Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №465/10296/26 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/10296/26

Провадження 2/465/6773/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02.11.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Баран О.І.,

з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ),

предмет позову: стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року позивач, через систему «Електронний суд», звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 32’984’029,37 грн, з яких:

29 191 310,00 грн – сума основного боргу;

3 317 660,79 грн – інфляційних втрат;

475 058,58 грн – 3% річних.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20.08.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено процесуальний строк для усунення недоліків (а.с. 16, 17).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19.09.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 32, 33).

25 листопада 2024 року (вх.№34713/24) на адресу суду від представника відповідача, адвоката Науменко Ірини Василівни, надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 57-97).

23 грудня 2024 року (вх.№ 37931/24) на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення, які за їх суттю є відповіддю на відзив (а.с. 98, 99).

15 травня 2025 року (вх.№ 15178/25) на адресу суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, які за їх суттю є запереченнями (а.с. 122-129) та заява про виклик свідка (вх. №15177/25) (а.с. 130-132).

11 червня 2025 року та повторно наступного дня (вх.№ 18231/25, вх№ 18346/25) на адресу суду від представника відповідача надійшли ідентичні копії рішення Франківського районного суду м. Львова від 03.09.2018 у справі №465/3127/15-ц та договору з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку (а.с. 137-147; 151-164).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.07.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 в судове засідання, зобов`язано учасників справи надати для огляду в судовому засіданні оригінали розписок, на які вини посилаються (а.с. 170-172).

29 жовтня 2026 року представником позивача також додано письмові пояснення.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ним передано в борг відповідачу грошові кошти в розмірі 29 191 310,00 грн, про що 28.08.2019 відповідачем власноручно надано розписку, із встановленням строку повернення позики до 01.09.2021. Зважаючи на невиконання зобов`язання щодо повернення коштів, позивачем 28.03.2024 надіслано відповідачу письмову вимогу про повернення боргу в повному обсязі. Однак, відповідач проігнорував вимоги позивача і не повернув борг, внаслідок чого позивач звернувся із указаними вимогами до суду.

Про невиконання відповідачем взятих зобов`язань свідчить оригінал розписки, що зберігається у позивача. Крім того, зазначає, що у кредитора згідно з ч.2 ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу. Відтак, крім стягнення боргу за договором позики, просить стягнути з відповідача нараховані за 198 днів (01.09.2021 – 17.03.2022) інфляційні втрати в розмірі 3 317 660,79 грн та 3% річних в розмірі 475 058,58 грн.

Зважаючи на доводи відповідача, викладені у відзиві, заперечив свою участь у фінансуванні будівництва будинку АДРЕСА_3 та зв`язок розписок від 12.05.2017, 02.05.2019, 21.05.2019 та 01.11.2019 із відносинами позики від 28.08.2019 (а.с. 99).

Заперечення відповідача

Відповідач з вимогами позовної заяви не погодився, вказавши про відсутність зобов`язання щодо повернення позики на зазначену суму. Мотиви незгоди обґрунтував тим, що:

відповідач не отримував від позивача 28.08.2019 позику у сумі 10 065 972,00 грн;

розписка від 28.08.2019 не є борговим документом на підтвердження укладення договору позики, оскільки не підтверджує отримання грошових коштів (не містить жодних відомостей про факт отримання коштів за договором позики в розмірі 10 065 972,00 грн, як на дату її підписання, так і в минулому, із зазначенням часу отримання таких коштів);

розписка не містить будь-яких інших умов, у тому числі щодо заміни будь-якого іншого попереднього зобов`язання позиковим зобов`язанням (новація).

Щодо правової природи розписки від 28.08.2019, то вказав, що між сторонами мали місце відносини, у межах яких позивач брав участь у фінансуванні будівництва будинку АДРЕСА_3 , одним із замовників якого був відповідач. За доводами відповідача сторони вчиняли спільні дії для спорудження будинку та отримання прибутку від продажу нерухомого майна. Відповідачу належали квартири АДРЕСА_4 . Позивач виступав інвестором квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 . Інвестиція не передбачала набуття права власності позивача на указані квартири, а лише отримання коштів від їх продажу. Декларація про готовність об`єкта до експлуатації зареєстрована 25.12.2013. Після реалізації квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 отримані кошти, що у загальній сумі на 24 720 доларів США перевищували еквівалент 10 065 972,00 грн, відповідачем було передано позивачу, на підтвердження чого надано розписки від 12.05.2017, 02.05.2019, 21.05.2019 та 01.11.2019.

Розписку від 28.08.2019 написано «з метою засвідчення загальної суми зобов`язань по передачі позивачу, як інвестору будівництва, саме коштів від продажу квартир, а не отримання грошової позики». Сума коштів у розмірі 10 065 972,00 грн, що на дату 28.08.2019, згідно з курсом НБУ становила 400 000 доларів США, відповідала фактичній сумі коштів, інвестованих позивачем у зазначене будівництво.

Станом на 2019 рік між сторонами існували довірчі відносини. Оскільки позивач отримував від відповідача кошти поетапно і мав переживання щодо передачі усієї суми коштів, то 28.08.2019 відповідачем, на прохання позивача написано відповідну розписку, незважаючи на те, що, як стверджує відповідач, більша частина коштів, а саме 328 500 доларів США були передані відповідачем позивачу.

У вступному слові позивач позов підтримав, відповідач та його представник проти позову заперечили.

У заявах від 02.11.2026 учасники справи раніше висловлені позиції підтримали, розгляд справи просили здійснювати без участі сторін та їх представників.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

28 серпня 2019 року ОСОБА_2 склав розписку ОСОБА_1 про те, що його ( ОСОБА_2 ) сума заборгованості перед ОСОБА_1 складає 29 191 310,00 грн, з яких 10 065 972,00 грн «отримані готівкою», а 19 125 346,00 грн «є перерахованими за взаємною домовленістю відсотками за користування позичковими коштами».

Згідно цієї ж розписки ОСОБА_2 зобов`язався повернути суму позики до 01.09.2021. Вказані кошти є еквівалентом доларів США за курсом НБУ станом на 28.08.2019 (а.с. 7-8).

Відповідачем факт написання розписки не заперечується.

Будучи допитаним у порядку ст. 234 ЦПК України, ОСОБА_2 надав показання про те, що познайомився з ОСОБА_1 у 2011 році. Познайомив їх батько позивача – ОСОБА_3 , із яким відповідач перебував у приязних відносинах.

З початком будівництва на АДРЕСА_9 та недостатністю коштів для цього, відповідач, у пошуках інвесторів, звернувся до ОСОБА_4 , який працював в банківській сфері. ОСОБА_3 порадив свідкові звернутися до свого сина, ОСОБА_5 , який також працював в банківській сфері.

ОСОБА_6 зацікавилися проєктом і здійснив свої перші інвестиції ще в 2011 році. Ці інвестиції були здійснені шляхом придбання членами його родини (його матір`ю, бабусею та дружиною) трьох квартир за договорами купівлі-продажу в будинку на АДРЕСА_9 . Хоча договори свідок підписував з його родичами, але кошти свідкові за ці квартири надавав саме ОСОБА_6 . Вказує про те, що у нього є Витяг з реєстру прав власності, де вказані особи зазначені як власники квартир будинку на АДРЕСА_9 . За твердженням свідка, це не тільки доказ того, що ОСОБА_6 знав про це будівництво, але й прямо був дотичним до його інвестування. Вказав також на те, що указані договори купівлі-продажу майнових прав укладені за пільговими цінами, із розрахунку приблизно 50% від цін на будівлі такого типу.

Після вичерпання свідком коштів, інвестованих шляхом придбання квартир, свідок знову звернувся до ОСОБА_7 із пропозицією купівлі четвертої квартири, але той відмовився і висловив готовність інвестувати кошти в будівництво.

Свідок, звичайно ж, погодився і вони домовилися. Починаючи з 2012 року позивач почав інвестувати в це будівництво кошти, які передавав безпосередньо свідку. Зазвичай це були транші у розмірі від 5 до 15 тисяч доларів. Свідок точно не міг згадати, оскільки не міг відшукати ті розписки, за якими він отримував ці кошти. Однак, запевнив, що після того, як у 2019 році була продана остання квартира, яка закрила повністю його борг перед ОСОБА_8 , ОСОБА_5 віддав йому ці розписки.

Пригадав, що це були звичайні прості розписки, на зразок «я, ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 таку то суму для будівництва будинку по АДРЕСА_9 . Дата, підпис».

Повторив, що з родиною ОСОБА_9 мав давні товариські, довірливі відносини. Саме на цих довірливих відносинах власне наполягав ОСОБА_6 , який виділяв ці кошти, і який встановлював правила, за якими вони працювали. Тож, за твердженням свідка, відсутність документального підтвердження спільної діяльності – це теж позиція ОСОБА_7 . Така його позиція повністю влаштовувала свідка і він не хотів міркувати над питаннями чим її викликано.

Будинок здано в експлуатацію у грудні 2014 року. Однак, фінансування продовжувалося, оскільки після здачі в експлуатацію ще продовжувалися роботи з благоустрою, внутрішнього облаштування, що дозволялося чинним законодавством, яке регулювало будівельну діяльність. Останній транш ОСОБА_6 передав свідку у 2015 році. І на цьому їх фінансові відносини із сторони позивача щодо передачі свідку коштів закінчилися та ніколи не відновлювалися.

Затримка з поверненням коштів, інвестованих ОСОБА_8 в будівництво, була пов`язана з тим, що це будівництво супроводжувалося певними судовими позовами, в межах яких накладалися арешти на квартири в цьому будинку, тож свідок не міг ці квартири продавати. Єдине вікно з`явилося у 2017 році, коли їм вдалося скасувати арешти на квартири, і продати одну квартиру та повернути ОСОБА_10 кошти за неї.

Після чого знову були накладені арешти, які знято аж у 2019 році. Після знаття арештів за декілька місяців продано ще три квартири: дві з них до написання розписки, яку ОСОБА_6 представляє як боргову розписку. Ще одну квартиру продано вже після написання цього документа. Після чого, в момент передачі коштів ОСОБА_11 свідкові повернуто розписки, написані ним про отримання коштів. І на цьому їх відносини закінчились.

А про розписку, подану ОСОБА_8 як боргову, він взагалі забув і не згадував до того часу, поки не дізнався про позов.

Щодо обставин написання спірної розписки, свідок зазначив, що у серпні 2019 року між ним та позивачем, за ініціативою позивача, відбулася зустріч в кафе на АДРЕСА_10 , де сторони обговорили поточні справи. Свідок вважав обставини сприятливими, оскільки після такого довготривалого очікування майже вся сума боргу була ним повернута. Тоді ж ОСОБА_6 попросив його написати цю розписку. Текст цієї розписки також надав ОСОБА_6 і відповідач власноруч її написав. З текстом розписки ознайомився та зауважив суду, що займався підприємницькою діяльністю з 1989 року і, як підприємець, неодноразово надавав позику іншим як юридичним, так фізичним особам, ознайомлений із законодавством України, що регулює відносини позики. Ознайомившись з документами, які ОСОБА_6 просив його написати, свідок не побачив у цьому жодної загрози, оскільки для нього очевидним було те, що це не є розписка, яка засвідчує передачу коштів та є борговою за своєю суттю.

Сума, яку зазначено в розписці «Основним боргом», відповідала цій сумі коштів, які свідок отримав. Сума написаних у розписці відсотків відповідала особистому проханню ОСОБА_7 . Свідок розумів, що ОСОБА_6 оперував не власними коштами, ймовірно коштами третіх осіб. Свідок цього не знає, але для нього це було очевидним, і, можливо, в ОСОБА_7 були зобов`язання перед цими особами і ті документи потрібні були саме у такому вигляді.

Тоді він погодився написати цей документ з відсотками, однак, зазначив про абсурдність цього положення, оскільки неможливо нарахувати відсотки на суму, яка як стверджується, щойно передана в розмірі 10 мільйонів. На переконання свідка, ні він, ні позивач на той момент не сприймали цей документ, як розписку, тобто як борговий документ. Це був просто фінансовий папір, який назвали так, як назвали із текстом таким, який просили написати. Свідок мав переконання у тому, що цей документ не несе для нього жодних фінансових зобов`язань, і підписуючи його він нічим не ризикує.

Зважаючи на те, що їм разом довелось пережити за чотири роки до отримання можливості реалізувати квартири, і повернути кошти, відповідач вважав, що не міг не піти на зустріч позивача і ненаписати цієї розписки.

Констатував, що в цей день, 28.08.2019, він жодних коштів не отримав. Звернув увагу суду на те, що сам текст розписки, не про отримання грошей, а про те, що «існує якась там заборгованість».

З 2019 року, з цієї зустрічі вони, в принципі, не зустрічалися. Свідок про цей документ не пам`ятав, а обставини його складання йому довелось згадати.

Твердив про відсутність заборгованості перед ОСОБА_8 . Щодо відсотків, зазначив про те, що між ними не існувало жодних домовленостей щодо відсотків за користування коштами, інвестованих позивачем в будівництво. Також звернув увагу на те, що сума повернутих коштів приблизно на 25 тисяч доларів перевищила суму, фактично інвестованих ОСОБА_8 в будівництво.

Факт написання, а також зміст розписки від 28.08.2019 також підтверджується її оригіналом, наданим для огляду у судовому засіданні стороною позивача під час розгляду справи в суді 26.02.2026.

Зобов`язання з повернення коштів не виконано.

Позивач направив відповідачу письмову вимогу від 27.03.2024 про усунення порушень та повернення боргу у розмірі 29 191 310,00 грн до 07.04.2024. Однак, указана вимога направлена позивачу цінним листом з описом вкладення лише 14.08.2024 (штрихкодовий ідентифікатор ПАТ «Укрпошта» 7905706331067) (а.с. 9-11).

Втім, зважаючи на позицію відповідача щодо невизнання боргу, несвоєчасність направлення вимоги не впливає на вирішення спору по суті.

На спростування вимог позивача відповідачем надано копії:

- договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_11 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 610610846101), укладеного 12.05.2017, продавцем якої вказано ОСОБА_12 (ІПН НОМЕР_3 ), як такого, що набув право власності на неї на підставі договору дарування квартири, посвідченого 20.01.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В.А. за реєстрованим №81 (а.с. 78-79);

- розписки від 12.05.2017 складеної ОСОБА_1 про отримання ним від ОСОБА_2 120 000 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ станом на 12.05.2017 становить 3171471,60 грн, за продаж квартири АДРЕСА_11 (а.с. 74);

- договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_12 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 614448146101), укладеного 02.05.2019, продавцем якої вказано ОСОБА_12 (ІПН НОМЕР_3 ), як такого, що набув право власності на неї на підставі договору дарування квартири, посвідченого 20.01.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В.А. за реєстрованим №73 (а.с. 70-71);

- розписки від 02.05.2019 складеної ОСОБА_1 про отримання ним від ОСОБА_2 126 800 доларів США за продаж квартири АДРЕСА_12 (а.с. 72);

- договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_13 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 610942246101), укладеного 21.05.2019, продавцем якої вказано ОСОБА_12 (ІПН НОМЕР_3 ), як такого, що набув право власності на неї на підставі договору дарування квартири, посвідченого 22.01.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В.А. за реєстрованим №92 (а.с. 93-93а);

- розписки від 21.05.2019 складеної ОСОБА_1 про отримання ним від ОСОБА_2 88 500 доларів США в рахунок продажу квартири АДРЕСА_13 (а.с. 69);

- договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_14 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 612243646101), укладеного 01.11.2019, продавцем якої вказано ОСОБА_12 (ІПН НОМЕР_3 ), як такого, що набув право власності на неї на підставі договору дарування квартири, посвідченого 22.01.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гавриловою В.А за реєстрованим №98 (а.с. 66-67);

- розписки від 01.11.2019 складеної ОСОБА_1 про отримання ним від ОСОБА_2 89 420 доларів США за продаж квартири АДРЕСА_14 , в рахунок погашення його боргу (а.с. 68);

- Договору з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , укладеного 04.01.2005. Відповідачу, як стороні-2 належали квартири АДРЕСА_4 . Однак його сторонами вказано лише ОСОБА_13 , ІПН – НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 , ІПН – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; та ОСОБА_14 , ІПН – НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_15 . (а.с. 80-85);

- Декларації про початок виконання будівельних робіт від 26.05.2011 (а.с. 86-91);

- Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої в Управлінні дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельній інспекції України 25.12.2013, із зазначенням тих же замовників будівництва, що й у Договорі з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 (а.с. 92-97);

- рішення Франківського районного суду м. Львова від 03.09.2018 у справі №465/3127/15-ц, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_14 до ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , за участі третіх осіб: Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_13 , про визнання недійсними договору [договору з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 ] та акта розподілу площ, визнання права власності, витребування майна з чужого володіння та скасування державної реєстрації права власності.

Із наявної у матеріалах справи копії Договору з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 встановлено, що:

предметом договору є врегулювання між сторонами відносин зприводу організації проектування та виконання будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт по спорудженню житлового будинку по АДРЕСА_3 , визначення порядку взаємодії сторін (п. 1.1. Договору від 04.01.2005) (а.с. 80);

сторони погодилися із тим, що цей договір не є підставою для виникнення між сторонами відносин, предметом яких є спільна діяльність (п. 2.7. Договору від 04.01.2005) (а.с. 81);

Сторона-2 (відповідач) і сторона-1 ( ОСОБА_13 ) за взаємним погодженням мають право залучати до виконання цього договору третіх осіб (підряд, субпідряд, фінансування, інвестування, пайової участі), в т.ч. на умовах набуття ними прав власності щодо окремих об`єктів нерухомості, які входять до складу об`єкта. При цьому, сторони зобов`язуються повідомляти одне одного про такі факти та залучення. Сторона-2 має право укладати відповідні договори, інші правочини з третіми особами (попередні договори, договори купівлі-продажу майнових прав, передачу майнових прав, договори інвестування, договори про пайову участь у будівництві тощо) (п. 1.3. Договору від 04.01.2005) (а.с. 81);

матеріально-технічне забезпечення будівництва усього об`єкта покладається на Сторону-2 (п. 1.9. Договору від 04.01.2005) (а.с. 81);

Сторона-2 має право з дати підписання цього договору самостійно укладати із третіми особами будь-які правочини у тому числі договори інвестування, договори про пайову участь у будівництві (п. 4.1.5. Договору від 04.01.2005); Сторона-2 має право залучати інших осіб до інвестування будівництва об`єкта (п. 4.1.8. Договору від 04.01.2005) (а.с. 82);

Сторона-2 зобов`язується забезпечити вчасне і повне фінансування спорудження об`єкта (п. 4.2.6. Договору від 04.01.2005) (а.с. 82).

Доказів про те, що позика, підтверджена розпискою від 28.08.2019 є частиною Договору з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , укладеного 04.01.2005 та щодо об`єкта, прийнятого в експлуатацію у 2013 році суду не надано.

Оцінка судом

Статтею 11 ЦК України визначено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Крім цього, ч. 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленості стосовно істотних умов; б) передання речі однією стороною іншій або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (частини перша - третя статті 545 ЦК України).

Договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого позичальник може надати розписку, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує передання грошей або інших речей позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту такого передання, що може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак її складанню має передувати надання коштів або інших речей у борг.

Розписка про отримання в борг коштів є документом, який після отримання коштів видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної суми коштів. Отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встановити, що відбулося передання певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для встановлення факту укладення договору повинен незалежно від найменування документа виявити зміст правовідносин сторін та відповідно від цього зробити відповідний висновок (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.11.2024 у справі № 175/3127/22).

Положення договору про те, що його сторона отримала платежі до підписання договору, означає, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2020 року у справі № 916/667/18).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення (речення перше пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Відповідач не погодився з вимогами позивача, вказавши, що не отримував від позивача 28.08.2019 позику у сумі 10065972,00 грн і, не заперечивши факту написання розписки, не вказав фактичної дати отримання коштів.

При цьому, як вище зазначено, доказів про те, що позика, підтверджена розпискою від 28.08.2019 є частиною Договору з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , укладеного 04.01.2005 та щодо об`єкта, прийнятого в експлуатацію у 2013 році суду не надано.

Крім цього, у матеріалах справи відсутні будь – які договори, зокрема про спільну діяльність, купівлі – продажу квартир, про організацію будівництва багатоквартирного житлового будинку, інвестиційні договори на будівництво житлового будинку, в яких стороною договору є позивач ОСОБА_1 .

Так само, в матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про те, що позивач як інвестор будівництва, як про це зазначає сторона відповідача, мав домовленість з відповідачем про отримання відповідних коштів.

Відповідач вказав про те, що не отримував від позивача 28.08.2019 позику у сумі 10 065 972,00 грн. Проте, як зазначено самим відповідачем сума коштів у розмірі 10 065 972,00 грн, згідно з курсом НБУ станом на 28.08.2019 становила 400 000 доларів США. Тоді як станом на 25.12.2013 (час реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації) курс долара США до гривні становив 7,993 грн; станом на 01.01.2015 – 15,7686 грн; станом на 31.12.2015 – 24,00 грн.

Окрім цього у розписці зазначено, що 10 065 972,00 грн «отримані готівкою».

Як вбачається із змісту розписки від 28.08.2019 сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 29 191 310,00 грн, з яких 10 065 972,00 грн «отримані готівкою», а 19 125 346,00 грн «є перерахованими за взаємною домовленістю відсотками за користування позичковими коштами», із зобов`язанням повернути суму позики до 01.09.2021.

Розписка містить однозначні відомості про суму заборгованості відповідача перед позивачем, що отримана у позику, із зобов`язанням повернення до 01.09.2021. Розписка не містить вказівки про отримання грошових коштів на іншій підставі. Зміст розписки свідчить про те, що відповідач повністю усвідомлював обсяг, структуру та джерело своїх фінансових зобов`язань на момент підписання документа, перебуваючи у одному з кафе у м. Львові. Стверджувана підприємницька діяльність відповідача з 1989 року також орієнтує суд на розумінні ним правових наслідків фіксації такого боргу, із зобов`язанням його повернути до 01.09.2021, а не його підписання як звичайного «фінансового паперу», щоб потім забути про його існування.

Відтак, факт існування боргового зобов`язання станом на серпень 2019 року є повністю доведеним матеріалами справи.

При цьому, суд не має жодних правових підстав вважати про те, що розписка від 28.08.2019 написана відповідачем у той час, як більша частина коштів, а саме 328 500 доларів США були передані відповідачем позивачу, оскільки таке твердження є малоймовірним.

Таким чином, підписуючи 28.08.2019 розписку на 29 191 310,00 грн, відповідач добровільно визнав, що станом на цей день його чистий борг перед позивачем складає саме зазначену суму, яку він мав обов`язок повернути до 01.09.2021.

Також непослідовною є позиція відповідача щодо необхідності відмови у позові у повному обсязі і через твердження про виконання зобов`язання та повернення коштів, що у загальній сумі на 24 720 доларів США перевищувало еквівалент 10 065 972,00 грн, з одночасним визнанням складання розписки, а отже й вимог щодо необхідності сплати процентів у розмірі 19 125 346,00 грн.

Указане є додатковим свідченням суперечливості й непослідовності доводів та поведінки відповідача, що не може бути розцінено судом на його користь.

Окрім цього, відповідач, з одного боку ведучи мову про обставини зустрічі у кафе та щодо щодо обставин написання спірної розписки (28.08.2019), стверджує «З 2019 року, з цієї зустрічі вони, в принципі, не зустрічалися». Свідок про цей документ не пам`ятав, а обставини його складання йому довелось згадати. З іншого боку зазначає про те, що на момент її написання ним була повернена «майже вся сума боргу», а борг як такий ним повернений після продажу четвертої квартири. Лише після цього, в момент передачі коштів ОСОБА_11 відповідачу повернуто розписки, написані ним про отримання коштів. І на цьому їх відносини закінчились. Навіть у цих твердженнях міститься суперечність позиції відповідача.

Суд зазначає, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу (ст. 12, 13 ЦПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач лише стверджує про те, що після продажу четвертої квартири, в момент передачі ОСОБА_11 залишку суми боргу, йому було повернуто написані ним розписки, і на цьому їх відносини закінчились. Однак, цього він перед судом не доводив і таких розписок за тривалий час судового розгляду суду не представив.

Показання сторони, допитаної як свідка, не спростовують факту відсутності між сторонами позикових зобов`язань за розпискою від 28.08.2019.

Суд відхиляє показання відповідача, допитаного як свідка як на підтвердження факту неотримання грошових коштів за договором позики, оскільки згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи, навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Висновки суду у цій частині відповідають усталеному підходу Верховного Суду, востаннє викладеному у п. 66 постанови від 26.06.2026 у справі № 477/1340/23.

Інших доказів суду не надано, клопотань про призначення експертиз не заявлено. За таких умов, суд приймає рішення виключно на основі наявних матеріалів справи.

Суд відхиляє долучені стороною відповідача до матеріалів справи копії розписок від 12.05.2017, від 02.05.2019 та від 21.05.2019, як такі, що укладені до 28.08.2019, однак, приймає до уваги розписку від 01.11.2019 на суму 89 420 доларів США (а.с. 68), що за курсом НБУ України станом на 01.11.2019 (24,8191 грн) становило 2 219 404,40 грн.

Відтак, вимоги позивача щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково у розмірі 26 971 905,60 грн (29 191 310,00 - 2 219 404,40).

Крім стягнення боргу за договором позики, позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані за 198 днів (01.09.2021 – 17.03.2022) інфляційні втрати в розмірі 3 317 660,79 грн та 3% річних в розмірі 475 058,58 грн

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд повинен врахувати Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався й діє на цей час.

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до 23.02.2022.

Враховуючи зазначені положення закону, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за період з 24.02.2022 року, який припадає на період дії воєнного стану, то указана вимога не відповідає вимогам ЦК України та задоволенню не підлягає.

Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.09.2021, який припадає на період дії карантину COVID-19, суд дійшов таких висновків.

Карантин запроваджено з 12.03.2020 і він діяв до 01.07.2023.

Відповідно до п.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в п. 72 - 73 постанови Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 589/4601/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115423804), де, з урахуванням усталених висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, про те, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, викладено висновок про те, що:

«передбачені пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підстави звільнення позичальника від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення, у разі прострочення у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, не стосуються сум, які підлягають нарахуванню на підставі статті 625 ЦК України».

Встановивши норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та перевіривши наданий розрахунок, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за період 01.09.2021 – 23.02.2022:

1 771 946,92 грн – інфляційних втрат, згідно зі ст. 625 ЦК України.

390 168,94 грн – 3% річних, згідно зі ст. 625 ЦК України.

Загальна сума за результатами розрахунку: 29 134 021,46 грн.

Відповідно до ч.1ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 12 112,00 грн судового збору, який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України.

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 29 134 021,46 грн, що становить 88,33 % (29134021,46 х 100 : 32984029,37), а тому судовий збір у пропорційному розмірі – 10 698,53 грн потрібно покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну заборгованість в розмірі 29 134 021 (двадцять дев`ять мільйонів сто тридцять чотири тисячі двадцять одну) гривню 46 копійок, яка складається із:

заборгованості за договором позики від 28.08.2019 у розмірі 26 971 905,60 грн;

інфляційних втрат за період 01.09.2021 – 23.02.2022 в розмірі 1 771 946,92 грн;

3% річних за період 01.09.2021 – 23.02.2022 в розмірі 390 168,94 грн.

В задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 10 698 (десять тисяч шістсот девяносто вісім) гривень 53 копійки.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.11.2026.

Суддя Баран О.І.