Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №380/5665/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 380/5665/25

адміністративне провадження № К/990/15095/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Шишов О.О., Яковенко М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 (Суддя: Лунь З.І.),

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 (Судді: Гуляк В.В., Ільчишин Н.В., Матковська З.М.),

у справі № 380/5665/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-австрійське підприємство «Галінвест»

до Львівської міської ради

про визнання протиправною та нечинною ухвали, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року позивач ТзОВ «Спільне українсько-австрійське підприємство «Галінвест» (далі - позивач ТзОВ «Спільне українсько-австрійське підприємство «Галінвест») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач) в якому просило суд:

1) визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №4967 від 04.07.2024 Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку в частині:

- встановлення у додатку до вказаної ухвали ставки земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), з видом цільового призначення 03 Земельні ділянки громадської забудови (земельні ділянки, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування) для всіх підрозділів з кодом 03 за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об`єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель) на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки;

- встановлення у додатку до вказаної ухвали ставки земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), з видом цільового призначення 11 Земельні ділянки промисловості (земельні ділянки, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд) для всіх підрозділів з кодом 11 за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об`єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель) на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що, застосувавши критерій повноти інформації у відомостях з Державного земельного кадастру для встановлення ставок земельного податку, Львівська міська рада діяла не у відповідності до закону, чим порушила ст. 143 Конституції України; відповідач допустив порушення принципів податкового законодавства, встановлених п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, зокрема принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та нейтральності оподаткування. До того ж, за доводами позивача, Львівська міська рада, встановлюючи ставки податку на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки, залежно від повноти відомостей Державного земельного кадастру, на думку позивача, не врахувала, що відомості Державного земельного кадастру, належать до однієї із підстав для нарахування земельного податку (п.286.1 ст. 286 Податкового кодексу України) і не є обов`язковими до врахування при встановленні ставок податку, чим порушено правила Податкового кодексу України щодо встановлення ставок податку. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов (т. 1 а.с. 1-7).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026, позов задоволено.

1) Визнано протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №4967 від 04.07.2024 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 № 1076 "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» в частині встановлення у додатку до вказаної ухвали ставки земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), з видом цільового призначення 03 «Земельні ділянки громадської забудови (земельні ділянки, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування)" для всіх підрозділів з кодом 03 за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об`єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель) на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки; встановлення у додатку до вказаної ухвали ставки земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), з видом цільового призначення 11 "Земельні ділянки промисловості (земельні ділянки, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд)" для всіх підрозділів з кодом 11 за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об`єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель) на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

2) Зобов`язано Львівську міську раду невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт (т. 2 а.с. 139-145, т. 3 а.с. 136-155).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач, застосувавши критерій повноти інформації у відомостях з Державного земельного кадастру для встановлення ставок земельного податку порушив принципи податкового законодавства, встановлені пунктом 4.1 ст.4 Податкового кодексу України рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та нейтральності оподаткування. Крім цього, суди попередніх інстанцій посилались на те, що встановлення спірною ухвалою Львівської міської ради від 04.07.2024 за № 4967 нових ставок земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено і які використовуються на правах постійного користування, у максимальному розмірі 12% нормативно-грошової оцінки, здійснено без дотримання таких обов`язкових критеріїв, як: - безсторонність (неупередженість) та добросовісність суб`єкта владних повноважень; - рівність перед законом осіб, яких стосується спірне рішення (ухвала) суб`єкта владних повноважень, запобігаючи всім формам дискримінації; - пропорційність, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Тоді, як прийняттям цієї ухвали проведено розмежування суб`єктів господарювання, зокрема, юридичних осіб, на тих, які користуються земельними ділянками на праві оренди (строкове користування) і які користуються земельними ділянками на праві постійного користування.

До того ж, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду, зокрема, від 17 січня 2022 року в справі № 640/9593/20 суди дійшли висновку, що у разі прийняття нормативно-правових актів, які можуть вплинути на конкуренцію, органи місцевого самоврядування зобов`язані погоджувати відповідні проєкти з Антимонопольним комітетом чи його територіальними відділеннями. При установленні податків та зборів слід дотримуватись як принципів податкового законодавства, зокрема шляхом встановлення таких податків і зборів та їх розмірів, які б не мали впливу на конкурентоздатність платників податків, так і вимог Закону №2210-ІІІ, яким чітко встановлено поширення його норм і на відносини між органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання. При цьому сама лише можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами першою та другою статті 15 Закону № 2210-ІІІ, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

За встановленими судами обставинами справи, 20.02.2025 Західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України у справі № 63/4-03-26-2025 прийнято рішення, яким визнано "дії Львівської міської ради, які полягають у прийнятті Ухвали від 04.07.2024 №4967 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку " (Додаток 1), яка набрала чинності з 01.01.2025 і якою встановлені різні ставки із сплати земельного податку для юридичних та фізичних осіб по однаковому коду 02.01, а також різні ставки із сплати земельного податку по кодам 02;03;04;06;07;08;10;11;12;13;14, де юридичні особи та фізичні особи-підприємці в залежності від того чи внесена до відомостей Державного земельного кадастру інформація про земельні ділянки та якщо відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, сплачуватимуть земельний податок за різними ставками, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами. Тобто за висновками судів, рішенням Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.02.2025 у справі № 63/4-03-26-2025 підтверджено дискримінаційність у діях Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваної ухвали від 04.07.2024 №4967.

Крім цього, суди попередніх інстанцій зазначили, що Львівська міська рада заперечує наявність у позивача права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 4610136600:03:001:0067) площею 0,66 га на підставі державного акту на право користування землею, серії Б №039434, зареєстрованого 24.07.1993 за №9 та земельною ділянкою (кадастровий номер 4610137200:08:007:0122) площею 1,63 га на підставі державного акту на право користування землею, серії ЛВ №40807010, виданого 10.06.1994. Однак, за висновками судів, Львівська міська рада захищає своє порушене право в судовому порядку справа № 914/305/22.

До того ж, судом апеляційної інстанції визнані безпідставними посилання Львівської міської ради на те, що спір у даній справі мав би розглядатись в порядку господарського судочинства з огляду на те, що рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, належить до виключних повноважень сільської, селищної, міської ради і з огляду на вимоги статті 264 КАС України поширюється на розгляд адміністративних справ.

Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Львівська міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, враховуючи уточнення, просила задовольнити, скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову (т. 4 а.с. 1-12, 55-63).

1) Підставою касаційного оскарження скаржником вказано п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України з посиланням на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції положень пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України та п.п. 6, 7 ст. 20 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі №911/1834/18; від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 в частині того, що юрисдикція господарських судів поширюється на справи щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, та спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції. Враховуючи те, що позивач звернувся за захистом права постійного користувача земельними ділянками через обмеження прав в економічній конкуренції, Львівська міська рада вважає, що спір у даній справі мав б розглядатись в порядку господарського судочинства.

2) Також, підставою касаційного оскарження скаржником вказано пункт 3 частини 4 ст. 328 КАС України - у зв`язку із неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції положень абзацу 1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, пунктів 274.1, 274.2 ст.274 ПК України та частини 4 статті 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" в частині того, що: саме сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень. Визначеність нормами ПК України меж ставок земельного податку, де 12 % від нормативної грошової оцінки можливо встановити лише за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання; для власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) земельний податок не може бути вище 3 % від нормативної грошової оцінки (пунктів 274.1, 274.2 ст. 274 ПК України); в частині помилкового трактування принципів податкового законодавства таких як рівності усіх платників перед законом та нейтральності оподаткування (п. 4.1 ст. 4 ПК України).

В оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій відсутні покликання на судові рішення Верховного Суду у яких би був наявний висновок щодо застосування наведених вище норм права.

Тому на думку скаржника, у даній справі необхідний висновок Верховного Суду щодо застосування положень - п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України; - абзацу 1 пункту 12.3 статті 12 ПК України; пунктів 274.1, 274.2 ст.274 ПК України; п. 277.1. ст. 277 ПК України; - частини 4 статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» в частині самостійності сільських, селищних, міських ради в межах своїх повноважень без попереднього погодження Антимонопольного комітету України приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень; а також можливість застосування різних ставок земельного податку для різних користувачів, зокрема власників земельних ділянок та постійних користувачів земельних ділянок.

В наведеній підставі касаційного оскарження скаржник, посилається на преюдицію судового рішення з огляду на вимоги ч. 4 ст. 78 КАС України, оскільки постановою Західного апеляційного господарського суду 09.03.2026 року у справі №914/1333/25 визнано протиправним та скасовано рішення адміністративної колегії ЗМТВ АМК України (Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України) від 20.02.2025 року № 63/6-р/к у справі № 63/4-03-26-2025.

3) Крім цього, підставою касаційного оскарження визначено п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, з посиланням на те, що в межах даної справи Львівською міською радою як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції заявлялись клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення судових справ №914/305/22; №914/1333/25, однак суди відмовляли у зупиненні провадження у справі. Тоді, як рішення у справі №914/305/22 довело б факт відсутності права постійного користування земельними ділянками за захистом яких звернувся позивач у даній справі №380/5665/25, а якщо б суди попередніх інстанцій зупинили провадження у справі №380/5665/25, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/1333/25, в силу приписів ч.4 ст. 78 КАС України повинні були б прийняти прямо протилежне рішення у справі №380/5665/25.

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у даній справі з метою перевірки вищенаведених доводів скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (т. 4 а.с. 88-91).

В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу позивач просив суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, одночасно посилаючись на те, що касаційна скарга не спростовує правильність висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи (т. 4 а.с. 96-107).

В надісланих на адресу суду додаткових поясненнях від 09.07.2026 року Львівська міська рада зазначила, що постановою Верховного Суду від 23.06.2026 року, залишено без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі № 914/1333/25, що підтверджує правомірність прийнятої ухвали від 04.07.2024 № 4967 та незаконність рішення адміністративної колегії ЗМТВ АМК України (Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України) від 20.02.2025 року № 63/6-р/к у справі № 63/4-03-26-2025. Отже за доводами міської ради, покликання в оскаржуваних рішеннях судами першої та апеляційної інстанції на незаконне Рішення АМК мало наслідком невірне (помилкове) встановлення фактичних обставин у справі №380/5665/25 та прийняття необґрунтованих та незаконних рішень у даній справі №380/5665/25 (т. 4 а.с. 111-125).

В надісланих на адресу суду додаткових поясненнях від 13.07.2026 року представник позивача посилалась на те, що у рішеннях судів у справі № 914/1333/25, на яку покликається скаржник у вищенаведених поясненнях, не надано оцінку та не спростовано встановлення Львівською міською радою ставок податку в залежності від того чи внесена до відомостей Державного земельного кадастру інформація про земельні ділянки. Тому за доводами позивача, Верховним Судом у справі № 914/1333/25 не сформований висновок стосовно правомірності дій Львівської міської ради щодо встановлення Львівською міською радою ставок податку в залежності від того чи внесена до відомостей Державного земельного кадастру інформація про земельні ділянки, у зв`язку з чим позивач просив суд відмовити в задоволенні касаційної скарги міської ради, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін (т. 4 а.с. 131).

Так, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТзОВ Спільне українсько-австрійське підприємство Голінвест зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 03001508. Місцезнаходження: 79019, м. Львів, вул. Стара, 3).

ТзОВ СУАП Галінвест має право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 4610136600:03:001:0067) площею 0,66 га на підставі державного акту на право користування землею, серії Б №039434, зареєстрованого 24.07.1993 за №9 (т. 1 а.с. 21, 88). Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру місце розташування земельної ділянки (кадастровий номер 4610136600:03:001:0067): Львівська область, м.Львів, площа Князя Осмомисла. Цільове призначення 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (т. 1 а.с. 23, 27, 90, 91).

Також ТзОВ СУАП Галінвест має право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 4610137200:08:007:0122) площею 1,63 га на підставі державного акту на право користування землею, серії ЛВ №40807010, виданого 10.06.1994 (т. 1 а.с. 217). Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру місце розташування земельної ділянки (кадастровий номер 4610137200:08:007:0122): Львівська область, м.Львів, вулиця Земельна в Північному промвузлі. Цільове призначення 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (т. 1 а.с. 24, 30, 95).

08.07.2021 Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 1076 Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку, відповідно до якої ставка земельного податку становила, зокрема:

- для земельних ділянок із цільовим призначенням 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування: - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено 3 % нормативно-грошової оцінки; - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких не проведено 5 % нормативно-грошової оцінки;

- для земельних ділянок із цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості: - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено 1 % нормативно-грошової оцінки; - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких не проведено 2 % нормативно-грошової оцінки (т. 1 а.с. 71-77).

У подальшому, Львівською міською радою було прийнято ухвалу №2147 від 30.06.2022 Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку та ухвалу №3424 від 06.07.2023 Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку, відповідно до яких не змінились вищевказані ставки земельного податку, зокрема, для земельних ділянок із цільовим призначенням 03.08 (- для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено 3%; - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких не проведено 5%); та із цільовим призначенням 11.02 (- для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено 1%; - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких не проведено 2%) (т. 1 а.с. 78-86, 87, 206).

У 2024 році Львівською міською радою прийнято ухвалу від 04.07.2024 за №4967 Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку, відповідно до якої встановлено, зокрема, такі ставки земельного податку:

- для земельних ділянок із цільовим призначенням 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування: - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено 3 % нормативно-грошової оцінки;

- для земельних ділянок із цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості: - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено 1 % нормативно-грошової оцінки.

Водночас, судами встановлено, що згідно цієї ухвали від 04.07.2024 за №4967 визначено, що ставка земельного податку для всіх підрозділів з кодами: 02; 03; 04; 06; 07; 08; 10; 11; 12; 13; 14 за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об`єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель), становить 12% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (т. 1 а.с. 10-19, 61-70). Відповідно до п.3 цієї ухвали від 04.07.2024 за №4967 така набирає чинності з 01.01.2025.

Враховуючи викладене, позивач ТзОВ СУАП Галінвест має право постійного користування земельними ділянками з цільовим призначенням 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, та 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, отже є платником земельного податку та належить до кола осіб, щодо яких застосовано нормативно-правовий акт, який є предметом оскарження в даній справі.

Отже як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач належить до осіб, щодо яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт, а рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборам і належить до виключних повноважень сільської, селищної, міської ради, тому з огляду на вимоги статті 264 КАС України колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що даний спір поширюється на розгляд адміністративних справ, що спростовує доводи скаржника про порушення правил юрисдикції розгляду даної справи.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника в доводах касаційної скарги на необхідність врахування постанов Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18 та від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, як приклад поширення юрисдикції господарських судів на схожі спори, внаслідок неподібності правовідносин у справах, оскільки предметом цих справ були позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки, та скасування державної реєстрації права власності на землю, тоді, як предметом даного позову, як вказувалось судом вище є оскарження нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків.

Отже незгода позивача з ухвалою Львівської міської ради №4967 від 04.07.2024 Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку у вищевказаній частині щодо встановлення ставки земельного податку за належні йому на праві постійного користування земельні ділянки на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки, стала підставою для звернення з цим позовом до суду, фактично через дискримінаційний за його доводами підхід у розмежуванні ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання на рівні 12 відсотків.

Так, надаючи оцінку правильності рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги колегія суддів звертає увагу на наступне.

В доводах касаційної скарги скаржник наполягав на неврахуванні судами попередніх інстанцій, що при прийнятті оскаржуваної ухвали №4967 від 04.07.2024 року Львівська міська рада діяла в межах законодавчих повноважень та власної компетенції, з дотриманням процедури прийняття оскаржуваної Ухвали як нормативно-правового акту з питань оподаткування місцевими податками та зборами, правомірно встановила ставку податку у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання, не порушуючи принципів податкового законодавства та прав позивача. Одночасно скаржник вказує про неправильне застосуванням судами першої та апеляційної інстанції положень абзацу 1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, пунктів 274.1, 274.2 ст.274 ПК України та частини 4 статті 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а також вимог статті 4 ПК України і просить суд сформувати висновки за результатами аналізу цих норм.

Надаючи оцінку таким доводам скаржника колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 26 вказаного Закону № 280/97-ВР визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, та передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як зокрема, встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України (п.24 ч.1 ст.26 Закону).

Згідно статті 69 цього Закону № 280/97-ВР, органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пунктом 12.3 ст.12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Підпунктами 12.3.1 та 12.3.2 пункту 12.3 ст.12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до п. 12.4 ст. 12 Податкового кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пунктом 12.5 ст.12 Податкового кодексу України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Як визначено пунктом 284.1 ст.284 ПК України, органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Нові зміни до рішень щодо наданих пільг зі сплати земельного податку надаються відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до підпунктів 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.

Згідно статті 269 ПК України, платниками плати за землю є: 269.1.1. платники земельного податку: 269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Згідно статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1. об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Відповідно до статті 271 ПК України, базою оподаткування є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.

У відповідності до п. 271.2 статті 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно пункту 274.2 ст.274 ПК України, ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, у розглядуваній справі не є спірними питання про те, чи діяла Львівська міська рада в межах законодавчих повноважень та з дотриманням процедури прийняття оскаржуваної Ухвали як нормативно-правового акту з питань оподаткування місцевими податками та зборами, оскільки вищенаведеними нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Податкового кодексу України встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори, а зокрема, і встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Водночас, спірними є питання про те, чи при винесенні цієї ухвали Львівської міської ради №4967 від 04.07.2024 року в частині щодо встановлення ставки земельного податку у розмірі 12 відсотків від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання, а зокрема, для земельних ділянок із цільовим призначенням 03.08. та 11.02, було дотримано Львівською міською радою таких обов`язкових критеріїв для рішень, як: - обґрунтованість; - безсторонність (неупередженість); - добросовісність; - розсудливість; - дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; - пропорційність, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); а також і принципів податкового законодавства, визначених статтею 4 ПК України.

Так, згідно зі статтею 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Також визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципах, зокрема: нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи судами встановлено, що внаслідок прийняття Львівською міською радою ухвали від 04.07.2024 за №4967 для позивача ТзОВ "СУАП «Галінвест» як платника земельного податку за земельну ділянку (кадастровий номер 4610136600:03:001:0067) площею 0,66 га. із цільовим призначенням 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування), та земельну ділянку (кадастровий номер 4610137200:08:007:0122) площею 1,63 га. із цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), які перебувають у позивача на праві постійного користування, змінились ставки земельного податку, зокрема, для земельної ділянки із цільовим призначенням 03.08. - із 3% до 12% (відсотків нормативної грошової оцінки), а для земельної ділянки із цільовим призначенням 11.02. - із 1% до 12% (відсотків нормативної грошової оцінки) (т. 1 а.с. ).

При цьому, як встановлено судами зі змісту ставок земельного податку, які були встановлені спірною ухвалою від 04.07.2024 за № 4967, критерієм для ставки земельного податку у розмірі 12% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки став факт наявності у відповідних платників земельного податку земельних ділянок на праві постійного користування.

Для інших платників податку (юридичних осіб), які не мають права постійного користування земельними ділянками ставки земельного податку було збережено на попередньому рівні, зокрема:

- для земельних ділянок із цільовим призначенням 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування: - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено - 3 % нормативно-грошової оцінки;

- для земельних ділянок із цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості: - для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено - 1 % нормативно-грошової оцінки.

До того ж, судами попередніх інстанцій враховано і рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.02.2025 у справі 63/4-03-26-2025 (а.с. 36-45 т.1), яке було чинним станом на час постановлення судами попередніх інстанцій судових рішень, яким визнано "дії Львівської міської ради, які полягають у прийнятті Ухвали від 04.07.2024 №4967 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку " (Додаток 1), яка набрала чинності з 01.01.2025 і якою встановлені різні ставки із сплати земельного податку для юридичних та фізичних осіб по однаковому коду 02.01, а також різні ставки із сплати земельного податку по кодам 02; 03; 04; 06; 07; 08; 10; 11; 12; 13; 14, де юридичні особи та фізичні особи-підприємці в залежності від того чи внесена до відомостей Державного земельного кадастру інформація про земельні ділянки та якщо відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, сплачуватимуть земельний податок за різними ставками, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (т. 1 а.с. 37/зв-45).

При цьому враховуючи вищенаведене рішення Антимонопольного комітету, суди керувались наступним.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року № 3659-XII (далі - Закон №3659-XII), органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб`єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Згідно статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" № 2210-ІІІ від 11.01.2001 (далі - Закон № 2210-ІІІ), економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Частиною першою статті 2 Закону №2210-ІІІ встановлено, що цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції (частина перша статті 15 Закону №2210-ІІІ).

З аналізу наведених вище норм права слідує, що у разі прийняття нормативно-правових актів, які можуть вплинути на конкуренцію, органи місцевого самоврядування зобов`язані погоджувати відповідні проєкти з Антимонопольним комітетом чи його територіальними відділеннями. При установленні податків та зборів слід дотримуватись як принципів податкового законодавства, зокрема шляхом встановлення таких податків і зборів та їх розмірів, які б не мали впливу на конкурентоздатність платників податків, так і вимог Закону №2210-ІІІ, яким чітко встановлено поширення його норм і на відносини між органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання.

При цьому за висновками судів попередніх інстанцій, сама лише можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами першою та другою статті 15 Закону № 2210-ІІІ, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Колегія суддів звертає увагу, що аналогічна правова позиція вже була викладена в постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі №640/9593/20 (адміністративне провадження №К/9901/3979/21), що спростовує доводи скаржника про необхідність формування відповідного висновку щодо застосування вимог частини 4 статті 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

Отже за висновками судів попередніх інстанцій, рішенням Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.02.2025 у справі №63/4-03-26-2025 підтверджено дискримінаційність у діях Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваної ухвали від 04.07.2024 №4967.

Разом з тим, під час розгляду справи з метою всебічного з`ясування фактичних обставин справи, на вимогу суду апеляційної інстанції Львівською міською радою надано додаткові матеріали, які стосуються досліджуваних правовідносин та предмету спору в цій справі і оцінені судом, зокрема:

- Протокол №1 від 29.05.2024 спільного засідання представників виконавчих органів та депутатського корпусу, зі змісту якого видно, що при обговоренні проекту ухвали ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку», яка вступить в дію з 01.01.2025, було запропоновано встановити ставку земельного податку в розмірі 12% для землекористувачів, які користуються земельними ділянками на праві постійного користування, однак відповідно до вимог ст.94 Земельного кодексу України не мають права набувати такі земельні ділянки у постійне користування (т. 3 а.с. 44-45);

- Протокол №2 від 30.05.2024 спільного засідання представників виконавчих органів та депутатського корпусу, зі змісту якого видно, що при обговоренні проекту ухвали ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку», яка вступить в дію з 01.01.2025, було проведено аналіз сплати земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному землекористуванні та в оренді. На цьому засіданні було запропоновано встановити ставку земельного податку 12 % для землекористувачів, які користуються земельними ділянками на праві постійного користування в межах передбаченої Податковим кодексом України величини для спонукання їх до переходу на орендні відносини (т. 3 а.с. 40-43);

- Витяг з протоколу №252 засідання постійної комісії фінансів та планування бюджету від 27.06.2024 року щодо проекту ухвали ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» (т. 3 а.с. 47);

- Протокол №60 засідання Постійної комісії підприємництва, інвестицій, цифрової трансформації та спадщини від 02.07.2024 року щодо проекту ухвали ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» (т. 3 а.с. 48-51);

- Протокол №96 засідання Постійної комісії архітектури, містобудування та розвитку територій від 03.07.2024 року щодо проекту ухвали ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» (т. 3 а.с. 56-69);

- Протокол №120 засідання Постійної комісії законності, депутатської діяльності, свободи слова та безпеки від 04.07.2024 року щодо проекту ухвали ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» (т. 3 а.с. 52-55);

- Протокол №83 засідання Постійної комісії землекористування та агломерації від 04.07.2024 року, щодо проекту ухвали ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» (т. 3 а.с. 46);

- Пояснювальні записки до проекту ухвали міської ради "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку" (з відповідним правовим обґрунтуванням) (т. 3 а.с. 70, 72).

За результатами оцінки вищенаведених документів суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що при спільному засіданні представників виконавчих органів та депутатського корпусу відбулось обговорення проекту ЛМР «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку», її актуальність в частині перегляду та встановлення ставок земельного податку на території Львівської міської територіальної громади з 01.01.2025 року у зв`язку з прийнятими змінами до нормативно-правових актів щодо нормативно грошової оцінки земель населених пунктів, видів цільового призначення земель.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, основними аргументами для встановлення ставок земельного податку в законодавчо максимально дозволеному розмірі 12% для землекористувачів, які користуються земельними ділянками на праві постійного користування, було необхідність фінансового наповнення місцевого бюджету та спонукання таких постійних землекористувачів до переходу на орендні відносини.

Підтвердженням цього за висновком суду апеляційної інстанції слугував і письмовий лист-звернення Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №2301-вих-146996 від 15.10.2024 адресований позивачу ТзОВ "СУАП "Галінвест", згідно якого поінформовано позивача про факт прийняття Львівською міською радою ухвали від 04.07.2024 за №4967 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку"", зокрема, щодо встановлення для позивача ставки земельного податку у розмірі 12% нормативно-грошової оцінки, та запропоновано переходити на орендні земельні відносини в разі бажання Товариства користуватись ставками земельного податку меншими аніж 12% (т. 1 а.с. 20).

Таким чином, враховуючи досліджені судом апеляційної інстанції докази у справі, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що прийняттям цієї ухвали фактично проведено розмежування суб`єктів господарювання, зокрема, юридичних осіб, на тих, які користуються земельними ділянками на праві оренди (строкове користування) і які користуються земельними ділянками на праві постійного користування.

Зокрема, для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено і які використовуються на правах оренди (строкове користування), встановлено: - 3% нормативно-грошової оцінки для земельних ділянок із цільовим призначенням 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування; - 1% нормативно-грошової оцінки для земельних ділянок із цільовим призначенням 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Водночас, ставку земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено і які використовуються на правах постійного користування встановлено у розмірі 12% нормативно-грошової оцінки для всіх підрозділів з кодами: 02; 03; 04; 06; 07; 08; 10; 11; 12; 13; 14 (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об`єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель), в тому числі і для підрозділів 03.08. та 11.02.

Отже колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що встановлення спірною ухвалою Львівської міської ради від 04.07.2024 за №4967 нових ставок земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки нормативно-грошову оцінку яких проведено і які використовуються на правах постійного користування, у максимальному розмірі 12% нормативно-грошової оцінки, здійснено без дотримання таких обов`язкових критеріїв, як: - безсторонність (неупередженість) та добросовісність суб`єкта владних повноважень; - рівність перед законом осіб, яких стосується спірне рішення (ухвала) суб`єкта владних повноважень, запобігаючи всім формам дискримінації; - пропорційність, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

До того ж, згідно статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Також визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципах, зокрема: нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Отже як вірно встановлено судами, ухвала Львівської міської ради від 04.07.2024 за №4967 в оскарженій частині, не відповідає і принципам податкового законодавства, які визначені статтею 4 ПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що відповідач, застосувавши критерій повноти інформації у відомостях з Державного земельного кадастру для встановлення ставок земельного податку порушив принципи податкового законодавства, встановлені пунктом 4.1 ст.4 Податкового кодексу України рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та нейтральності оподаткування, що доводить безпідставність доводів відповідача, що при прийнятті ухвали №4967 від 04.07.2024 року, а зокрема, в оскарженій позивачем частині, Львівська міська рада діяла правомірно, не порушуючи принципів податкового законодавства та прав позивача.

При цьому Львівська міська рада в доводах касаційної скарги не навела жодних належних обґрунтувань правомірності встановлення нової ставки земельного податку в законодавчо максимально дозволеному розмірі 12% для землекористувачів, які користуються земельними ділянками на праві постійного користування в розрізі помилковості висновків судів попередніх інстанцій, що таке розмежування здійснено без дотримання таких обов`язкових критеріїв, як: - безсторонність (неупередженість) та добросовісність суб`єкта владних повноважень; - рівність перед законом осіб, яких стосується спірне рішення (ухвала) суб`єкта владних повноважень, запобігаючи всім формам дискримінації; - пропорційність, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з порушенням принципів податкового законодавства, встановлені пунктом 4.1 ст.4 Податкового кодексу України зокрема, щодо рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та нейтральності оподаткування.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність таких висновків судів попередніх інстанцій, а саме по собі загальні посилання скаржника на неправильне застосування судами норм права, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування судами вимог статті 4 ПК України та власне статті 2 КАС України під час перевірки рішення суб`єкта владних повноважень, не свідчить про неправомірність висновків судів за результатами розгляду справи.

Також, в доводах касаційної скарги, а також додаткових поясненнях до касаційної скарги скаржник посилається на те, що постановою Західного апеляційного господарського суду 09.03.2026 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.06.2026 року у справі №914/1333/25 визнано протиправним та скасовано рішення адміністративної колегії ЗМТВ АМК України від 20.02.2025 року № 63/6-р/к у справі № 63/4-03-26-2025, яке було предметом оцінки судами попередніх інстанцій і як вважає скаржник, слугувало підставою для задоволення позову.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що скаржником не обгрунтовано доводами касаційної скарги, як відсутність вказаного судового рішення станом на час прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень в даній справі, може бути предметом дослідження судом касаційної інстанції в межах наведеної скаржником підстави касаційного оскарження саме як преюдиційний випадок, враховуючи межі касаційного перегляду, передбачені вимогами частини 2 статті 341 КАС України.

Тоді, як в розрізі наведеного колегія суддів звертає увагу, що як вірно встановлено судами зі змісту позовної заяви, рішення Антимонопольного комітету від 20.02.2025 року за №63/4-03-26-2025 не є єдиною обставиною на яку покликається позивач як на підставу позову, а є лише одним із аргументів, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги в аспекті основного порушення принципу рівності платників податків перед законом та нейтральності оподаткування, на якому ґрунтується податкове законодавство (пп.4.1.2, 4.1.8 п.4.1 ст.4 ПК України).

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що доводи скаржника щодо неправомірної відмови суду першої інстанції в зупиненні провадження у справі до розгляду інших справ №914/1333/25 та №914/305/22 обґрунтовані лише тим, що зупинення судових рішень могло б слугувати підставою для протилежного рішення у справі № 380/5665/25. Однак скаржником не наведено, в чому полягала помилка суду першої інстанції під час відмови в задоволенні клопотань про зупинення провадження, оскільки зібрані у справі докази на той час давали можливість встановити та оцінити обставини (факти), які були предметом судового розгляду у цій справі, враховуючи при цьому аргументи суду, що наявність рішення Антимонопольного комітету (правомірність прийняття якого була предметом позову у справі 914/1333/25) є лише одним із аргументів позовної заяви, а судове рішення про наявність у позивача права постійного користування земельною ділянкою (предмет позову у справі № 914/305/22) не впливає на об`єктивну неможливість розгляду справи № 380/5665/25 (т. 2 а.с. 19-21, 78-80, 145а-145б).

До того ж, колегія суддів не приймає доводи скаржника про те, що на даний час відсутній факт порушеного права позивача внаслідок подальших змін, внесених ухвалами Львівської міської ради від 02.04.2025 року та від 18.12.2025 року до ухвали від 08.07.2021 №1076 Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку (т. 2 а.с. 45, т. 3 а.с. 123), оскільки вони не були предметом позову.

Колегія суддів звертає увагу, що решта доводів касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи, посилань на судову практику, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, а також власне і до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.

Так, згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Тоді, як суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі № 380/5665/25, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва О.О. Шишов М.М. Яковенко