Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №638/17384/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/17384/26

Провадження № 2/638/10564/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Рубель О.М.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

прокурора Овод К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

24.07.2026 позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказує, що між нею та відповідачем було розірвано шлюб, питання проживання, утримання та виховання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не вирішувалося. Відповідач ОСОБА_4 вже з 2020 року не цікавиться життям дитини та нею, сімейні відносини фактично припинені. Понад шість років позивачка та відповідач проживають окремо, протягом всього часу ОСОБА_4 не бачив сина, не спілкувався з ним засобами електронного зв`язку. Відповідач жодним чином не допомагав утримувати сина, не займався його вихованням. ОСОБА_4 одружився та створив нову сім`ю. Позивачка з сином виїхала до Іспанії де і перебуває сьогодні. Самостійно займається вихованням та утриманням дитини. Самостійне утримання та виховання сина в Іспанії часто є дуже складним та потребує систематичного проходження бюрократичних процедур, зокрема таких як отримання дозволу батька дитини вчинити певні дії щодо дитини. Відповідач не йде на контакти та не бажає брати участь в житті дитини. У зв`язку з чим позивач просить позбавити батьківських прав ОСОБА_4 стосовно сина ОСОБА_5 , стягнути з відповідача аліменти на дитину у розмірі 14 частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2026 вказану справу передано в провадженні судді Семіряд І.В.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запити.

31.07.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито загальне провадження у справі, призначено судове засідання.

01.09.2026 представником відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 подано відзив на позов, у якому зазначено, що відповідач протягом вже понад шість років проживає окремо від сім`ї, позивачка виїхала до Іспанії де і перебуває на сьогодні, самостійно займається вихованням та утриманням сина. Дитина проживає з позивачкою, ходить до дитячого садка, отримує медичні послуги, позивачка повноцінно самостійно утримує дитину. Позивачка планує створювати нову сім`ю та налагоджувати своє життя, а також життя свого сина. Протягом всього часу відповідач гне бачив сина, не спілкувався з ним засобами електронного зв`язку, при цьому така поведінка по відношенню до сина вибрана відповідачем свідомо. Відповідач жодним чином не допомагав утримувати сина, не займався його вихованням чи бодай якимось іншим чином з`являвся в його житті, а також не сплачував аліменти. Відповідач має намір одружитися та створити нову сім`ю. Весь цей час відповідач фактично не брав участі у житті свого біологічного сина та не бажає цього робити у подальшому. Відповідач знає, що позивачка також зараз створює сім`ю, де її майбутній чоловік не проти у подальшому усиновити дитину. Після розмови з позивачкою відповідач вирішив, що оскільки він фактично не є батьком для дитини і вже ніколи не буде таким, то було б добре якби такий батько з`явився у дитини і це було б краще для дитини та позивачки. Проти позовних вимог не заперечує.

11.09.2026 від представника третьої особи Департаменту служб у справах дітей ЗМР Сахно Є.В. надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язані із захистом прав дитини» № 866 від 24.09.2008, служба у справах дітей за місцем проживання дитини складає висновок про відповідність інтересам дитини. Оскільки мати разом із дитиною, не є мешканцями міста Харкова Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради не є належною юридичною особою та не має можливості розглянути питання про доцільність позбавлення батьківських прав батька дитини, надати суду ґрунтовний висновок щодо розв`язання спору між батьками. Просила розгляд справи провести за відсутності представника Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради у відповідності до ч.3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України.

21.09.2026 від представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення у справі, у яких зазначено, що згідно вказаних пояснень, третя особа не може надати висновок у справі, що відповідно до ст. 19 СК України має бути наданий до суду, з підстав відсутності дитини за місцем постійного проживання з причин знаходження дитини за межами України. Проте, незважаючи на відсутність такого висновку, позивач вважає, що у суду є всі підстави для задоволення позову, виходячи з наступного: У Харкові, враховуючи складну безпекову ситуацію, місцеві суди вирішують сімейні спори без висновку органу опіки та піклування як раз з підстав того, що дуже багато людей тимчасова виїхало з Харкова та проживає в інших населених пунктах або, навіть, за межами України, як в нашому випадку. Прикладом такого може бути рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 08.10.2024 року по справі № 638/19479/21, провадження № 2/638/772/24. На думку позивача, у поточній справі для зодоволення позову суду необхідно зясувати чи є підстави для позбавлення батьківських прав відповідача та чи можна таке зробити за відсутності відповідного висновку органу опіки та піклування в умовах воєнного стану. Щодо підстав задоволення позову, то позивач вважає, що в позовній заяві суду наведено чимала кількість аргументів/ доказів та судової практики, що дозволяють зодовольнити позовні вимоги в повному обсязі, адже відповідач, фактично, свідомо відмовився від дитини. Щодо можливості задоволення позовних вимог за відсутності висновку органу опіки та піклування можна зазначити наступне: Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. Позивачкою, матір`ю дитини, створені достатні та гідні умови для проживання та виховання дитини в місці їх тривалого перебування в Іспанії, дитину забезпечено матеріально, здійснюється її соціалізація в середовищі, формування соціальних зав`язків дитини у суспільстві за адресою проживання, створення дитині гідних, а головне безпечних на даний час умов для життя та розвитку з урахуванням всіх її потреб та інтересів. Тимчасове проживання дитини за кордоном разом з матір`ю з огляду на воєнний стан в Україні не суперечить інтересам дитини, забезпечить її безпеку, моральну стійкість, сприятиме розширенню її світогляду, добре позначиться на духовному, фізичному та інтелектуальному розвитку. Зважаючи на вікові зміни дитини, її розвиток та потреби, кожний із батьків не позбавлений права порушувати в майбутньому питання щодо повернення батьківських прав на дитину з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення. Щодо висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини, можна зазначити, що факт перебуванням дитини за межами країни фактично унеможливлює надання до суду відповідного висновку органу опіки та піклування щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав. враховуючи небезпеку для життя, здоров`я та безпечного розвитку дитини в місті Харків, позивачка вже понад 4 роки тимчасово проживає в Іспанії, де належним чином виховує дитину забезпечуючи всі необхідні потреби для її розвитку. Відповідач, в свою чергу, жодним чином не приймає участі ні у вихованні дитини, ні у її утриманні. Більше того, свідомо стверджує про те, що і не планує в подальшому здійснювати таке утримання чи виховання. Відсутність за місцем свого постійного проживання позивачки зі своєю дитиною унеможливлює надання висновку третьою особою, органом опіки та піклування, про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. В той же час, відповідач, фактично повністю свідомо відмовився від дитини. З самого народження відповідач самоусунувся від виховання дитини та чітко вказав суду, що не бажає брати участь в майбутньому у вихованні дитини, вважає її чужою. Крім того, відповідач створив нову сімю. За таких умов, дитина, фактично, і так позбавлена батьківського піклування зі сторони відповідача ОСОБА_4 , а тому така ситуація, на думку позивача, має бути підкріплена судовим рішенням, оскільки тільки в такому випадку у малолітньої дитини, ОСОБА_5 , з`явиться шанс отримати справжні батьківські відносини в майбутньому та легалізувати їх, оформивши батьківство. Формальна підстава органу опіки та піклування щодо неможливості видачі відповідного висновку про доцільність позбавлення батьківських прав не може стати перешкодою для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема, на право мати справжнього батька. В будь - якому випадку, відповідач сьогодні свідомо відмовляється від сина, а тому залишати ОСОБА_4 батьківські права щодо ОСОБА_5 точно буде неправильним та таким, що буде йти в розріз з інтересами самої дитини. Розраховуємо, що суд вирішить цей спір на користь інтересам дитини.

14.10.2026 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримала позов та просила задовольнити, зазначила, що біологічний батько самоусунувся від виховання та утримання сина, він поїхав до Росії та мешкає там. Вона хоче укласти шлюб з іншим чоловіком та щоб він усиновим її сина. Позбавлення батьківських прав потрібно також для оформлення будь-яких дій стосовно дитини, оскільки в Іспанії завжди вимагають дозвіл батька. На питання головуючого вказала, що ОСОБА_4 позитивна людина, він працював, коли його звільнили поїхав на заробітки. До цього були нормальні стосунки, але у нього в росії з`явилася нова сім`я. Приїхати до України він не міг так як був «ковід», а потім не хотів приїхати до м. Харкова, потім почалася війна. Грошей на утримання дитини відповідач не давав.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеконференції, підтримав позов, додаткові пояснення, просив задовольнити позов, з підстав, викладених у них. Додатково зазначив, що позбавлення батьківських прав необхідно для того, щоб майбутній чоловік позивача усиновим її сина. Біологічний батько не спілкується з сином з моменту коли поїхав з м. Харкова у 2020 році.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що позов визнає, відповідач згоден щоб його позбавили батьківських прав, він це вирішив самостійно, він згоден щоб у його сина був інший батько. У відповідача нова сім`я, з біологічним сином він не бажає спілкуватися. Він не позитивна людина, не вживає алкоголь, не вживає наркотичні засоби, але так склалися обставини.

Прокурор Овод К.К. у судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Суд, вислухавши позивача, представник позивача, представника відповідача та прокурора, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряжаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського (на теперішній час Шевченківського) суду м. Харкова від 12.07.2022 №638/536/22, рішення набрало законної сили 12.08.2022.

Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , яке видане Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №04.

ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.

21.02.2020 ОСОБА_4 надав згоду та не заперечував проти тимчасової поїздки його малолітнього сина ОСОБА_5 з України до російської федерації на відпочинок в період з 01.03.2020 до 01.09.2020 у супроводі ОСОБА_1 , заява нотаріально посвідчена, зареєстрована в реєстрі за №651.

З поданих позивачем документів, а саме доказ подання заяви про тимчасовий захист для переміщених осіб вбачається, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5 на теперішній час проживають у Іспанії.

Так, з наданої довідки про співпроживання вбачається, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5 проживають у м. Лейда.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

За правилами ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про його стан здоров`я.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, зокрема вказане висловлено у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18,

від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21), від 29.11.2023 у справі №607/15704/22, від 22.11.2023 у справі №214/5134/22, від 07.02.2024 у справі №401/1944/22.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв будь-яке насильство стосовно сина.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено.

Той факт, що на час розгляду справи дина ОСОБА_6 проживає окремо від батька – з матір`ю в іншій країні, не свідчить безумовно про те, що батько свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Суд вважає, що з метою захисту якнайкращих інтересів дитини доцільним буде збереження ОСОБА_7 зв`язків із батьком.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Виняткових обставин у зазначеній справі судом не встановлено.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В судовому засіданні не було опитано ОСОБА_7 через його вік – 7 років на момент розгляду справи, окрім того проти опитування дитини заперечувала позивач та її представник, зазначивши, що це може травмувати дитину.

Щодо визнання позову відповідачем.

За правилами ч. 1 ст. 206 ЦПК України - у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У постанові Верховного Суду від 09.09.2020у справі № 572/2515/15-ц вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

Суд вважає, що визнання позову відповідачем порушить права дитини – ОСОБА_7 , а саме його право на збереження сімейних зв`язків, тобто свого коріння, окрім того позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводиться з дитиною; є хронічним алкоголіком або наркоманом; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва або засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини, суд дійшов висновку про передчасність застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав., у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Суд може у виняткових випадках, навіть за наявності певних недоліків у виконанні батьківських обов`язків, відмовити у позбавленні батьківських прав, попередивши відповідну особу про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Застосування такого підходу відповідає принципу пропорційності та необхідності використання менш суворих, гнучких заходів впливу до застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

При цьому, суд вважає необхідним звернути увагу ОСОБА_4 на необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів.

Згідно ст. ст.180, 181 Сімейного Кодексу України, якими передбачено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789XII (78912) від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з вимогами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини 1 статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Отже, суд дійшов висновку про стягнення аліментів на утримання дитини щомісяця.

За вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги про стягнення аліментів. Судові витрати за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 180, 181, 182, 184 Сімейного Кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів – відмовити.

Попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути щомісяця із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 14 частина усіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.07.2026 до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 04.11.2026.

Сторони:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований АДРЕСА_2 .

Суддя: І.В. Семіряд