Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №640/36364/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: стягнення податкового боргу

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №640/36364/21

Суддя: Воловик Сергій Володимирович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/36364/21 суддя першої інстанції: Кондратюк Юлія Степанівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Кобаля М.І., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного підприємства «Медісан» «Санаторій Молдова» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 640/36364/21 за позовом Головного управління ДПС у місті Києві до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного підприємства «Медісан» «Санаторій Молдова» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДПС у місті Києві (далі – позивач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного підприємства «Медісан» лікувально-санаторної відновлюючої асоціації державної канцелярії Республіки Молдова «Санаторій Молдова» (далі – апелянт, відповідач, ДП «Санаторій Молдова»), у якій просило суд:

- стягнути з відповідача кошти з усіх рахунків, відкритих у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу в розмірі 1 603 929,33 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, а ухвалою від 22 лютого 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

На виконання Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу передано до Луганського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 16 квітня 2025 року передав її на розгляд Львівському окружному адміністративному суду з урахуванням зміни найменування та місцезнаходження відповідача.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача до бюджету кошти з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, у сумі 1 603 929,33 грн.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що за відповідачем обліковується узгоджена та не сплачена в установлений строк сума грошових зобов`язань з податку на додану вартість і туристичного збору, яка набула статусу податкового боргу, податкова вимога вважається врученою, а доказів її оскарження чи погашення податкового боргу суду не надано.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що податковий борг, заявлений до стягнення, погашено ним у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 05 травня 2022 року № 27, від 05 липня 2022 року № 237 та виписками з електронного кабінету платника податків, а тому предмет спору відсутній.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що в матеріалах справи міститься заява позивача від 09 травня 2025 року, у якій контролюючий орган повідомив про відсутність у відповідача податкового боргу за даними інтегрованих карток платника та просив закрити провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову, однак суд першої інстанції цієї заяви не розглянув.

Також апелянт просить прийняти зазначені платіжні документи як додаткові докази, посилаючись на те, що їх неподання до суду першої інстанції зумовлене призначенням нового керівника підприємства наказом від 01 серпня 2023 року № 70-к та неповною передачею йому документації, яку виявлено лише після ухвалення оскаржуваного рішення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Львівського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ДП «Санаторій Молдова» зареєстроване як юридична особа з ідентифікаційним кодом 04929052 та 15 березня 2023 року перейменоване на Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями державного підприємства «Медісан» «Санаторій Молдова» зі зміною місцезнаходження на м. Трускавець Львівської області.

Згідно з детальним розрахунком позивача станом на 06 жовтня 2021 року за відповідачем обліковувався податковий борг у загальній сумі 1 603 929,33 грн, з яких 1 603 219,55 грн з податку на додану вартість та 709,78 грн з туристичного збору, сплаченого юридичними особами.

Контролюючий орган сформував податкову вимогу від 24 травня 2021 року № 0029355-1303-2650, яку направлено на адресу відповідача та повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою про закінчення встановленого строку зберігання.

Посилаючись на непогашення податкового боргу, ГУ ДПС у м. Києві звернулося до суду з цим позовом, провадження за яким відкрито ухвалою від 13 грудня 2021 року.

Водночас матеріали справи містять заяву ГУ ДПС у м. Києві від 09 травня 2025 року, у якій позивач повідомив, що за даними інтегрованих карток інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу податковий борг у відповідача (код ЄДРПОУ 04929052) не обліковується, і з огляду на це заявив про відмову від позову та просив закрити провадження у справі.

Суд першої інстанції зазначеної заяви не розглянув, процесуального рішення щодо неї не ухвалив і в оскаржуваному рішенні жодної оцінки їй не надав.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури та обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України), який, зокрема, визначає права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів і порядок погашення податкового боргу.

Норми ПК України колегія суддів застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до суду.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За змістом підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 та пунктів 95.1, 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності платника, не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) йому податкової вимоги, а стягнення коштів з рахунків платника податків у банках здійснюється за рішенням суду в розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, предметом судового стягнення є виключно наявний податковий борг, а необхідною умовою задоволення позову контролюючого органу є існування такого боргу і на час ухвалення судом рішення.

Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17 та від 21 березня 2024 року у справі № 300/2859/22 виснував, що дотримання контролюючим органом умов звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу перевіряється станом на час звернення до суду, а дійсний розмір непогашеного податкового боргу підлягає з`ясуванню станом на час ухвалення судового рішення.

Відтак погашення податкового боргу після відкриття провадження у справі виключає можливість задоволення позову про його стягнення, оскільки інше призвело б до повторного виконання платником уже припиненого обов`язку.

Поряд із цим частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас за приписами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 94 КАС України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, заява ГУ ДПС у м. Києві від 09 травня 2025 року надійшла до суду до ухвалення оскаржуваного рішення та містить повідомлення самого позивача про те, що податковий борг відповідача за даними інтегрованих карток платника не обліковується.

Зазначена заява походить від органу, який веде облік податкових зобов`язань і платежів відповідача та є ініціатором стягнення, а тому за своїм змістом є належним письмовим доказом відсутності податкового боргу і водночас визнанням позивачем цієї обставини.

Колегія суддів не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності повідомлених позивачем відомостей чи добровільності їх визнання, позаяк ці відомості відповідають доводам апелянта.

Незважаючи на це, суд першої інстанції обмежився констатацією того, що доказів погашення податкового боргу суду не надано, і залишив поза увагою наявну в матеріалах справи заяву позивача, яка безпосередньо спростовувала фактичну підставу позову.

Тим самим суд першої інстанції не дослідив усіх наявних у справі доказів, не з`ясував дійсного розміру податкового боргу станом на час ухвалення рішення та дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи.

З приводу клопотання апелянта про прийняття додаткових доказів колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені відповідачем обставини зміни керівника та неповної передачі документації стосуються внутрішньої організації діяльності юридичної особи і не є причинами, що об`єктивно від неї не залежали.

До того ж провадження у справі триває з грудня 2021 року, платежі, на які посилається апелянт, здійснено ним самим, а ухвалу суду першої інстанції від 19 травня 2025 року про прийняття справи до провадження доставлено до його електронного кабінету 20 травня 2025 року, проте відзиву на позов відповідач не подав.

За таких обставин підстав для прийняття платіжних доручень від 05 травня 2022 року № 27, від 05 липня 2022 року № 237 та виписок з електронного кабінету як додаткових доказів колегія суддів не вбачає.

Водночас неприйняття цих документів не впливає на результат апеляційного перегляду, оскільки обставина відсутності податкового боргу підтверджена доказом, який уже містився в матеріалах справи на час ухвалення оскаржуваного рішення.

Надаючи оцінку доводам апелянта про необхідність закриття провадження у справі, колегія суддів зважає на те, що згідно з частинами першою – третьою статті 189 КАС України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою від позову суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони у повноваженнях на їх вчинення, а про прийняття відмови від позову постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 189 КАС України суд не приймає відмови від позову і продовжує розгляд справи, якщо ця дія позивача суперечить закону чи порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Пунктом 2 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Отже, закриття провадження з цієї підстави можливе лише за наслідками прийняття судом відмови від позову з дотриманням процедури, визначеної статтею 189 КАС України, а не з самого факту подання відповідної заяви.

Суд першої інстанції, отримавши заяву позивача, був зобов`язаний вирішити її в порядку статті 189 КАС України, чого не зробив, допустивши тим самим порушення норм процесуального права.

Під час апеляційного провадження право позивача відмовитися від позову реалізується в порядку статті 314 КАС України, за якою суд апеляційної інстанції у разі відмови від позову постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції та закриває провадження у справі.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 240/19893/22 наголосив, що, приймаючи відмову від позову під час апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції повинен дотриматися вимог статей 47 та 189 КАС України, зокрема роз`яснити сторонам наслідки відмови від позову та перевірити відсутність у діях позивача порушень закону чи чиїх-небудь прав, свобод або інтересів.

Проте в суді апеляційної інстанції позивач заяви про відмову від позову в порядку статті 314 КАС України не подавав, а відмова, заявлена до суду першої інстанції, судом прийнята не була, що свідчить про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 та статті 319 КАС України.

Не ґрунтуються на законодавчих приписах і посилання апелянта на відсутність предмета спору як самостійну підставу для закриття провадження, оскільки перелік підстав для закриття провадження в адміністративній справі визначений частиною першою статті 238 КАС України і такої підстави не містить.

Наведені відповідачем постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 та постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 ухвалені із застосуванням норм господарського та цивільного процесуального законодавства, яке прямо передбачає закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору, а тому не є релевантними до спірних процесуальних правовідносин.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи, що податковий борг, заявлений до стягнення у цій справі, був погашений ще до ухвалення оскаржуваного рішення, у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування пунктів 95.1, 95.3 статті 95 ПК України та стягнення коштів з рахунків відповідача, а належним наслідком розгляду спору по суті є відмова в задоволенні позову.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому за змістом статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У цій справі неповне дослідження судом першої інстанції наявних доказів і залишення без розгляду заяви позивача призвели до неправильного вирішення спору та стягнення з відповідача податкового боргу, якого на час ухвалення рішення не існувало.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів враховує, що згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим частиною восьмою статті 139 КАС України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Апелянт не заперечує, що на час звернення позивача до суду податковий борг існував і був погашений лише після відкриття провадження у справі, при цьому про його погашення суду першої інстанції відповідач не повідомив, тому понесені ним судові витрати покладаються на нього, а судові витрати позивача як суб`єкта владних повноважень розподілу не підлягають.

Інші доводи учасників справи висновків колегії суддів не спростовують і на результат апеляційного перегляду не впливають.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного підприємства «Медісан» «Санаторій Молдова» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 640/36364/21 за позовом Головного управління ДПС у місті Києві до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного підприємства «Медісан» «Санаторій Молдова» про стягнення коштів – задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 640/36364/21 – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Головного управління ДПС у місті Києві до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного підприємства «Медісан» «Санаторій Молдова» про стягнення коштів – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

М.І. Кобаль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua