Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №380/4900/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №380/4900/25

Суддя: Онишкевич Тарас Володимирович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4900/25 пров. № А/857/33722/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №380/4900/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанції – Крутько О.В.

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (даліі – ГУ ПФУ) від 03 лютого2025 № 134550030456 про відмову у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи на посадах вихователя, завідуючої дитячого садка колгоспу ім. Івана Франка Буського району Львівської області з 29 березня 1984 року по 27 січня 1990 року;

зобов`язати ГУ ПФУ зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи на посадах вихователя, завідуючої дитячого садка колгоспу ім. Івана Франка Буського району Львівської області з 29 березня 1984 року по 27 січня 1990 року з дати призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто з 10 серпня 2024 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 380/4900/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що записи про роботу позивачки у спірний період є в трудовій книжці. Водночас, відсутність у трудовій книжці відомостей про кількість відпрацьованих трудоднів та встановлені норми є відповідальністю роботодавця, а не позивачки.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем, який у своїй скарзі просить скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що до страхового стажу роботи позивачки не зарахований період роботи з 29 березня 1984 року по 27 січня 1990 року на посадах вихователя та завідуючої дитячого садка колгоспу ім. Івана Франка Буського району Львівської області, оскільки відсутні відомості про кількість відпрацьованих трудоднів та встановлені норми трудоднів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 з 10.08.2024.

28 січня 2025 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ із заявою про призначення/перерахунок пенсії, у якій просила врахувати період роботи з з 29 березня 1984 року по 27 січня 1990 року в колгоспі імені Івана Франка згідно із записами трудової книжки.

Рішенням ГУ ПФУ від 03 лютого 2025 року №134550030456 у проведенні перерахунку пенсії позивачки відповідно до заяви від 28 січня 2025 року відмовлено, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані трудодні.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивачка звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004, та починаючи з 01.01.2011 Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з пунктами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01 січня 2004 року, що підтверджуються записами у трудовій книжці.

При цьому періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ.

Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01 січня 2004 року - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

За приписами частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.

Відповідач відмовив позивачці у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивачки на посадах вихователя та завідуючої дитячого садка колгоспу ім. Івана Франка Буського району Львівської області з 29 березня 1984 року по 27 січня 1990 року, оскільки у поданих документах не вказано час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні) та встановлені норми трудоднів.

Відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP "Про народну освіту" від 28 червня 1974 року з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім`ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.

З наведеного слідує, що в період трудової діяльності позивачки, дошкільні навчальні заклади організовувались колгоспами.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Зазначена стаття не вимагає надання саме довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі.

При цьому суд враховує, що згідно із статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (чинної на час внесення записів до трудової книжки позивача до 1991 року) установлено, що трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

Пунктами 1, 2, 5 Загальних положень було передбачено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

В трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики №259/34/5 від 08 червня 2001 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно із пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).

Судом першої інстанції правильно зазначено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивачку права на включення спірного періоду роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Відтак, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що наявність у трудовій книжці позивачки записів про період її роботи на посадах вихователя, завідуючої дитячого садка колгоспу ім. Івана Франка Буського району Львівської області з 29 березня 1984 року по 27 січня 1990 року є належним та допустимим доказом підтвердження спеціального стажу, оскільки відсутність відомостей про час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні) не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

При цьому апеляційний суд враховує, що доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивачки, відповідач не надав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стаж роботи позивачки у спірний період безпідставно незарахований відповідачем до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії та підлягає зарахуванню.

З огляду на викладене оспорюване рішення відповідача від 03 лютого 2025 №134550030456 є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 380/4900/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяТ. В. Онишкевич

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua