Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №275/656/26 — Брусилівський районний суд Житомирської області

Суд: Брусилівський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №275/656/26

Суддя: Данилюк О. С.

Справа № 275/656/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року с-ще Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді Данилюк О. С.

за участю секретаря судового засідання Марієвської Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Брусилів в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Коростишівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті та визначення додаткового строку для подання заявипро прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, в якому просить встановити факт смерті свого брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дебальцеве Донецької області, що розташовано на тимчасово окупованій території України, та визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що її брат ОСОБА_2 проживав у м. Дебальцеве Донецької області на тимчасово окупованій території Донецької області, де помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Про смерть брата позивачка дізналась лише в 2024 році від далеких родичів, які проживають в Російській Федерації та які засобами електронного зв`язку у 2026 році передали їй копію свідоцтва про його смерть, яке видали органи влади окупаційного режиму.

Вказала, що після смерті брата відкрилась спадщина, що складається з частки житлового будинку по АДРЕСА_1 . При цьому вона є єдиним спадкоємцем брата за законом. Втім, оскільки у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України у неї з братом не було можливості тривалий час спілкуватися, про його смерть вона дізналась у 2024 році, а документальне підтвердження цього отримала лише у 2026 році, а тому пропустила строк на звернення до нотаріуса для прийняття спадщини.

Зазначила, що після отримання копії свідоцтва про смерть брата вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та отримала відмову у зв`язку з пропуском строку прийняття спадщини та відсутністю належним чином оформлених документів про смерть спадкодавця.

Просила суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , визнавши датою його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та місцем смерті м. Дебальцеве Донецької області, а також визначити їй додатковий строк тривалістю в два місяці для подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дебальцеве Донецької області.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 08 липня 2026 р. у вказаній цивільній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 29 липня 2026 р. підготовче провадження у вказаній цивільній справі було закрито та справу було призначено до судового розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Нестеренко М.М. в судове засідання не з`явились, від представника позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи в їх відсутність з проханням про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області в судове засідання також не з`явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі та винесення рішення на розсуд суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Коростишівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання також не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 07.04.2010 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 їх батька ОСОБА_3 та визнано за ними в рівних частках по частині за кожним право власності на спадкове майно – житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9). Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братом та сестрою.

Крім того, судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Отрищенком О.І. було відмовлено у відкритті спадкової справи на майно померлого ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 пропустила строк прийняття спадщини та не надала документів на підтвердження смерті ОСОБА_2 (а.с. 11).

Згідно інформаційної довідки № 85685836 зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), а також інформаційної довідки № 85685837 зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) інформація щодо відкритих спадкових справ та заповітів ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , відсутня (а.с.10).

Також судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 19 липня 2019 р. відділом РАЦС Дебальцевського міського управління юстиції Міністерства юстиції донецької народної республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Дебальцеве (а.с. 12).

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Пунктом 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о).

Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи з певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого.

Отже, наведені вище норми законодавства не містять спеціальної норми щодо порядку державної реєстрації факту смерті на тимчасово не підконтрольній Україні території, що при таких обставинах унеможливлює державну реєстрацію смерті певної особи в позасудовому порядку.

При цьому, як роз`яснив у своєму листі № 985/0/208-21 від 22.04.2021 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, положення цивільного процесуального закону не вимагають від осіб, які звертаються із заявою до суду про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації такого факту.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. TheRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи, сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивачки про встановлення факту смерті її брата ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи та переслідують законний інтерес ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2021 року у справі № 315/386/19 (провадження № 61-15100св21).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті брата зазначила, що у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України у неї з братом не було можливості тривалий час спілкуватися, про його смерть вона дізналась у 2024 році, а документальне підтвердження цього отримала лише у 2026 році, а тому не мала змоги вчасно в межах встановленого законом строку звернутись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Зазначені позивачем причини пропуску строку, передбаченого законодавством для прийняття спадщини, суд вважає поважними, через що вважає, що наявні законні підстави визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 тривалістю в два місяці.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини підлягають задоволенню.

Згідно ч. 4. ст. 317, ст. 430 ЦПК України ухвалене судом рішення у справі про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12-13, 81, 141, 258, 263-265, 268, 293-294, 315-319, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Коростишівський відділ державної реєстрації актів цивільного стануу Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_6 у с. Дивин Коростишівського району Житомирської області та помер у віці 70 років ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дебальцеве Донецької області.

Визначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) додатковий строк у два місяці, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копію рішення суду надіслати до Коростишівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Апеляційна скарга на рішення може бути подано до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

СУДДЯ О.С. Данилюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua