Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №345/5244/26
Суддя: Девляшевський В. А.
Справа № 345/5244/26
Провадження № 22-ц/4808/2140/26
Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.
Суддя-доповідач Девляшевський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.,
секретаря Шемрай Н.Б.,
з участю заявника ОСОБА_1 , його представника та заінтересованої особи - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Калуського міськрайонного суду, постановлену головуючою суддею Кардаш О.І. 16 вересня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Калуської міської ради про встановлення факту утримання дітей,
в с т а н о в и в:
У вересня 2026 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Калуської міської ради про встановлення факту утримання дітей.
Заява мотивована тим, що заявник проживає з дружиною ОСОБА_2 та дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначив, що біологічний батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично не бере участі в вихованні, навчанні та матеріальному забезпеченні дітей. Натомість заявник систематично несе витрати на харчування, одяг, лікування, навчання та інші потреби дітей. На підтвердження цих обставин посилається на акт спільного проживання, витяги з реєстру територіальної громади, розрахунок аліментів, характеристики дітей та посвідчення багатодітної сім`ї.
ОСОБА_1 вважає, що встановлення факту перебування дітей дружини від першого шлюбу на його утриманні має юридичне значення для реалізації його прав і прав дітей, зокрема щодо отримання пільг, соціальної допомоги та оформлення податкової знижки. Оскільки іншого передбаченого законом порядку встановлення цього факту немає, просив розглянути заяву в порядку окремого провадження.
Заявник вказав, що не просить встановлювати батьківство, усиновлювати дітей або вирішувати питання щодо батьківських прав їхнього біологічного батька. Предметом заяви є виключно встановлення факту фактичного утримання дітей дружини, між сторонами відсутній спір про право.
З огляду на вказане просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 фактично утримує дітей дружини від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнати цей факт юридично значимим для реалізації прав і обов`язків заявника та дітей, передбачених національним та міжнародним законодавством.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 16 вересня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Калуської міської ради про встановлення факту утримання дітей.
Не погодившись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для розгляду заяви в порядку окремого провадження.
На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно визначив зміст заявленої вимоги та передчасно дійшов висновку про неможливість її розгляду в порядку окремого провадження. Вказує, що заявник просив встановити факт перебування дітей дружини від попереднього шлюбу на його утриманні, обґрунтовуючи юридичне значення цього факту необхідністю підтвердження фактичних сімейних і майнових відносин для реалізації відповідних прав. При цьому він наголошував, що спільно проживає з дітьми та систематично несе витрати на їх харчування, одяг, лікування, навчання й інші потреби. Заявник не просив встановити факт одноосібного виховання чи утримання дітей, ухилення їхнього біологічного батька від виконання батьківських обов`язків, а також не порушував питань про встановлення батьківства, позбавлення чи обмеження батьківських прав або стягнення аліментів. На думку скаржника, суд безпідставно ототожнив встановлення факту утримання дітей заявником із вирішенням питання про виконання біологічним батьком своїх батьківських обов`язків. Сам факт матеріального забезпечення дітей заявником не є юридично тотожним факту невиконання батьком обов`язку щодо їх утримання та сам собою не припиняє і не змінює його прав та обов`язків, визначених статтями 141, 180 СК України.
Посилання суду на правові висновки Верховного Суду у справах № 739/1677/24, №1495/3142/25, № 363/4834/23 та № 201/5972/22 апелянт вважає необґрунтованим, оскільки вони стосуються, зокрема, встановлення факту самостійного виховання або одноосібного утримання дитини. Натомість у цій справі заявник просить встановити виключно факт її утримання, не порушуючи питання про визначення участі біологічного батька у вихованні дітей чи зміну його прав та обов`язків.
Крім того, апелянт зазначає, що метою встановлення відповідного факту є його використання для реалізації прав заявника та дітей, зокрема щодо отримання соціальних пільг і допомоги та оформлення податкової знижки. На його переконання, така мета підтверджує юридичне значення факту, а необхідність використання судового рішення в подальших адміністративних процедурах сама по собі не свідчить про наявність спору про право.
Апелянт також вважає помилковим застосування судом пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до цивільної юрисдикції. Якщо суд вважав, що заявлена вимога пов`язана зі спором про право, це питання мало вирішуватися з урахуванням частини четвертої статті 315 ЦПК України, а не шляхом висновку, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Просить скасувати ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2026 року та направити матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заінтересована особа: Служба у справах дітей Калуської міської ради у встановленому законом порядку повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, однак представник служби не з`явився у судове засідання, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд, не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
У судовому засіданні апелянт та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Заінтересована особа ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала вказаним вимогам відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки її вирішення пов`язане з оцінкою виконання біологічним батьком батьківських обов`язків. Суд вважав, що встановлення відповідних обставин можливе під час розгляду спору про позбавлення батьківських прав у позовному провадженні, а тому відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з цим висновком місцевого суду з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
Вставлено, що заявник ОСОБА_1 просить встановити факт перебування на його утриманні дітей дружини від попереднього шлюбу. Встановлення вказаного факту має юридичне значення для реалізації його прав і прав дітей, зокрема щодо отримання пільг, соціальної допомоги та оформлення податкової знижки.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт перебування на його утриманні дітей його дружини від попереднього шлюбу, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька дітей.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що встановлення юридичного факту необхідне позивачу тільки для реалізації його прав та не свідчить про існування спору, оскільки доведення факту перебування на утриманні дітей пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.
За таких обставин встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника не може здійснюватися ізольовано від з`ясування обставин виконання біологічним батьком власних батьківських обов`язків, оскільки встановлення такого факту фактично передбачає надання оцінки його участі в утриманні та вихованні дітей і може вплинути на його сімейні права та обов`язки.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), відповідно до якої інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення спору про право, а обставини виконання батьками обов`язків щодо виховання дитини можуть бути предметом доказування під час розгляду відповідного спору в позовному провадженні.
Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 363/4834/23 (провадження № 61-7565св24).
При цьому колегія суддів враховує, що наведені заявником обставини фактичного утримання дітей можуть бути предметом дослідження суду під час вирішення відповідного спору в порядку позовного провадження, зокрема справи про позбавлення біологічного батька батьківських прав. Саме в межах такого провадження суд може надати оцінку доказам щодо участі кожного з батьків в утриманні та вихованні дітей із дотриманням прав та інтересів усіх заінтересованих осіб.
Подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків в утриманні дітей.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання й утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій батька дітей та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дітей за загальним правилом у позовному провадженні.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду №369/16184/25 від 21 травня 2026 року.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена вимога не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а тому правомірно відмовив у відкритті провадження у справі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, колегія суддів не встановила підстав для скасування оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 379, 382, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Калуського міськрайонного суду від 16 вересня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Барков
В.М. Луганська
Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua