Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №580/3385/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №580/3385/24

Суддя: Ключкович Василь Юрійович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3385/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 3 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить (з урахуванням позовної заяви у новій редакції від 18.04.2024 вх. № 19813/24):

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у виплаті недотриманої пенсії померлого чоловіка ОСОБА_3 у розмірі 207 219,52 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити недотриману пенсію померлого чоловіка ОСОБА_3 у сумі 207 219,52 грн, що була нарахована на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі № 580/10668/21, але не була ним одержана за життя.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення суду померлому чоловіку позивача була нарахована доплата до пенсії у розмірі 207 219,52 грн, яка за життя виплачена не була. Тому позивач вважає, що на виконання ст. 61 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, має право на отримання цих сум, як член сім`ї, який постійно проживав з пенсіонером.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 3 липня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті недотриманої пенсії її померлого чоловіка ОСОБА_3 у розмірі 207 219,52 грн. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію її померлого чоловіка ОСОБА_3 у сумі 207 219,52 грн, що була нарахована на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі № 580/10668/21.

Суд вказав про те, що позивачем дотримано усі умови для отримання невиплаченої пенсії в сумі 207 219,52 грн, нарахованої на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі № 580/10668/21, відтак суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у виплаті позивачу такої пенсії. На переконання суду, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача виплатити позивачу недоодержану пенсію померлого чоловіка в розмірі 207 219,52 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 у справі № 580/3385/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду винесено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт наголошує на тому, що кошти у сумі 207219,52 грн є доплатою до пенсії, нарахованою на виконання рішення суду, де позивачем був ОСОБА_3 та не є недоотриманою пенсією в розумінні статті 61 Закону № 2262-ХІІ з урахуванням статті 1 Закону № 1058-IV. Згідно з частиною другою статті 72 Закону № 1058-IV кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Таким чином, Головне управління не наділене повноваженнями щодо самостійного розпорядження коштами фонду. З огляду на зазначене, виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі № 580/10668/21 за рахунок власних коштів Головного управління заборонено законом та повинно здійснюватись за окремою бюджетною програмою. З огляду на вищевказане, Головне управління діяло відповідно до чинного законодавства України, в межах повноважень покладених на органи Пенсійного фонду України.

В частині порушень норм процесуального права апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не дотримано положень статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості судового рішення, що свідчить про недотримання норм процесуального права, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню.

Позивачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Відповідно до фактичних обставин справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі № 580/10668/21 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № ФР 51681 від 27 вересня 2021 року з 1 квітня 2019 року та виплату перерахованої пенсії з 1 квітня 2019 року з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 , проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату пенсії за період з 01.04.2019 до 31.07.2022 у сумі 207 219,52 грн.

Згідні із свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 14.11.2023 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

01.12.2023 ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про виплату їй недоотриманої пенсії ОСОБА_3 в сумі 207 219,52 грн, як дружині померлого.

Відповідач листом від 03.01.2024 повідомив позивача, що оскільки рішення суду у справі № 580/10668/21 винесене на користь ОСОБА_3 , виплачувати позивачу недоотриману пенсію підстав немає.

Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII).

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 52 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Частиною другою статті 52 Закону № 1058-IV установлено, що члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

Так, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, в органах цивільного захисту, є Закон України від 09 квітня 1992 року за №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними, у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 перебував на обліку в пенсійному органі та отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

ОСОБА_2 є дружиною померлого військового пенсіонера ОСОБА_3 , який перебував на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Абзацом третім пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402, передбачено, що заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

У відповідності до абзацу 1 пункту 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 для виплати недоотриманої пенсії, у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право на отримання пенсійних виплат спадкоємці (правонаступники) мають у випадку, якщо така виплата була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак померлим не отримана. Водночас суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті.

Так, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі № 200/10269/19-а сформульований висновок про те, що у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.

Також, як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 200/12094/18-а, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому частиною першою статті 52 Закону № 1058-IV та частиною першою статті 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду, не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (частина друга статті 52 Закону №1058-IV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.

Таким чином, аналіз наведених норм у їх сукупності свідчить, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові, з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними, у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною частиною першою статті 61 Закону № 2262-ХІІ.

Відтак, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю.

Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.

Тобто, у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

З огляду на вказані вище правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 , як дружина померлого ОСОБА_3 , відповідно до статті 61 Закону № 2262-XII, має право на отримання недоодержаної останнім суми пенсії, а відповідач - обов`язок щодо її виплати.

Отже, вказане дає підстави для висновку, що відповідачем допущено протиправні дії щодо відмови позивачу у виплаті недоодержаної суми пенсії померлого чоловіка ОСОБА_3 у розмірі 207219,52 грн на підставі статті 61 Закону № 2262-ХІІ.

Враховуючи обставини справи, законодавче регулювання та вказані правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 3 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

М.І. Кобаль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua