Вирок від 03 листопада 2026 р. у справі №557/622/26 — Гощанський районний суд Рівненської області

Провадження № 1-кп/557/96/2026

Справа № 557/622/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року селище Гоща

Гощанський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю прокурора ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

поетрпілого ОСОБА_4

секретар судового засідання ОСОБА_5

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду в селищі Гоща матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025181080000054 від 13 березня 2026 року, щодо обвинувачення

ОСОБА_3 , уродженця с. Дивень Корецького району Рівненської області, фактично проживаючий: АДРЕСА_1 , із базовою загальною середньою освітою, не одруженого, непрацюючого, громадянина України, українця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

1.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 будучи матеріально відповідальною особою за збереження ввірених йому матеріальних цінностей та грошових коштів, відповідно до договору про повну матеріальну відповідальність від 08 жовтня 2025 року, перебуваючи на посаді комірника, згідно трудового договору від 08 жовтня 2025 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 у період із 08 жовтня 2025 року по 26 лютого 2026 року (точного часу досудовим розслідування не встановлено), знаходячись у складському приміщенні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , у період запровадженого в Україні воєнного стану, маючи умисел на привласнення матеріальних цінностей, що були йому ввірені керівником, шляхом використання повноважень комірника, маючи безперешкодний доступ до складу, здійснив розтрату та привласнення товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, фурнітури, портативної колонки, накопичувачів енергії та інших цінностей) на загальну суму 101 877,62 (сто одна тисяча вісімсот сімдесят сім гривень 62 копійок), які в подальшому використав на власний розсуд.

2. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України, тобто привласнення та розтрату чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні вчинені в умовах воєнного стану.

3.Позиції сторін кримінального провадження.

3.1.Позиція сторони обвинувачення.

Позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 29 квітня 2026 року заступником начальника СВ відідлення поліції № 5 Рівненського управління поліції ГУНП в Рівненській області ОСОБА_6 та затверджений прокурором Гощанського відділу Здолбунівської окружної прокуратури ОСОБА_7 .

За змістом обвинувального акту, який підтримав прокурор, орган досудового розслідування вважав установленим те, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 191 КК України.

Під час виступу у судових дебатах прокурор просила визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні крмінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 191 КК України, зазначила, що обставиною, які пом`якшують покарання обвинуваченого є щире каяття, обставини, що обтяжують покарання – відсутні. Прокурор просив призначити покарання ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, застосувавши ст. 75 КК України в частині звільнення від відбуванння покарання з випробуванням; крім того, просив застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані із розпорядженням матеріальними цінностями.

3.2. Позиція сторони захисту.

Обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні кримінальних правопорушень за пред`явленим обвинуваченням визнав, надав показання, не оспорював правову кваліфікацію своїх дій та фактичні обставини справи.

4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, ніхто з учасників судового провадження не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, а також доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, вірно розуміють зміст цих обставин, в суду немає сумнівів у добровільності їх позицій, роз`яснивши учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише показаннями обвинуваченого, потерпілого, матеріалами кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

4.1.Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у висунутому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України визнав повністю, у скоєному розкаявся, підтвердив обставини скоєння ним злочину, які викладені в обвинувальному акті, та дав показання стосовно обставин скоєння ним кримінальних правопорушень, - час, місце, спосіб, мета скоєння кримінального правопорушення.

Зокрема, показав, що дійсно присвоїв ввірене йому майно. Часитну присвоєного продав, крім того, часто відпускаючи товар і отримуючи кошти від покупців, не оприбутковував їх, а теж присвоював.

У вчиненому розкаявся.

4.2. Показання потерпілого.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий надав показання, відповідно до яких обвинувачений працював у нього завскладом з осені 2025 року, з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Після початку 2026 року обвинувачений почав пропускати роботу, і врешті зовсім перестав приходити по місцю роботи. При проведенні інвентаризації на складі було виявлено значні недостачі товару, які не повернуті потерпілому і по цей день.

5. Висновки суду.

Сторони кримінального провадження під час судового розгляду не заявляли клопотання про визнання наданих прокурором доказів недопустимими, відповідно до положень частини третьої статті 89 КПК України.

Оцінюючи досліджені під час судового розгляду вищезазначені докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України.

Проаналізувавши надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає існування будь-яких інших подій, ніж ті, що викладені в обвинувальному акті.

Суд дійшов висновку, що прокурор надав допустимі, належні, достовірні та достатні докази для визнання ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191 КК України, а саме: привласненні та розтраті чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні вчинені в умовах воєнного стану.

6. Обставини, які пом`якшують, обтяжують покарання.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року, № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено.

7. Мотиви призначення покарання обвинуваченому.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Виходячи з положень ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, які визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Санкцією ч. 4 ст. 191 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Обвинувачений ОСОБА_3 не судимий, вчинив тяжкий злочин, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, неодружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно не працює. Суд вважає достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, визначений санкцією ч. 4 ст. 191 КК України, з призначенням додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, що передбачено санкцією цієї норми.

Разом з тим, оскільки на думку суду виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_3 ст. 75 КК України і звільнити його від покарання з випробуванням на мінімально визначений законом строк. Таке покарання суд вважає достатнім для виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

8. Мотиви ухвалення рішення про відшкодування процесуальних витрат, щодо заходів забезпечення, щодо вирішення цивільного позову.

У цьому кримінальному провадженні процесуальні витрати відсутні, заходи забезпечення не застосовувались.

Цивільний позов ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди на суму 101877,62 грн. враховуючи визнання його обвинуваченою у повному обсязі, підлягає задоволенню.

Разом з тим, в частині стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн. при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача. Тому відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн, на думку суду, буде відповідати вимогам розумності та справедливості, і за даних конкретних обставин не може вважатися ні заниженою, ні завищеною чи надмірною.

Відповідно до ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

За положеннями ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково, чи відмовляє у ньому.

Згідно ст. 1166 ЦК України, шкода, заподіяна злочинними діями, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

9. Мотиви ухвалення рішення щодо речових доказів.

Суд вирішує питання щодо речових доказів відповідно до положень частини 9 статті 100 КПК України.

Запобіжний захід не обирати.

Керуючись ст.ст. 373-376 КПК України суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю у один рік, якщо він протягом вказаного строку не вчинить нового кримінального правопорушення.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України та пункту 2 ч. 3 ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 101877 (сто одну тисячу вісімсот сімдесят сім) гривень 62 копійки заподіяної шкоди та 5000 (п`ять тисяч) гривень моральної шкоди.

Після вступу вироку в законну силу речові докази по справі — портативну акустику «Grunhelm GW-818-BM» та павербанк «WUW TUGII Y53 3000 mAh PD22.5W Black», які передано на зберігання потерпілому ОСОБА_4 , залишити потерпілому, як власникові, звільнивши від зобов`язань за зберігальною розпискою.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирати.

Вирок може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду протягом 30 діб після проголошення.

Учасники судового провадження отримують копію вироку в порядку ч. 6 ст. 376 КПК України.

Суддя ОСОБА_1