперечить вимогам закону.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1530657451101, на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2024 року за № 5937, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю.О. З матеріалів справи вбачається що належне позивачу офісне приміщення розташоване на першому, другому та мансардному поверсі з власними ( окремими) сходами. Вхід до вказаного офісного приміщення позначений на технічній документації, наданій до справи, через власний коридор на першому поверсі площею 13.1 кв.м.. Цей вхід у приміщення не є входом до будинку з вулиці.

05.11.2024 року позивачем укладений Охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини на вказані приміщення офісу № 550, як частину будинку ( “Торговий будинок”) за вказаною адресою. П. 5 договору встановлене обмеження не переробляти пам`ятку як ззовні так і всередині без спеціального дозволу органу охорони.

Відповідач є власником нежитлового приміщення у зазначеному будинку загальною площею 251,8 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202880451101. Зазначене приміщення розташоване на першому та другому поверхах з власними (окремими) сходами. Складається з коридору площею 13,1 кв.м., кладової площею 2,9 кв.м., підсобного приміщення площею 11,9 кв.м., торгового залу площею 43,5 кв.м., торгового залу площею 31,8 кв.м., коридору площею 6,8 кв.м., туалету площею 1,8 кв.м. на першому поверсі; та з підсобного приміщення площею 19,4 кв.м., туалету площею 2,6 кв.м., приймальні площею 39,6 кв.м., туалету площею 3,5 кв.м., кладової площею 16,8 кв.м., кабінету площею 28,4 кв.м., кабінету площею 10,0 кв.м. та кабінету площею 19,7 кв.м. на другому поверсі. Вхід до вказаного приміщення через власний коридор площею 13.1 кв.м. через який влаштований єдиний прохід до будинку з вулиці.

Згідно з матеріалами справи та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності відповідача ОСОБА_2 на вказане нежитлове приміщення загальною площею 251,8 кв.м. виникло поетапно на підставі двох правочинів.

1/3 частку у праві власності відповідач набула в порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка, ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 05.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєльтюковою Є.М. 2/3 частки у праві власності відповідачка набула на підставі договору міни від 29.05.2014 року, укладеного в інтересах її неповнолітніх дітей, відповідно до якого вона обміняла належні їй частки в іншому нерухомому майні на їхні частки у спірному нежитловому приміщенні.

Таким чином, з 29.05.2014 року ОСОБА_2 стала єдиним та повноправним власником усього об`єкта нерухомого майна. При цьому попереднім власником даного приміщення ще з 2008 року був її чоловік.

З матеріалів справи вбачається, що у власності сторін перебуває коридор першого поверху будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 26,2 кв.м, по 13,1 кв.м. у кожного, через який конструктивно передбачений вхід до будинку з вулиці.

Вказаний коридор, загальною площею 26,2 кв.м., поділено між сторонами по 13,1 кв.м. відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.07.2004, при поділі майна в натурі між співвласниками на той час.

До справи позивачем надане листування між сторонами у 2025 року , щодо використання позивачем частини коридору на першому поверсі, що належить відповідачу для входу до будинку с фасаду вулиці та проходу до належного позивачу приміщення. Відповідач не спростовував зміст цього листування, тому суд оцінює ці листи у сукупності з іншими матеріалами справи.

З листа звернення відповідача від 03.02.2025 року вбачається що останній відомо що позивач використовує єдиний вхід до будинку та частину належного їй коридору для проходу до своєї частини будинку та пропонує влаштувати й іншій вхід. Також попередила про початок ремонтних робіт.

У відповіді від 13.02.2025 року позивач не спростовує вказані вище факт, але послався на наявний порядок користування входом до будинку через коридор за домовленістю між власниками самостійних частин будинку більше 10 років. Вказав на відсутність іншого входу до будинку та просив не порушувати його права власності.

Відповідно до листів Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради від 10.11.2025 № 01- 13/266 та від 12.12.2025 № 01-26/506 підтверджено відсутність більше ніж одного входу до будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , та неможливість отримання дозвільних документів для облаштування додаткового входу-виходу з будівлі.

Позивач 10.06.2025р. направив цінним листом з описом вкладень на адресу ОСОБА_2 заяву-пропозицію (номер поштового відправлення 6504904251445) про укладання нотаріально посвідченого договору про встановлення сервітуту, яким пропонував встановити на користь ОСОБА_1 безоплатний безстроковий сервітут щодо частини нежилого приміщення, загальною площею 251.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме на: коридор, розташований на першому поверсі, загальною площею 13.1 кв.м, шляхом надання доступу та права проходу через вхід з вулиці до будинку через зазначене приміщення ОСОБА_1 та іншим особам, які на законних підставах володіють та користуються нежитловими приміщеннями офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до трекінгу відправлень АТ “Укрпошта” відправлення 6504904251445 було вручено одержувачу 18.06.2025. Відповіді позивач не отримав, у зв`язку з чим звернувся з позовною заявою у даній справі, у зв`язку фактичними діями відповідача по перешкоджанню позивачу проходу через єдиний вхід до будинку з вулиці та зазначену частину коридору, що належить відповідачу.

Пізніше, у процесі судового розгляду справи сторони у судових засіданнях повідомили суд, що розпочали перемовини щодо мирного врегулювання спору, однак, не досягли узгодження спірних питань, тому справа розглянута судом по суті.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, є непорушним, а ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

Аналогічні положення закріплено у статті 321 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 395 ЦК України до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).

Відповідно до частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За частинами першою та третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Якщо сторони не досягли домовленості щодо встановлення сервітуту або його умов, спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає його встановлення.

Частинами першою — третьою статті 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном та може встановлюватися на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Водночас, відповідно до частини п`ятої цієї статті, встановлення сервітуту не позбавляє власника майна права володіння, користування та розпоряджання ним.

Частинами першою та третьою статті 404 ЦК України передбачено можливість користування чужим майном, зокрема шляхом проходу або проїзду через чужу земельну ділянку, а також установлення права користування іншим нерухомим майном — будівлею чи спорудою.

Отже, для встановлення сервітуту щодо нерухомого майна необхідно з`ясувати, чи існує об`єктивна потреба в користуванні майном іншої особи, чи можливо задовольнити цю потребу без установлення відповідного обтяження та чи відповідають запропоновані умови сервітуту характеру такої потреби.

Подібний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 372/656/18. У постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 918/303/21 Верховний Суд також зазначив, що необхідною передумовою встановлення сервітуту є неможливість власника задовольнити власні потреби без користування чужим майном.

Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 918/370/17 наголошено на необхідності вжиття особою заходів для добровільного встановлення сервітуту. У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18 зазначено, що відсутність таких дій може свідчити про відсутність підстав для судового встановлення сервітуту. Аналогічний підхід щодо необхідності недосягнення домовленості між сторонами відображено в постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 653/2704/16-ц, від 9 жовтня 2019 року у справі № 1512/3008/2012 та від 4 лютого 2020 року у справі № 905/798/19.

Наявність у позивача права власності на нежитлові приміщення у будинку сама по собі не підтверджує необхідності встановлення сервітуту. Вирішальним у цьому випадку є те, чи має він реальну можливість потрапити до належного йому майна іншим шляхом.

Згідно з висновком судового експерта № 67/2025 від 23 лютого 2026 року технічна можливість облаштування самостійного входу до приміщень офісу № 550 відсутня. У висновку також зазначено, що прохід до цих приміщень можливий через коридор № 1 фактичною площею 16,97 кв. м, з яких 13,1 кв. м входять до складу приміщень, що належать відповідачу.

Вищевказане дає підстави дійти висновку, що якщо потреби позивача не можуть бути задоволені у менш обтяжливий спосіб, ніж встановлення сервітуту, є правова підстава для задоволення його вимог про встановлення сервітуту.

У висновку судового експерта від 23.02.2026 № 67/2025 відображено, що фактична площа коридору № 1 складає 16,97 кв.м, що на 3,87 кв.м більше площі коридору № 1 (16,97 кв.м – 13,1 кв.м = 3,87 кв.м), який входить до складу нежилого приміщення, загальною площею 251,8 кв.м, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Таким чином, суд встанолює, що ОСОБА_1 позбавлений доступу до належного йому на праві приватної власності нерухомого майна - нежитлових приміщень офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, права користування ними в будь-який інший спосіб, ніж шляхом проходу по коридору на першому поверсі з входом до будинку з вулиці, який є частиною належного на праві приватної власності ОСОБА_2 об`єкта нерухомого майна.

Також, у ОСОБА_1 відсутня технічна можливість облаштувати інший вхід та вихід (прохід) до належних йому нежитлових приміщень без використання частини коридору, що належить ОСОБА_2 , що підтверджено висновком судового експерта ід 23.02.2026 № 67/2025 а також матеріалами справи.

Суд враховує положення ч. 1 ст. 22, ч. 4 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якої пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. Забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

У постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 918/303/21 вказано, що правова природа сервітуту передбачає, що однією з умов його встановлення є неможливість власника майна задовольняти власні потреби без встановлення користування чужим майном.

При цьому, у даній постанові Верховним Судом висловлювалась позиція про те, що обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 918/370/17), а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/603/18).

У постановах Верховного Суду від 12.06.2019 № 487/4106/14-ц, від 14.08.2019 № 653/2704/16-ц, від 09.10.2019 № 1512/3008/2012, від 04.02.2020 у справі 905/798/19 зроблено висновок, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.

Наведені вище висновки Верховного Суду вказують на те, що передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення зацікавленою особою дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами.

Позивач звернувся до ОСОБА_2 у позасудовому порядку з пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту щодо частини нежилого приміщення, однак, згода відповідача на укладення договору про встановлення сервітуту у запропонований позивачем спосіб відсутня, що підтверджується також документами по суті справи від представника відповідача.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про потребу позивача як власника нежитлових приміщень офісу № 550, в доступі до нього для використання та обслуговування неможливо задовольнити в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту щодо частини нежилого приміщення, загальною площею 251.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 , а саме щодо коридору, розташованого на першому поверсі, загальною площею 13.1 кв.м. Такий спосіб встановлення сервітуту є найменш обтяжливим для відповідача та забезпечує безперешкодний прохід позивача до його нежитлових приміщень.

Вищевказане дає підстави дійти висновку, що якщо потреби позивача не можуть бути задоволені у менш обтяжливий спосіб, ніж встановлення сервітуту, є правова підстава для задоволення його вимог про встановлення сервітуту.

Таким чином, наявні підставі для встановлення на користь ОСОБА_1 сервітуту за рішенням суду, а саме встановлення позивачу права проходу через приміщення ОСОБА_2 , що відповідатиме принципу справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача.

При цьому, суд критично ставиться до висновку експерта № 005/2026 від 19.06.2026 року у справі № 522/1520/26-Е з огляду на те, що судовий експерт Мазурова І.С. проводила порівняльний аналіз виключно двох технічних паспортів - від 2004 року та від 02.07.2024 року.

Суд встановлює, що для проведення зазначеної експертизи відповідачем не були надані усі наявні на той час матеріали справи, зокрема уся технічна документація та висновок експерта судового експерта від 23.02.2026 № 67/2025. Судовим експертом Мазуровою І. С. проводиться лише дослідження та порівняння двох технічних паспортів, що унеможливлює надання повних відповідей на поставлені перед нею питання та свідчить про поверхневий аналіз наявних документів технічної інвентаризації на об`єкт дослідження.

Водночас, більш повна та об`єктивна ретроспектива технічного стану об`єкта була предметом дослідження у наданій позивачем судовій будівельно-технічній експертизі та відображена у висновку експерта Чорної Ю.П. № 67/2025 від 23 лютого 2026 року, в якому досліджено всі без винятку технічні паспорти об`єкта (від 2003, 2004, 2006, 2007, 2009 та 2024 років). За результатами всебічного аналізу експерт ОСОБА_4 дійшла висновку: “технічна можливість улаштування власного самостійного входу до нежитлових приміщень офісу АДРЕСА_3 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , відсутня”.

При цьому, у висновку експерта Мазурової І.С. зазначено, що вона не проводила повного обстеження конструкцій об`єкта та не мала доступу до внутрішніх приміщень, стверджуючи, що технічна можливість проведення робіт існує “без урахування робіт пов`язаних з внутрішніми роботами, у зв`язку з необхідністю проведення повного обстеження об`єкта з доступом до внутрішніх приміщень”.

У висновку експерта № 005/2026 від 19.06.2026 року досліджується Розпорядження ОДА № 130/А-2002 та Акт прийому-передачі, де визначено, що будівля є пам`яткою містобудування та архітектури, однак вказаний факт не береться експертом до увагу під час підготовки висновку.

Посилання представника відповідача на наявність технічної можливості облаштування окремого входу до приміщень позивача суд оцінює критично, оскільки відповідний висновок експерта № 005/2026 від 19.06.2026 не ґрунтується на повному обстеженні конструкцій об`єкта та виконаний без доступу до внутрішніх приміщень. Крім того, під час дослідження не було враховано в повному обсязі технічну документацію різних років та обставини, пов`язані зі статусом будівлі як пам`ятки містобудування та архітектури.

Більш того, суд звертає увагу на специфіку формулювання питань стороною відповідача при призначенні експертизи. Відповідач, ставлячи питання на вирішення експерту Мазуровій І.С., не порушував питання про те, чи існував коли-небудь в натурі окремий прохід (вхід/вихід) до спірних приміщень позивача. Фактично, шляхом постановки питання виключно про наявність технічної можливості привести приміщення у стан, відображений у технічному паспорті 2004 року, сторона відповідача надала експерту штучні вихідні дані. Ці дані безпідставно презюмували, що такий стан приміщень де-факто існував у минулому.

Натомість, в експертизі № 67/2025 від 23.02.2026 року, виконаній експертом ОСОБА_4 за заявою позивача, було більш об`єктивно та повно поставлено питання про те, чи існував у принципі коли-небудь фактично окремий (самостійний) прохід до приміщень, що нині належать позивачу. Такий підхід дозволив експерту ОСОБА_4 дослідити об`єкт повнобічно, здійснити ретроспективний аналіз та встановити фактичну відсутність ознак існування такого проходу, що робить цей висновок більш належним, достовірним та достатнім доказом у справі.

Всновок експерта № 67/2025 від 23.02.2026 містить результати дослідження технічних паспортів за різні роки та узгоджується з наявними в матеріалах справи листами уповноваженого органу щодо неможливості облаштування додаткового входу. За результатами оцінки наведених доказів суд не вважає доведеним існування іншого реального та законного способу забезпечити доступ до приміщень позивача.

Саме по собі посилання відповідача на наявність у будівлі окремого іншого виходу у минулому ( 2004 році) не підтверджує, що такий вихід дійсно існував, та що такій вихід може бути облаштований та використовуватися нині без порушення вимог законодавства. Водночас суд враховує, що уся технічна документація подана позивачем свідчить що після рішення суду 09.07.2004 року на яке посилаються сторони, колишні власники виділених у натурі приміщень користувалися належними у будинку приміщеннями з одним єдиним входом з вулиці.

Також суд звертає особливу увагу на поведінку відповідача, що вперше вимоги до власника нежитлових приміщень офісу № 550 щодо влаштування іншого входу до будівлі, було піднято власником приміщень загальною площею 251.8 кв.м. тільки о 2025 році. Тобто відповідач фактично змінила встановлений порядок користування єдиним входом до багатоповерхового будинку який виконувався попередніми власниками, зокрема і самою відповідачкою з 2014 року по 2025 рік. Виходячи з усталеної практики Верховного суду, суд визнає зазначену поведінку відповідача недобросовісною.

З огляду на сукупність цих доказів суд не вбачає підстав вважати доведеною наявність іншого реального та законного способу забезпечення доступу позивача до належних йому приміщень.

Щодо другої позовної вимоги суд зазначає, що у позивача наявне право власності на 13,1 кв.м. коридору.

Встановлена судом обставина фактичного використання відповідачкою частини коридору, яка відповідно до наявних правовстановлюючих документів належить позивачу, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами щодо забезпечення доступу до його нежитлових приміщень. За умови підтвердження матеріалами справи того, що відповідач перешкоджає позивачу у користуванні зазначеною частиною коридору, такі дії порушують правомочності власника та є підставою для застосування способу захисту, передбаченого статтею 391 ЦК України.

За ОСОБА_2 зареєстроване право власності на 13,1 кв.м коридору, який входить до складу надежного їй нежилого приміщення, загальною площею 251,8 кв.м., втім, фактично користується площею 16,97 кв.м. (від вхідних дверей будинку до дверей приміщення позивача), тобто користується частиною коридора, яка належить позивачу, і саме щодо частини, яка належить позивачу, чинить йому перешкоди у користуванні його майном.

Вказане свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном - частиною коридора, площею 3,87 кв.м, який є частиною 13,1 кв.м. площі коридора, розташованого на 1 поверсі, що є складовою частиною нежитлових приміщень офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Таким чином, вимоги позивача стосуються надання йому права проходу до належних йому нежитлових приміщень, а саме до вхідних дверей до цих приміщень, через коридор, фактичною площею 16,97 кв.м., 13,1 кв. м. площі якого є у власності відповідача, а 3,87 кв.м. - у власності позивача.

Щодо заперечень представника відповідача про відсутність правових підстав для встановлення безоплатного сервітуту суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Отже, наведена норма допускає встановлення сервітуту як на платній, так і на безоплатній основі, а питання щодо його оплатності вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

Розглянувши матеріали справи у їх сукупності, дослідивши особливості технічного призначення приміщень, зокрема коридору на першому поверсі, а також встановлений порядок користвання єдиним входом та спільним коридором між власниками нежилих приміщень у будинку починаючи з 2004 року, суд визнає що встановлення сервітуту в цьому випадку має на меті настворення для позивача додаткових зручностей чи переваг у користуванні власним майном, а забезпечення самої можливості доступу до нього та реалізації правомочностей власника. Без встановлення сервітуту належне позивачу нерухоме майно фактично не може використовуватися за своїм призначенням.

Водночас встановлення сервітуту передбачає виключно право проходу через визначену частину коридору, не передбачає передачі позивачу цієї частини приміщення у володіння чи виключне користування та не позбавляє відповідачку права власності на належне їй майно. Обсяг обмеження прав відповідача зводиться до необхідності забезпечення проходу позивача та інших осіб, які на законних підставах користуються належними йому нежитловими приміщеннями.

Суд також ураховує, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту, однак згоди між сторонами досягнуто не було. Саме по собі заперечення відповідача проти безоплатності сервітуту не є безумовною підставою для відмови в його встановленні на таких умовах, оскільки відповідно до частини першої статті 402 ЦК України спір щодо встановлення сервітуту та його умов може бути вирішений судом.

За таких обставин суд, вирішуючи питання про умови встановлення сервітуту, враховує характер потреби позивача, обсяг необхідного користування майном відповідача та співвідношення обмежень, яких зазнаватиме відповідач, з метою, для досягнення якої встановлюється сервітут, а також встановлену судом не добросовісну поведінку відповідача.

Оцінюючи справедливість встановлення саме безоплатного сервітуту, суд також бере до уваги тривалу, сформовану роками практику фактичного користування спірним майном. Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 володіє своїм об`єктом нерухомості з 2014 року. Протягом десяти років, до літа 2024 року, відповідача влаштовувало фактичне існування спільного та безоплатного проходу через спірний коридор, яким відкрито та безперешкодно користувалися попередні власники приміщень офісу № 550. Зі свого боку, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, який став законним власником цих приміщень наприкінці 2024 року (на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2024 року).

Враховуючи, що відповідач тривалий час погоджувалася з існуючим порядком речей і не вимагала жодної плати від попередніх власників, її раптова незгода та висунення вимоги щодо платності проходу до нового добросовісного власника має ознаки суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium). Вказане підтверджується відсутністю надання відповідачем доказів її незгоди з безоплатним проходом через спільний коридор до 2024 року.

За таких обставин, з огляду на загальні засади цивільного законодавства, зокрема добросовісність, розумність та справедливість (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), покладення на позивача обов`язку з оплати сервітуту, який де-факто існував на безоплатній основі багато років, становитиме для нього надмірний, непередбачуваний та несправедливий тягар, а тому відповідні заперечення відповідача судом відхиляються.

З огляду на встановлені у справі обставини, обмежений характер користування майном відповідача та необхідність забезпечення позивачу реальної можливості користуватися належною йому нерухомістю, суд приходить до висновку про можливість установлення безоплатного сервітуту в межах, необхідних для проходу до приміщень позивача.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ, зокрема в рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року та «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, сформовано підходи до оцінки законності та пропорційності заходів, які впливають на право мирного володіння майном.

Такі заходи мають відповідати вимогам закону та забезпечувати справедливу рівновагу між інтересами, що підлягають захисту. Баланс інтересів порушується, якщо на особу покладається індивідуальний і надмірний тягар.

У цій справі спір виник між приватними особами щодо порядку користування нерухомим майном. Тому суд ураховує гарантії статті 1 Першого протоколу під час оцінки співмірності обмеження права власності відповідача та необхідності забезпечити позивачу доступ до його майна.

Встановлення сервітуту лише в обсязі, необхідному для проходу, не позбавляє відповідача права власності та не передбачає передання позивачу спірної частини приміщення у виключне користування. Водночас відмова в доступі за встановленої відсутності іншого реального та законного способу проходу істотно обмежувала б можливість позивача користуватися власною нерухомістю.

Отже, визначаючи умови сервітуту, суд має виходити з необхідності забезпечити позивачу доступ до належного йому майна, не покладаючи на відповідача обмежень понад ті, що є необхідними для досягнення цієї мети.

Враховуючи вищезазначене, речове право у вигляді сервітуту надасть змогу позивачу як власникові об`єкта нерухомості повною мірою реалізувати наявні у нього правомочності щодо належного йому на праві власності нерухомого майна та забезпечити його ефективне використання, оскільки без встановлення такого сервітуту є фізично неможливим як доступ позивача до майна, так і його обслуговування.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За таких обставин суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом задоволення позову.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту та усунення перешкод у користуванні власністю – задовольнити.

Встановити на користь ОСОБА_1 безоплатний безстроковий сервітут щодо частини нежилого приміщення, загальною площею 251.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме на: коридор, розташований на 1 поверсі, площею 13.1 кв.м. (який є складовою частиною коридору, фактичною площею 16,97 кв.м.), шляхом надання вільного доступу та права безперешкодного проходу через зазначене приміщення ОСОБА_1 та іншим особам, які на законних підставах володіють та користуються нежитловими приміщеннями офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) усунути та не чинити будь-яких перешкод ОСОБА_1 та іншим юридичним і фізичним особам, які на законних підставах користуються його майном, в користуванні частиною коридора, площею 3,87 кв.м, який є частиною 13,1 кв.м. площі коридора, розташованого на 1 поверсі, що є складовою частиною нежитлових приміщень офісу № 550, загальною площею 427.3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 04.10.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

23.10.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua