Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №627/302/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №627/302/25

Суддя: Тичкова О. Ю.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 627/302/25

провадження № 22-ц/818/3214/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого – Тичкової О.Ю.

Суддів колегії – Пилипчук Н.П., Савенка М.Є.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – Акціонерне товариство «Сенс Банк»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 20 січня 2026 року в складі судді Вовк Л. В.,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №500836292 від 24.07.2020 року у розмірі 535 104,02 грн. Одночасно позивач просив стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6421,25 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42605,67 грн.

Позов обґрунтований тим, що 24.07.2020 між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» було укладено кредитний договір №500836292 , що підтверджується офертою на укладання угоди про надання кредиту №500836292 , акцептом пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №500836292, додатком №1 « Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг » , паспортом споживчого кредиту ; анкетою –заявою про акцепт публічної пропозиції АТ « Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» , із наступними умовами . За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Банк виконав взяті на себе зобов`язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов. Проте позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним. Загальна заборгованість, згідно з угодою № 500836292 від 24.07.2020, р становить 535 104 грн 02 коп, з яких заборгованість за кредитом 419 343,24 грн , по відсотках 115 760,78 грн . 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022. З метою досудового, добровільного врегулювання спору, на адресу відповідача було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимогу ОСОБА_1 залишено без реагування. За вищевикладених обставин АТ «Сенс Банк» вимушено звернутись до суду із позовною заявою за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 20 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором № 500836292 від 24.07.2020 у сумі 535104,02 грн, судовий збір у розмірі 6 421,25 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем надані належні та допустимі докази укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та неналежного виконання останнім встановленого договором обов`язку щодо повернення кредитних коштів.

Не погодившись з рішенням суд ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно дослідив матеріали справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що позивач не довів належним чином факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів. В матеріалах справи відсутні первинні банківські документи що підтверджують факт видачі або перерахування кредитних коштів відповідачу. Також апелянт вказує що суд фактично прийняв розрахунок банку без належної перевірки. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не відображає детального механізму нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами, не містить підтвердження кожної окремої фінансової операції, не містить посилання на первинні банківські документи. Крім того позивач вказує що позивачем було порушено порядок здійснення дострокового стягнення заборгованості, зокрема не надано доказів отримання відповідачем такої вимоги.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 24.07.2020, підписанням оферти на укладання угоди про надання кредиту № 500836292 , відповідач запропонував банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Угода). Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» , що укладений між ним та Банком (а.с.12).

24.07.2020 року, шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту № 500836292 , Банк прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500836292 від 24.07.2020, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб.

Таким чином, 24.07.2020 року між Банком та Відповідачем укладено кредитний договір, із наступними основними умовами: тип кредиту - «Кредит готівкою»; сума кредиту – 508 524,20 грн; процентна ставка - 60 місяців; дата повернення кредиту - 27.07.2025; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 27 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 14 335,54 грн, загальна кількість платежів 60; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку . (а.с.12-14)

Факт видачі відповідачу кредитних коштів підтверджується меморіальним ордером № 3429144 від 27.07.2020 відповідно до якого вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 , за умовами кредитного договору № 500836292 від 24.07.2020, було надано кредитні кошти у розмірі 508 524,20 грн. (а.с.15)

На підтвердження позовних вимог, позивачем також долучено виписки по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 зі змісту яких вбачається що відповідач отримав кредитні кошти, здійснював часткове погашення заборгованості, вбачається рух коштів. (а.с.16-39)

З метою досудового, добровільного врегулювання спору, на адресу відповідача позивачем, 02.04.2024, було направлено Досудову вимогу про усунення порушень (а.с. 40).

Відповідно до розрахунку заборгованості складеного АТ «Сенс Банк» вбачається що станом на 25.03.2024, заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком, згідно розрахунку, складає 535 104,02 грн, з яких: 419 343,24 грн - заборгованість по тілу кредиту; 115 760,78 грн - заборгованість по відсоткам. (а.с. 41)

12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

За змістом статті 1056 -1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником » .

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи зазначені норми права та додані позивачем до матеріалів справи документи колегія суддів приходить до висновку що 24.07.2020 року між сторонами було укладено кредитний договір №500836292, крім того банком було дотримано вимоги передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем умов договору.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

Окрім того, суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується меморіальним ордером та випискою що долучені позивачем до матеріалів справи.

Водночас колегія суддів враховує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору, його підписання та отримання кредитних коштів, а свої заперечення обґрунтовував незгодою з визначеним позивачем розміром заборгованості.

Натомість в апеляційній скарзі відповідач посилається на обставини неукладення кредитного договору та неотримання коштів, що суперечить його попередній процесуальній позиції, висловленій під час розгляду справи судом першої інстанції, а також наявним у матеріалах справи доказам.

Така зміна позиції відповідача без наведення належного обґрунтування причин зміни відповідних пояснень та без спростування доказів, наданих позивачем, свідчить про непослідовність його процесуальної поведінки та може розцінюватися як така, що суперечить принципу добросовісного здійснення процесуальних прав і забороні їх зловживання. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, а суперечлива поведінка сторони, яка полягає у запереченні в апеляційному провадженні обставин, фактично не оспорюваних нею під час розгляду справи судом першої інстанції, підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами та обставинами справи.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неукладення кредитного договору та неотримання кредитних коштів як такі, що не узгоджуються з наявними в матеріалах справи письмовими доказами та суперечать поясненням самого відповідача, наданим у суді першої інстанції. При цьому сама лише зміна процесуальної позиції відповідача не спростовує встановлених судом обставин укладення кредитного договору та фактичного отримання кредитних коштів, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині.

Щодо доводів апелянта про недотримання порядку дострокового стягнення заборгованості колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

При цьому кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Отже, з наведених положень закону вбачається, що обов`язок кредитодавця щодо письмового повідомлення споживача та його одержання останнім має правове значення саме для реалізації кредитодавцем права на дострокове повернення тієї частини кредиту, строк виконання якої відповідно до договору ще не настав.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23 (провадження № 61-2757св25) Верховний Суд зазначив, що починаючи з 10 червня 2017 року праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за договором споживчого кредиту має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що у позичальника не виникає обов`язку дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, якщо матеріали справи не містять доказів того, що кредитодавець завчасно направив вимогу про дострокове повернення кредиту та позичальник таку вимогу одержав.

Водночас із цього висновку не випливає, що неналежне виконання кредитодавцем порядку дострокового пред`явлення вимоги припиняє або скасовує обов`язок позичальника сплачувати ті платежі, строк виконання яких уже настав відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору.

Навпаки, у вказаній постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року суд погодився з можливістю стягнення простроченої заборгованості за кредитом та процентами, одночасно відмовивши у достроковому стягненні тієї частини кредитної заборгованості, строк повернення якої ще не настав.

Аналогічний правовий підхід наведений Верховним Судом і у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 638/14223/19, в якій суд звернув увагу на те, що юридично значущим для виникнення обов`язку дострокового погашення є саме отримання боржником відповідного повідомлення. Верховний Суд при цьому послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 638/13683/15-ц про те, що порушення встановленого порядку направлення юридично значущих повідомлень, факт отримання яких адресатом не встановлено, не може мати наслідком покладення на позичальника тягаря дострокового погашення заборгованості.

Таким чином, сама по собі обставина неналежного повідомлення позичальника не звільняє його від виконання тих грошових зобов`язань, строк виконання яких настав до моменту звернення кредитодавця до суду, а лише унеможливлює дострокове стягнення частини кредиту, строк повернення якої ще не настав.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що наявними матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачем на адресу відповідача досудової вимоги від 02 квітня 2024 року, що підтверджується описом вкладення до рекомендованого поштового відправлення з печаткою АТ «Укрпошта». Зі змісту зазначеної вимоги вбачається, що відповідачу було запропоновано погасити заборгованість у розмірі 535 104,02 грн та повідомлено про можливість звернення банку до суду в разі невиконання пред`явленої вимоги.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем установленого законом порядку направлення відповідачу досудової вимоги про погашення заборгованості. Наведене свідчить про вчинення АТ «Сенс Банк» необхідних дій, спрямованих на реалізацію права на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо недотримання позивачем порядку дострокового стягнення заборгованості колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами направлення відповідачу відповідної досудової вимоги, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з наведених мотивів.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того що відповідачем на спростування зазначеної суми заборгованості не надано до суду жодного доказу, який би свідчив про повне або часткове виконання ним взятих на себе зобов`язань, не надано свого контррозрахунку, натомість позивачем надано розрахунок заборгованості, який відповідачем не спростований.

Проте колегія суддів не погоджується з даними висновками враховуючи наступне.

Так, відповідно до положень статей 12, 13, 76–81, 89, 263 ЦПК України, обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається на цю сторону, а судове рішення має ґрунтуватися на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи та належній оцінці всіх наявних у справі доказів.

При цьому сам по собі факт неподання відповідачем контррозрахунку заборгованості не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість розрахунку, наданого позивачем, та встановити дійсний розмір заборгованості за кредитним договором.

Так, у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц Верховний Суд зазначив, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд має стягнути ту суму, яка доведена та щодо якої у суду немає сумнівів. Верховний Суд також наголосив на необхідності перевірки обґрунтованості розрахунку загальної суми боргу, встановлення дійсного розміру кредитної заборгованості та визначення обсягу відповідальності боржника.

Отже, вирішуючи спір про стягнення кредитної заборгованості, суд повинен установити не лише факт існування між сторонами кредитних правовідносин та невиконання позичальником зобов`язань, а й перевірити правильність визначення позивачем розміру заборгованості, зокрема її складових, періоду нарахування, застосованих процентних ставок, порядку нарахування процентів та інших платежів відповідно до умов договору й вимог закону.

Згідно умов договору №500836292 від 24.07.2020 року, позичальник отримав кредит на наступних умовах: сума кредиту – 508 524,20 грн; процентна ставка - 60 місяців; дата повернення кредиту - 27.07.2025; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 27 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 14 335,54 грн, загальна кількість платежів 60; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № UA303003460000029095500836292.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Сенс Банк» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором №500836292 від 24.07.2020 обліковується заборгованість за період з 24.07.2020 по 21.06.2024 у розмірі 535104,02 грн з яких 419343,24 грн - тіло кредиту, 115760,78 грн - проценти.

Отже зі змісту наданого розрахунку вбачається що позивач здійснював нарахування процентів у період з 24.07.2020 по 21.06.2024 року, разом з тим судом було встановлено що з вимогою про дострокове повернення суми заборгованості позивач звернувся 02.04.2024 року, вказане зокрема підтверджується наявною в матеріалах справи копію вимоги про усунення порушень, та описом поштового вкладення.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Аналізуючи наведені норми матеріального права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що позивач мав право нараховувати проценти за користування кредитом виключно до моменту пред`явлення вимоги про дострокове повернення заборгованості, а саме до 02.04.2024 року включно.

Відтак проценти, нараховані за період з 03.04.2024 року по 21.06.2024 року, нараховані поза межами строку кредитування та не підлягають стягненню як проценти за користування кредитом. При цьому вимог про стягнення 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України позивачем не заявлено, а тому правові підстави для стягнення таких сум відсутні. Отже, вимоги позивача про стягнення процентів, нарахованих після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, задоволенню не підлягають.

Водночас колегія суддів також не погоджується із наданим розрахунком заборгованості в частині визначених сум заборгованості за нарахованими на його залишок відсотками.

Зокрема, позивачем на підтвердження свої вимог до матеріалів справи було долучено виписки по особовому рахунку відповідача за період з 24.07.2020 по 21.06.2024 року зі змісту яких вбачається що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості. Так загальна сума сплачених відповідачем коштів на погашення кредиту становить 255020,69 грн з яких 89180,96 грн пішло на погашення тіла кредиту, 165839,73 грн на погашення процентів. Крім того, вбачається що станом на 24.04.2023 року заборгованість відповідача за тілом кредиту становила 421343,24 грн та за відсотками 7263,28 грн.

Наступні сплати за тілом кредиту відповідачем були здійснені 27.11.2023 року та 27.01.2024 року у сумі по 1000,00 грн.

Згідно умов договору процентна ставка становить 23% на рік.

Отже колегія суддів наводить власний розрахунок заборгованості за відсотками.

Так у період з 25.04.2023 року по 26.11.2023 року сума нарахованих відсотків становить 57100,55 грн ((421343,24 грн *23% * 215 днів) / 365 днів)

У період з 27.11.2023 по 26.01.2024 року сума нарахованих відсотків становить 15889,55 грн ((420343,24 грн *23% * 60 днів) / 365 днів)

Та у період з 27.01.2024 по 02.04.2024 року сума нарахованих відсотків становить 17375,17 грн ((419343,24 грн *23% * 66 днів) / 365 днів)

Отже загальна сума заборгованості за відсотками становить 97628,55 грн.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором 500836292 від 24.07.2020 року в загальному розмірі 516971,79 грн з яких заборгованість за тілом кредиту 419343,24 грн та за відсотками 97628,55 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення процентів за користування кредитом на вище викладене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог, відтак рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги частково спростовують висновку суду першої інстанції, оскаржуване рішення належить в частині визначення розміру заборгованості належить змінити.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 6421,25 грн, сума судового збору сплачена відповідачем за подання апеляційної скарги становить 7705,50 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 96,61 % а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме 3,39% отже ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 6203,56 грн за подачу до суду позовної заяви та з АТ «Сенс Банк» належить стягнути 261,21 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (6203,56 – 261,21 = 5942,35) з ОСОБА_1 належить стягнути 5942,35 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Згідно з ч. 1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст.141ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, судова колегія бере до уваги висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року, за змістом якого: « …суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи».

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, суд керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Як вбачається з матеріалів справи, надання правничої допомоги АТ «Сенс Банк» в суді здійснювалося адвокатом Адвокатського об`єднання «Смарт Лекс» Лойфером А.Е.

Матеріали справи містять дані про те, що 28.01.2025 між АТ «Сенс Банк» та адвокатським об`єднанням «Смарт Лекс» було укладено договір про надання послуг № 1006. Також представником позивача було надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії СМ № 000605 адвоката Полетаєвої Т.Ю., довіреність АТ «СЕНС БАНК» від 03.02.2025. (а.с. 8-11, 6,7)

Як вбачається з п. 3.1 договору від 28.01.2025, за надання послуг , що полягають у вчиненні виконавцем дій, передбачених п. 1.1.1. та п. 1.1.2 цього договору, замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду – 375,00 грн (триста сімдесят п`ять гривень 00 коп), за отримання рішення суду - 225,00 грн (двісті двадцять п`ять гривень 00 коп), комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника – 7,85 % (сім цілих вісімдесят п`ять сотих відсотка).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, обсяг і характер виконаної адвокатом роботи, складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерії реальності й необхідності понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн, оскільки така сума є обґрунтованою, співмірною з обсягом наданих послуг та характером спірних правовідносин, відповідає критеріям розумності й пропорційності та забезпечує справедливий баланс інтересів сторін.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 20 січня 2026 року в частині визначення суми заборгованості що підлягає стягненню – змінити.

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №500836292 від 24.07.2020 року в загальному розмірі 516971 (п`ятсот шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одну) гривню 79 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) судовий збір у розмірі 5942 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві) гривні 35 коп.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: Н.П. Пилипчук

М.Є. Савенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua