Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №760/22051/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №760/22051/25

Суддя: Кобаль Михайло Іванович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 760/22051/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Українець В.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

при секретарі: Литвин С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, ДПП) у якому просив визнати незаконною та скасувати постанову Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції серії ДП №792959 від 11.07.2025 року про накладення адміністративного стягнення.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нову постанову, якою в задоволенні зазначеного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою серії ДП №792959 від 11.07.2025 року про накладення адміністративного стягнення, поліцейським взводу №2 роти №2Б УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Горновичем В.С., притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126 КпАП України, у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., за керування мотоциклом без мотошолома, не маючи при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також не мав права керування таким транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимогу п.п. «г» п. 2.3., п. 2.1., п.п. «а» п. 2.1. ПДР України (далі по тексту - оскаржувана постанова).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2025, у м. Житомир, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом KAWASAKI Z750, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без одягнутого мотошолому, не маючи чинного полісу обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів та при цьому, не маючи права керування таким транспортним засобом відповідної категорії, в результаті чого, позивачем вчинено правопорушення ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126 КпАП України.

У зв`язку з вищезазначеним, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеофіксацію, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126 КпАП України, які передбачають відповідальність за порушення Правил дорожнього руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

По суті зафіксованого в оскаржуваній постанові правопорушення апеляційний суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктами 1.3 та 1.9 Правила дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (із змінами і доповненнями) (далі - ПДР) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За змістом ст. 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Так, статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (ст. 121, 126 КУпАП). Від імені органів Національної поліції, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, 11.07.2025, у м. Житомир, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом KAWASAKI Z750, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без одягнутого мотошолому, не маючи чинного полісу обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів та при цьому, не маючи права керування таким транспортним засобом відповідної категорії, в результаті чого, позивачем вчинено правопорушення ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126 КпАП України.

Так, ч. 5 ст. 121 КпАП України передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У свою чергу, ч. 1 та ч. 2 ст. 126 КпАП України визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правовими положеннями ст. 36 КпАП України регламентовано, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що 11.07.2025 близько 23:56 год., поліцейськими УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, зупинено водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом KAWASAKI Z750, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без одягнутого мотошолому.

Згідно копії посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 13.12.2019, виданого на ім`я ОСОБА_1 , останній має право керувати транспортними засобами, що належать до категорії «В» (а.с.35).

Разом з тим, 11.07.2025 під час зупинення позивача посадовими особами відповідача, ОСОБА_1 керував транспортним засобом KAWASAKI Z750, реєстраційний номер НОМЕР_1 , керування яким можливе лише за наявності категорії «А».

Таким чином, обґрунтованими є доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом KAWASAKI Z750, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не мав права керування таким транспортним засобом відповідної категорії «А», яка дозволяє керувати мотоциклами та іншими двоколісними транспортними засобами з двигуном понад 50 куб. см або електродвигуном потужністю 4 кВт і більше.

Окрім того, як встановлено посадовими особами відповідача, та не спростовано позивачем, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом KAWASAKI Z750, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не мав чинного полісу обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів.

Вказані обставини доводять вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, відповідно до ч. 5 ст. 121 та ч. 1 та ч. 2 ст. 126 КпАП України, що не спростовано останнім під час судового розгляду, та підтверджується наявним відеозаписом з бодікамери поліцейського (а.с.32).

Щодо доводів позивача, які помилково взято до уваги судом першої інстанції і не надано правову оцінку вчиненим ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, про відсутність в оскаржуваній постанові посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеофіксацію, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП, оскільки у ній не зазначено технічний засіб яким вчинено відеофіксацію вчиненого позивачем правопорушення.

В контексті наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

У такому випадку, якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Вказані судом недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18).

Стаття 72 КАС України визначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновком експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому, як вбачається з наданого відповідачем відеофайлу (а.с.32), фіксування вчиненого правопорушення як і розгляд справи поліцейськими здійснювався за допомогою портативного відеореєстратора (бодікамера), що прямо передбачено наказом МВС № 1026.

З огляду на те, що використання портативних пристроїв відеофіксації подій прямо передбачено вказаним наказом та Законом України «Про Національну поліцію», в тому числі, як один із превентивних заходів що може застосовувати працівник поліції, колегія суддів не вбачає підстав для визнання такого доказу неналежним.

Окрім того, вказаний спосіб доказування та портативний відеореєстратор, як технічний засіб, яким здійснювалась фіксація події, з урахуванням особливостей його експлуатації передбаченими Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом МВС №1026, мають доказове значення під час розгляду судами даної категорії справ.

Відтак, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції наданий відповідачем відеозапис є належним доказом, а тому йому має бути надана належна правова оцінка поряд з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечує проти змісту відеозапису з нагрудної камери інспектора відділення поліції, на якому чітко зафіксовано вчинені позивачем правопорушення, за які його було притягнуто до відповідальності.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду даної справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не спростовано факт вчинення останнім адміністративних правопорушень, відповідно до ч. 5 ст. 121 та ч. 1 та ч. 2 ст. 126 КпАП України, зокрема за якими останнього притягнуто до адміністративної відповідальності.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Правовими положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

У даному випадку, в справі містяться відео докази, які підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, відповідно до ч. 5 ст. 121 та ч. 1 та ч. 2 ст. 126 КпАП України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність оскаржуваної постанови Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції серії ДП №792959 від 11.07.2025 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 в розмірі 3400,00 грн., з урахуванням правових положень ст. 36 КпАП України, а тому колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, скаржником, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи щодо прийняття оскаржуваної постанови, відповідно до норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 242, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Житомирській області - задовольнити повністю.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 червня 2026 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст рішення виготовлено 03.11.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua