Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №488/533/24 — Миколаївський апеляційний суд

04.11.26

22-ц/812/2314/26

Справа № 488/533/24 Головуюча у першій інстанцій Селіщева Л. І.

Провадження № 22ц/812/2281/26

Провадження № 22ц/812/2314/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

4 листопада 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Локтіонової О. В., Крамаренко Т. В.,

із секретарем: Богуславською О. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Селіщевої Л. І. у місті Миколаєві зі складанням повного рішення, та

апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія (далі ТОВ ФК) «Дніпрофінансгруп»

на додаткове заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 вересня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Селіщевої Л. І. у місті Миколаєві зі складанням повного судового рішення у справі

за позовом

ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп»

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про стягнення 3% річних та втрат від інфляції,

В С Т А Н О В И Л А:

14 лютого 2024 року ТОВ «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку 572 062 грн 76 коп. за прострочення виконання грошового зобов`язання 3% річних та втрат від інфляції відповідно до статті 625 ЦК України.

В обґрунтування позову зазначало, що рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 листопада 2012 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк (ПАТ КБ) «Надра» до позичальниці ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 , та ухвалено про стягнення з них в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «Надра» 928 290 грн 86 коп. заборгованості за кредитом.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 5 серпня 2021 року замінено стягувача ПАТ КБ Надра на його правонаступника ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».

Посилаючись на ці обставини та те, що відповідачами рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 листопада 2012 року дотепер не виконане, позивач просив стягнути з солідарних боржників у якості відповідальності за невиконання грошового зобов`язання 3% річних та втрат від інфляції відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 572 062 грн 76 коп. за період з 1 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року, які складаються з: 134 207 грн 97 коп. – 3% річних та 437 854 грн 79 коп. втрат від інфляції.

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 вважала позовну заяву не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки стягнення додаткових вимог кредитора, зокрема неустойки, процентів, тощо можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання, які передували подачі позову. При цьому визнання боргу боржником або його сплата не може вважатись перериванням перебігу позовної даності у відповідності до статті 625 ЦК України. Тому фактичний розрахунок стягнення 3% річних та втрат від інфляції повинен починатись 14 березня 2021 року та закінчуватись 14 лютого 2024 року, між тим, позивач вимагає стягнути з відповідачів ці кошти за період з 1 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року. За такого на думку відповідачки ОСОБА_1 законним буде вважатись нарахування платежів за період з 14 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року, розмір яких становитиме загальну суму 125 513 грн 70 коп., які складаються з 99 038 грн 33 коп. втрат від інфляції та 26 475 грн 37 коп. - 3% річних.

Також заперечувала щодо стягнення витрат на правничу допомогу та просила відмовити у задоволенні позову за відсутністю наведення позивачем обґрунтованого розрахунку вимог.

Заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 вересня 2024 року позов ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» задоволено, ухвалено про стягнення на його користь у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 572 062 грн 76 коп., з яких 437 854 грн 79 коп. інфляційного збільшення та 134 207 грн 97 коп. - 3% річних. Розподілено судові витрати.

При ухваленні рішення суд першої інстанції, виходив з наявності підстав для стягнення 3% річних та втрат від інфляції за період існуючого прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

1 липня 2026 року до Корабельного районного суду міста Миколаєва надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, мотивована її необізнаністю постановленням рішення суду та наявністю заперечень по суті заявлених вимог, а саме неврахування судом факту пропуску позивачем строку пред`явлення виконавчих документів за основним зобов`язанням до виконання та відмови у видачі дублікатів виконавчих листів, і як наслідок у разі неможливості пред`явлення вимог за натуральним зобов`язанням позбавлення стягувача права нараховувати 3% річних та інфляційних втрат, оскільки така вимога не може бути захищена в судовому порядку.

7 липня 2026 року позивач звернувся із запереченнями на подану заяву, одночасно просив замінити позивача у зв`язку із зміною назви товариством.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 18 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 вересня 2024 року залишено без задоволення.

21 серпня 2026 року позивач звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку зі складенням заперечень на заяву про перегляд заочного рішення. Клопотав про поновлення пропущеного процесуального строку.

Додатковим заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 вересня 2026 року у задоволенні заяви ТОВ «Дніпрофінансгруп» відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд виходив з того, що позивач не звертався з заявою про стягнення витрат на правничу допомогу під час розгляду позову, а тому таке питання під час ухвалення заочного рішення не вирішувалося, а стягнення витрат, які виникли під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення, не може бути предметом додаткового рішення.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення, його незаконність та необґрунтованість, просила його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що виконавчі листи, видані на виконання рішення суду перебували на виконанні в органах ДВС та були повернуті первісному стягувачу без виконання на підставі відповідної постанови державного виконавця від 27 листопада 2014 року, і в подальшому на виконання повторно не пред`являлись.

Правонаступник первісного кредитора ПАТ КБ «Надра» звернувся за отриманням дублікатів виконавчих листів 23 лютого 2022 року, але ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 11 липня 2022 року у задоволенні його заяви та видачі дублікатів виконавчих листів відмовлено, у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документу на виконання, що позбавило стягувача права примусового виконання рішення суду.

Тому, за закінченням строку пред`явлення виконавчого документу вважала свій обов`язок у грошовому зобов`язанні відсутнім, як і підстави для стягнення коштів у порядку статті 625 ЦК України, однак місцевий суд питання стосовно дотримання строків повторного пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання не врахував.

Посилалась на відповідну судову практику.

Іншими учасниками справи заочне рішення суду не оскаржено.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 позивач вважав скаргу такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на ті обставини, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції та про постановлення процесуальних документів, у тому числі і оскаржуваного рішення, просив про стягнення на його користь 5 000 грн витрат на правничу допомогу, пов`язаних з апеляційним переглядом судового рішення. Посилався на відповідну судову практику.

Іншими учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надано.

В апеляційній скарзі на додаткове заочне рішення суду позивач, зазначаючи про порушення судом норм матеріального та процесуального права під час його ухвалення, просив його скасувати та ухвалити нове, яким заяву ТОВ «Дніпрофінансгруп» про стягнення понесених витрат на правничу допомогу задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги товариство зазначало, що просило суд постановити ухвалу, замість додаткового рішення, та посилалося на практику Верховного Суду щодо можливості стягнення витрат на правничу допомогу понесених на стадії перегляду заочного рішення, а також щодо необов`язковості їх фактичної сплати з подальшою сплатою у майбутньому.

Відзивів на апеляційну скаргу ТОВ «Дніпрофінансгруп» від інших учасників справи не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «Дніпрофінансгруп» - частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв`язки.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, та відповідно до статті 509 ЦК України означають правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право від боржника виконання його обов`язку.

Якщо такий обов`язок виконати дію встановлений у судовому рішенні, в тому числі шляхом сплати боржником грошової суми на користь кредитора, то кредитор вправі вимагати від боржника належного виконання такого обов`язку, який у цьому разі несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

При вирішенні справи судом встановлено, що 25 жовтня 2007 року між відповідачкою ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», укладено кредитний договір №8/10/2007/840 К-2986 на суму 40 000 доларів США, зі сплатою 14,49 % річних строком на 60 місяців, тобто до 19 грудня 2012 року (а.с.19-22). Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між ВАТ КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки (а.с.23-24).

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 листопада 2012 року у справі №1414/5616/2012 (провадження №2/1414/2428/2012) позов ПАТ КБ «Надра» задоволено частково, ухвалено про стягнення на його користь у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року №8/10/2007/840 К-2986 у сумі 928 290 грн 86 коп. станом на 19 жовтня 2012 року, з яких: 282 832 грн 46 коп. (еквівалентно 35385,02 доларів США) основного боргу, 158 845,93 грн (еквівалентно 19 873,13 доларів США) відсотків за користування кредитом, 441 000 грн пені, 31 972 грн (еквівалентно 4 000 доларів США) штрафу та 13 640 грн 46 коп. (еквівалентно 1 706, 55 доларів США) комісії (а.с.29-31).

Рішення набрало законної сили 7 грудня 2012 року та 10 квітня 2013 року судом на звернення банка направлено виконавчі листи без підтвердження їх отримання.

16 липня 2021 року до суду звернулося ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача ПАТ «Надра» на заявника за укладеним договором про відступлення права вимоги від 21 липня 2020 року.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 5 серпня 2021 року заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» задоволено, постановлено про заміну стягувача з ПАТ «Надра» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

18 лютого 2022 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося із заявами про видачу дублікатів виконавчих листів відносно боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з їх втратою до передачі кредитної справи від попереднього стягувача до заявника.

Ухвалами Корабельного районного суду міста Миколаєва від 11 липня 2022 року у задоволенні заяв ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про видачу дублікатів виконавчих листів відмовлено за спливом строку пред`явлення виконавчих документів до виконання.

Під час постановлення ухвал судом встановлено, що виконавче провадження за виданими судом виконавчими листами відкрито державним виконавцем на підставі постанов від 9 грудня 2013 року, але за відсутністю у боржників майна виконавчі документи повернуто стягувачу відносно боржниці ОСОБА_1 на підставі постанови від 27 листопада 2014 року, а відносно боржника ОСОБА_2 на підставі постанови від 19 січня 2015 року.

Тому, з огляду на те, що на час ухвалення рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 листопада 2012 року виконавчі документи, що були видані на його підставі могли бути пред`явлені до виконання протягом року відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час постановлення рішення суду), судом встановлено, що строк пред`явлення документів до примусового виконання сплив ще у попереднього стягувача ПАТ КБ «Надра» відносно боржниці – відповідачки ОСОБА_1 – 27 листопада 2015 року, а відносно боржника ОСОБА_2 відповідно 19 січня 2016 року.

Тобто відмовляючи у видачі дублікатів виконавчих листів з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу, судом встановлено, що строк пред`явлення виконавчого документу до виконання сплив та новим стягувачем не заявлено про його поновлення та не наведено причин поважності його пропуску.

Отже, враховуючи наведені обставини, слід виснувати, що рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 листопада 2012 року про стягнення у солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 боргу в розмірі 928 290 грн 86 коп. не підлягає примусовому виконанню за втратою стягувачем можливості пред`явлення виконавчого документу до виконання.

В той же час відповідачами це рішення не виконано і в добровільному порядку та не вчинено жодних дій для погашення заборгованості.

За такого, вважаючи, що у боржників наявна заборгованість, яка складає 928 290 грн 86 коп., позивач просив стягнути з них в порядку статті 625 ЦК України в якості відповідальності за невиконання грошового зобов`язання 3% річних та втрат від інфляції у загальному розмірі 572 062 грн 76 коп. за період з 1 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року. А суд першої інстанції, стягуючи суму боргу в порядку статті 625 ЦК України, вважав, що така відповідальність може бути покладена на відповідачів в судовому порядку.

Між тим з таким висновком погодитися неможливо виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. За наведеного, кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Зазначене відповідає правовому висновку викладеному в постановах ОП КЦС ВС від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц та від 13 березня 2023 року у справі №554/9126/20, та у постанові ВПВС від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.

Так, у постанові ВП ВС від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, Велика Палата виснувала, що зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення до виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, слід виснувати, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржене рішення, не встановив усіх обставин справи стосовно виконання чи невиконання грошового зобов`язання боржниками та помилково поклав на них відповідальність за його невиконання в порядку статті 625 ЦК України, стягнувши з боржників в судовому порядку додаткові суми за невиконання рішення суду, примусове виконання якого втрачене, внаслідок чого поклав на боржників відповідальність за невиконання натурального зобов`язання, яке трансформувалося з грошового зобов`язання, встановленого за рішенням суду, що може бути виконаним виключно у добровільному порядку.

За таких обставин аргументи позивача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

За наведеного, заочне рішення місцевого суду і як його складова додаткове заочне рішення суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ТОВ «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 . Підстав для залишення відмови в ухваленні додаткового рішення за заявою позивача до відповідачки ОСОБА_1 , що судом розглянуто у не відповідному процесуальному порядку, немає, оскільки крім процесуального порушення, у суду не було підстав для розгляду заяви про стягнення правових витрат за необґрунтованістю пред`явлених позивачем вимог.

В той же час немає підстав для скасування заочного рішення суду, ухваленого за вимогами пред`явленими до ОСОБА_2 , незважаючи на солідарний обов`язок боржників як позичальниці та поручителя, оскільки рішення розглянуто в заочному порядку, внаслідок чого може бути переглянуте в апеляційному порядку виключно після відмови в його перегляді судом першої інстанції за заявою відповідача ОСОБА_2 .

З огляду на обсяг задоволених вимог за поданими апеляційними скаргами відповідно до статті 141 ЦПК України слід розподілити витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції, а саме стягнути з позивача на користь відповідачки ОСОБА_1 сплачені нею судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 10 297 грн 14 коп.

Підстави для стягнення будь-яких витрат на користь позивача за наслідками перегляду справи відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» задовольнити частково.

Заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва 10 вересня 2024 року в частині задоволених вимог про стягнення коштів з ОСОБА_1 та додаткове заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 вересня 2026 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 10 297 грн 14 коп. судового збору сплаченого в суді апеляційної інстанції.

Заочне рішення суду в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді О. В. Локтіонова

Т. В. Крамаренко