Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №636/3516/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/3516/26 Провадження№ 2/636/3144/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю.М., за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чугуєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до суду з позовом до відповідача, про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит від 17 травня 2025 року № 7518872, укладеного між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», що становить 13020 грн., а також просив стягнути сплачені судові витрати, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач у справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договору, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових рішень» та відповідачем.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві та у відповіді на відзиві просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином, причину неявки суду не повідомив, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду не надходило, в відзиві на позов просив відмовити в позові повністю.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом встановлено, що 17 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 7518872, відповідно до умов якого первісний кредитор зобов`язався передати відповідачу грошові кошти у позику, а останній — повернути отриману суму та сплатити передбачені договором платежі.

У подальшому, 26 серпня 2025 року, між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 26082025, на підставі якого позивач посилається на набуття права грошової вимоги до відповідача за вказаним договором позики.

Згідно з наданим позивачем витягом із Реєстру боржників № 2 від 24 вересня 2025 року розмір заборгованості відповідача визначено в сумі 13 020 грн, з яких: 4 000 грн — основна сума боргу, 11,60 грн — проценти, 8 000 грн — пеня та 1 008,40 грн — комісія.

Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 12, 13, 76–81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести не лише факт існування договірних правовідносин та набуття права вимоги, а й правомірність та правильність визначення кожної складової заявленої до стягнення заборгованості.

Згідно зі статтями 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів. Договір позики укладається у письмовій формі у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Суд враховує, що спірний договір укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у встановленому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, електронна форма договору сама по собі не свідчить про відсутність між сторонами договірних правовідносин.

Разом із тим суд зазначає, що факт укладення договору та погодження його умов не звільняє позивача від обов`язку довести фактичне перерахування відповідачу коштів та розмір невиконаного грошового зобов`язання.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд виходить із того, що факт отримання відповідачем позики в розмірі 4 000 грн та виникнення обов`язку щодо її повернення є доведеним.

Водночас наявність такого обов`язку не означає автоматичного виникнення у позивача права на стягнення всіх зазначених ним додаткових платежів без перевірки їх правової природи, підстав нарахування та відповідності вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином — відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Зі змісту пункту 1.2 договору факторингу № 26082025 від 26 серпня 2025 року вбачається, що сторони погодили перехід права вимоги від клієнта до фактора з моменту підписання акта приймання-передачі відповідного Реєстру боржників.

Отже, для встановлення факту набуття позивачем права вимоги необхідно перевірити не лише наявність договору факторингу та витягу з реєстру, а й виконання сторонами погодженого ними порядку переходу права вимоги.

Саме по собі укладення договору факторингу не є достатнім доказом переходу права вимоги до конкретного боржника, якщо відповідно до умов такого договору перехід прав пов`язаний із підписанням додаткових документів.

Водночас, якщо матеріалами справи підтверджено підписання відповідного акта та включення відповідача до реєстру боржників, суд вважає факт переходу права вимоги доведеним.

При цьому суд наголошує, що до нового кредитора переходить право вимоги лише в тому обсязі та на тих умовах, які існували у первісного кредитора. Відступлення права вимоги не може створювати для боржника нових обов`язків або збільшувати обсяг його відповідальності порівняно з первісним зобов`язанням.

Таким чином, набуття позивачем статусу нового кредитора саме по собі не підтверджує правомірності кожної складової заборгованості, зазначеної у витягу з Реєстру боржників.

Позивач просить стягнути з відповідача 1 008,40 грн комісії, посилаючись на умови договору позики.

Оцінюючи цю вимогу, суд виходить із того, що відповідно до статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Разом із тим зазначена норма не означає, що будь-який платіж, названий кредитодавцем комісією, автоматично підлягає стягненню з позичальника.

Для задоволення такої вимоги позивач повинен довести правову природу платежу, його зв`язок із конкретною послугою, порядок визначення розміру комісії, а також належне погодження відповідних умов сторонами договору.

Суд звертає увагу, що обов`язок кредитодавця надати позичальнику грошові кошти є основним елементом договору позики. Відтак саме по собі здійснення кредитодавцем дій, необхідних для виконання цього обов`язку, не може без додаткового обґрунтування розглядатися як самостійна послуга, що надається позичальнику за окрему плату.

Крім того, посилання на умови договору та загальнодоступність правил на вебсайті не звільняє позивача від обов`язку надати суду належні докази змісту таких правил саме на момент укладення договору, їх застосовності до спірних правовідносин та погодження відповідачем конкретного платежу.

Саме лише зазначення суми комісії у витягу з реєстру боржників не є достатнім доказом її правомірності, оскільки такий витяг відображає позицію кредитора щодо розміру вимоги, але не замінює первинних доказів виникнення відповідного зобов`язання.

Суд також враховує, що відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

При цьому суд не виходить із того, що будь-яка комісія за споживчим кредитом є незаконною. Однак її стягнення можливе лише за умови доведення законної підстави, погодження споживачем та належного визначення змісту відповідної послуги.

За відсутності належних доказів фактичного та правового обґрунтування комісії у розмірі 1 008,40 грн суд доходить висновку про недоведеність цієї частини позовних вимог.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим право на отримання процентів не звільняє кредитодавця від обов`язку довести правильність їх нарахування.

Позивач повинен надати суду можливість перевірити період нарахування процентів, суму, на яку вони нараховувалися, погоджену процентну ставку та відповідність розрахунку умовам договору.

Наведення загальної суми процентів у витягу з Реєстру боржників саме по собі не є достатнім доказом правильності такого нарахування.

Суд зазначає, що витяг із реєстру є документом, сформованим у межах взаємовідносин первісного та нового кредиторів, та відображає зазначений ними розмір вимоги. Проте він не замінює детального розрахунку заборгованості та доказів, на підставі яких така сума була визначена.

Отже, за відсутності належного розрахунку, який дає можливість перевірити правильність нарахування 11,60 грн процентів, суд не має підстав вважати цю вимогу доведеною.

Позивач просить стягнути з відповідача 8 000 грн пені за порушення умов договору позики.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що неустойка має забезпечувальний та компенсаційний характер і не повинна перетворюватися на засіб отримання кредитором необґрунтованого додаткового доходу.

При цьому суд враховує, що спірні правовідносини виникли з договору, укладеного професійним надавачем фінансових послуг із фізичною особою, яка є споживачем фінансової послуги.

Тому до таких правовідносин підлягають застосуванню не лише загальні положення цивільного законодавства про відповідальність за порушення зобов`язань, а й спеціальні положення Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» законодавець встановив спеціальні обмеження щодо сукупного розміру неустойки та інших платежів, які споживач повинен сплатити у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Зокрема, для договорів, загальний розмір кредиту за якими не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, сукупна сума неустойки та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання зобов`язань, не може перевищувати подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором.

Оскільки сума позики за спірним договором становить 4 000 грн, суд враховує спеціальне законодавче обмеження, передбачене для відповідної категорії договорів.

Разом із тим встановлення законом граничного розміру неустойки не означає, що кредитодавець набуває безумовного права на стягнення такої неустойки в максимальному розмірі.

Граничний розмір є лише максимально допустимою межею відповідальності, а не підтвердженням обґрунтованості конкретної суми, заявленої кредитодавцем.

Отже, навіть за умови дотримання формального законодавчого обмеження позивач зобов`язаний довести підстави, порядок та правильність нарахування пені.

Однак із наданого позивачем розрахунку має бути можливо встановити конкретне порушення, за яке нараховано пеню, дату виникнення прострочення, період нарахування, застосовану ставку або розмір санкції, а також арифметичну правильність визначеної суми.

Саме лише зазначення у витягу з Реєстру боржників суми пені в розмірі 8 000 грн не дає можливості перевірити, за які саме дії чи бездіяльність відповідача нараховано таку суму та чи відповідає її визначення умовам договору й вимогам закону.

Крім того, суд враховує співвідношення суми основного боргу та заявленої неустойки.

Так, за основним зобов`язанням відповідач отримав 4 000 грн, тоді як позивач просить стягнути додатково 8 000 грн лише пені, тобто суму, яка вдвічі перевищує розмір отриманих коштів.

За таких обставин суд вважає, що заявлений розмір пені є надмірним з огляду на характер порушення, розмір основного зобов`язання та відсутність належного підтвердження конкретних майнових втрат кредитора.

Суд також бере до уваги, що кредитодавець є професійним учасником ринку фінансових послуг, самостійно визначає умови кредитування, розробляє типові договори та встановлює механізми нарахування платежів, а тому повинен забезпечити прозорість і зрозумілість таких умов для споживача.

При цьому суд не позбавляє кредитодавця права на захист порушеного майнового інтересу, однак такий захист не може здійснюватися шляхом стягнення санкцій без належного підтвердження їх розміру та правомірності.

З огляду на наведене, враховуючи співвідношення основного боргу та пені, відсутність належного детального розрахунку, а також необхідність дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає заявлену вимогу про стягнення 8 000 грн пені необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу, що споживче кредитування характеризується особливим суб`єктним складом правовідносин, у яких однією стороною є професійний надавач фінансових послуг, а іншою — фізична особа, яка отримує фінансову послугу для особистих потреб.

Така особливість правовідносин зумовлює необхідність забезпечення справедливого балансу інтересів сторін та недопущення покладення на споживача обов`язків, які не мають належного правового й доказового обґрунтування.

Суд наголошує, що свобода договору, передбачена статтею 627 ЦК України, не є абсолютною та реалізується з урахуванням вимог законодавства, справедливості, добросовісності й розумності.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Ці засади мають значення не лише на стадії укладення договору, а й під час його виконання та судового захисту прав сторін.

Суд не може обмежитися формальним відтворенням положень договору або прийняти розрахунок кредитора без перевірки його складових, оскільки це фактично означало б перекладення на відповідача обов`язку доводити відсутність заборгованості, що суперечить принципам змагальності та розподілу тягаря доказування.

Водночас суд зазначає, що факт отримання відповідачем грошових коштів є самостійною та достатньою підставою для виникнення обов`язку повернути їх у встановлений договором строк.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 610, 629, 1049 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений строк та відповідно до умов договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, обов`язок відповідача повернути фактично отриману суму позики в розмірі 4 000 грн є доведеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Натомість вимоги про стягнення додаткових платежів — процентів, комісії та пені — не можуть бути задоволені лише на підставі зазначення відповідних сум у сформованому кредитором реєстрі, без належного підтвердження їх правової природи, підстав виникнення та правильності розрахунку.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача основної суми позики в розмірі 4 000 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 11,60 грн процентів, 8 000 грн пені та 1 008,40 грн комісії слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки ціна позову становить 13 020 грн, а судом задоволено вимогу в розмірі 4 000 грн, судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

За умови сплати позивачем судового збору в розмірі 2 662,40 грн пропорційна частина судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 818,25 грн.

Інші судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України за умови їх належного підтвердження та доведення.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 526, 530, 610, 629, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) заборгованість за Договором про споживчий кредит у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп., яка складається із заборгованості за основною сумою боргу та судовий збір у розмірі 818,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Гніздилов Ю.М.