Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, їхнього затримання
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №743/750/26
Суддя: Коротких Андрій Юрійович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 743/750/26 Суддя (судді) першої інстанції: Макаревич Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
при секретарі Ковальчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2026 року про залишення без розгляду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2026 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до першої інстанції. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції, залишаючи адміністративний позов без розгляду, виходив із того, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку, оскільки оскаржуване рішення про примусове видворення було прийнято 29.04.2026 року, а позовну заяву подано лише 05.06.2026 року. При цьому суд зазначив, що позивач був ознайомлений із зазначеним рішенням у день його винесення, про що свідчить його підпис у відповідній графі документа, а також урахував підтверджені позивачем обставини щодо вільного володіння та спілкування українською мовою. Крім того, в оскаржуваному рішенні було зазначено порядок його оскарження.
Розглядаючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції встановив, що на обґрунтування поважності причин його пропуску позивач посилався на перебування у пункті тимчасового перебування іноземців, обмеженість можливості пересування, відсутність правничої допомоги під час затримання та необізнаність із законодавством України. Водночас суд урахував, що після того, як позивачу стало відомо про можливість отримання безоплатної правничої допомоги, він 05.05.2026 року звернувся до відповідного центру, 18.05.2026 року було видано доручення на надання такої допомоги, а 20.05.2026 року захисник повідомив його про можливість оскарження рішення про примусове видворення.
Оцінивши наведені обставини в сукупності, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем причини не є поважними, оскільки він був обізнаний про прийняття щодо нього рішення та порядок його оскарження, а доказів наявності об`єктивних перешкод, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду, не надано. Враховуючи, що питання дотримання строку звернення до суду було встановлено після відкриття провадження у справі, суд на підставі частини третьої статті 123 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України залишив адміністративний позов без розгляду.
Надаючи правову оцінку обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов`язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, установленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, що унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Усталеним у національній судовій практиці є розуміння того, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 та інших.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем оскаржується рішення від 29.04.2026 року.
При цьому, позовна заява подана до Ріпкинського районного суду Чернігівської області 05.06.2026 року через систему «Електронний суд», тобто більш ніж через місяць.
У заяві про поновлення процесуального строку представник позивача вказав, що позивач повідомив про наявність в нього тільки першої сторінки оскаржуваного рішення та надав її.
З копії рішення ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області про примусове видворення з України ОСОБА_1 від 29.04.2026 року, наданого на вимогу суду, вбачається, що відповідач був ознайомлений з ним 29.04.2026 року, про що свідчить його підпис у відповідній графі документа. В судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтвердив, що підпис у вказаному рішенні належить йому.
Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтвердив, що вільно володіє та спілкується українською мовою.
За таких обставин, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач був належним чином ознайомлений зі змістом оскаржуваного рішення в день його винесення.
Положення статей 122, 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України є тими нормами права, які регулюють питання строків реалізації права на позов та передбачають наслідки недотримання цих строків. За загальним правилом, якщо особа не подала позов у строки, встановлені законом, і відсутні будь-які причини, що об`єктивно завадили їй у цьому, то така особа вправі очікувати реакції суду у виді рішення про повернення позовної заяви чи залишення позовної заяви без розгляду або рішення про відмову у відкритті провадження. У такому разі право на захист порушеного права вважатиметься реалізованим, а в основі реалізації такого права почасти буде поведінка (дії) самої особи, яка непрямо (за мовчазної згоди) схвалила, визнала чи примирилася з діями протилежної сторони.
Однак, якщо є обставини, які завадили вчасно звернутися до суду з об`єктивних причин, то закон дозволяє продовжити чи поновити такий строк. За процесуального підходу ознаки пропуску строку звернення до суду мають виявлялися на стадії прийняття позовної заяви і зазвичай до початку відкриття провадження у справі.
Тут потрібно враховувати, що в ситуації обмеженості часових рамок ухвалення рішення стосовно поданої позовної заяви неможливо повно і всебічно визнати названі позивачем причини такого пропуску поважними для його поновлення й водночас недостатніми для ухвалення негативного висновку про неповажність причин пропуску строку, а також такими, що з огляду на їх обсяг та зміст (або через брак даних) наче не дозволяють на початковій стадії судового провадження ухвалити рішення про відмову у відкритті такого провадження.
У таких випадках суд може відкрити позовне провадження, а невдовзі, якщо виявить нові підстави або з часом з`ясує справжню природу поданих раніше обставин, повернутися до питання дотримання строку звернення до суду й ухвалити рішення про передчасність свого висновку про поважність причин пропуску строку. У таких випадках судове провадження відкривається ніби «під умовою», «із застереженням», бо на той час не було достатніх причин, щоб визнати їх поважними для ухвалення протилежного за значенням судового рішення, але водночас залишає за собою можливість повернення до цього питання, якщо будуть для цього підстави. Така ситуація можлива на підставі закону й тільки тоді, коли для цього будуть певні юридичні об`єктивовані фактори, які зумовлюють і виправдовують такі дії суду.
Отже, процесуальний закон дозволяє повернутися до стадії прийняття позовної заяви після відкриття провадження та визначає, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта статті 123 КАС України).
Запровадження можливості повернення до стадії прийняття позовної заяви за передбачених законом підстав не суперечить засадам адміністративного судочинства, відповідає принципам швидкодії та процесуальної економії, оскільки має на меті здійснення ефективного та справедливого правосуддя там, де є «спір», є предмет та межі спірних відносин. Якщо відбулося звернення до суду за захистом порушеного права, за наслідками якого суд з якихось причин відкрив провадження й почав розгляд справи по суті спору, хоча до відкриття чи невдовзі після цього були виявлені обставини, що унеможливлювали пред`явлення позову через сплив строку, то продовження розгляду справи по суті такого звернення (позову, спору) не може бути визнане прийнятним і законним, оскільки існують установлені законом передумови, які забороняють такий розгляд. Розгляд такого спору не досягне мети правосуддя, бо не можна розв`язувати спір за процедурою, якої на законних підставах не повинно було бути.
Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року у справі № 990/376/24.
За приписами частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду , оскільки наведені ним обставини не свідчать про наявність об`єктивних, незалежних від його волевиявлення та непереборних перешкод, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду з даним позовом.
В судовому засіданні від представника позивача надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали відносно Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області. Також представник позивача вказувала на підстави для зупинення дії рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 8010100100000770 від 29 квітня 2026 року про примусове видворення з України громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
Розглянувши клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Згідно з частиною другою цієї статті у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
За змістом наведених положень окрема ухвала є особливою формою судового реагування на виявлені під час розгляду справи порушення законодавства, а її постановлення має на меті звернення уваги відповідних суб`єктів на встановлені судом порушення та необхідність вжиття заходів щодо їх усунення.
При цьому обов`язковою передумовою для постановлення окремої ухвали є не саме по собі твердження учасника справи про допущення суб`єктом владних повноважень порушень законодавства, а встановлення судом відповідних обставин під час розгляду справи, із зазначенням конкретних норм законодавства, вимоги яких порушено, та суті такого порушення, що узгоджується з частиною четвертою статті 249 КАС України.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 249 КАС України окрема ухвала може бути постановлена також судом апеляційної інстанції, а частиною восьмою цієї статті передбачено можливість постановлення судом вищої інстанції окремої ухвали в разі неправильного застосування судом нижчої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, наділення суду апеляційної інстанції відповідними повноваженнями не означає безумовної необхідності постановлення окремої ухвали за кожним зверненням учасника справи, оскільки таке процесуальне повноваження реалізується судом за наявності визначених законом підстав та з урахуванням обставин конкретної справи.
Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 120/722/23, у якій Суд, розглядаючи клопотання про постановлення окремої ухвали, зазначив, що окрема ухвала є процесуальним засобом належного реагування на порушення законності, а також на причини й умови, що цьому сприяли, які виявлені судом саме під час судового розгляду. При цьому постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду. За результатами розгляду відповідного клопотання Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом апеляційного перегляду в цьому випадку є ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду. Відтак, на цій стадії суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та обґрунтованості саме зазначеного процесуального рішення, а не вирішує по суті спір щодо правомірності рішення відповідача, яким було здійснено видворення особи.
При цьому сам факт виконання відповідачем оскаржуваного рішення, яким було здійснено видворення особи, за відсутності встановлених судом обставин порушення конкретних норм законодавства, не є достатньою підставою для постановлення окремої ухвали в розумінні статті 249 КАС України.
Більше того, залишення позовної заяви без розгляду не містить висновку суду щодо правомірності чи протиправності оскаржуваного рішення відповідача та вчинених ним дій, оскільки такі питання не отримали судової оцінки по суті спору. За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для висновку про встановлення в межах цієї справи порушень законодавства з боку відповідача, які б зумовлювали необхідність постановлення окремої ухвали.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом клопотання представник позивача фактично пов`язує необхідність постановлення окремої ухвали не стільки з потребою реагування на встановлене судом порушення закону, скільки з необхідністю зупинення дії рішення відповідача, яке вже було реалізоване шляхом видворення особи.
Однак механізм, передбачений статтею 249 КАС України, не є способом забезпечення позову, не передбачає зупинення дії індивідуального акта суб`єкта владних повноважень та не може підміняти собою інші передбачені процесуальним законом засоби судового захисту.
Таким чином, заявлені представником позивача вимоги фактично виходять за межі правової мети окремої ухвали, визначеної статтею 249 КАС України, а наведені у клопотанні обставини самі по собі не свідчать про наявність передбачених цією статтею підстав для застосування такого процесуального заходу.
За наведених обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для постановлення окремої ухвали стосовно відповідача, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 липня 2026 року про залишення без розгляду - без змін.
Клопотання представника ОСОБА_1 -Чернілевської Катерини Геннадіївни щодо постановлення окремої ухвали залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua