Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №380/16426/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/16426/26 пров. № А/857/52874/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С. М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року (головуючий суддя Хома О.П., м. Львів) у справі № 380/16426/26 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – позивач, ГУ ПФУ у Львівській області) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – відповідач, ВДВС УЗПВР у Львівській області), в якому просить визнати протиправними дії та скасувати постанову відповідача від 23.07.2026 ВП №81146745 про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами. ГУ ПФУ у Львівській області виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25, яке набрало законної сили 02.03.2026. Зокрема, позивачем зараховано до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 пільгові періоди (загальний стаж склав 35 років 9 місяців 24 дні), проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та нараховано доплату за період з квітня 2025 року по липень 2026 року в сумі 207 492,62 грн. Зазначає, що виплата коштів здійснюється згідно з наявними бюджетними асигнуваннями, а відсутність затвердженого порядку виплати пенсій та заборгованостей за рішеннями суду унеможливлює виплату усієї суми одноразово. Стверджує, що при прийнятті спірної постанови державний виконавець не перевірив факт виконання судового рішення і не дослідив поважності причин невиконання чи виконання не в повному обсязі. Просить задовольнити позов і скасувати постанову про накладення штрафу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що органу державної виконавчої служби не надано доказів вжиття заходів зі сторони боржника для повного і своєчасного виконання рішення суду у спосіб, встановлений судом, тому доводи позивача про повне фактичне виконання рішення суду, зокрема, до прийняття постанови від 23.07.2026 ВП №81146745 про накладення штрафу, не знаходять підтвердження.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції виконано боржником у добровільному порядку в межах чинного законодавства та компетенції Пенсійного фонду України: проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, сформовано нарахування заборгованості в сумі 207 492,62 грн та частково проведено виплати (в травні 2026 року - 880,00 грн, у червні 2026 року - 1 068,00 грн). Вказує, що фінансування зазначених виплат здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, а відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» використання страхових коштів Фонду на зазначені цілі заборонено.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25 зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді визначені періоди, здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 24.04.2025 (з урахуванням стажу 35 років 9 місяців 24 дні) та провести відповідні виплати. Вказане рішення набрало законної сили 02.03.2026.

Постановою державного виконавця ВДВС УЗПВР у Львівській області від 01.06.2026 відкрито виконавче провадження № 81146745 з примусового виконання виконавчого листа № 380/13149/25.

На вимоги державного виконавця про надання інформації щодо стану виконання рішення ГУ ПФУ у Львівській області листами від 05.06.2026, 26.06.2026 та 08.08.2026 повідомило про здійснення перерахунку довічного грошового утримання та проведення виплат ОСОБА_1 : у травні 2026 року - 880,00 грн, у червні 2026 року - 1068,00 грн. Залишок невиплачених коштів на виконання рішення суду станом на 08.07.2026 становив 205544 грн 62 к.

Постановою державного виконавця ВДВС УЗПВР у Львівській області 23.07.2026 на ГУ ПФУ у Львівській області накладено штраф в розмірі 5 100 грн у зв`язку з невиконанням рішення суду у повному обсязі без поважних причин.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу від 23.07.2026 у ВП №81146745 є предметом оскарження у цій справі з підстав протиправності.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Ч.3 ст.14 КАС України передбачає, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За змістом ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. При цьому, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження свої обов`язків.

Зокрема, ч.1 ст.18 вищезазначеного Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.1 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.16, п.18 вищезазначеної статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

За змістом ч.6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з ч.1 ст.63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до ч.2 ст.63 Закону України Про виконавче провадження у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Ч.3 ст.63 Закону України Про виконавче провадження передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За змістом ст.75 Закону України Про виконавче провадження у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФУ у Львівській області 17.03.2026 здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25, відповідно до якого основний розмір пенсії з 24.02.2025 склав 90806,40 грн, що підтверджується Перерахунком пенсії від 17.03.2026.

Натомість, попри проведений перерахунок розміру довічного грошового утримання ОСОБА_1 , розмір такої виплати з 17.03.2026 не змінився і становив 77 185,44 грн, що свідчить про невиконання судового рішення в частині проведення «відповідних виплат, з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення».

Отже, сутність невиконання судового рішення боржником полягає у тому, що фактичної виплати належних стягувачу коштів не відбулося як у частині виплати поточного щомісячного утримання у перерахованому розмірі, так і в частині погашення накопиченої заборгованості (доплати в сумі 205 544,62 грн).

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на застосування механізму виплат, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046. Оскаржувана постанова про накладення штрафу винесена державним виконавцем 23.07.2026, тому прийняття Урядом нового нормативно-правового акта майже через місяць після притягнення боржника до відповідальності жодним чином не спростовує факту допущеної бездіяльності та не може слугувати ретроспективним виправданням невиконання судового рішення у встановлений виконавцем строк.

Виконання судового рішення майнового характеру вважається завершеним лише з моменту фактичного зарахування коштів стягувачу. Оскільки боржник здійснив лише нарахування коштів, але не забезпечив їх повної виплати до моменту винесення оскаржуваної постанови від 23.07.2026 ВП №81146745, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав доказів вжиття вичерпних заходів для належного виконання судового рішення у строк, встановлений державним виконавцем.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 260/9788/23 про те, що неможливість фактично виплатити кошти через їх неперерахування боржнику може визнаватися поважною причиною невиконання судового рішення. Водночас застосування такого підходу можливе виключно за умови, що невиплата сталася з незалежних від боржника причин і не зумовлена його недбалістю чи пасивністю.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів вжиття Головним управлінням ПФУ у Львівській області належних та вичерпних заходів для своєчасного виконання рішення суду у встановлений спосіб. Зокрема, боржником не надано доказів звернення до центрального апарату Пенсійного фонду України з відповідними запитами чи заявками про виділення бюджетних асигнувань саме для виконання рішення у справі № 380/13149/25. За відсутності доказів вчинення боржником активних дій, спрямованих на отримання необхідного фінансування, сама лише констатація факту відсутності коштів свідчить про неналежне виконання обов`язків та не є поважною причиною в розумінні статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений положеннями чинного законодавства України, оскільки позивачем у повному обсязі не забезпечено виконання рішення суду № 380/13149/25, а тому постанова від 23.07.2026 ВП №81146745 про накладення на пенсійний орган штрафу у розмірі 5100 грн є правомірною та підстави для її скасування відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року у справі № 380/16426/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяС. М. Глазько

суддіІ. В. Глушко

Р. М. Шавель