Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №380/5898/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №380/5898/25

Суддя: Онишкевич Тарас Володимирович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/5898/25 пров. № А/857/43576/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №380/5898/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,

суддя у І інстанції - Морська Г.М.

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складення повного тексту рішення - не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ) щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ здійснити з 05.05.2018 року перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням підвищення на 50% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі №380/5898/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 18.02.2025.

У задоволенні решти позову відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що згідно із архівною довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області 24.07.1992 позивач перебував на спецпоселенні, як член сім`ї репресованого, та згодом реабілітований та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке у своїй скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 № 654 встановлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Окрім того вважає, що позивач є потерпілим від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV.

Відповідно до архівної довідки № 215-в від 24.07.1992, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ у Тернопільській області, позивач у 1949 році безпідставно виселений з постійного місця проживання у с. Гарбузів Зборівського району Тернопільської області в Хабаровський край і як член сім`ї репресованого згодом був реабілітований відповідно до статі 3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 962-ХІІ).

Згідно із посвідченням від 20.02.2024 серії НОМЕР_1 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

18.02.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про проведення з перерахунку пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ.

ГУ ПФУ листом від 27.02.2025 № 63436 відмовило у здійсненні перерахунку пенсії позивача з посиланням на те, що репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - у розмірі 43,52 грн. Оскільки позивач є членом сім`ї, яку було примусово переселено та згодом реабілітовано, то йому призначено підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17.04.1991 прийнято Закон № 962-XII з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

За змістом статті 1 Закону № 962-XII у первинній редакції, вирішено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1995 і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону № 962-XII.

Вказаним законом змінено назву Закону № 962-XII на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Закон № 2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII в редакції Закону № 2325-VIII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно із положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII в редакції Закону № 2325-VIII реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 2 Закону № 962-XII у вказаній редакції формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими "ворогами народу", у приналежності до політичних партій тощо.

За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах спірних правовідносин пенсійний орган не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом №962-XII, однак вказує, що відповідні виплати підвищення до пенсії повинні здійснюватися у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Як слідує з матеріалів справи, 20.10.1948 батьків позивача виселено із с.Гарбузів Збаразького району Тернопільської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР на спецпоселення в Хабаровський край. При цьому позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Гарбузів Збаразького району Тернопільської області.

Відповідно до пункту 6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення", крім надбавок, передбачених пунктами "в"-"д" частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно із пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

При цьому за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно із статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" від 16.07.2008 № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654, а тому застосуванню у цьому випадку підлягає саме вказаний Закон.

Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених Законом України "Про пенсійне забезпечення" прав, який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21.11.2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31.10.2019 у справі № 442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а.

Щодо віднесення позивача до категорії "репресованих осіб", то суд апеляційної інстанції зауважує, що поняття "репресована особа" введено Законом № 2325-VIII і такою є: "особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом".

На час набуття позивачем статусу "реабілітованої" відповідно до статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" "реабілітованим" визнавались: "особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності законом срср "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону".

Законом № 2353-12 від 15.05.1992 дію статті 1 Закону № 962-XII від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" поширено на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього радянського союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, верховним судом союзу рср чи піддано репресіям позасудовими органами.

Стаття 3 Закону № 962-XII, у первинній редакції, містила положення, згідно з якими належить реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Аналіз положень Закону № 962-XII дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що репресованою особою є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом, проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповідній формі (формах), натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак у зв`язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені Законом зв`язки, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв`язку із здійсненням репресій могла зазнавати моральних або інших страждань, а тому підлягає реабілітації відповідно до Закону.

З матеріалів справи встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Гарбузів Збаразького району Тернопільської області і 20.10.1948 виселений з батьками на спецпоселення в Хабаровський край та в подальшому визнаний реабілітованим.

Враховуючи наведене, оскільки, позивач фактично є членом сім`ї (дитиною) репресованих осіб, яких було примусово виселено на спецпоселення, матеріали справи не містять доказів, які би вказували, що саме до позивача була застосована репресія в розуміння норм Закону № 962-XII, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо права позивача на отримання підвищення пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Додатково апеляційний суд звертає увагу, що наявне у позивача посвідчення дійсно підтверджує його право на пільги та компенсації встановлені Законом № 962-XII, однак оскільки цим Законом передбачено пільги як репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей, як потерпілим від репресій, то позивач, не будучи репресованою особою, має право на пільги саме як потерпіла від репресій.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.05.2024 при розгляді справи №500/5507/23 та у постанові від 31.05.2024 при розгляді справи №500/3332/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі № 380/5898/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяТ. В. Онишкевич

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua