Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №607/15258/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2026 Справа №607/15258/26 Провадження №2/607/6547/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

у складі головуючого судді Грицай К.М.,

за участю секретаря судового засідання Кійко С.Д.,

учасників справи: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Нужди Ф.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про скасування наказу про звільнення з роботи, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про скасування наказу про звільнення з роботи, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог позивач вказує на наступні обставини. Позивач ОСОБА_1 04.10.2004 була прийнята на посаду старшої операційної медичної сестри фтизіохірургічного відділення Тернопільського обласного комунального протитуберкульозного диспансеру, а 20.04.2018 її було переведено на посаду сестри медичної приймального відділення загально-лікарняного відділення (22.10.2019 змінено назву відділення на поліклінічне відділення). Наказом № 45 від 08.06.2026 року її було звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за нібито вчинений прогул. Про зазначений наказ вона дізналась з листа від КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, яким було надіслано наказ про звільнення.

Також позивач покликається на те, що вона є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання та потребує спеціально створених умов праці, про що зазначено у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №210985. Задля забезпечення трудових прав осіб з інвалідністю законодавством України передбачено низку пільг та гарантій, втілення яких на практиці має на меті недопущення дискримінації осіб з інвалідністю на ринку праці та реалізацію їхніх трудових прав у повному обсязі.

Наказом КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради №80 від 08 серпня 2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» до неї було застосовано захід стягнення у вигляді догани за порушення пункту 13 Правил внутрішнього трудового розпорядку закладу. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2024 у справі №607/21569/23 визнано наказ Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний центр» Тернопільської обласної ради №80 від 08.08.2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » протиправним і скасовано.

Також зазначає, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №210985 їй передбачена робота в спеціально створених умовах. Натомість вона неодноразово, зверталась до керівництва КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради щодо адаптації робочого місця та перерозподілу обов`язків під час виконання супроводу пацієнтів при госпіталізації у відділення та переміщенні робочого місця відповідно до вимог ч. 2 ст. 32 КЗпП України у зв`язку з наявністю захворювання опорно-рухового апарату. Проте, її законні вимоги були систематично повністю проігноровані керівництвом КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, що стало причиною звернення зі скаргами до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Вищевказані систематичні порушення законодавства про працю з боку керівництва КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, які виразилися в протиправному притягненні її до дисциплінарної відповідальності, що встановлено судовим рішенням у справі №607/21569/23, постійному цькуванні та свідомому ігноруванні законних вимог щодо адаптації робочого місця і перерозподілу обов`язків відповідно до рекомендацій МСЕК для особи з інвалідністю II групи, створили умови, за яких подальше виконання нею трудових обов`язків стало неможливим, та стали безпосередньою причиною вимушеного подання заяви про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Так, 17.07.2025 вона подала письмову заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, яка була зареєстрована у канцелярії КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради 18.07.2025 за вх. №132. У відповідь на заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України від 17.07.2025 КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради спрямувало їй лист № 636 від 21.07.2025 про надання письмових пояснень щодо причин, зазначених у заяві про звільнення та у відповідь на цей лист нею була надана письмова заява від 21.07.2025 за вх. №134 з долученням копій документів, які обґрунтовують причини звільнення, а саме: листа ГУ Держпраці в Тернопільській області від 24.06.2025; рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2,024 у справі №607/21569/23. Проте, КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» відповіддю № 663 від 21.07.2025 знову проігнорувало заяву про звільнення від 18.07.2025 та заяву від 21.07.2025, аргументуючи тим, що нібито відсутні підстави для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

У зв`язку з загостренням симптоматики захворювання, вона перебувала на лікарняному в наступні періоди: з 04.08.2025 по 08.08.2025; з 08.08.2025 по 11.08.2025; з 12.08.2025 по 29.08.2025; з 25.09.2025 по 29.09.2025; з 18.11.2025 по 28.11.2025; з 13.12.2025 по 15.12.2025; з 15.12.2025 по 17.12.2025.

Вона подала повторну письмову заяву від 11.05.2026 про звільнення з займаної посади за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України до відповідача, яка була повністю проігнорована. Відповідач підготувало лист № 402 від 15.05.2026 стосовно її відсутності з 12 травня 2026 року на робочому місці. У відповідь на лист нею була надана письмова претензія-заперечення. У цій претензії-запереченні зазначила, що 18.07.2025 та 11.05.2026 надала письмові заяви про звільнення з займаної посади за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також зазначила, що з 12.05.2026 захищаючи життя та здоров`я відповідно до ст. 43 Конституції України у зв`язку з систематичними порушеннями з боку керівництва КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» законодавства про працю, вимушена була припинити трудові відносини. Крім того, з 12.12.2025 з боку керівництва здійснюється систематичне умисне цькування, психологічний та економічний тиск на неї, про що були спрямовані письмові заяви та внаслідок таких незаконних дій 12.12.2025 їй було діагностовано: «гіпертонічний криз».

Свідомо ігноруючи вищевикладені обставини та умисно уникаючи наявності законних підстав для розірвання трудового договору за ч, 3 ст. 38 КЗпП України, відповідач видав наказ № 45 від 08.06.2026 року про звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за нібито вчинений прогул. При цьому, роботодавцем було грубо порушено визначений законодавством порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачений статтею 149 КЗпП України, оскільки її не було ознайомлено з наказом про призначення та проведення службового розслідування, а також не відбиралися обов`язкові письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, що свідчить про безумовну протиправність та безпідставність прийнятого рішення про звільнення.

Вважає, що внаслідок незаконних дій з боку відповідача їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 50 000 грн. Також, вказує, що вона понесла судові витрати по справі на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень, які просить суд стягнути з відповідача. На підставі наведеного просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.07.2026 відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача - адвокат Нужда Ф.Т. 29.07.2026 подав відзив на позовну заяву, який прийнято судом та долучений до матеріалів справи.

Згідно з відзивом відповідач позов не визнає та просить суд відмовити у його задоволенні. Вказує, що зазначені позивачем у позовній заяві порушення законодавства про працю, на які вказала позивач у заяві про звільнення від 11.05.2026, були вирішені або відсутні взагалі. Це підтверджується проведеними за ініціативою позивачки перевірками Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, за наслідками яких складені Акти перевірок №ПЗ/ТР/7889/0035 від 8 серпня 2023 року, №ПЗ/ТР/13292/ 00144/П/ОП від 30 жовтня 2024 року, №ПЗ/ТР/11920/024425 від 10 жовтня 2025 року, №ПЗ/ТР/0024/024412 від 7 січня 2026 року. Виявлені перевірками, проведеними у 2023-2024 роках, обставини необхідності покращення освітлення та провітрювання робочого місця ОСОБА_1 , проведення інструктажу з техніки безпеки були тоді ж оперативно усунені, що вбачається із документів, що додаються відповідачем до відзиву та з документів, які ОСОБА_1 додала до позовної заяви. Також, із доданої до позовної заяви ОСОБА_1 переписки з контролюючим органом вбачається, що проведення додаткових перевірок з тих самих питань було визнано недоцільним.

Невиплата фінансової матеріальної допомоги у 2025 році, про що йдеться у Акті перевірки №ПЗ/ТР/0024/024412 від 7 січня 2026 року, стосується не лише позивачки, але й усіх працівників КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради і, встановивши, що це пов`язано з об`єктивними обставинами – відсутністю коштів у воєнний час. Крім того, питання притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності вирішене судовим рішенням у справі № 607/21569/23 – наказ про дисциплінарне стягнення скасований ще у 2023 році. Чинення мобінгу (цькування) або невжиття заходів щодо його припинення не підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Таким чином, на момент подачі ОСОБА_1 заяви про розірвання трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України порушення відповідачем, як роботодавцем, трудового законодавства, вказані позивачкою, як на підставу звільнення були відсутні. Позивачці направлялись листи з пропозицією надати письмові пояснення та відповідачем дотримані всі вимоги ст.38, 43, 147, 149 КЗпП України при притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності і відмові у розірванні з нею трудового договору з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, а тому її позовні вимоги про скасування наказу про звільнення з роботи, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги до задоволення не підлягають.

У відзиві також вказано, що позивач, заявивши вимоги про відшкодування моральної шкоди, у позовній заяві не навела обставини та докази тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілої, ступеню зниження її престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тому вважає, що така заявлена позивачкою вимога до задоволення не підлягає.

Позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якому наголосила, що невиконання відповідачем обов`язку щодо створення спеціально створених (адаптованих) умов праці для особи з інвалідністю П групи є не разовим порушенням минулих років, а безумовним триваючим порушенням вимог ст. 172 КЗпП України та ст.ст. 17-18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яке тривало безперервно аж до дня звільнення. Надані відповідачем Акти перевірок Держпраці за 2023-2024 роки стосувалися лише окремих формальних питань, зокрема: освітлення, провітрювання, проведення інструктажів. Натомість роботодавець так і не виконав головного законодавчого обов`язку - не здійснив реальної адаптації робочого місця та не перерозподілив фізично важкі обов`язки, зокрема, щодо супроводу та переміщення пацієнтів при госпіталізації, з урахуванням наявного у неї захворювання опорно-рухового апарату. Оскільки таке невиконання імперативних вимог статті 172 КЗпП України, ст.ст. 17-18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» мало місце щодня протягом усього періоду моєї роботи, в тому числі станом на 11.05.2026 (день подання заяви про звільнення), це свідчить про наявність чинного та неусунутого порушення законодавства про працю на момент реалізації мною права на розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Самі факти неодноразових перевірок за моїми скаргами свідчать про системний характер порушень з боку роботодавця. Навіть якщо окремі порушення щодо освітлення чи інструктажів були усунені, це не означає, що усунуто головне порушення – відмову у створенні спеціальних умов праці для особи з інвалідністю П групи відповідно до рекомендацій МСЕК.

Зауважила, що рішення суду від 25.04.2024 у справі № 607/21569/2, яким наказ відповідача про притягнення її до дисциплінарної відповідальності був визнаний протиправним і скасований, підтверджує наявність у роботодавця практики незаконних дій відносно неї, що є частиною загальної картини порушень законодавства про працю.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Також пояснила, що основною підставою для подання нею заяви про звільнення за власним бажанням було порушення відповідачем законодавства про працю, що полягає у залученні її до понадурочних робіт без її згоди, що мало місце, зокрема, 05.05.2026. У судове засідання 13.10.2026 не з`явилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача у судовому засідання заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що вона працює на посаді старшої медичної сестри поліклінічного відділення КНП «ТРФПМЦ» ТОР та пам`ятає, що 05.05.2026 пацієнт звернувся до поліклінічного відділення та написав відмову від госпіталізації, а о 15 год. 45 хв прийшов для госпіталізації. Медична документація була нею заведена о 15 год. 55 хв., в електронну систему відомості про пацієнта медична сестра ОСОБА_1 ввела о 16 год 06 хв. та закінчила роботу з пацієнтом. У відділення терапії вона самостійно проводила пацієнта. Робочий день ОСОБА_1 завершується о 16 год. 12 хв. ОСОБА_2 повідомила, що не давала доручення по залучення ОСОБА_1 до надурочних робіт, ОСОБА_1 не повідомляла її про те, що виникла необхідність відпрацювати надурочно.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, ухвалення рішення суду було відкладено до 19.10.2026.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Як вбачається із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , 04.10.2004 була прийнята на посаду старшої операційної медичної сестри фтизіохірургічного відділення Тернопільського обласного комунального протитуберкульозного диспансеру.

20.04.2018 ОСОБА_1 було переведено на посаду сестри медичної приймального відділення загально-лікарняного відділення.

01.10.2019 змінено назву закладу на КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради згідно наказу №75 від 01 жовтня 2019 року.

22.10.2019 змінено назву відділення на поліклінічне відділення.

ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності внаслідок загального захворювання довічно та вона потребує спеціально створених умов праці, про що зазначено у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №210985 від 29.02.2024.

Як випливає з витягу з електронного реєстру листків непрацездатності, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному в наступні періоди: з 04.08.2025 по 08.08.2025; з 08.08.2025 по 11.08.2025; з 12.08.2025 по 29.08.2025; з 25.09.2025 по 29.09.2025; з 18.11.2025 по 28.11.2025; з 13.12.2025 по 15.12.2025; з 15.12.2025 по 17.12.2025.

КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ТОР у листві від 16.12.2025 повідомив, що 12.12.2025 о 12 год. 14 хв. Зареєстровано виклик о гр. ОСОБА_1 , 1976 р.н., за адресою АДРЕСА_1 . Діагноз: гіпертензивний криз неускладнений.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2024 у справі №607/21569/23, яке набрало законної сили 16.09.2024, визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради №80 від 08.08.2023 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » за порушення пункту 13 Правил внутрішнього трудового розпорядку закладу.

Крім того, 17.07.2025 ОСОБА_1 подала письмову заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, яка була зареєстрована у канцелярії КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради 18.07.2025 за вх. №132.

У відповідь на заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України від 17.07.2025 КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради спрямувало їй лист № 636 від 21.07.2025 про надання письмових пояснень щодо причин, зазначених у заяві про звільнення та у відповідь на цей лист нею була надана письмова заява від 21.07.2025 за вх. №134 з долученням копій документів, які обґрунтовують причини звільнення, а саме: листа ГУ Держпраці в Тернопільській області від 24.06.2025; рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2024 у справі №607/21569/23.

КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» відповіддю № 663 від 21.07.2025 повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідач за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.12.2025 видав наказ про проведення обов`язкового медичного огляду та здійснив оплату медичних послуг, про що вказано у листі від 26.12.2026 №1219, адресованому позивачу.

Листом від 18.06.2025 за №ПЗ/1/299-3В-25 Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, повідомлено ОСОБА_1 про те, що вжито заходів реагування відповідно до наданих повноважень з приводу виявлених порушень п. 2.1 розділу ІІ НПАОП 0.00-7.11-12 «Загальні вимоги стосовно забезпечення роботодавцями охорони праці працівників».

На виконання припису від 17.06.2026 Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відповідачем виданий наказ від 09.07.2025 № 75.

Як підтверджено складеними Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці Актами перевірок №ПЗ/ТР/7889/0035 від 8 серпня 2023 року, №ПЗ/ТР/13292/00144/П/ОП від 30 жовтня 2024 року, №ПЗ/ТР/11920/024425 від 10 жовтня 2025 року, №ПЗ/ТР/0024/024412 від 7 січня 2026 року, проведеними згідно з поданими ОСОБА_1 скаргами, були усунені виявлені перевірками, проведеними у 2023-2024 роках, порушення, зокрема, необхідність покращення освітлення та провітрювання робочого місця ОСОБА_1 , проведення інструктажу з техніки безпеки.

Актом перевірки №ПЗ/ТР/0024/024412 від 7 січня 2026 року встановлено, що невиплата фінансової матеріальної допомоги у 2025 році працівникам КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради пов`язана з об`єктивними обставинами, а саме відсутністю коштів у воєнний час.

Позивач 10.02.2026 подала відповідачу заяву про порушення норм законодавства про працю у зв`язку тим, що з 7.10.2025 по 06.02.2026 систематично залучалась до роботи понад встановлену тривалість робочого часу, нею було відпрацьовано додатково 3 год. 35 хв. без її згоди. Також, просила надати табелі обліку робочого часу за жовтень 2025, січень-лютий 2026. Відповідач листом від 24.02.2026 надав копії табелів робочого часу та повідомив позивача, що ні наказів генерального директора, ні розпоряджень керівника підрозділу про залучення до згаданих робіт не було, вона своєчасно нікого не повідомила, дозволу від керівництва для виконання роботи не отримувала. Факт виконання надурочних робіт нічим не підтверджений, робота що не зафіксована законним чином та не відображена у табелі обліку робочого часу не може вважатись надурочною роботою.

08.05.2026 сестра медична ОСОБА_1 звернулась до адміністрації відповідача із доповідною запискою, у якій було доведено до відома про порушення законодавства про працю, а саме: що 07.05.2026 о 15 год. 55 хв доставлено пацієнта ОСОБА_3 у супроводі ОСОБА_2 О 16 год. 06 хв. почато госпіталізацію в ЕСОЗ. 16.30 хв залишено робоче місце. Аналогічні ситуації відбулись 4.03.2026, 5.03.2026. Просить видати наказ, протабелювати і оплатити відпрацьовані надурочні години.

Заступником медичного директора ОСОБА_4 08.05.2026 складено доповідну записку, що затримка медичної сестри приймального кабінету ОСОБА_1 на робочому місці до 16 год 30 хв (згідно з її доповідною запискою) не може розцінюватись як надурочна робота. Прийом пацієнта в приймальному кабінеті було розпочато об 15.55, тобто під час робочого дня даного працівника. Повідомлення від медичної сестри про неможливість завершення роботи по реєстрації пацієнта в стаціонарне відділення в паперовому та електронному варіантах у зв`язку із закінченням робочого часу не було ні їй, ні старшій медсестрі.

Позивач 11.05.2026 на ім`я генерального директора КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» ТОР подала заяву, у якій просила звільнити її з посади сестри медичної приймального кабінету 11.05.2026 у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

У змісті заяви ОСОБА_1 вказала, що звільнення зумовлене систематичним порушенням адміністрацією закладу законодавства про працю, що розцінює як прояв дискримінації за ознакою інвалідності, спонукання до примусової праці ст. 43 Конституції України та ст. 2-1 КЗпП України. 1. Примусова праця та незаконна відмова у звільненні триває з 21.07.2025, у заяві №132 від 18.07.2025 неправомірно відмовлено, чим примушено до роботи в ігноруванні законних вимог. 2. Залучення до надурочних робіт без її згоди та без оплати роботодавцем визнано факт перепрацювання, проте, замість оплати погрози і дисциплінарним стягненням ст. 63,106,172 КЗпП України. 3. Порушення правил охорони праці допущено до роботи без обов`язкового медичного огляду, термін якого сплив 3.12.2025. 4. Бездіяльність комісії трудових спорів, проігноровано звернення по заборгованості заробітної плати та службового підроблення документі, умисне невинесення жодного рішення 12.12.2025, що призвело до різкого погіршення її здоров`я (виклик бригади екстреної допомоги на робоче місце та втрату працездатності) ст. 226 КЗпП України. 5. Приховування доказів та ігнорування запитів на надання нормативних документів, вилучено журнал госпіталізації з метою приховати факт надурочних робіт та ненадання порядку проведення госпіталізації у закладі.

КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» ТОР 11.05.2026 направив позивачу лист № 391 від 11.05.2026, у якому вказав, що порушення, через які вона бажає розірвати трудовий договір, відсутні та що подана заява про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України до задоволення не підлягає. Роз`яснено право розірвати трудовий договір з інших підстав. З цим листом ОСОБА_1 ознайомилась 11.05.2026, про що свідчить її особистий підпис на заяві.

Починаючи з 12.05.2026 та до 08.06.2026 позивач ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, що не заперечувалось самим позивачем у судовому засіданні.

Позивачу ОСОБА_1 КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» ТОР 15.05.2026 направив лист № 402 від 15.05.2026, у якому повідомлено про її відсутність з 12 травня 2026 року на робочому місці та запропоновано до 18.05.2026 з`явитись на роботу та надати письмові пояснення.

У відповідь на лист № 402 від 15.05.2026 на адресу КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» була надана письмова претензія-заперечення. У претензії-запереченні позивач заявила про вимушене припинення роботи з 12.05.2026 і зазначила, що її невихід є законним самозахистом життя та здоров`я відповідно до ст. 43 Конституції України.

25.05.2026 адміністрацією закладу повторно направлено позивачу лист № 413, згідно з яким повідомлено, що ОСОБА_1 з 12.05.2026 не з`являється на роботі, чим вчиняє прогули, відповідальність за які передбачена п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та повторно запропоновано подати іншу заяву про розірвання трудового договору або до 31 травня 2026 року повідомити про поважні причини невиходу на роботу .

Відсутність позивача на робочому місці 12.06.2026, 13.06.2026, 15.06.2026 зафіксована у складених комісією актах від 12.05.2026, 13.05.2026, 15.05.2026, оригінали яких суд дослідив у судовому засіданні.

Поряд з цим, актів за період з 16.05.2026 до 08.06.2026 відповідач суду не надав, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що акти за вказані дні відсутні та роботодавцем не складались.

Крім того, в судовому засіданні досліджений оригінал Акту про ненадання ОСОБА_1 письмових пояснень та документів 08.09.2026, складений комісією про розслідування причин відсутності працівника.

Також, у протоколі засідання комісії з розслідування причин відсутності працівника від 08.06.2026, оригінал якого досліджений судом, вказано про відсутність позивача на робочому місці за період з 12.05.2026 по 08.06.2026 та визнано неповажними причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, а саму відсутність – прогулом.

Суд зауважує, що позивач не навела суду жодної поважної причини, яка б змусила її не виходити на роботу за період з 12.05.2026 до 06.08.2025.

08.06.2026 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 11 травня 2026 року у зв`язку із вчиненням прогулів без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом № 45, виданим в.о. генерального директора КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» ТОР Михайлом Буртняком.

У цьому наказі зазначено, що ОСОБА_1 11.05.2026 подала заяву про розірвання трудового договору з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Наведені ОСОБА_1 у заяві обставини невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, чинення мобінгу (цькування) стосовно неї, невжиття заходів щодо його припинення, через які вона бажала розірвати трудовий договір, на момент подання заяви були відсутні. Враховуючи наведене, а також те, що роботодавець не вправі самостійно змінювати підставу звільнення, визначену працівником, у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви про розірвання трудового договору з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України було відмовлено і роз`яснено що при наявності бажання, вона вправі розірвати трудовий договір з інших підстав у порядку, передбаченому Главою ІІІ КЗпП України.

Також, зі змісту наказу випливає, що ОСОБА_1 з 12 травня 2026 по теперішній час станом на 08 червня 2026 року на роботу не виходила, чим вчинила прогул без поважних причин. Підставами для внесення наказу вказано, зокрема, акти про відсутність працівника на роботі від 12.05.2026, 13.05.2026, 15.05.2026.

Як встановлено в судовому засіданні, цей наказ позивач отримала поштовим відправленням 18.06.2026.

А також, позивачу було направлене повідомлення про необхідність отримання трудової книжки і розрахункових коштів.

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що за отриманням трудової книжки до КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» ТОР не з`явилась.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Частиною 3 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

В такому разі працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку ( ст.44 КзпП).

Тлумачення змісту статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) свідчить, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника розірвати цей договір, які працівник визначає самостійно.

Пунктом 4 частини 1 статті статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Поважними є такі причини, що виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 (провадження № 61-5942св21) зазначено, що «розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися».

Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

Зазначення працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

Тобто, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як було встановлено судом, 11.05.2026 позивач ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України, яка того самого дня була отримана відповідачем. Листом від 11.05.2026 позивачу роботодавцем було відмовлено у звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку із відсутністю на момент подання заяви наведених ОСОБА_1 порушень їй та роз`яснено право на подання заяви про звільнення з іншої підстави. Про таке рішення відповідача позивачу стало відомо 11.05.2026.

Таким чином, трудовий договір не був розірваний між позивачем та відповідачем, тому позивач зобов`язана була вийти на роботу 12.05.2026, та у разі незгоди із рішенням роботодавця, оскаржувати його у встановленому законом порядку. Однак, позивач була відсутня на робочому місці, починаючи з 12.05.2026 та до дня винесення відповідачем наказу про її звільнення від 08.06.2026. На листи роботодавця з вимогою прибути на робоче місце і дати пояснення з приводу причин своєї відсутності на роботі, позивач не з`явилась, надала пояснення з приводу причин своєї відсутності, що її невихід на роботу є законним самозахистом життя і здоров`я. При цьому позивач будь-яких медичних довідок, листків непрацездатності на підтвердження перебування на лікуванні роботодавцеві та у судове засідання не надала.

Оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогулом є невихід працівника на роботу або його відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, слід вважати, що роботодавець, не маючи пояснень від позивача про причини його відсутності на роботі у період з 12.05.2026 (день першого невиходу на роботу) по 08.06.2026 (день винесення наказу про звільнення з роботи), відповідач встановивши факт вчинення позивачем прогулу без поважних причин, звільнив позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Суд дійшов висновку, якщо ОСОБА_1 подала заяву на звільнення за пунктом 3 статті 38 КЗпП України, з якою відповідач не погодився, і після цього вона не виходила на роботу, то це належить розцінювати як прогул без поважних причин, оскільки подання такої заяви працівником не звільняє його від виконання трудових обов`язків, зокрема, виходити на роботу.

Подібний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.05.2025 р. у справі № 748/25/24 (провадження № 61-11894св24).

Твердження сторони позивача про те, що роботодавець, отримавши заяву позивача про звільнення за ч.3 с.38 КЗпП, зобов`язаний був розірвати з ОСОБА_1 трудовий договір за її заявою та провести розрахунок, є безпідставними, оскільки сам факт подання позивачем даної заяви не може свідчити про наявність обов`язку у роботодавця безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства. Роботодавець наділений правом звільнити працівника за ч.3 ст.38 КЗпП або ж відмовити у звільненні. В даному випадку, КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради не погодив звільнення ОСОБА_1 , вказуючи, що обставини невиконання законодавства про працю на момент подання заяви про звільнення були відсутні.

Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення. Такі висновки було зроблено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22.

При цьому судом встановлено, що у заяві про звільнення ОСОБА_1 навела факти порушення роботодавцем законодавства про працю, зокрема, дискримінації за ознакою інвалідності, спонуканням до примусової праці, залучення до надурочних робіт.

Суд вважає безпідставним покликання позивача на незаконну відмову відповідача у звільненні згідно з поданою нею заявою від 18.07.2025, чим порушено законодавство про працю внаслідок спонукання до примусової праці, яка триває на час подання позову, оскільки встановлено із досліджених доказів, відповідач надав письмову відповідь на заяву від 21.07.2025, у якій вказав на необґрунтованість підстав, викладених у заяві про звільнення. Крім того, така відмова не оспорювалась позивачем до суду та не є предметом розгляду у цій справі.

Крім того, доводи позовної заяви про порушення відповідачем законодавства про працю внаслідок залучення позивача ОСОБА_1 до надурочних робіт без її згоди та без оплати роботодавцем спростовані наявними у справі доказами.

Так, доповідною запискою заступника медичного диктора ОСОБА_4 від 08.05.2026 та поясненнями свідка ОСОБА_2 підтверджено ті обставини, що робочий день позивача триває до 16 год 12 хв, 07.05.2026 о 15 год 55 хв доставлено в приймальний кабінет поліклінічного відділення в супроводі старшої сестри медичної ОСОБА_2 пацієнта ОСОБА_3 , де медична сестра ОСОБА_1 оформила паперову медичну карту пацієнта та внесла записи в електронну систему охорони здоров`я Е СОЗ о 16 год 06 хв.

Зі змісту листа головного лікаря ОСОБА_5 від 24.02.2026 №154 вбачається, що про залучення ОСОБА_1 до надурочних робіт наказів генерального директора та розпоряджень керівника підрозділу не було.

Посилання позивача, як на підставу для звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України на встановлення порушень його трудових прав судовим рішенням в справі №607/21569/23 суд також не бере до уваги, оскільки рішенням суду права позивача було відновлено шляхом скасування наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, тому сама по собі наявність цих судових рішень не зобов`язувала відповідача звільнити ОСОБА_1 згідно з поданою нею заявою.

Крім того, позивачем не доведено, що порушення правил охорони праці, що полягає у допущенні до роботи без обов`язкового медичного огляду мало місце на час подання заяви про звільнення.

Інших доказів мобінгу чи дискримінації, зокрема, судового рішення, позивачем ОСОБА_1 суд надано не було та не встановлено під час розгляду справи.

Також, суд враховує, що у пунктах 2, 3, 4 заяви від 11.05.2026 не наведено конкретних фактів порушення роботодавцем законодавства про працю, причому на існування на момент подання позовної заяви до суду будь-яких інших порушень як підстав для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України позивач у своїй заяві не покликалась.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт наявності прогулу позивача, тобто, її відсутності на робочому місці без поважних причин, а тому відповідач, в силу норм п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України мав повноваження на розірвання укладеного із позивачем трудового договору.

Слід зазначити, що обґрунтування позовних вимог позивача, що її звільнення із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, а саме за відсутності вимог про надання письмових пояснень та без отримання цих письмових пояснень, є безпідставними, оскільки відповідачем двічі було запропоновано позивачу надати такі письмові пояснення про поважні причини відсутності в листах від 15.05.2026 та від 22.05.2026. Поряд з цим, щодо інших підстав неправомірності такого звільнення, а також поновлення на роботі позивачем позовних вимог не було заявлено, а суд не може виходити за межі позовних вимог, тому суд дійшов переконання, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання звільнити позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести зміни до трудової книжки щодо підстави та формулювання звільнення є безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність підстави та формулювання звільнення позивача не знайшли свого об`єктивного підтвердження, не встановлено доказів затримки виплати розрахунку при звільненні позивача, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на те, що позивачем у позовній заяві та в судовому зсіданні не було обґрунтовано, які саме порушення її прав у сфері трудових відносин, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому, вимоги про відшкодування моральної шкоди є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 12, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про скасування наказу про звільнення з роботи, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач – Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, місцезнаходження: с. Великі Гаї, вул. Підлісна,26-А, Тернопільський район, Тернопільська область, 47722, код ЄДРПОУ 02001328.

Повне рішення суду складене 26.10.2026.

Головуючий суддя К. М. Грицай