Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №343/1738/26 — Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/1738/26

Провадження №: 2/343/1219/26

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

04 листопада 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого судді – Тураша В. А.,

секретаря – Лукань О.З.,

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики, суд -

В С Т А Н О В И В :

31 липня 2026 року, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Федів Іван Ігорович, звернувся до Долинського районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд», до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договорами позики.

Позивач просить ухвалити рішення, яким:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 13500 доларів США, що по курсу НБУ станом на 30.07.2026 складає 605745 грн, з яких: основна сума боргу 500 доларів США і проценти 4500 доларів США по договору позики від 21.01.2019 та основна сума боргу 1000 доларів США і проценти 7500 доларів США по договору позики від 20.04.2020;

судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори позики, один 21.01.2019, другий 20.04.2020.

За умовами першого договору позики від 21.01.2019, ОСОБА_1 21.01.2019 передав, а ОСОБА_2 отримав безстроково грошові кошти у розмірі 500 (п`ятсот) доларів США, що по курсу НБУ станом на день укладання договору позики (21.01.2019) складало 13990,00 грн.

Крім того, за договором позики від 21.01.2019, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісячно 10% від суми позики (від 500 доларів США), що становить 50 (п`ятдесят) доларів США кожного місяця за попередній місяць.

За умовами другого договору позики від 20.04.2020, ОСОБА_1 20.04.2020 передав, а ОСОБА_2 отримав безстроково грошові кошти у розмірі 1000 (одна тисяча) доларів США, що по курсу НБУ станом на день укладання договору позики (20.04.2020) складало 27200,00 грн.

Крім того, за договором позики від 20.04.2020, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісячно 10% від суми позики (від 1000 доларів США), що становить 100 (сто) доларів США кожного місяця за попередній місяць.

Разом з тим, за вказаними двома договорами позики, передбачено позикодавцю право вимоги повернути йому суму позики попередивши про це позичальника не раніше ніж за 3 місяці. Договори позики укладено у письмовій формі, написано власноручно та підписано ОСОБА_2 , що підтверджено розписками від 21.01.2019 та від 20.04.2020.

Отже, договори позики від 21.01.2019 та від 20.04.2020 укладено з дотриманням вимог ст. 203, ст.ст. 1046-1047 ЦК України, вони є чинним та ОСОБА_2 взяв на себе грошові зобов`язання, а саме: щомісячно сплачувати проценти за користування позиченими коштами та на вимогу позикодавця повернути суму позики.

Відповідно до умов договорів позики, вони укладені на безстроковій основі, але позивач має право вимагати повернути суму позики попередивши про це відповідача не раніше ніж за три місяці.

У зв`язку із порушенням відповідачем договорів позики в частині сплати процентів, позивач звернувся до відповідача із вимогою повернути суми позик, яку надіслав на адресу: АДРЕСА_1 (дана адреса задекларована відповідачем у договорі позики від 21.01.2019) через засоби поштового зв`язку Укрпошта, а саме: вимогу від 20.02.2026.

Вимога від 20.02.2026 повернулася відправнику у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується відстеженням по трекінгу Укрпошти за пошуковим запитом 7601504196509.

Згідно вимоги від 20.02.2026 позивач вимагав у відповідача протягом трьох місяців починаючи з 21.02.2026 та не пізніше 21.05.2026 повернути суму позики у розмірі 500 (п`ятсот) доларів США, що по курсу НБУ станом на 20.02.2026 (день пред`явлення вимоги) складає 21630,00 грн та проценти за користування цими коштами та суму позики у розмірі 1000 (одна тисяча) доларів США, що по курсу НБУ станом на 20.02.2026 (день пред`явлення вимоги) складає 43260,00 грн та проценти за користування цими коштами, які необхідно сплатити у безготівковій формі на поточний рахунок за наступними реквізитами: Одержувач: ОСОБА_1 ; IBAN: НОМЕР_1 Банк одержувача: Івано-Франківське обласне управління АТ «Ощадбанк»; РНОКПП одержувача: НОМЕР_2 ; Призначення платежу: повернення коштів за Договорами позики від 21.01.2019 та від 20.04.2020.

Отже, відповідач протягом трьох місяців починаючи з 21.02.2026 по 21.05.2026 зобов`язаний був повернути позивачу суму позики згідно договору позики від 21.01.2019 - 500 (п`ятсот) доларів США та згідно договору позики від 20.04.2020 – 1000 (одна тисяча) доларів США.

Однак, після спливу трьохмісячного строку на повернення суми позики та по даний час відповідач кошти за договором позики від 21.01.2019 у сумі 500 доларів США та кошти за договором позики від 20.04.2020 у сумі 1000 доларів США, не повернув, чим порушив майнові права та законні інтереси позивача, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до умов Договору позики від 21.01.2019, позичальник повинен щомісячно сплачувати позикодавцю десять процентів (10%) від суми позики.

Так, 10% від суми позики складає 50 доларів США (50 = 500 х 0,10), які відповідач зобов`язаний сплачувати позивачу кожного місяця за попередній місяць по 30.07.2026 (останній день місяця, у якому відповідач мав сплатити процент за червень 2026 року), тобто протягом 90 місяців (з січня 2019 року по червень 2026 року). Відповідач жодного разу не сплатив позивачу проценти за договором позики від 21.01.2019, чим порушив в цій частині грошове зобов`язання та заборгував кошти зі сплати процентів на загальну суму 4500 (чотири тисячі п`ятсот) доларів США (4500 = 50$ х 90).

Відповідно до умов договору позики від 20.04.2020, позичальник повинен щомісячно сплачувати позикодавцю десять процентів (10%) від суми позики.

Так, 10% від суми позики складає 100 доларів США (100 = 1000 х 0,10), які відповідач зобов`язаний сплачувати позивачу кожного місяця за попередній місяць по 30.07.2026 (останній день місяця, у якому відповідач мав сплатити процент за червень 2026 року), тобто протягом 75 місяців (з квітня 2020 року по червень 2026 року). Відповідач жодного разу не сплатив позивачу проценти за договором позики від 20.04.2020, чим порушив в цій частині грошове зобов`язання та заборгував кошти зі сплати процентів на загальну суму 7500 (сім тисяч п`ятсот) доларів США (7500 = 100$ х 75).

Станом на 30.07.2026 відповідач кошти зі сплати процентів за договором позики від 21.01.2019 за період з січня 2019 року по червень 2026 року у сумі 4500 доларів США та за договором позики від 20.04.2020 з квітня 2020 року по червень 2026 року у сумі 7500 доларів США не сплатив чим порушив умови договорів позики у частині сплати процентів.

На день звернення до суду відповідач не повернув кошти за договорами позики, а саме:

за договором позики від 21.01.2019 кошти в сумі 500 (п`ятсот) доларів США, що по курсу НБУ станом на 30.07.2026 становить 22435,00 грн. (500 х 44,87 грн.) і 4500 (чотири тисячі п`ятсот) доларів США, що по курсу НБУ станом на 30.07.2026 становить 201915 грн. (4500 х 44,87 грн.)

за договором позики від 20.04.2020 кошти в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, що по курсу НБУ станом на 30.07.2026 становить 44870 грн. (1000 х 44,87) і 7500 (сім тисяч п`ятсот) доларів США, що по курсу НБУ станом на 30.07.2026 становить 336525 грн. (7500 х 44,87) чим порушив грошові зобов`язання та фактично в односторонньому порядку відмовився від їх виконання (а.с.1-6).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2026 цивільна справа № 343/1738/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики, передана на розгляд судді Турашу В.А. (а.с.32).

Ухвалою судді Долинського районного суду Івано-Франківської області від 03.08.2026 відкрито спрощене провадження у справі № 343/1738/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики з повідомленням сторін .

Встановлено відповідачу строк п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі з позовною заявою та додатками для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, а також доказів, що підтверджують обставини, на яких грунтуються його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, і документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву та доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

Відповідач не пізніше п`яти днів з дня отримання відповіді позивача на відзив, до початку розгляду справи по суті, має право підготувати заперечення на відповідь на відзив, та направити позивачу й суду з підтвердженням такого направлення учасникам справи.

Роз`яснено учасникам справи, що подання заяв по суті справи (позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення є їхнім правом. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (а.с.35).

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05.10.2026 клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Федіва Івана Ігоровича про витребування доказів – задоволено.

Витребувано з Івано-Франківської обласної прокуратури (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11) належним чином засвідчені копії боргових розписок, вилучених 05.10.2023 старшим слідчим в ОВС відділу СУ ГУНП в Івано-Франківській області Ручкан Іваном Васильовичем у межах досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022090000000400 від 17.11.2022, визнаних постановою слідчого від 21.02.2024 речовими доказами та поміщених до спеціального пакета НПУ СУ № PSP 3091877, а саме:

розписки від 21 січня 2019 року, складеної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на суму 500 (п`ятсот) доларів США;

розписки від 20 квітня 2020 року, складеної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на суму 1000 (одна тисяча) доларів США.

Судове засідання відкладено на 30 жовтня 2026 року (а.с.75-76).

Позивач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, хоч про дату, час та місце слухання справи був повідомлений у встановленому Законом порядку.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Федів І.І. ( копія ордеру серії АТ №1147019 а.с.28) в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зіславшись на вищевикладені обставини. Просив позов задоволити, не заперечив проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_3 , в судові засідання на неодноразові виклики не з`явився, причини своєї неявки не повідомив, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому Законом порядку, про що свідчить оголошення на офіційному сайті Долинського районного суду про виклик в судове засідання (а.с.54,63,79). Судові повістки, які направлялись відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою його реєстрації - АДРЕСА_2 (а.с.34) , повернулись в Долинський районний суд з відміткою «адресат відсутній » (а.с.45-46,56-57,59-60,65-66,71-72,82-83,90-91). Крім того, дані РНОКПП відповідача внесені у статкартку в програмі «Д-3», що забезпечує його можливість отримувати всі процесуальні документи та повістки у застосунку «Дія». Відзиву, будь-яких заяв та клопотань щодо процесуальних питань відповідач до суду не подавав.

Враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_3 , у встановлений Законом строк відзиву на позовну заяву до суду не подано, суд, відповідно до положень ст.280 ЦПК України, вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, вважає, що в матеріалах справи достатньо даних, для вирішення спору. Даний позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Ч.1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Ч.1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст.1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно з ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України, допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право мати підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

Ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 192 ЦК України , іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст. 193, ч.4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст. 1046 ЦК України, а також ч.1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено суму до стягнення у доларах США, суд може стягнути борг в іноземній валюті.

Відповідно до вимог ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором чи законом, або розірвання договору.

Ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підтвердження факту укладення договорів позики та отримання відповідачем грошових коштів позивач посилається на дві власноруч написані відповідачем розписки.

На виконання ухвали Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2026 року про витребування доказів, Івано-Франківська обласна прокуратура листом від 12 жовтня 2026 року № 16-530ВИХ-26 надала суду належним чином засвідчені копії розписок від 21 січня 2019 року та 20 квітня 2020 року, складених ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 .

Як вбачається з листа прокуратури, оригінали зазначених розписок були вилучені 05 жовтня 2023 року старшим слідчим в ОВС відділу СУ ГУНП в Івано-Франківській області Ручканом Іваном Васильовичем під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 у межах кримінального провадження № 12022090000000400 від 17 листопада 2022 року. Постановою слідчого від 21 лютого 2024 року вказані документи визнано речовими доказами та поміщено до спеціального пакета Національної поліції України СУ № PSP 3091877.

На час надання відповіді матеріали зазначеного кримінального провадження перебували на судовому розгляді в Калуському міськрайонному суді Івано-Франківської області (справа № 345/1949/24). При цьому, як повідомила прокуратура, відповідно до встановленого судом порядку дослідження доказів, оригінали розписок ще не були досліджені судом та продовжували зберігатися при матеріалах кримінального провадження. У зв`язку з необхідністю забезпечення їх збереження прокуратурою надіслано належним чином засвідчені копії документів (а.с.84).

Згідно з копією розписки від 21 січня 2019 року - ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 500 доларів США та зобов`язався щомісячно сплачувати позивачу 10 доларів США за користування позикою. При цьому конкретного строку повернення отриманих коштів у розписці не визначено, натомість передбачено право позикодавця вимагати їх повернення за умови попередження позичальника не раніше ніж за три місяці (а. с. 86–87).

Із копії розписки від 20 квітня 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1000 доларів США та зобов`язався щомісячно сплачувати позивачу проценти за користування позикою в розмірі 10 відсотків від суми позики, що становить 100 доларів США щомісяця. Як і в попередній розписці, строк повернення позики конкретною календарною датою не визначений, натомість передбачено право позикодавця вимагати повернення коштів із попередженням позичальника не раніше ніж за три місяці (а. с. 85).

На зазначених копіях розписок містяться підписи, які, згідно з їх змістом, належать відповідачу ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до положень ст. 525 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Аналізуючи зміст наданих суду копій розписок від 21 січня 2019 року та 20 квітня 2020 року, суд прийшов до висновку, що вони містять відомості про отримання відповідачем від позивача грошових коштів у конкретно визначених сумах, а також про обов`язок відповідача повернути отримані кошти та умови плати за користування ними.

Із змісту боргових розписок вбачається, що сторони ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) фактично погодили всі істотні умови, як це передбачено в ст. 207 ЦК України і це узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Зазначені документи (розписки) містять дати їх складення, суми отриманих коштів, відомості про позикодавця та позичальника, а також підписи від імені відповідача. Отже, за своїм змістом вони підтверджують виникнення між сторонами двох окремих правовідносин позики: за розпискою від 21 січня 2019 року — на суму 500 доларів США, та за розпискою від 20 квітня 2020 року — на суму 1000 доларів США.

Таким чином, суд вважає доведеним факт передання позивачем відповідачу грошових коштів у загальній сумі 1500 доларів США та виникнення між сторонами відповідних зобов`язальних правовідносин, за якими відповідач зобов`язався повернути отримані кошти на погоджених сторонами умовах.

З метою повернення позичених коштів та сплати процентів позивачем 20 лютого 2026 року складено письмову вимогу, адресовану ОСОБА_2 .

У зазначеній вимозі позивач повідомив відповідача про укладення між ними двох договорів позики, оформлених розписками від 21 січня 2019 року та 20 квітня 2020 року, за якими відповідач отримав відповідно 500 доларів США та 1000 доларів США.

Позивач вимагав повернути основну суму позики за обома розписками, а також сплатити заборгованість за процентами за користування позикою в розмірі 5800 доларів США, визначену ним за період з 20 квітня 2020 року до 20 лютого 2026 року.

У вимозі позивач зазначив, що відповідно до умов розписок має право вимагати повернення позик за умови попередження позичальника не раніше ніж за три місяці, у зв`язку з чим запропонував відповідачу виконати зазначені зобов`язання протягом тримісячного строку, визначивши кінцевою датою повернення коштів 21 травня 2026 року (а.с.22-23).

На підтвердження направлення зазначеної вимоги відповідачеві позивачем надано опис вкладення до цінного листа та поштову накладну АТ «Укрпошта» № 7601504196509, з яких вбачається, що 23 лютого 2026 року поштове відправлення, адресоване ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , було прийняте оператором поштового зв`язку.

З опису вкладення вбачається, що до поштового відправлення було вкладено вимогу від 20 лютого 2026 року про повернення суми позики та процентів за договорами позики від 21 січня 2019 року та 20 квітня 2020 року, а також копії відповідних розписок (а.с.24).

Таким чином, надані позивачем поштові документи підтверджують направлення відповідачу письмової вимоги про повернення позичених коштів із зазначенням підстав виникнення боргу, розміру заявлених вимог та реквізитів для здійснення платежу.

Однак зазначена вимога відповідачем виконана не була. Поштове відправлення з вимогою про повернення позики та сплату процентів 07 квітня 2026 року було повернуто позивачу у зв`язку з неврученням адресату (а. с. 25–26).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач своїх зобов`язань за договорами позики не виконав, отримані від позивача грошові кошти не повернув, а доказів належного виконання зобов`язань суду не надав.

Відповідно до статті 545 ЦК України, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним зобов`язання. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, перебування боргового документа у кредитора свідчить про невиконання або неналежне виконання боржником свого обов`язку.

У цій справі оригінали розписок перебувають у матеріалах кримінального провадження, а суду надано їх належним чином засвідчені копії. Саме по собі місце зберігання оригіналів не спростовує факту існування боргових зобов`язань. Оцінюючи зміст розписок у сукупності з іншими доказами, суд вважає доведеними факт отримання відповідачем коштів у позику та відсутність доказів їх повернення.

За таких обставин суд вважає доведеним факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення отриманих у позику грошових коштів у загальній сумі 1500 доларів США.

Щодо вимог про стягнення процентів за користування позиками

Відповідно до ч.1ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Проценти за договором позики сплачуються щомісяця до дня повернення позики, якщо інше не встановлено договором.

Отже, законодавець надає сторонам договору позики право самостійно визначати розмір та порядок сплати процентів за користування позикою.

Як встановлено судом, умови двох боргових розписок щодо розміру плати за користування позиками є різними.

Так, за розпискою від 21 січня 2019 року відповідач зобов`язався щомісяця сплачувати позивачу фіксовану суму в розмірі 10 доларів США.

Натомість за розпискою від 20 квітня 2020 року відповідач зобов`язався щомісяця сплачувати проценти в розмірі 10 відсотків від суми позики, що становить 100 доларів США.

Таким чином, за першою розпискою плата за користування позикою визначена у фіксованому розмірі та становить 10 доларів США щомісяця, тоді як за другою розпискою вона встановлена у відсотковому співвідношенні до суми позики та становить 100 доларів США щомісяця.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, за розпискою від 21 січня 2019 року відповідачу нараховано 4500 доларів США процентів за користування позикою, а за розпискою від 20 квітня 2020 року - 7500 доларів США процентів.

Перевіривши наведений розрахунок, суд встановив таке.

За розпискою від 21 січня 2019 року за період з 21 січня 2019 року до 21 липня 2026 року минуло 90 повних місяців. З урахуванням погодженого сторонами розміру щомісячної плати — 10 доларів США - сума процентів за цей період становить 900 доларів США (90 ? 10 доларів США).

Отже, заявлена позивачем сума процентів у розмірі 4500 доларів США за першою розпискою не відповідає погодженим сторонами умовам, оскільки перевищує суму, яка випливає з установленого розміру щомісячної плати за користування позикою.

За розпискою від 20 квітня 2020 року за період з 20 квітня 2020 року до 20 липня 2026 року минуло 75 повних місяців. За погодженого сторонами розміру щомісячної плати - 100 доларів США - сума процентів за цей період становить 7500 доларів США (75 ? 100 доларів США).

Таким чином, арифметичний розрахунок процентів за другою розпискою відповідає погодженим сторонами умовам.

Отже, загальний арифметичний розмір процентів за обома розписками станом на 30 липня 2026 року становить 8400 доларів США, з яких 900 доларів США - за розпискою від 21 січня 2019 року та 7500 доларів США - за розпискою від 20 квітня 2020 року.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за розпискою від 21 січня 2019 року в загальній сумі 1400 доларів США, яка складається з:

500 доларів США -сума основного боргу;

900 доларів США - проценти за користування позикою, нараховані за 90 повних місяців, з 21 січня 2019 року до 21 липня 2026 року.

Відповідно, за розпискою від 20 квітня 2020 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальній сумі 8500 доларів США, яка складається з:

1000 доларів США - сума основного боргу;

7500 доларів США - проценти за користування позикою, нараховані за 75 повних місяців, з 20 квітня 2020 року до 20 липня 2026 року.

Щодо можливості та порядку визначення в судовому рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначення у судовому рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, може внести двозначність у розуміння змісту його обов`язку, що підлягає примусовому виконанню. При цьому у разі ухвалення рішення про стягнення коштів в іноземній валюті із зазначенням гривневого еквівалента стягувачеві має бути перерахована саме сума в іноземній валюті, визначена в резолютивній частині рішення, а не її еквівалент у гривні.

Отже, оскільки за змістом наданих розписок грошові зобов`язання відповідача визначені саме в доларах США, а не в гривнях із визначенням валютного еквівалента, суд вважає за необхідне визначити суму заборгованості до стягнення безпосередньо в іноземній валюті - доларах США, без зазначення її гривневого еквівалента.

Отже, з огляду на викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договорами позики підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 9 900,00 доларів США, що становить 73,33 % від заявленої до стягнення суми заборгованості (9 900,00 доларів США ? 100 % / 13 500,00 доларів США).

Щодо відшкодування витрат по справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову - судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 6057,45 грн (платіжна інструкція від 30.07.2026 а.с.7).

З відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволені на 73,33% з розрахунку: 9900 дол.США (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 13500,00 дол.США (сума заявлених позовних вимог) = 73,33% (відсоток задоволених позовних вимог).

Отже, сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 4441,93 грн з розрахунку: 6057,45 грн (сума сплаченого судового збору) х 73,33% (відсоток задоволених позовних вимог).

На підставі ст.ст. 526, 530, 549, 551, 625, 629, 634, 641, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 13, 76-79, 141, 258, 259, 265, 268, 279,280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики – задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 21.01.2019 в сумі 1400 (одна тисяча чотириста) дол.США 00 центів, яка складається з наступного: 500,00 доларів США – основний борг; 900,00 доларів США - відсотків, за період з 21.01.2019 до 21.07.2026.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 20.04.2020 в сумі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) дол.США 00 центів, яка складається з наступного: 1000,00 доларів США – основний борг; 7500,00 доларів США - відсотків, за період з 21.01.2019 до 21.07.2026.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4441 (чотири тисячі чотириста сорок одну ) гривню 93 коп. сплаченого судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Долинським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя Долинського районного суду В. А. Тураш