Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №203/6506/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 203/6506/25

Провадження 2/206/339/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої-судді Плінської А.В.

при секретарі Габісонія Л.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору на стороні позивача

ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 про визнання користувачем місця родинного поховання, зобов`язання видати свідоцтво про поховання, визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради про визнання користувачем місця родинного поховання, зобов`язання видати свідоцтво про поховання, визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина - ОСОБА_6 , яку було поховано на кладовищі житлового АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , який доводиться зятем позивача та був похований за згодою позивача на місці родинного поховання. Позивач та його донька мають намір теж бути похованими зі своїми дружиною та чоловіком відповідно, та встановили завчасно надгробки. Сім`я позивача постійно доглядала за місцем родинного поховання, вклали бруківку, зробили облаштування. В квітні 2023 року родина позивача виявила між похованнями своїх рідних поховання ОСОБА_8 , який не є членом їх сім`ї та згоди на його поховання родина позивача не надавала. Після цього позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу свідоцтва про поховання ОСОБА_6 на місці родинного поховання, однак їм було відмовлено із посиланням на те, що норма Закону, яка передбачає видачу такого свідоцтва зворотної дії в часі не має. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що завдали йому моральних страждань, адже це викликало негативні емоції та переживання, так як вважає, що не залишилось місця для його поховання поруч з дружиною. Моральну шкоду позивач оцінив у 60 000 грн., адже не міг нормально спати, переживав, пригнічений стан зумовив виникнення злоякісного новоутворення передміхурової залози.

Ухвалою від 14 жовтня 2025 року справу прийнято до провадження, відкрито загальне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання. Будь-яких перешкод позивачу щодо користування місцем поховання ними не чиниться. Одне виділене місце під поховання дружини позивачем використане, тож вимоги є безпідставними. Будь-яких протиправних дій відповідача щодо позивача не вчинено, а отже відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

5 грудня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому просять відмовити в задоволенні позову із посиланням на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зокрема відповідач вказує, що свідоцтво про поховання видається користувачу місця поховання після здійснення поховання, за умови, що поховання відбулось після 1 січня 2004 року.

27 січня 2026 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив в якому вказує, що законодавцем не передбачено будь-яких обмежень у видачі свідоцтва про поховання. Крім того, відповідно до приходного – касового ордеру №078/273 від 11 жовтня 1997 року позивачу було надано два місця для поховання 2400Х3000

Ухвалою від 28 липня 2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримала.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав вказаних у відзиві.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась. Про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 – дружина позивача, що підтверджується свідоцтвом про одруження та смерть.

ОСОБА_3 є донькою позивача та дружиною ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про одруження та смерть.

Як ОСОБА_6 так і ОСОБА_7 поховані на кладовищі житлового АДРЕСА_1 , поряд з ними похований ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та який доводиться ОСОБА_7 вітчимом, що сторонами не оспорювалось.

АДРЕСА_2 перебуває на балансі КП «Міська ритуальна служба», що підтверджується додатком до рішення виконавчого комітету міської ради від 28 квітня 2020 року №537.

В матеріалах наявна квитанція до прибуткового касового ордеру №078/273 від 11 жовтня 1997 року щодо оплати 20 грн. за надання двох місць для захоронення. Платника не зазначено.

До матеріалів справи додано також договір про надання послуг від 5 квітня 20116 року укладеного ОСОБА_3 щодо встановлення пам`ятника, доварки огорожі, а також товарні чеки датовані 2018 роком щодо благоустрою поховання та доплати за пам`ятник , замовник ОСОБА_3 .

Згідно з преамбулою Закону України "Про поховання та похоронну справу", який набрав чинності з 01 січня 2004 року, цей Закон визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про поховання та похоронну справу":

- місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; могила - місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом;

- користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

Редакцією ст. 6 цього Закону визначено право усіх громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті.

Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону.

Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе.

У разі відсутності відповідного волевиявлення померлого вилучення у нього анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 25 цього Закону за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації.

За бажанням одного з родичів, визначених у частині п`ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Це свідоцтво дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).

Відповідно до абз. 2 п. 3 Необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України від 19 листопада 2003 року № 193, укладання договору-замовлення на підпоховання померлого в родинну могилу проводиться на підставі свідоцтва про смерть померлого, згоди користувача місця родинного поховання, оригіналу свідоцтва про смерть чи свідоцтва про поховання першого похованого.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показав, що ОСОБА_1 похоронив свою дружину на кладовищі в житловому масиві Чаплі м. Дніпро. Потім там поставили огородження, а три роки тому поряд ОСОБА_6 , з дозволу ОСОБА_1 , був похоронений і його зять. Доньки доглядають за місцями поховання, там же бажає бути захоронений і ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що є донькою позивача та місце поховання матері було огороджено ще з 1997 року та є місцем родинного поховання. Батько надав дозвіл на поховання біля дружини також і свого зятя – чоловіка сестри - ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_11 суду показав, що доводиться онуком позивача і впевнений що на кладовищі на житловому масиві ОСОБА_12 є місце родинного поховання, де похована його бабуся. Впевнений, що його родина має на це відповідні документи та дозвіл на поховання погоджував директор кладовища.

Так, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснив перше поховання своєї дружини на відведеному місці поховання, після цього поряд був захоронений ще і його зять, наразі кладовище закрите для поховань. Тож суд не вбачає перешкод для визнання позивача користувачем місця родинного поховання в межах поховань дружини та зятя. Закон України "Про поховання та похоронну справу", який набрав чинності з 01 січня 2004 року, який прийнятий в часі пізніше та який фактично передбачає норму про видачу свідоцтва про поховання користувачу місця поховання, не передбачає обмежень щодо неможливості визнання користувачем місця родинного поховання та видання свідоцтва про поховання, адже дійсно поховання там наявні, одне захоронення члена сім`ї вже мало місце під час дії вказаних положень, тож в цій частині вимоги позивача суд вважає підставними та такими, що підлягають до задоволення.

В частині ж, що стосується визнання протиправними дій відповідача щодо надання дозволу на поховання/під поховання ОСОБА_8 на кладовищі житлового масиву Чаплі по вул. Чаплинській в м. Дніпро та стягнення моральної шкоди, суд не вбачає підстав для задоволення позову, адже позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження причинного зв`язку між виникненням його захворювання та подіями, що мали місце, а також вини в цьому відповідача. Обраний спосіб захисту позивачем, щодо визнання протиправними дій не має наслідком якогось реального подальшого шляху виконання та й підстав для визнання протиправними дій, суд не знаходить, адже позивач увесь цей час не мав свідоцтва про поховання дружини, не заявляв про свій статус користувача місця родинного поховання, мається на увазі на момент поховання ОСОБА_8 , відповідно у відповідача не виникало жодних обов`язків по відношенню до користувача місця родинного поховання, а тому в цій частині суд вважає, за необхідне відмовити в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81,82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) користувачем місця родинного поховання в межах захоронень дружини ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та зятя – ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території кладовища в житловому АДРЕСА_1 та зобов`язати Комунальне підприємство «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради ( код ЄДРПОУ 21926724, м. Дніпро, вул. Олександра Поля, 18, прим.119) видати ОСОБА_1 Свідоцтво про поховання.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.В. Плінська