Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №953/14260/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/14260/25

н/п 2/953/1413/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Лисиченко С.М.,

за участю: секретаря судового засідання – Кот Я.А.,

представника позивача – адвоката Бородіної Є.А.,

представника відповідача – адвоката Розумної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Бородіної Є.А., звернувся до Київського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача на свою користь у порядку зворотної вимоги (регресу) грошові кошти в розмірі 10 483 275,00 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.06.2021 між ОСОБА_3 (далі - позикодавець), з однієї сторони, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (далі - позичальники), з іншої сторони, було укладено договір позики грошей (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позикодавець передав позичальникам грошові кошти в сумі 2 000 000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 30.06.2021 становило 54 352 600,00 грн. При цьому умовами Договору передбачено, що позичальники є солідарними боржниками та зобов`язуються повернути отримані кошти солідарно, у повному обсязі, до 18:00 години 31.12.2022 в сумі, еквівалентній 2 000 000,00 доларів США за курсом Національного банку України, установленим на день повернення коштів або їх частини. Також Договором передбачено право позичальників повертати суму позики частинами та обов`язок позикодавця приймати такі платежі.

Позивач зазначає, що в період дії Договору він як один із солідарних боржників частково виконав зобов`язання перед позикодавцем, сплативши 500 000,00 доларів США двома платежами по 250 000,00 доларів США кожен - 24.09.2021 та 24.12.2021. На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на розписку, складену ОСОБА_3 24.12.2021.

Водночас, за твердженням позивача, відповідач, який є іншим солідарним боржником за Договором, відповідного внеску у виконання зазначеного зобов`язання не здійснив, а сплачені позивачем грошові кошти йому не відшкодував.

На думку позивача, виконання ним зобов`язання перед позикодавцем у зазначеному обсязі призвело до зменшення загального розміру заборгованості за Договором позики та свідчить про виконання солідарного обов`язку понад частку, яка припадає на нього. У зв`язку із цим позивач вважає, що в нього виникло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача щодо відшкодування відповідної частини сплачених коштів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 справа розподілена судді Лисиченко С.М.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 05.01.2026 провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою відкрито, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

25.01.2026 електронним шляхом до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Розумної О.О. на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає та прохає відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідач частково погоджується з обставинами, викладеними в позовній заяві, однак категорично заперечує факт самостійного повернення позивачем ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 500 000,00 доларів США на виконання зобов`язань за договором позики грошей від 30.06.2021.

Відповідач не заперечує факт укладення 30.06.2021між ОСОБА_3 як позикодавцем, з однієї сторони, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як позичальниками, з іншої сторони, договору позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1093. Також визнає обставину повного повернення позикодавцю грошових коштів, отриманих за Договром. На підтвердження виконання зобов`язань за Договором ОСОБА_3 , від імені якого діяла представник ОСОБА_4 на підставі довіреності, 20.11.2025 складено відповідну заяву, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І.В. та зареєстровано в реєстрі за №1497.

Водночас відповідач заперечує факт повернення ОСОБА_1 особисто позикодавцю 500 000,00 доларів США двома частинами по 250 000,00 доларів США кожна - 24.09.2021 та24.12.2021, на підтвердження чого позивач долучив до позовної заяви розписку від 24.12.2021, складену у простій письмовій формі.

Вказує, що зазначені в позовній заяві обставини не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 особисто не повертав ОСОБА_3 коштів у вказаному розмірі. Розписку від 24.12.2021 відповідач бачить уперше, а про повернення позивачем позикодавцю 500 000,00 доларів США у вересні та грудні 2021 року раніше не чув ані від ОСОБА_1 , ані від ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи заперечення щодо допустимості підтвердження часткового повернення позики розпискою, складеною у простій письмовій формі, представник відповідача посилається на пункт 13 Договору, відповідно до якого повний розрахунок між сторонами підтверджується заявою позикодавця про отримання повної суми позики, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом. У разі повернення позики частинами позикодавець у кожному випадку має надати позичальникам заяву про отримання відповідної частини позики з нотаріально засвідченим підписом.

На думку відповідача, наведеними положеннями Договору сторони погодили виключний спосіб документального підтвердження повного або часткового повернення позики - шляхом надання позикодавцем відповідної заяви, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально.

Крім того, згідно з пунктом 17 Договору, якщо інше прямо не передбачено договором або чинним законодавством України, зміни до договору, а також його розірвання можуть здійснюватися лише за домовленістю сторін, оформленою додатковою угодою. Водночас додаткових угод, якими було б передбачено можливість підтвердження повного або часткового повернення позики заявою позикодавця без нотаріального засвідчення справжності його підпису, сторони не укладали.

Також зазначає, що 01.07.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як солідарні боржники частково виконали зобов`язання за договором позики, повернувши ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 13 613 750,00 грн, що становило еквівалент 500 000,00 доларів США. На підтвердження цього позикодавець надав заяву, справжність підпису на якій було засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О. та зареєстровано в реєстрі за №1108. Надалі, 20.11.2025, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 було надано заяву про повний розрахунок за Договором, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І.В. та зареєстровано в реєстрі за №1497. У зазначеній заяві позикодавець підтвердив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю виконали свої зобов`язання як солідарні боржники за Договоро, борг повернуто в повному обсязі, а будь-які майнові чи інші претензії до позичальників щодо розрахунків за Договором відсутні.

Водночас, на переконання відповідача, факт подальшого повного виконання зобов`язань за Договором не підтверджує обставин самостійного повернення ОСОБА_1 позикодавцю 500 000,00 доларів США у вересні та грудні 2021 року, оскільки відповідні обставини мають бути доведені належними та достовірними доказами.

Посилаючись на частину третю статті 12, частини першу та шосту статті 81, частину першу статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України, наголошує, що кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази мають містити інформацію щодо предмета доказування, бути достовірними та в сукупності достатніми для встановлення обставин справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечуючи проти посилань позивача на статтю 218 ЦК України зазначає, що наведена норма регулює правові наслідки недодержання сторонами письмової форми правочину та не може бути застосована для обґрунтування можливості відступу від погодженого сторонами порядку документального підтвердження виконання зобов`язань за договором позики. При цьому, з огляду на положення статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, установлених законом, або за домовленістю з такими особами.

За твердженням представника відповідача, Мельник Ю.А. як сторона Договору та солідарний боржник не надавав згоди на використання заяви позикодавця, складеної у простій письмовій формі, як способу підтвердження повернення позики, оскільки Договором передбачено надання відповідної заяви з нотаріально засвідченим підписом позикодавця.

З огляду на викладене стверджує, що позивачем не доведено факту самостійного повернення ним ОСОБА_3 500 000,00 доларів США на виконання зобов`язань за Договором, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

02.02.2026 електронним шляхом до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Бородіної Є.А., зі змісту якого вбачається, що сторона позивача не погоджується з позицією відповідача про те, що умовами Договору визначено виключний спосіб підтвердження повернення позики або її частини шляхом надання нотаріально посвідченої заяви позикодавця.

На обґрунтування своєї позиції посилається на пункт 13 Договору позики, відповідно до якого в разі повернення суми позики частинами позикодавець у кожному випадку надає позичальникам заяву про отримання відповідної частини позики, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом. На думку представника позивача, зазначене положення договору не містить прямої вказівки на те, що нотаріально посвідчена заява є єдиним допустимим способом підтвердження повернення позики.

При цьому звертає увагу на формулювання пункту 13 Договору, зокрема на використання слова «Позичальникам», та стверджує, що відповідне положення стосується випадків повернення позики обома позичальниками спільно, як солідарними боржниками. Натомість у цій справі йдеться про самостійне повернення позивачем ОСОБА_1 частини позики, у зв`язку з чим, на переконання представника позивача, підтвердження такого виконання не потребувало обов`язкового оформлення нотаріально посвідченої заяви.

Стверджує, що ОСОБА_1 фактично повернув ОСОБА_3 500 000,00 доларів США, а відповідна розписка позикодавця від 24 грудня 2021 року, складена у простій письмовій формі, підтверджує факт отримання ним зазначених коштів.

Посилаючись на статті 526, 527 ЦК України, представник позивача зазначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а визначальним є факт належного виконання зобов`язання, а не форма документа, яким таке виконання підтверджується, якщо інше прямо не встановлено законом.

Крім того, посилається на частину п`яту статті 203 та статтю 218 ЦК України, зазначаючи, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а недодержання письмової, у тому числі нотаріальної, форми правочину саме по собі не тягне його недійсності, крім випадків, установлених законом. На думку представника позивача, чинне законодавство не передбачає недійсності виконання грошового зобов`язання лише з тієї підстави, що розписка про отримання коштів не була нотаріально посвідчена.

Також заперечує проти тверджень відповідача про необізнаність щодо повернення ОСОБА_1 частини позики в розмірі 500 000,00 доларів США та зазначає, що ОСОБА_2 був обізнаний із фактом самостійного повернення позивачем зазначеної суми, а також зі зменшенням загального розміру заборгованості за договором позики на відповідну суму.

На підтвердження своєї позиції звертає увагу на заяву ОСОБА_3 від 01.07.2021, надану відповідачем як доказ, у якій позикодавець підтвердив отримання від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів в еквіваленті 500 000,00 доларів США в рахунок повернення позики загальним розміром 2 000 000,00 доларів США.

Водночас зазначає, що відповідач не надав інших заяв або документів, які б підтверджували здійснення позичальниками подальших часткових платежів у межах виконання договору позики.

Крім того, звертає увагу на те, що заява ОСОБА_3 про повне виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, складена 20.11.2025, була надана після спливу визначеного договором строку повернення позики, а саме після 18:00 години 31.12.2022. Зазначена обставина свідчить про наявність між сторонами усних домовленостей щодо порядку та умов виконання зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим доводи відповідача про недопустимість односторонньої зміни умов договору є необґрунтованими.

Також зазначає, що відповідач не надав доказів здійснення ним часткових платежів за договором позики протягом усього періоду його дії до моменту складення заяви про повний розрахунок, а також доказів відшкодування позивачу частини виконаного ним солідарного зобов`язання. Такі обставини опосередковано підтверджують обізнаність відповідача про самостійне часткове погашення позики позивачем.

У зв`язку із цим вважає, що розписка, складена у простій письмовій формі, є належним і допустимим доказом часткового виконання позивачем солідарного грошового зобов`язання. Зазначає, що факт повернення коштів може підтверджуватися розписками, банківськими документами та іншими доказами, які засвідчують передачу або повернення грошових коштів.

Посилаючись на статтю 544 ЦК України наголошує, що боржник, який виконав солідарний обов`язок у повному обсязі або частково, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з інших солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив належної частки, несплачена сума розподіляється між рештою солідарних боржників у рівних частках.

З огляду на викладене просить суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

02.03.2026 електронним шляхом до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Розумної О.О. про призначення судової технічної експертизи документу, проведення якої доручити експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. На вирішення експертів просить поставити такі питання: чи відповідає давність виконання розписки від 24.12.2021, складеної від імені ОСОБА_3 , даті, зазначеній у документі. Якщо ні, то якою є мінімально та максимально можлива давність її виконання; чи були виконані підпис і рукописний текст у розписці від 24.12.2021, складеній від імені ОСОБА_3 , у період, яким датовано документ, а саме 24.12.2021. Якщо ні, то якою є мінімально та максимально можлива давність нанесення рукописного тексту та підпису; якою є послідовність нанесення на розписку від 24.12.2021, складену від імені ОСОБА_3 , друкованого тексту документа, підпису та рукописного тексту; чи містить розписка від 24.12.2021, складена від імені ОСОБА_3 , ознаки навмисного (штучного) впливу з метою зміни її фізичного стану або імітації більш раннього часу виготовлення документа чи виконання підпису. Прохала витребувати у позивача оригінал розписки від 24.12.2021, складеної від імені ОСОБА_3 , та зобов`язати позивача повідомити суд про надання або ненадання згоди на пошкодження досліджуваного об`єкта під час проведення експертизи.

02.03.2026 електронним шляхом до суду надійшли заперечення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бородіної Є.А. на клопотання про призначення судової технічної експертизи та заперечення позивача щодо надання згоди на пошкодження розписки від 24.12.2021 під час проведення експертного дослідження.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 17.04.2026 залучено до участі у справі у якості третьої особи - ОСОБА_3 . Підготовче провадження у цивільній справі - закрито. Призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

07.05.2026 електронним шляхом надійшли письмові пояснення третьої особи - ОСОБА_3 зі змісту яких убачається, що 30.06.2021 між ним, ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як позичальниками було укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1093. Відповідно до пункту 1 договору позики він передав позичальникам грошові кошти в сумі 54 352 600,00 грн, що станом на 30 червня 2021 року за курсом Національного банку України становило еквівалент 2 000 000,00 доларів США. При цьому позичальники визначені солідарними боржниками та зобов`язалися повернути кошти до 18:00 години 31.12.2022 в сумі, еквівалентній 2 000 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день повернення коштів або їх частини.

Зазначає, що відповідно до пункту 6 договору позики кошти надавалися позичальникам на безпроцентній основі, а їх передача здійснювалася готівкою в день укладення договору, що підтверджується його умовами, зокрема пунктами 3,4. Крім того, за його словами, сторони погодили можливість повернення позики частинами та обов`язок позикодавця приймати такі платежі, що передбачено пунктом 8 договору.

На підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, ОСОБА_3 стверджує, що 24.09.2021 та 24.12.2021 особисто отримав від ОСОБА_1 грошові кошти готівкою в розмірі 250 000,00 доларів США кожного разу, а загальна сума отриманих коштів становила 500 000,00 доларів США. При цьому ОСОБА_2 під час передачі зазначених коштів присутнім не був.

Пояснює, що, зважаючи на солідарний характер зобов`язань позичальників за договором позики, на прохання ОСОБА_1 ним було складено розписку від 24.12.2021 на ім`я позивача, оригінал якої передано останньому. При цьому ОСОБА_3 посилається на статтю 545 ЦК України та зазначає, що розписка видавалася саме особі, яка фактично передала йому грошові кошти.

Посилаючись на статті 541, 543 ЦК України, ОСОБА_3 наголошує, що за солідарного обов`язку кредитор має право вимагати виконання зобов`язання як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а виконання солідарного обов`язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти боржників перед кредитором. У зв`язку із цим зазначає, що для нього як позикодавця не мало значення, хто саме з позичальників та в якому розмірі здійснював повернення коштів за договором позики.

Щодо передбаченого пунктом 13 договору позики порядку підтвердження розрахунків шляхом надання заяви з нотаріально засвідченим підписом позикодавця ОСОБА_3 пояснює, що на момент складання розписки не мав часу та можливості прибути до нотаріуса для оформлення відповідної заяви. При цьому, за його твердженням, між ним та позичальниками не виникало недовірчих відносин, а відповідач був обізнаний як про існування розписки, так і про факт передачі ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 500 000,00 доларів США.

Стверджує, що ніколи не заперечував факту отримання від ОСОБА_1 коштів 24.09.2021 та 24.12.2021, неодноразово підтверджував цю обставину обом позичальникам і не відмовляється від своїх попередніх пояснень. На його думку, розписку було складено правомірно, оскільки її видано особі, яка безпосередньо передала грошові кошти.

Також зазначає, що розписка, складена у простій письмовій формі, є належним та допустимим доказом передачі або повернення грошових коштів, якщо її зміст підтверджує відповідний факт і волевиявлення сторін.

Крім того повідомляє, що після повного розрахунку за договором позики 20.11.2025 через свого представника ОСОБА_4 видав позивачу та відповідачу заяви, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І.В. та зареєстровані в реєстрі за №1497 і №1498, про повний розрахунок за договором позики та зняття іпотечних зобов`язань. На думку третьої особи, у зв`язку з повним виконанням зобов`язань договірні відносини між ним, позивачем і відповідачем припинилися.

Окремо повідомляє, що на адвокатський запит ОСОБА_5 від 02.03.2026 в межах справи №953/14260/25 ним було складено та направлено адвокату заяву про підтвердження факту отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 500 000,00 доларів США. Справжність підпису на зазначеній заяві засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою О.О. та зареєстровано в реєстрі за №2013.

Таким чином підтверджує факт особистого отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 500 000,00 доларів США у вересні та грудні 2021 року, обґрунтовує складення розписки у простій письмовій формі та зазначає про повне виконання позичальниками зобов`язань за договором позики.

12.05.2026 на адресу суду електронним шляхом від представника відповідача - ОСОБА_6 надійшли додаткові пояснення, зі змісту яких вбачається, що сторона відповідача продовжує заперечувати факт передачі ОСОБА_1 . ОСОБА_3 власних грошових коштів у розмірі 500 000,00 доларів США у вересні та грудня 2021 року, вважаючи відповідні твердження позивача та третьої особи такими, що не відповідають дійсності.

На обґрунтування своєї позиції зазначає, що 01.07.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як солідарні боржники частково виконали зобов`язання за договором позики грошей від 30.06.2021, повернувши ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 13 613 750,00 грн, що становило еквівалент 500 000,00 доларів США. На підтвердження цього позикодавцем було складено заяву, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О. та зареєстровано в реєстрі за №1108. Копію зазначеної заяви відповідач долучив до відзиву на позовну заяву.

Крім того зазначає, що 20.11.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили остаточне повернення заборгованості в розмірі 1 500 000,00 доларів США в еквіваленті, що підтверджується заявою ОСОБА_3 , від імені якого діяла представник ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І.В. та зареєстрованою в реєстрі за № 497. У зазначеній заяві не конкретизовано суму отриманих позикодавцем коштів, оскільки ОСОБА_3 наполягав на її невизначенні з метою уникнення можливих податкових наслідків, пов`язаних зі зміною курсу гривні до долара США протягом 2021–2025 років.

На думку представника відповідача, з урахуванням виникнення цього спору відсутність у заяві від 20.11.2025 конкретної суми коштів, отриманих позикодавцем, дає підстави припускати, що така обставина могла бути заздалегідь узгоджена ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з метою подальшого пред`явлення позову до ОСОБА_2 та неправомірного заволодіння його коштами.

Також звертає увагу на те, що, за твердженнями позивача та третьої особи, ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти двома окремими платежами - 24.09.2021та 24.12.2021, по 250 000,00 доларів США кожен. Водночас щодо першого платежу, жодного документа на підтвердження отримання ОСОБА_3 зазначених коштів не складалося, що викликає обґрунтовані сумніви з огляду на значний розмір переданої суми.

Крім того вважає непереконливими пояснення ОСОБА_3 щодо складення розписки від 24.12.2021 у простій письмовій формі через відсутність часу та можливості звернутися до нотаріуса. З огляду на значний розмір коштів, які нібито передавалися позивачем, таке пояснення є сумнівним, тим більше що під час повернення коштів 01.07.2021 сторони оформили заяву з нотаріальним засвідченням справжності підпису позикодавця відповідно до умов договору позики.

У зв`язку із цим висловлює припущення, що розписка, датована 24.12.2021, могла бути фактично складена значно пізніше - у 2025 або 2026 році, після досягнення відповідних домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з метою пред`явлення позову до ОСОБА_2 . На підтвердження необхідності перевірки зазначених обставин представник відповідача посилається на заявлене нею клопотання про призначення судової технічної експертизи документа для встановлення фактичного часу його виготовлення.

При цьому зазначає, що справжність підпису ОСОБА_3 на розписці не оспорюється, однак ставиться під сумнів час її складення та достовірність викладених у ній відомостей щодо обставин передачі грошових коштів.

Як на додаткову обставину, що, на думку сторони відповідача, може свідчити про узгодженість позицій позивача та третьої особи, посилається на взаємозв`язок їхніх представників.

Зокрема, зазначає, що багаторічний юридичний супровід ОСОБА_3 здійснює адвокат Ободовська Н.С., якій, поряд з іншими особами, на підставі довіреності від 05.04.2025 було надано повноваження представляти його інтереси, у тому числі з правом відчуження належного йому майна та розпорядження рахунками. Водночас інтереси ОСОБА_1 у цій справі представляє адвокат Бородіна Є.А. на підставі ордера серії ВІ № 1358687, виданого Адвокатським бюро Ободовської Наталі.

Посилаючись на положення статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», представник відповідача зазначає, що адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, може залучати інших адвокатів до виконання укладених договорів про надання правничої допомоги, а стороною такого договору є відповідне адвокатське бюро. З огляду на це представник відповідача стверджує, що договір про надання правничої допомоги ОСОБА_1 укладено з Адвокатським бюро Ободовської Наталі, а ОСОБА_5 залучена до його виконання на договірних засадах.

На переконання представника відповідача, наведені обставини свідчать про наявність зв`язку між позивачем і третьою особою, а також про можливу узгодженість їхніх позицій у справі, сформованих за участю представників, пов`язаних із зазначеним адвокатським бюро.

Окремо заперечує проти тверджень ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 був обізнаний із фактом передачі позивачем грошових коштів у розмірі 500 000,00 доларів США та що третя особа неодноразово підтверджувала цей факт обом позичальникам. Зазначені твердження не підтверджені жодними доказами. Звертає увагу на відсутність документального підтвердження повідомлення ОСОБА_2 про самостійне виконання ОСОБА_1 частини солідарного зобов`язання, а також доказів того, коли, у який спосіб і за яких обставин ОСОБА_3 нібито підтверджував факт отримання коштів.

З огляду на викладене вважає, що сукупність наведених обставин ставить під сумнів достовірність відомостей, викладених у розписці від 24.12.2021, та пояснень ОСОБА_3 щодо передачі йому ОСОБА_1 грошових коштів у вересні та грудні 2021 року. Наполягає на тому, що зазначені кошти позивачем фактично не передавалися, а розписка могла бути складена пізніше дати, зазначеної в ній, у межах узгоджених дій позивача та третьої особи.

22.09.2026 на адресу суду електронним шляхом надійшли додаткові пояснення від представника позивача - ОСОБА_5 щодо поданої у 2024 році податкової декларації за 2021 рік, порядку її прийняття та перевірки Державною податковою службою України, а також відсутності обов`язку відображати в ній суму отриманої позики та її часткового повернення.

Зазначає, що подана суду як доказ податкова декларація за 2021 рік не є уточнюючою, а становить первинну декларацію, подану 22.02.2024, тобто з пропуском установленого строку. На підтвердження цього доводу представник позивача посилається на відомості, зазначені безпосередньо в декларації, а саме на розділ I «Загальні відомості», у рядку 1 якого позначкою «х» визначено тип декларації - «Звітна».

Вказує, що відповідно до Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859, у відповідному рядку зазначається один з основних типів декларації: «звітна» - якщо декларація подається за звітний період уперше; «звітна нова» - якщо в уже поданій декларації виявлено помилки до закінчення граничного строку її подання; «уточнююча» - якщо помилки виправляються після закінчення такого строку. Крім того, за потреби поряд з основним типом декларації може проставлятися додаткова позначка «довідкова», зокрема для призначення пенсії або здійснення страхових виплат.

Щодо прийняття та перевірки декларації Державною податковою службою України представник позивача посилається на статті 5, 9 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», пункт 42.6 статті 42 та підпункт 49.9.1 пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України.

Зокрема, зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, зокрема з обов`язковими реквізитами, склад і порядок розміщення яких визначаються законодавством. Згідно зі статтею 9 цього Закону, електронний документообіг охоплює сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів із застосуванням перевірки їх цілісності та, за необхідності, підтвердження факту одержання.

За твердженням представника позивача, у разі наявності другої квитанції про прийняття документа датою та часом його прийняття (реєстрації) контролюючим органом вважаються дата та час, зазначені в такій квитанції.

Пояснює, що квитанція №1, сформована Державною податковою службою України, підтверджує отримання електронної податкової декларації про майновий стан і доходи та результати її первинної автоматизованої технічної перевірки, зокрема щодо формату документа, електронного підпису та заповнення обов`язкових полів. За її твердженням, наявність першої квитанції свідчить про надходження електронного документа до системи ДПС та його передання для подальшого опрацювання, тоді як у разі виявлення помилок, що унеможливлюють прийняття документа, формується повідомлення про його неприйняття.

Натомість підтвердженням прийняття та перевірки податкового документа, зокрема декларації фізичної особи, представник позивача вважає квитанцію №2. У ній в електронній формі зазначаються відомості про прийнятий документ, його відповідність установленому формату, результати перевірки електронного підпису, інформація про платника податків, дата й час прийняття, реєстраційний номер, податковий період та дані про відправника квитанції.

Також зазначає, що в разі виявлення помилок у поданих податкових документах платнику надсилається друга квитанція з повідомленням про їх неприйняття та зазначенням відповідних причин. Отже, на її думку, наявність квитанції №2 зі статусом «Прийнято» є підтвердженням успішного прийняття та реєстрації декларації в інформаційній системі ДПС.

Щодо відсутності обов`язку зазначати в податковій декларації суму отриманої позики та її часткового повернення зазначає, що відповідно до чинного законодавства України обов`язок подання податкової декларації про майновий стан і доходи виникає у випадках отримання платником податків доходів, які підлягають оподаткуванню або під час виплати яких податок не було утримано.

Посилаючись на підпункт 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, вказує, що основна сума кредиту та/або позики, отримана платником податків протягом строку дії відповідного договору, не включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Крім того, з посиланням на статтю 1046 Цивільного кодексу України зазначає, що за своєю правовою природою договір позики передбачає обов`язок позичальника повернути позикодавцеві отримані кошти. Відтак, на її думку, кошти, отримані в позику, не є безповоротною фінансовою допомогою та не становлять доходу в розумінні податкового законодавства.

Стверджує, що форма податкової декларації про майновий стан і доходи та інструкція щодо її заповнення, затверджені наказом Міністерства фінансів України, передбачають відображення визначених законодавством видів доходів, у тому числі окремих доходів, звільнених від оподаткування, якщо їх декларування передбачено структурою форми. Водночас, за її твердженням, зазначена форма не містить окремих розділів або граф для відображення отриманих фізичною особою позикових зобов`язань чи витрат на погашення заборгованості перед іншими фізичними особами. Оскільки основна сума позики відповідно до статті 165 Податкового кодексу України виключена зі складу оподатковуваного доходу, фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності або державним службовцем, не зобов`язана відображати отримані кредитні чи позикові зобов`язання у щорічній податковій декларації про майновий стан і доходи.

Також зазначає, що повернення позики або її частини є виконанням цивільно-правового зобов`язання відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та становить витрату фізичної особи, а не отриманий нею дохід. За її твердженням, податкове законодавство України не покладає на фізичних осіб - громадян обов`язку декларувати витрати, пов`язані з поверненням боргів, оскільки такі операції самі по собі не створюють об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.

У зв`язку з наведеним вважає, що чинне податкове законодавство України не містить норм, які б зобов`язували фізичну особу зазначати в щорічній податковій декларації про майновий стан і доходи відомості про отриману позику та її часткове погашення.

24.09.2026 на адресу суду електронним шляхом від представника відповідача - ОСОБА_6 надійшли додаткові пояснення, зі змісту яких убачається, що сторона відповідача продовжує заперечувати можливість повернення ОСОБА_1 ОСОБА_3 власних грошових коштів у сумі 500 000,00 доларів США у 2021 році.

Зазначає, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджує про часткове виконання ним як одним із солідарних боржників за договором позики грошей від 30.06.2021 зобов`язань перед позикодавцем шляхом самостійного повернення ОСОБА_3 особистих коштів у загальній сумі 500 000,00 доларів США двома частинами по 250 000,00 доларів США кожна - 24.09.2021 та 24.12.2021.

На підтвердження наявності фінансової можливості здійснити такі платежі ОСОБА_1 подав до суду копію податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік, поданої 22.02.2024. Згідно з відомостями, наведеними в декларації, у 2021 році позивач отримав дохід у розмірі 15 757 383,27 грн, з якого сплатив 1 201 706,79 грн податку на доходи фізичних осіб та 236 360,75 грн військового збору. Таким чином, сума доходу після сплати зазначених податків становила 14 319 315,73 грн.

Представник відповідача також зазначає, що позивач не заперечує факту повернення ОСОБА_3 01.07.2021 спільно з ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 13 613 750,00 грн, що є еквівалентом 500 000,00 доларів США та підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 , зареєстрованою за №1108. За твердженням представника відповідача, кожен із солідарних боржників фактично сплатив по 6 806 875,00 грн.

Крім того, представник відповідача посилається на інформацію, отриману від ТОВ «Житлобуд-3» (колишня назва - ТОВ «Жилстрой-3»), відповідно до якої ОСОБА_1 , який у 2021 році був засновником товариства, на виконання рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 01.06.2021, здійснив внески на поповнення статутного капіталу товариства 22.06.2021 та 10.08.2021. Загальна сума таких внесків становила 8 948 000,00 грн.

На підставі наведених відомостей стверджує, що документально підтверджені витрати ОСОБА_1 у 2021 році становили 15 754 875,00 грн, що на 1 435 559,27 грн перевищує суму отриманого ним доходу після сплати податків. На думку сторони відповідача, зазначені обставини свідчать про відсутність у позивача фінансової можливості повернути ОСОБА_3 у 2021 році особисті кошти в сумі 500 000,00 доларів США двома платежами по 250 000,00 доларів США кожен - 24.09.2021 та 24.12.2021.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 09.10.2026 за клопотанням сторони відповідача витребувано у позивача ОСОБА_1 інформацію та докази на її підтвердження, а саме: інформацію про відкриті рахунки (в національній та іноземній валюті) в банківських установах станом на 2021 рік та про рух коштів на вказаних рахунках; інформацію про зняття готівки у 2021 році з рахунків (в національній та іноземній валюті), відритих у банківських установах та докази на її підтвердження; у випадку підтвердження факту зняття у 2021 році готівки з рахунків у банківських установах – докази на підтвердження конвертації гривні в долар США, в загальній сумі 500 000 США; у випадку відсутності доказів, що підтверджують факт зняття з відкритих на ім`я ОСОБА_1 рахунків у банківських установах грошових коштів в сумі, еквівалентній 500 000,00 доларів США, надати докази існування у 2021 році в розпорядженні ОСОБА_1 готівкових коштів в сумі 500 000,00 доларів США, отриманих з інших джерел.

21.10.2026 на адресу суду електронним шляхом надійшла від представника позивача - ОСОБА_5 зава щодо виконання ухвали суду від 09.10.2026 про витребування доказів, у якій позивач, посилаючись на права, передбачені статтями 43, 174, 182 ЦПК України, надав відповідні документи та письмові пояснення щодо неможливості й недоцільності надання запитуваної інформації.

Зокрема, щодо належності інформації про банківські рахунки до предмета доказування зазначає, що відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На думку сторони позивача, предметом доказування у цій справі є факт виконання позивачем солідарного зобов`язання перед кредитором ОСОБА_3 та виникнення у зв`язку із цим права регресної вимоги до відповідача ОСОБА_2 .

Стверджує, що факт передачі ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 500 000,00 доларів США підтверджується оригіналом розписки від 24.12.2021. При цьому відомості про наявність або відсутність коштів на особистих банківських рахунках позивача та їх рух протягом 2021 року не можуть самі по собі підтвердити чи спростувати факт подальшої передачі готівкових коштів.

Також зазначає, що законодавство України не зобов`язує фізичних осіб зберігати всі заощадження виключно на банківських рахунках або знімати кошти з рахунків безпосередньо перед укладенням чи виконанням правочинів. Посилаючись на статтю 328 ЦК України, вказує на презумпцію правомірності набуття права власності та стверджує, що рух коштів за банківськими рахунками не є єдиним чи обов`язковим джерелом підтвердження походження готівкових коштів.

Щодо захисту банківської таємниці та недопущення зловживання процесуальними правами з боку відповідача зазначає, що запитувані відомості про банківські установи, види рахунків, залишки коштів і транзакції позивача становлять банківську таємницю відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Розкриття повної інформації про фінансове становище позивача, яка, на думку сторони позивача, безпосередньо не стосується предмета спору, призведе до надання відповідачу та його представникам доступу до конфіденційних персональних даних. Посилаючись на засади рівності учасників цивільного судочинства та поваги до приватності, позивач висловлює заперечення проти розкриття відомостей про його особисті фінансові операції за весь 2021 рік, оскільки вважає, що це створює ризики для його особистої та майнової безпеки й не впливає на встановлення факту виконання зобов`язання, на підтвердження якого подано розписку.

Крім того, посилається на частину першу статті 76 та статтю 77 ЦПК України, зазначаючи, що доказами є дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, а належними є докази, які стосуються предмета доказування та мають значення для правильного вирішення спору.

На думку сторони позивача, джерела походження коштів, використаних для виконання зобов`язання, не належать до предмета доказування у цій справі з огляду на презумпцію правомірності правочину, передбачену статтею 204 ЦК України. У зв`язку із цим вважає, що позивач не зобов`язаний надавати документи щодо походження готівкових коштів, які не мають значення для встановлення обставин, що становлять предмет спору.

Наголошує, що факт передачі коштів підтверджується письмовими доказами, які вже містяться в матеріалах справи, зокрема розпискою про їх отримання позикодавцем, а також поясненнями ОСОБА_3 . Зазначені докази підтверджують факт виконання відповідного зобов`язання.

Щодо підтвердження фінансової спроможності позивача та джерел походження грошових коштів зазначає, що позивач мав фінансову спроможність і законні джерела походження готівкових коштів у 2021 році. На підтвердження цього зазначає про наявність таких обставин і документів: декларування доходів за 2021 рік; отримання доходів від відчуження майна, на підтвердження чого до заяви додано копії відповідних договорів; наявність у позивача особистих грошових заощаджень, сформованих у попередні періоди; укладення договору позики від 30.06.2021 на суму 2 000 000,00 доларів США, за яким кошти були передані позичальникам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у готівковій формі. Остання обставина свідчить про перебування значних сум готівкових коштів у законному обігу між сторонами відповідного правочину та підтверджує реальну можливість позивача володіти й розпоряджатися готівковими коштами.

У зв`язку із цим вважає, що наведені обставини спростовують доводи відповідача щодо фінансової неспроможності позивача повернути ОСОБА_3 500 000,00 доларів США. Водночас сторона позивача наголошує, що питання фінансової спроможності позивача не належить до предмета доказування з огляду на предмет заявленого позову.

Зазначає, що з урахуванням наданих суду документів і відомостей про джерела походження коштів витребування інформації, яка становить банківську таємницю, є надмірним та, на думку позивача, порушує його право на приватність.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 21.10.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення у справі судової технічної експертизи розписки від 24.12.2021 для встановлення давності її виготовлення, з огляду на заперечення позивача проти пошкодження оригіналу документа та обмеженість можливостей експертного дослідження без застосування руйнівних методів.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та прохала їх задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені у змісті письмових заяв по суті справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на підстави, зазначені у змісті письмових заяв по суті справи.

Третя особа у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, подав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Суд, вислухавши вступне слово учасників судового розгляду, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив такі факти та відповідні правовідносини.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що 30.06.2021 між ОСОБА_3 (далі - позикодавець), з однієї сторони, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (далі - позичальники), з іншої сторони, укладено договір позики грошей (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позикодавець передав позичальникам грошові кошти в сумі 2 000 000,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 30 червня 2021 року становило 54 352 600,00 грн. Умовами Договору передбачено, що позичальники є солідарними боржниками та зобов`язуються повернути отримані кошти солідарно, у повному обсязі, до 18:00 години 31.12.2022 в сумі, еквівалентній 2 000 000,00 доларів США за курсом Національного банку України, установленим на день повернення коштів (частини коштів). Позика передається позикодавцем позичальникам у повній сумі безпосередньо при підписанні сторонами Договору, готівкою та є безпроцентною.

Сторони домовились, що позичальники мають право повернути, а позикодавець зобов`язаний прийняти, суму позики частинами ( пункт 8 Договору).

Повний розрахунок між сторонами підтверджується заявою позикодавця, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом, про отримання повної суми позики. При повернені суми позики частинами, в кожному випадку позикодавцем надається позичальникам заява, справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом, про отримання частини позики ( пункт 13 Договору).

Позичальники стверджують, що грошові кошти отримані за Договором будуть використовуватися для розвитку бізнесу ( пункт 15 Договору).

Сторони погодили, що якщо інше прямо не передбачено Договором або чинним законодавством України, зміни у Договір, а також розірвання Договору можуть бути вчиненні тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до Договору. Зміни до Договору набирають чинності, а Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, Договорі або у чинному законодавстві України ( пункти 17,18 Договору).

Договір підписаний сторонам та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О., зареєстровано в реєстрі за №1093.

Судом встановлено та не заперечувалось сторона, що 01.07.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як солідарні боржники на виконання умов Договору повернули ОСОБА_3 частину позики в сумі 13 613 750 грн, що становить еквівалент 500 000 доларів США за курсом НБУ станом на 01.07.2021.

Зазначена обставина підтверджується заявою, зареєстрованою в реєстрі за №1108, підписаною ОСОБА_3 у присутності приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Смирнової Ю.О., яка засвідчила справжність його підпису.

Згідно зі змістом розписки від 24.12.2021, складеної у простій письмовій формі, ОСОБА_3 підтвердив отримання від ОСОБА_1 24.09.2021 та 24.12.2021 грошових коштів у загальній сумі 500 000 доларів США в рахунок часткового повернення позики за договором від 30.06.2021, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О. та зареєстрованим у реєстрі за №1093. Підпис ОСОБА_3 на зазначеній розписці нотаріально не посвідчений.

Зі змісту заяви від 20.11.2025 убачається, що ОСОБА_4 , яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності, повідомила про повне виконання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобов`язань перед ОСОБА_3 як солідарними боржниками за договором позики від 30.06.2021, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О. та зареєстрованим у реєстрі за №1093. Також у заяві зазначено, що ОСОБА_3 не має до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнових чи будь-яких інших претензій щодо розрахунків за вказаним договором позики.

20.11.2025 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Смирнова Ю.О. засвідчила справжність підпису ОСОБА_4 , вчиненого в її присутності. Заяву зареєстровано в реєстрі за №1497.

Судом установлено та сторонами не заперечується, що у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зобов`язань перед ОСОБА_3 за договором позики від 30.06.2021, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смирновою Ю.О. та зареєстрованим у реєстрі за №1093, було припинено іпотеку майна, переданого ТОВ «КОМПАНІЯ «ПІСКУНІВСЬКИЙ» ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості.

Зазначений факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №458818460 від 29.12.2025.

Згідно податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021, поданої позивачем ОСОБА_1 23.02.2024 вбачається, що його сукупний дохід складає 15757383.27 грн, який складається із: доходів, нарахований (виплачений, наданий) у формі заробітної плти, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які нараховані (виплачені, надані) відповідно до умов трудового договору (контракту) -106443,27 грн; доходів, отриманих у вигляді дівідентів - 10 000 000 грн; доходів від операцій з продажу (обміну) об`єктів рухомого та/або нерухомого майна -5650940 грн. Сума податків/ зборів складає 1201706.79- податок на доходи фізичних осіб; 236360.75 грн- військовий збір.

Факт отримання задекларованого позивачем у 2021 доходу від прожажу нерухомого майна у розмірі5650940 грн підтверджується договорами купівлі- продажу від 26.04.2021 та 18.02.2021.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 з 08.08.2019 (фактично з 24.01.2017- дати заснування Товариства) та до 21.10.2024 був учасником ТОВ «ЖИТЛОБУД-3», разом з відповідачем ОСОБА_2 та на час розгляду справи є акціонером АТ «ЗНВКІФ «Інтенсивник», разом з ОСОБА_2 .

Зазначений факт підтверджується даними Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних особі-підприємців та громадських формувань та акту приймання – передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «ЖИЛСТРОЙ-3» (назва після зміни – ТОВ «ЖИТЛОБУД-3» від 21.10.2024.

Згідно даних виписки по рахункам ТОВ «ЖИТЛОБУД-3» (назва до зміни- ТОВ «ЖИЛСТРОЙ-3») вбачається, що позивач ОСОБА_1 , який був засновником ТОВ «ЖИТЛОБУД-3», здійснив поповнення статутного капіталу 22.06.2021 та 10.08.2021 на загальну суму 8948 000 грн.

Предметом доказування у цій справі є встановлення факту виконання позивачем за власний рахунок частини солідарного зобов`язання за договором позики та, відповідно, наявності правових підстав для виникнення у нього права зворотної вимоги (регресу) до відповідача як іншого солідарного боржника відповідно до статті 544 ЦК України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

За змістом статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, що припадає на нього.

Отже, право регресної вимоги виникає внаслідок виконання одним із солідарних боржників спільного зобов`язання перед кредитором. Для вирішення питання про наявність такого права суду необхідно встановити факт виконання позивачем зобов`язання за інших солідарних боржників, розмір фактично виконаного ним обов`язку та обставини, за яких було здійснено відповідне виконання.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі у випадках, установлених цією статтею. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем позичальникові визначеної грошової суми.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів визначаються договором, а у випадках, передбачених законом, договір позики може бути безпроцентним.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві позичених грошових коштів або зарахування відповідної суми на його банківський рахунок.

Таким чином, правове регулювання договору позики передбачає обов`язок позичальника повернути одержані кошти у встановлені договором строк і спосіб. У разі виникнення спору щодо виконання цього обов`язку суд має встановити факт повернення коштів, їх розмір та обставини здійснення платежу з урахуванням умов договору й досліджених доказів.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов, а згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Отже, під час вирішення спору суд має виходити з погоджених сторонами умов договору позики та враховувати, що такі умови є обов`язковими для сторін, доки їх не змінено у встановленому законом або договором порядку. Питання про те, чи свідчать конкретні документи або дії сторін про зміну договірних умов, підлягає вирішенню з урахуванням їх змісту та інших установлених обставин справи.

Питання документального підтвердження виконання зобов`язання врегульовано статтею 545 ЦК України, відповідно до якої кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, на вимогу боржника повинен видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор має зазначити про це в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Таким чином, розписка кредитора є доказом прийняття виконання зобов`язання. Водночас її доказове значення визначається з урахуванням змісту документа, умов договору та інших обставин справи. При цьому слід розмежовувати встановлений законом спосіб підтвердження виконання зобов`язання та спеціальний порядок документального оформлення розрахунків, погоджений сторонами в договорі.

Суд зазначає, що сам по собі факт складення розписки у простій письмовій формі не є підставою для автоматичного відхилення її як доказу одержання коштів. Однак, якщо договором позики передбачено спеціальний порядок документального оформлення повернення позики або її частин, така умова має враховуватися судом під час оцінки доказового значення розписки та з`ясування обставин виконання зобов`язання. Недотримання погодженого сторонами порядку оформлення розрахунків саме по собі не свідчить про відсутність факту передання коштів, проте за наявності спору потребує перевірки з урахуванням умов договору та інших обставин справи.

При цьому необхідно враховувати, що встановлення факту виконання одним із солідарних боржників спільного зобов`язання безпосередньо впливає на права та обов`язки іншого солідарного боржника, оскільки відповідно до статті 544 ЦК України таке виконання є підставою для виникнення права зворотної вимоги (регресу). Тому у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у іншого солідарного боржника щодо реальності передання коштів позикодавцю та самостійного виконання позивачем відповідної частини зобов`язання, на останнього покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки судом підстав виникнення такої регресної грошової вимоги, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цієї грошової вимоги.

За таких обставин, суду під час розгляду позову про стягнення грошових кошти в порядку статті 544 ЦК України варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності та допустимості доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування такого права у позивача.

Тож, у разі наведення іншим солідарним боржником, до якого пред`явлено регресну вимогу, вмотивованих заперечень щодо реальності самостійного виконання позивачем зобов`язання перед кредитором у спосіб, відмінний від передбаченого договором, обґрунтування регресної вимоги лише розпискою кредитора може бути недостатнім для підтвердження факту такого виконання.

Необхідним, у такому випадку, може бути документальне підтвердженні джерел походження коштів, за рахунок яких позивач стверджує, що самостійно виконав зобов`язання перед кредитором (позикодавцем), а також у поданні інших додаткових доказів, які підтверджують фактичне здійснення платежу саме позивачем та за його рахунок.

Як убачається з матеріалів справи, 30.06.2021 між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як позичальниками укладено нотаріально посвідчений договір позики грошей, зареєстрований у реєстрі за № 1093, за умовами якого позичальники отримали грошові кошти в сумі 54 352 600,00 грн, що на дату укладення договору було еквівалентно 2 000 000,00 доларів США, та зобов`язалися повернути їх позикодавцеві в порядку і строки, визначені договором. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виступали солідарними боржниками.

Відповідно до умов Договору, зокрема пункту 13, повернення позики мало підтверджуватися заявою позикодавця, справжність підпису на якій засвідчувалася нотаріально. У разі часткового повернення позики позикодавець мав надати позичальникам відповідну заяву з нотаріально засвідченим підписом, яка підтверджувала отримання конкретної частини коштів.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 01.07.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно повернули ОСОБА_3 13 613 750,00 грн, що на відповідну дату було еквівалентно 500 000,00 доларів США. Зазначена обставина підтверджується заявою ОСОБА_3 , зареєстрованою за №1108, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 стверджує, що надалі особисто, за рахунок власних коштів, сплатив ОСОБА_3 ще 500 000,00 доларів США двома платежами по 250 000,00 доларів США кожен – 24.09.2021 та 24.12.2021. На підтвердження цих обставин позивач посилається на розписку від 24.12.2021, складену в простій письмовій формі та підписану ОСОБА_3 .

Разом із тим зазначена розписка за своєю формою відрізняється від документа, яким відповідно до умов Договору сторони погодили підтверджувати часткове повернення позики, а саме заяви позикодавця з нотаріально засвідченим підписом. Доказів внесення змін до Договору в цій частині або погодження сторонами іншого порядку документального підтвердження часткового виконання зобов`язання суду не надано.

Оцінюючи вищезазначені обставини, суд ураховує, що 01.07.2021 часткове повернення позики в сумі 500 000,00 доларів США відбулося за участю обох солідарних боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і було оформлено в передбачений Договором спосіб шляхом складання заяви позикодавця з нотаріальним засвідченням справжності його підпису.

Натомість, за твердженням ОСОБА_1 , через порівняно нетривалий проміжок часу після цього, 24.09.2021 та 24.12.202 2021, він самостійно, без участі іншого солідарного боржника - відповідача, здійснив ще два платежі на загальну суму 500 000,00 доларів США за рахунок власних коштів. При цьому документальне підтвердження цих платежів було оформлено не в погоджений сторонами Договору спосіб, а у вигляді розписки у простій письмовій формі.

Отже, перший зі спірних платежів, за твердженням позивача, було здійснено менш ніж через три місяці після часткового повернення позики 01.07.2021, а другий - менш ніж через шість місяців після цієї дати. Таким чином, попереднє повернення частини позики обома солідарними боржниками було оформлено відповідно до погоджених умов Договору, тоді як наступні платежі, як свідчить зміст розписки від 24.12.2021, здійснені особисто позивачем за власні кошти, без участі відповідача та оформлено в інший спосіб.

За таких обставин суд ураховує не лише відмінність форми документального підтвердження платежів, а й те, що вона виникла протягом порівняно нетривалого періоду після попереднього платежу, оформленого відповідно до Договору. За відсутності доказів зміни умов договору або погодження іншого порядку підтвердження повернення позики пояснення позивача щодо причин такого відступу підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами.

Сторона позивача пояснює оформлення часткового виконання зобов`язання у спірний період в інший спосіб ніж передбачений Договром зайнятістю ОСОБА_3 як позикодавця та ОСОБА_1 як одного із солідарних боржників. Однак самі по собі ці пояснення не підтверджують, що сторони змінили погоджений спосіб підтвердження повернення позики або узгодили його незастосування до наступних платежів в установлений Договором або законом порядок.

Крім того, матеріали справи не містять достатніх доказів того, що ОСОБА_2 як іншого солідарного боржника було повідомлено про самостійне виконання ОСОБА_1 частини зобов`язання перед позикодавцем у спосіб, відмінний від погодженого Договором. Саме по собі неповідомлення іншого солідарного боржника не свідчить про те, що платіж фактично не здійснювався. Водночас у сукупності з відступом від погодженого сторонами Договору порядку документального підтвердження повернення позики та відсутністю доказів зміни відповідних умов Договору ця обставина підлягає врахуванню під час оцінки достовірності й достатності поданих позивачем доказів.

Не дає змоги однозначно встановити обставини здійснення спірних платежів і заява від 20.11.2025, підписана ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 . У ній зазначено, що зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі та позикодавець не має майнових чи інших претензій до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Водночас у заяві не конкретизовано дати й суми окремих платежів, не зазначено, хто саме здійснював кожен із них та за рахунок чиїх коштів відбувалося повернення позики.

Отже, зазначена заява підтверджує відсутність у позикодавця претензій до позичальників щодо виконання Договору загалом, проте сама по собі не підтверджує, що саме ОСОБА_1 особисто сплатив ОСОБА_3 додаткові 500 000,00 доларів США у вересні та грудні 2021 року і що ці кошти були сплачені за рахунок власних коштів позивача.

Суд зауважує, що відповідно до статті 545 ЦК України розписка кредитора може бути доказом прийняття виконання зобов`язання. Водночас її доказове значення визначається з урахуванням змісту документа, умов договору та інших обставин справи. Сам по собі факт складення розписки у простій письмовій формі не є підставою для автоматичного відхилення її як доказу одержання коштів. Проте за наявності заперечень відповідача щодо самого факту здійснення платежів невідповідність розписки погодженому сторонами порядку документального оформлення повернення позики, з урахуванням обставин попереднього платежу, проміжку часу між платежами та пояснень позивача, має значення для оцінки достовірності цього доказу та його достатності в сукупності з іншими доказами у справі.

Як вище зазначалося, відповідач не заперечує, що підпис на спірній розписці належить ОСОБА_3 , однак заперечує сам факт передачі йому коштів позивачем, здійснення платежів саме за рахунок його власних коштів та ставить під сумнів час складення документа. Отже, спір стосується не лише авторства підпису, а й достовірності відображених у розписці відомостей та можливості на її підставі встановити обставини, з якими позивач пов`язує виникнення права регресної вимоги до відповідача.

З метою перевірки зазначених обставин представник відповідача заявила клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи документа – спірної розиски для встановлення часу її виготовлення.

Розглядаючи зазначене клопотання, суд дійшов висновку, що поставлені стороною відповідача перед експертом питання стосуються обставин, які входять до предмета доказування, мають значення для правильного вирішення справи та потребують спеціальних знань у сфері технічного дослідження документів.

Разом із тим суд урахував, що відповідно до «Методики встановлення змін хімічного складу барвних речовин у часі» (Київський НДІСЕ Міністерства юстиції України, 2015 рік, реєстраційний код 8.11.41), встановлення давності виконання реквізитів документа потребуває застосування руйнівних методів, зокрема вирізання фрагментів паперу зі штрихами рукописних записів або підписів. Згідно з пунктом 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і статтею 5 Закону України «Про судову експертизу» вбачається, що якщо за характером дослідження зберегти об`єкт неможливо, а в документі про призначення експертизи відсутній дозвіл на його пошкодження чи знищення, такий дозвіл має бути отриманий у письмовій формі від органу або особи, які призначили експертизу.

Позивач заперечував проти застосування методів, які могли призвести до пошкодження або знищення оригіналу розписки, та не надав відповідної згоди. З огляду на обмежені можливості проведення дослідження без застосування таких методів та відповідної згоди позивача ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 21.10.2026 в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення у справі судової технічної експертизи відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто ухиляється та яке значення має для нього експертиза, може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити у його визнанні.

Водночас у постанові від 12.11.2025 у справі №346/5502/22) Верховний Суд зазначив, що застосування передбачених статтею 109 ЦПК України процесуальних наслідків можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та встановлення факту умисного ухилення учасника справи від її проведення.

За обставин цієї справи експертизу не було призначено, а тому сама по собі незгода позивача на проведення дослідження, яке могло спричинити пошкодження оригіналу розписки, не дає підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України. Відсутність експертного висновку також не може самостійно свідчити ані про недостовірність розписки, ані про фактичне здійснення платежів, зазначених у ній.

Отже, заперечення відповідача щодо часу виготовлення спірної розписки та обставин її складення залишилися неперевіреними за допомогою спеціальних знань. Тому суд оцінює цей письмовий доказ з урахуванням його змісту та форми, умов договору позики щодо способу підтвердження часткового повернення коштів, доказів фінансової спроможності позивача у спірний період, а також інших обставин і доказів, наданих сторонами та витребуваних судом, які мають значення для встановлення факту здійснення спірних платежів саме позивачем і за рахунок його власних коштів.

Оцінюючи доводи сторін щодо фінансової можливості позивача здійснити спірні платежі з повернення позикодавцю частини позики в загальному розмірі 500 000 доларів США, суд дослідив подану ОСОБА_1 декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, відповідно до якої загальна сума задекларованих доходів становила 15 757 383,27 грн. Зокрема, у декларації відображено доходи у вигляді заробітної плати та інших виплат, дивідендів у сумі 10 000 000,00 грн, а також дохід від продажу майна в сумі 5 650 940,00 грн. Задекларовані податкові зобов`язання становили 1 201 706,79 грн податку на доходи фізичних осіб та 236 360,75 грн військового збору.

Отже, після вирахування зазначених податкових зобов`язань сума задекларованих позивачем доходів у 2021 році становила 14 319 315,73 грн.

Матеріалами справи підтверджується внесення ОСОБА_1 22.06.2021 та 10.08.2021 до статутного капіталу ТОВ «ЖИТЛОБУД-3» загалом 8 948 000,00 грн. Крім того, 01.07.2021 позивач і відповідач як солідарні боржники повернули позикодавцеві 13 613 750,00 грн. Доказів того, що цей платіж було здійснено в нерівних частках або повністю за рахунок коштів одного з боржників, сторони не наддали. Тому для цілей зіставлення задекларованих доходів із відповідними майновими вкладеннями суд ураховує по 1/2 зазначеної суми на кожного боржника, тобто по 6 806 875,00 грн, не вважаючи такий розподіл самостійно встановленим фактом щодо фактичного джерела коштів.

Таким чином, сума внесків позивача до статутного капіталу товариства та частини спільного платежу від 01.07.2021, врахованої для цілей такого зіставлення, становить 15 754 875,00 грн (8 948 000,00 грн + 6 806 875,00 грн), що на 1 435 559,27 грн перевищує суму задекларованих доходів після вирахування податкових зобов`язань у 2021 році.

Крім того, згідно даних спірної розписки від 24.12.2021 вбачається, що 24.09.2021 та 24.12.2021 позивач на виконання умов Договору здійснив два платежі по 250 000,00 доларів США кожний. Загальний гривневий еквівалент цих сум за офіційними курсами НБУ на відповідні дати становить 13 450 475,00 грн. Якщо врахувати зазначені платежі як здійснені позивачем за рахунок власних коштів, загальна сума його внесків до статутного капіталу товариства та платежів, пов`язаних із поверненням позики, становила б 29 205 350,00 грн (8 948 000,00 грн + 6 806 875,00 грн + 13 450 475,00 грн), що на 14 886 034,27 грн перевищує суму задекларованих доходів після вирахування податкових зобов`язань.

Водночас суд ураховує, що декларація про майновий стан і доходи за 2021 рік не містить відомостей про заощадження, накопичені позивачем у попередні роки, або про інші можливі джерела фінансування які відповідно до діючого законодавства не підлягали декларуванню у звітний період. Тому самі лише відомості, зазначені в декларації, не дають підстав для однозначного висновку про відсутність у ОСОБА_1 коштів у необхідному розмірі. Разом із тим позивач, попри заперечення відповідача щодо його фінансової спроможності здійснити спірні платежі, не надав доказів на підтвердження наявності заощаджень або інших доступних джерел коштів, достатніх для повернення частини позики в загальному розмірі 500 000,00 доларів США.

З метою перевірки наведених доводів сторін ухвалою суду від 09.10.2026 за клопотанням сторони відповідача у позивача ОСОБА_1 витребувано докази на підтвердження наявності в нього у 2021 році власних коштів, за рахунок яких, за його твердженням, було здійснено платежі на користь ОСОБА_3 у загальному розмірі 500 000,00 доларів США, про повернення яких позикодавцем складено розписку від 24 грудня 2021 року. Зокрема, суд витребував відомості про відкриті на ім`я позивача банківські рахунки та рух коштів за ними, документи щодо зняття готівки і, за наявності відповідних операцій, обміну гривні на долари США, а в разі відсутності таких операцій - докази наявності у позивача відповідної суми готівкових коштів з інших джерел.

Позивач у встановлений судом строк витребуваних доказів не надав, мотивуючи це тим, що інформація, яка міститься у відповідних документах, становить банківську та комерційну таємницю, стосується сфери його приватного життя, а також не має зв`язку з предметом доказування у цій справі. Водночас позивач не підтвердив, що витребувані документи не перебувають у його володінні, що він позбавлений можливості отримати їх або що існують інші об`єктивні перешкоди для виконання ухвали суду. Не надано й альтернативних доказів, які б дозволяли перевірити наявність у нього коштів у відповідному розмірі.

Суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися цим завданням, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом, і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обов`язок доказування покладається насамперед на сторони, які мають самостійно обґрунтовувати свої вимоги та заперечення належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами. Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною обставину лише тому, що на неї посилається одна зі сторін. Водночас цей принцип не звільняє суд від обов`язку оцінити докази в їх сукупності, з`ясувати, чи підтверджують вони відповідні твердження, та забезпечити сторонам реальну можливість довести свою позицію.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким принципу змагальності відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів: висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів має видаватися більш вірогідним, ніж висновок про її відсутність.

Зазначений стандарт означає, що суд має оцінити не лише формальну наявність певного документа, а й те, наскільки зміст цього документа, обставини його складення, інші докази та пояснення учасників справи у своїй сукупності підтверджують обставину, на яку посилається сторона. Якщо після дослідження доказів твердження сторони не набуває більшої вірогідності порівняно з протилежним твердженням, відповідна обставина не може вважатися доведеною лише на підставі припущення.

Водночас принцип змагальності не може тлумачитися таким чином, щоб на одну зі сторін покладався обов`язок довести обставину, до якої вона не має реального доступу, або довести відсутність події, відомості про яку перебувають переважно у сфері контролю іншої сторони.

Згідно з усталеною судовою практикою обов`язок доказування негативного факту не може покладатися на сторону, яка про нього заявляє, якщо це суперечило б принципам розумності та змагальності. Водночас твердження про те, що певна подія або документ не існували, саме по собі не спричиняє автоматичного переходу тягаря доказування до іншої сторони. Розподіл обов`язку доказування визначається з урахуванням характеру спірної обставини, змісту вимог і заперечень, доступності відповідних доказів та положень процесуального закону.

У цій справі зазначене має особливе значення, оскільки позивач обґрунтовує право регресної вимоги до відповідача твердженням про особисте виконання частини солідарного зобов`язання за власний рахунок, тоді як відповідач заперечує не лише факт передання коштів позикодавцеві саме позивачем, а й фінансову спроможність останнього здійснити такі спірні платежі .

Суд ураховує, що відповідач не звільняється від обов`язку обґрунтувати свої заперечення та надати докази на їх підтвердження. Однак із цього не випливає, що відповідач повинен довести негативний факт - відсутність у позивача коштів або нездійснення ним платежів, якщо відповідні відомості стосуються майнового стану позивача, руху коштів за його рахунками та інших джерел фінансування, до яких відповідач не має самостійного доступу, тобто позбавлений можливості самостійно надати їх суду.

За таких обставин суд має забезпечити дотримання принципів змагальності сторін та рівності їхніх процесуальних можливостей, що передбачає право відповідача наводити заперечення проти доводів позивача та подавати докази на їх підтвердження, а також обов`язок позивача довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Саме по собі заперечення відповідача не доводить відсутності спірних платежів. Водночас обов`язок позивача довести факт здійснення платежів за власний рахунок не може бути замінений вимогою до відповідача спростувати факт їх здійснення, оскільки саме з цією обставиною позивач пов`язує виникнення в нього права регресної вимоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, зокрема шляхом роз`яснення процесуальних прав та обов`язків, сприяння в реалізації прав у випадках, установлених цим Кодексом, і запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами. У передбачених законом випадках суд також вживає заходів для виконання учасниками процесу їхніх обов`язків.

Механізмом забезпечення можливості отримання доказів, які сторона не може надати самостійно, є їх витребування судом відповідно до статті 84 ЦПК України. Згідно із частиною шостою цієї статті будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Відповідно до частини сьомої статті 84 ЦПК України особа, яка не має можливості подати витребуваний доказ або подати його у встановлений строк, зобов`язана повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів із дня вручення ухвали.

Частиною десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що в разі неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке значення ці докази мають, може, зокрема, відмовити у визнанні встановленою обставини, для з`ясування якої витребовувався доказ, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Крім того, частина четверта статті 81 ЦПК України передбачає, що в разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності такої події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Наведені положення процесуального закону не означають автоматичного перенесення на позивача всього тягаря доказування заперечень відповідача або безумовного визнання будь-якої обставини встановленою внаслідок неподання документів. Вони надають суду процесуальні інструменти для перевірки обставин, щодо яких виник спір, і дозволяють оцінити наслідки невиконання вимоги суду з урахуванням характеру витребуваного доказу, причин його неподання та значення для правильного вирішення справи.

Як зазначалося вище, ухвалою суду від 09.10.2026 за клопотанням відповідача було витребувано докази на підтвердження наявності у позивача у 2021 році власних коштів, достатніх для здійснення спірних платежів у загальному розмірі 500 000,00 доларів США та які не були задекларовані в 2021 році.

Витребування зазначених доказів було спрямоване на забезпечення реалізації процесуальних прав відповідача, а саме надання доказів на обґрунтування його заперечень щодо фінансової спроможності позивача здійснити спірні платежі за власний рахунок. Такі докази мають значення не самі по собі, а в сукупності з іншими обставинами справи, у контексті встановлення факту самостійного виконання позивачем частини солідарного зобов`язання та виникнення у нього права регресної вимоги відповідно до статті 544 ЦК України.

На виконання зазначеної ухвали суду позивач не надав витребуваних судом документів на підтвердження наявності в нього у спірний період коштів у розмірі, достатньому для здійснення платежів, на які він посилається як на підставу виникнення права регресної вимоги. Водночас позивач не повідомив суд про об`єктивну неможливість подання витребуваних доказів у порядку та строки, передбачені частиною сьомою статті 84 ЦПК України, і не навів належно обґрунтованих причин їх неподання.

Суд ураховує, що витребувані відомості стосуються майнового стану позивача, руху коштів за його банківськими рахунками та можливих джерел формування грошових заощаджень. З огляду на характер цієї інформації позивач має об`єктивно ширші можливості отримати відповідні документи та надати пояснення щодо походження коштів, використаних, за його твердженням, для здійснення спірних платежів. Натомість відповідач не має рівнозначних можливостей самостійно отримати відомості про банківські рахунки позивача, операції за ними та інші дані про його фінансовий стан, доступ до яких обмежений з огляду на їх конфіденційний характер.

Суд не виходить із того, що саме лише неподання позивачем витребуваних доказів підтверджує відсутність у нього коштів або доводить, що спірні платежі не здійснювалися. Однак за наявності обґрунтованого спору щодо джерела походження коштів ненадання документів, які могли б підтвердити відповідні обставини, без належного пояснення причин такого неподання не може залишатися поза увагою суду. Така процесуальна поведінка позивача враховується під час оцінки повноти доказової бази, переконливості його пояснень та достатності поданих ним доказів.

У цьому контексті суд бере до уваги також положення частини першої статті 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається. Водночас , як вище зазначалося, саме по собі неподання витребуваних документів не є достатньою підставою для категоричного висновку про зловживання процесуальними правами. Для такого висновку необхідно враховувати всі обставини процесуальної поведінки особи, зокрема наявність або відсутність поважних причин неподання доказів, пояснення учасника справи та значення відповідних документів для встановлення обставин спору.

Принцип рівності сторін є складовою права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 року (заява № 14448/88, пункт 33) зазначено, що кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять її в суттєво невигідне становище порівняно з опонентом. Подібний підхід викладено в рішенні у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року (заява № 17748/91, пункт 38).

З огляду на зазначені стандарти справедливого судового розгляду суд повинен не лише надати сторонам формальну можливість подавати докази та заперечення, а й оцінити, чи мали вони реальну можливість обґрунтувати свою позицію.

Отже, оцінюючи процесуальну поведінку сторін, суд бере до уваги, що відповідач навів обґрунтовані сумніви щодо здійснення позивачем спірних платежів за власний рахунок та ініціював витребування доказів, які могли б сприяти перевірці цих сумнівів (заперечень). Суд, зі свого боку, вжив заходів для отримання відповідних документів. Однак позивач, у розпорядженні якого перебували або могли перебувати докази щодо його фінансового стану та джерел походження коштів, їх не надав, а матеріали справи не містять достатніх підтверджень об`єктивної неможливості їх подання.

За таких обставин суд оцінює неподання позивачем витребуваних судом доказів відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України з урахуванням причин їх неподання та значення для справи. Ненадання таких документів без належного обґрунтування не підтверджує обставин, на які посилається позивач, однак саме по собі не доводить відсутності спірних платежів. Тому суд вирішує справу за наявними доказами, оцінюючи їх належність, допустимість і достовірність, а також достатність у сукупності для підтвердження здійснення позивачем спірних платежів за власний рахунок, з урахуванням його процесуальної поведінки.

Оцінюючи докази та встановлені на їх підставі обставини в сукупності, суд ураховує, що спірні платежі оформлено позикодавцем з відступом від передбаченого пунктом 13 Договору порядку. Доказів внесення сторонами змін до відповідної умови Договору або погодження іншого способу підтвердження платежів матеріали справи не містять. Позивач також не навів належного обґрунтування причин, з яких спірні платежі від 24.09.2021 та 24.12.2021 були оформлені в інший спосіб, ніж повернення частини позики 01.07.2021, здійснене за участю обох позичальників із дотриманням установленого договором порядку.

Зміст заява позикодавця від 20.11.2025 не визначає, ким саме із позичальників та за рахунок чиїх коштів здійснено спірні платежі, а лише підтверджує виконання зобов`язань за Договором загалом.

Суд також ураховує, що у зв`язку із запереченнями позивача та ненаданням ним згоди на застосування методів дослідження, які могли призвести до пошкодження або знищення оригіналу документа, у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової технічної експертизи спірної розписки для встановлення давності її виготовлення було відмовлено. Унаслідок цього не вдалося перевірити за допомогою спеціальних знань доводи відповідача щодо часу виготовлення розписки та встановити відповідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, судом установлено, що у 2021 році витрати позивача перевищили суму задекларованих за цей рік доходів після вирахування податкових зобов`язань на 1 435 559,27 грн., а з урахуванням здійснення позивачем спірних платежів – перевищували на 14 886 034, 27 грн.

Водночас суд ураховує, що задекларовані позивачем доходи та підтверджені витрати за 2021 рік самі по собі не дають змоги визначити обсяг коштів, які могли перебувати в його розпорядженні на дати спірних платежів, оскільки не виключають наявності заощаджень, сформованих у попередні роки, або інших джерел надходження коштів, які не підлягали декларуванню за відповідний звітний період. З огляду на це зазначені відомості підлягали оцінці в сукупності з іншими доказами, які могли підтвердити наявність у позивача коштів у сумі, необхідній для здійснення спірних платежів. Однак витребуваних судом відомостей про рух коштів за банківськими рахунками та інших доказів на підтвердження наявності відповідної суми позивач не надав.

За таких обставин суд, розглянувши справу на підставі наданих сторонами доказів та в межах заявлених вимог, оцінивши зміст розписки від 24.12.2021 у сукупності з іншими доказами у справі, доходить висновку, що досліджені докази є недостатніми для підтвердження обставин, з якими стаття 544 ЦК України пов`язує виникнення у позивача права зворотної вимоги до відповідача. Відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень статті 141 ЦПК України, відповідно до яких судовий бір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до частини 9 статті 158 ЦПК України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням (частина 10 статті 158 ЦПК України).

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 05.01.2026 вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів шляхом заборони відчуження нерухомого майна: квартири, загальною площею 250,1 кв.м, житловою площею 140.1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку, загальною площею 378.6 кв.м., житловою площею 88.5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:82:126:0045.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07.04.2026 ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 05.01.2026 – змінено. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову – задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження належної ОСОБА_2 квартири, загальною площею 250,1 кв.м., житловою площею 140.1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволені заяви – відмовлено.

З огляду на те, що суд дійшо до виснову про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , вжитті заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України,суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів.

Після набрання рішенням законної сили скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.01.2026, яка змінена ухвалою Харківського апеляційного суду від 07.04.2026, а саме заборону відчуження належної ОСОБА_2 квартири загальною площею 250,1 кв.м, житловою площею 140,1 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя - С.М. Лисиченко