Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: прокуратури
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №320/7533/24
Суддя: Компанієць Ірина Дмитрівна
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/7533/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д.,
суддів: Карпушової О.В., Ясиновського І.Г.,
за участі секретаря судового засідання Бабіча Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року (головуючий суддя в І-й інстанції - Дудін С.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатів А.Я. про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним рішення голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатіва А.Я. від 04.08.2023 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою від 03.08.2023 на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О.;
- скасувати рішення голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатіва А.Я. від 04.08.2023 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою від 03.08.2023 на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О.;
- зобов`язати голову Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатіва А.Я. відкрити дисциплінарне провадження на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О. за дисциплінарною скаргою від 03.08.2023 на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом подання позовної заяви з додатками у паперовій формі та належним чином засвідченими доказами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 на 10 календарних днів з дня вручення копії цієї ухвали суду для подання суду платіжного документа про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 позовну заяву повернуто позивачу з усіма доданими до неї документами, у зв`язку з невиконанням позивачем вимог ухвали від 24 травня 2024 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 задоволено.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
14.07.2026 матеріали адміністративної справи №320/7533/24 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу були передані судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатів А.Я. про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати судове рішення, ухвалити постанову, якою направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, вважав, що рішення голови КДК прокурорів Гнатіва А.Я. від 04.08.2023 року про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 від 03.08.2023 року на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О. не порушує права та інтереси позивача.
Суд першої інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини та норми Конституції України, які дають право звернутися за захистом до суду.
Такими нормами є стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно, доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.
Положення частини другої статті 55 та частини третьої статті 124 Конституції України також гарантують право оскаржити до суду рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади. Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Позивач вважає що не існує жодної категорії спорів, яка не підлягає розгляду судами жодної юрисдикції.
Також позивач звертає увагу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2023 у справі № 320/1283/23, у якій суд дійшов таких висновків: «…оскарженню, зокрема у судовому порядку, підлягають всі рішення, які прийняті Комісією» [КДКП]; «…Позивач є учасником публічно-правових відносин, оскільки він звернувся з дисциплінарною скаргою до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, а також є стороною публічно-правового спору, який виник у зв`язку з відмовою відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, відкрити дисциплінарне провадження за його дисциплінарною скаргою, а тому позивач має право оскаржувати в суді відмову відповідача у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою заявника»; «…можливість вирішення питання про те, чи порушені охоронювані законом права та/або інтереси позивача необхідно здійснювати після дослідження обставин справи на стадії судового розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі»; «…допущені порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду», що відповідає обставинам цієї справи та має бути ураховано при розгляді його апеляційної скарги.
Аналогічний висновок містить постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023 року у справі №320/1283/23.
Постанови Верховного Суду, на які постався в своїй ухвалі суд першої інстанції, суперечать Конституції України, рішенням Конституційного Суду України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 08 жовтня 2026 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 листопада 2026 року, строк розгляду справи продовжено.
У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, суд визнав можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним рішення голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатіва А.Я. від 04.08.2023 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою від 03.08.2023 на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О.;
- скасувати рішення голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатіва А.Я. від 04.08.2023 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою від 03.08.2023 на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О.;
- зобов`язати голову Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Гнатіва А.Я. відкрити дисциплінарне провадження на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О. за дисциплінарною скаргою від 03.08.2023 на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О.
В обґрунтування позов зазначив, що відповідач, всупереч приписам КПК України, ЗУ «Про прокуратуру» протиправно відмовив у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою позивача від 03.08.2023 на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що спір у цій справі не тільки не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не підлягає судовому розгляду взагалі, оскільки рішення КДКП за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв`язку з дисциплінарною скаргою позивачем, не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус КДКП у цих правовідносинах рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Оцінка суду.
За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII.
Частиною першою статті 43 Закону № 1697-VII визначено підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження.
Відповідно до статті 44 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом.
Частиною першою статті 45 Закону № 1697-VII передбачено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Згідно з частиною другою статті 45 Закону № 1697-VII право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги розміщується на вебсайті Офісу Генерального прокурора.
Частиною першою статті 50 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 73 Закону № 1697-VII визначено, що органом, що здійснює дисциплінарне провадження, є Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, яка є колегіальним органом, що відповідно до повноважень, передбачених цим Законом, визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів, переведення та звільнення прокурорів з посади. Порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, визначається положенням, прийнятим всеукраїнською конференцією прокурорів.
Позивач ОСОБА_1 скористався правом звернутися до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з дисциплінарною скаргою, вважаючи що дії прокурора Окружної прокуратури міста Суми Кузченко В.О. містять ознаки дисциплінарного проступку.
Частиною другою статті 46 Закону № 1697-VII визначено, що член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо: 1) дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора; 2) дисциплінарна скарга є анонімною; 3) дисциплінарна скарга подана з підстав, не визначених статтею 43 цього Закону; 4) з прокурором, стосовно якого надійшла дисциплінарна скарга, припинено правовідносини у випадках, передбачених статтею 51 цього Закону; 5) дисциплінарний проступок, про який зазначено у дисциплінарній скарзі, вже був предметом перевірки і щодо нього відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, прийняла рішення, яке не скасовано в установленому законом порядку.
Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 прийнято Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (назва положення в редакції рішення Всеукраїнської конференції прокурорів від 28.08.2021), яке регулює процедуру здійснення ним дисциплінарного провадження щодо прокурорів та інших повноважень, визначених Законом України «Про прокуратуру» (далі - Положення).
Пунктом 130 Положення (у редакції, чинній на момент ухвалення КДКП оскаржуваного рішення) визначено, що рішення, дії або бездіяльність органу можуть бути оскаржені до суду у випадках і порядку, встановлених законом. Рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, може бути оскаржено прокурором до суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Водночас відповідно до частини десятої статті 78 Закону України «Про прокуратуру» особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на таке оскарження.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення КДКП, які прийняті за результатами дисциплінарного провадження. Право на таке оскарження має прокурор (стосовно якого подано дисциплінарну скаргу) як суб`єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких КДКП приймає рішення у визначеному Законом України «Про прокуратуру» і Положенням порядку, не є суб`єктами дисциплінарного провадження та за цим Законом не наділені правом на оскарження рішень КДКП як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі № 9901/414/19, аналізуючи зміст обмежень щодо оскарження ініціаторами дисциплінарного провадження рішень КДКП, зокрема в контексті конституційних гарантій, на які посилається позивач, зазначила, що держава гарантує контроль за належним виконанням суддями та прокурорами своїх професійних обов`язків шляхом створення єдиного органу - Вищої ради правосуддя, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів і прокурорів.
У пункті 11 Рекомендації R (2000) 19 Комітет Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (ухваленої на 724-му засіданні заступників міністрів 06.10.2000) указав, що держава повинна вжити відповідних заходів, щоб прокурори могли виконувати свої професійні обов`язки і повноваження без неправомірного втручання або незаконного притягнення до цивільної, кримінальної або іншої відповідальності.
Роз`яснюючи зміст цього пункту, Комітет Міністрів Ради Європи зазначив, що для прокурорів має бути положення, яке надане для здійснення ними повноважень, виконання яких ґрунтується на особистих свободах, і відповідно до якого вони будуть відповідати на дисциплінарному, адміністративному, цивільному або кримінальному рівні за їхні особисті проступки, відповідно таке положення повинне бути розумно обмежене, щоб не перевантажувати систему. Тут увагу необхідно акцентувати на можливості апеляцій у вищі інстанції або спеціальний комітет і на дисциплінарні процедури, проте кожен з прокурорів, як і будь-яка інша фізична особа, повинен відповідати за будь-який злочин, що він може вчинити. Природно, що в системі, у якій прокурор є незалежним, він несе більшу відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій за пунктом 11 Рекомендації R (2000) 19).
Наведене підтверджує той факт, що можливість притягнення прокурора до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності за його правопорушення повинна бути розумно обмеженою національним законом. Проте за будь-яких умов прокурор повинен на рівні з іншими фізичними особами нести кримінальну відповідальність за вчинені ним злочини та мати можливість оскаржити рішення про притягнення його до юридичної відповідальності будь-якого виду згідно з національним законом.
Відсутність регламентації в національному законодавстві права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення Комісії до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу КДКП на таке оскарження (частина десята статті 78 Закону України «Про прокуратуру»).
У випадку невиконання прокурором процесуальних обов`язків у Кримінальному процесуальному кодексі України установлено порядок оскарження такої бездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини шостої статті 7, статті 24, 303- 307), а в разі невиконання чинного рішення слідчого судді передбачено кримінальну відповідальність (стаття 383 Кримінального кодексу України).
Наведене повністю відповідає вимогам Рекомендації R (2000) 19, а також Рекомендації R (85) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу (ухваленої на 387-му засіданні заступників міністрів 28.06.1985), оскільки передбачає підвищену відповідальність прокурора за невиконання його обов`язків.
З огляду на зазначене та на правовідносини, які виникли між позивачем та органом державної влади (органом прокуратури), у зв`язку з досудовим розслідуванням кримінального правопорушення, стверджувані позивачем порушення КДКП його суб`єктивних прав унаслідок відмови у відкритті дисциплінарного провадження та незастосування до прокурора заходів дисциплінарного впливу не можна вважати обґрунтованими й такими, що порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси. Позивач має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу виключно в порядку, установленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Обраний позивачем спосіб захисту - оскарження рішення КДКП про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який, на думку позивача, порушив вимоги Кримінального процесуального кодексу України - жодним чином не вплине на хід досудового розслідування й не відновить його прав. Також рішення КДКП за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв`язку з дисциплінарною скаргою позивача, проте не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов`язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус КДКП у цих правовідносинах рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 800/554/17, від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 24.04.2018 у справі № 800/435/17, постановах Верховного Суду від 31.07.2025 у справі № 320/31093/24, від 19.03.2026 у справі № 320/7766/24, від 21 травня 2026 року у справі № 320/54630/24.
Необхідність врахування судом апеляційної інстанції висновків Шостого апеляційного адміністративного суду, викладених в постанові від 26.10.2023 у справі №320/1283/23, в постанові від 25 липня 2023 року у справі №320/1927/23, на чому наполягає позивач в апеляційній скарзі, суперечить вимогам частини п`ятої статті 242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2023 у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, відповідно до якого позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18, від 29.08.2019 у справі № 9901/56/19, від 27.06.2019 у справі № 9901/920/18, від 13.06.2024 у справі № 990/146/24, від 30.01.2025 у справі № 990/335/24, від 05.02.2026 у справі № 990/552/25).
Щодо доводів апелянта, що норми Конституції України, які є нормами прямої дії, гарантують звернення до суду, то суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (справа «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2010, пункт 33; справа «Меньшакова проти України», заява № 377/02, рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010, пункт 53).
Таким чином, не можна погодитися з доводами позивача, що суд першої інстанції обмежив його право на доступ до суду. Рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження зумовлене не небажанням суду з будь-яких причин розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 , а недотриманням установлених законом порядку та умов звернення до суду за захистом порушеного права. У цілому право позивача на звернення до суду ніким не було обмежене.
Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, керуючись вимогами пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, відповідно до якої суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої інстанцій і не дають підстав уважати, що ним порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 308, 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі №320/7533/24 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі №320/7533/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 04 листопада 2026 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано 04 листопада 2026 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді О.В. Карпушова
І.Г. Ясиновський
Оригінал: reyestr.court.gov.ua