Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших фактів, з них:.
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №629/6512/25
Суддя: Пилипчук Н. П.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Харків
справа № 629/6512/25
провадження № 22-ц/818/1773/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Пилипчук Н.П.,
суддів – Гєрцика Р.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря – Муренченко С.А.,
учасники справи:
заявниця – ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи – ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2025 року в складі судді Ткаченко Н.В.
в с т а н о в и в:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, ОСОБА_3 , звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Заява мотивована тим, що з 2019 року вона разом з ОСОБА_4 проживали разом як дружина та чоловік та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_5 .
Зазначила, що за час проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини вони мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, займалися вихованням спільної дитини, лікуванням; вели спільне господарство, займалися благоустроєм житла.
Вказала, що 14.11.2024 ОСОБА_4 мобілізовано до лав Збройних Сил України, а 17.12.2024, вона, як цивільна дружина, отримала сповіщення сім`ї про те, що її цивільний чоловік, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Посилалася на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно їй для вирішення питання для призначення частини одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.
Просила встановити факт, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 (до дня його смерті).
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 – задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 2019 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Не погоджуючись з рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю. Однак інших доказів в матеріалах даної справи не існує. Від встановлення факту визнання заявниці членом сім`ї померлого військовослужбовця залежить виникнення її права на отримання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, даний факт повністю заперечується заінтересованою особою Міністерством оборони України. Таким чином, у заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження. Оскільки між сторонами існує спір про право, суд не вправі продовжувати розгляд даних вимог в порядку окремого провадження, а така підлягає залишенню без розгляду.
03.11.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_4 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с.15).
У зв`язку із розірванням шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » та в подальшому у зв`язку із реєстрацією шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с.29,30).
ОСОБА_9 змінив своє прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с.19).
ОСОБА_4 з 25.05.1995 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).
ОСОБА_1 з 24.01.2025 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).
Згідно свідоцтва про народження батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.23).
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 24.01.2025 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.25).
ОСОБА_4 та ОСОБА_11 є батьками ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.113).
Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00054713877 від 12.11.2025, за заявою матері дитини від 05.08.2016 Державна реєстрація народження ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проведена відповідно до ч.1 ст.135 СК України. 21.12.2016 реєстратором Волноваського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області внесені зміни до актового запису про народження ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства від 21.12.2016 року, та змінено відомості про дитину: прізвище з ОСОБА_14 на ОСОБА_7 , по-батькові з ОСОБА_15 на ОСОБА_16 , змінено відомості про батька: прізвище з ОСОБА_14 на ОСОБА_7 , ім`я батька з ОСОБА_17 на ОСОБА_18 , по-батькові з ОСОБА_19 на ОСОБА_20 , дата народження з інформація відсутня на ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.133-135).
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_4 (а.с.20).
Згідно сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_9 №15893 від 16.12.2024, адресованого на ім`я ОСОБА_1 , повідомлено останню про те, що її цивільний чоловік, номер обслуги 1 зенітного ракетного відділення зенітно ракетного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 військовослужбовець призваний за мобілізацією, прийнятий на військову службу 14 листопада 2024 року до військової частини НОМЕР_1 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, поблизу н.п.Шипилівка Сіверськодонецький район, Луганської області, згідно «Повідомлення на загиблих № НОМЕР_2 » в/ч НОМЕР_3 від 13.12.2024 року (а.с.21).
З заяв ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , вбачається, що останні підтверджують, що ОСОБА_4 з 2019 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 (а.с.32-54).
Матеріали справи містять спільні фото заявниці з ОСОБА_4 (а.с.56-61).
ОСОБА_2 , яка є матір`ю загиблого ОСОБА_4 , надала до суду першої інстанції письмові пояснення, в яких підтвердила твердження ОСОБА_1 щодо спільного проживання з 2019 року з її сином та вважала, що заява останньої підлягає задоволенню (а.с.73-75).
В суді першої інстанції були допитані свідки.
Так, свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , які є сусідкою та подругою дитинства заявниці відповідно, кожна окремо пояснили, що ОСОБА_18 почав мешкати з заявницею з 2019 року, жили разом як сім`я, як чоловік та дружина, вели спільне господарство, в них народилась спільна донька, ОСОБА_18 дуже кохав своїх дівчат.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 червня 2026 року витребувано у Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відомості про реєстрацію шлюбу та його розірвання щодо наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З повідомлення Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 19.06.2026 вбачається, що перевіркою облікових даних Відділу, актового запису про шлюб, а також розірвання шлюбу, складеного відносно запитуваних осіб, не виявлено. Перевірку проведено по первинним та поновленим актовим записам про шлюб, про розірвання шлюбу за період з 01.01.2020 по теперішній час.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
У справі, що переглядається, позивачка просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом із військовослужбовцем з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім`ї.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц вказувала на те, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 та від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.
Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції вважав доведеним факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, оскільки встановив, що сторони з 2019 року до 08 грудня 2024 року проживали разом як чоловік і жінка
Надавши належну правову оцінку доказам, наданим ОСОБА_1 на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період, а також не надання доказів Міністерством оборони України на спростування зазначеного факту, суд першої інстанції, з урахуванням принципів оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_1 факту її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період.
Доводи Міністерства оборони України про те, що наявність спільних фотографій не доводить факт спільного проживання заявниці з ОСОБА_4 , колегія суддів не приймає до уваги.
Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції правильно оцінено належність, допустимість кожного наявного у справі доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема враховано наявні у матеріалах справи докази, письмові пояснення матері загиблого ОСОБА_2 , яка підтверджувала проживання її сина із заявницею однією сім`єю, а також показання свідків, за якими встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та у їх сукупності підтверджують факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відносин, притаманних подружжю.
Відтак, судом першої інстанції правильно враховано наявні у матеріалах справи докази, які у їх сукупності підтверджують факт наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відносин, притаманних подружжю у спірний період, а тому доводи апеляційної скарги у вказаній частині є необґрунтованими.
Установивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, надавши правову оцінку показанням допитаних судом свідків, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про доведення заявницею факту її проживання із ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а, відтак, і про наявність підстав для задоволення ОСОБА_1 .
Твердження Міністерства оборони України про те, що у заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
У справі, що переглядається, заявниця просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю разом із військовослужбовцем з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім`ї.
Постановою № 168 визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві; тощо.
Відповідно до статті 16-1 вказаного Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини першої та другої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Ураховуючи наведене, можна зробити висновок, що у таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.
Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки ця заінтересована особа не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Докази та обставини, на які посилається Міністерство оборони України в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п. ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2025 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Р.В. Гєрцик
О.Ю. Тичкова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua