Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №640/30495/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №640/30495/21

Суддя: Черпак Юрій Кононович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/30495/21 Головуючий у 1-й інстанції: Кухар М.Д.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Карпушової О.В., Безименної Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Кислухо Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач/ЦМУ МЮ (м. Київ)) про:

- визнання протиправними дій заступника начальника ЦМУ - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 у період з 05 серпня 2021 року по 18 серпня 2021 року;

- визнання протиправними дій заступника начальника ЦМУ - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження без дотримання вимог частини четвертої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 4 розділу ІХ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5;

- визнання протиправною постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження, винесену заступником начальника ЦМУ - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувалом М. С.;

- визнання протиправною постанови від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1, винесену начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Подолянком Іваном Андрійовичем;

- визнання протиправною постанови від 15 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Шатохіним О. П.;

- зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м. Київ) вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у відповідності до вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами повторного розгляду скарги позивача від 30 листопада 2020 року на постанову начальника відділу примусового виконання рішень від 16 листопада 2020 року заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувалом М.С. неналежним чином проведено перевірку законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 та прийнято протиправну постанову від 18 серпня 2021 року № 35. Позивач зазначав, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року у справі № 640/1175/21 відповідача зобов`язано повторно розглянути його скаргу в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням висновків суду. Однак, під час повторного розгляду скарги відповідач не надав належної оцінки всім викладеним у ній аргументам, не перевірив повноти виконання судового рішення та безпідставно визнав правомірними дії державного виконавця Шатохіна О.П. і начальника відділу Подолянка І.А. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 826/4386/17, яким Головне територіальне управління юстиції у місті Києві зобов`язано надати обґрунтовану відповідь на його заяву від 15 листопада 2016 року щодо неповного розрахунку в день звільнення, фактично не виконано, оскільки надісланий ліквідаційною комісією лист від 07 вересня 2020 року не містив належного обґрунтування порушених ним питань. Крім того, позивач наголошував, що з 28 грудня 2019 року Головне територіальне управління юстиції у місті Києві втратило відповідну адміністративну компетенцію у зв`язку з передачею повноважень ЦМУ МЮ (м. Київ), а тому дії ліквідаційної комісії щодо виконання судового рішення не можуть вважатися належним виконанням такого рішення. За результатами перевірки відповідач мав вжити заходів щодо скасування постанови від 15 жовтня 2021 року про закінчення виконавчого провадження, його відновлення та заміни боржника правонаступником. Окремо позивач послався на порушення порядку виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35, оскільки зазначений документ, усупереч вимогам частини четвертої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 4 розділу IX Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року № 2432/5, не був виготовлений за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження та відсутній у її матеріалах під час ознайомлення позивача з ними. Також вказував на недоліки оформлення та направлення йому копії оскаржуваної постанови. Вважаючи, що наведені обставини свідчать про протиправність дій посадових осіб органу державної виконавчої служби та порушення його права на належне виконання судового рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року у справі № 640/1175/21 належним чином здійснено повторний розгляд скарги ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року в порядку, передбаченому статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, постановою від 03 серпня 2021 року № 35 витребувано матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1, проведено перевірку законності вчинених у ньому виконавчих дій, за результатами прийнято постанову від 18 серпня 2021 року № 35, якою дії головного державного виконавця Шатохіна О.П. та начальника відділу примусового виконання рішень Подолянка І.А. визнано такими, що відповідають вимогам законодавства. Дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від імені Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчинялися головою ліквідаційної комісії Дібровою К.В., повноваження якої підтверджуються відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і наказом Міністерства юстиції України від 13 лютого 2020 року № 545/5. Відтак суд дійшов висновку про наявність у зазначеної особи повноважень діяти від імені Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Щодо доводів позивача про порушення порядку виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35, то обов`язковому виготовленню за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження підлягають постанови та інші процесуальні документи, які приймаються безпосередньо державним виконавцем у межах здійснення примусового виконання рішення. Натомість постанови керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня, прийняті за результатами перевірки законності виконавчих дій, мають організаційно-контрольний характер, а тому не підлягають обов`язковому виготовленню за допомогою зазначеної системи. При цьому суд врахував, що станом на 02 грудня 2021 року до автоматизованої системи виконавчого провадження було внесено скановану копію постанови від 18 серпня 2021 року № 35. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, вжив належних заходів щодо повторного розгляду скарги позивача та не допустив порушень законодавства під час прийняття оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та направити справу для розгляду за встановленою законом підсудністю. Апелянт зазначив, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року провадження у справі було зупинено до перегляду Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали від 13 січня 2022 року про залишення частини позовних вимог без розгляду. Проте, незважаючи на завершення відповідного апеляційного перегляду, ухвала про поновлення провадження у справі не постановлялася. Посилаючись на положення частини десятої статті 120 та статті 237 КАС України, скаржник стверджує, що за відсутності відповідної ухвали провадження у справі залишається зупиненим, а тому подальше вчинення судом процесуальних дій та ухвалення рішення по суті позовних вимог здійснено з порушенням установленого процесуального порядку. Крім того, апелянт наголошує, що всупереч вимогам пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України в описовій частині оскаржуваного рішення не відображено обставин зупинення та поновлення провадження у справі. Також скаржник вважає, що рішення ухвалено Харківським окружним адміністративним судом із порушенням правил підсудності. На обґрунтування цього доводу зазначає, що справа № 640/30495/21 належить до категорії термінових адміністративних справ, передбачених статтею 287 КАС України, оскільки стосується оскарження рішень та дій посадових осіб органу державної виконавчої служби, вчинених у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 826/4386/17. Зазначена справа віднесена до категорії справ щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів відповідно до Загального класифікатора спеціалізацій суддів та категорій справ. За частиною третьою статті 27 та статтю 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув відповідну справу як суд першої інстанції. Зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-IX у редакції Закону України № 3863-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у справах, розглянутих ліквідованим Окружним адміністративним судом міста Києва, покладено на Київський окружний адміністративний суд. Відтак скаржник вважає, що передача цієї справи до Харківського окружного адміністративного суду та її подальший розгляд зазначеним судом суперечать установленим законом правилам підсудності. Інформацію про передачу справи з Окружного адміністративного суду міста Києва до Київського окружного адміністративного суду не було оприлюднено на офіційному вебпорталі судової влади України, що суперечить вимогам статті 11 КАС України. Після повернення справи з суду апеляційної інстанції її було передано раніше визначеній судді Харківського окружного адміністративного суду без складання відповідного протоколу передачі справи. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року про витребування доказів запропоновано надати відзив на позовну заяву державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», яка не є відповідачем у цій справі. Також апелянт звертає увагу на особливості оформлення та реєстрації оскаржуваного судового рішення в підсистемі «Електронний суд», де воно обліковується як постанова, а не рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 826/4386/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, визнано протиправною бездіяльність останнього щодо ненадання обґрунтованої відповіді на заяву ОСОБА_1 від 15 листопада 2016 року з приводу неповного розрахунку в день звільнення та зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у місті Києві надати обґрунтовану відповідь на зазначену заяву.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

На виконання зазначеного судового рішення Окружним адміністративним судом міста Києва 31 липня 2020 року видано виконавчий лист № 826/4386/17 про зобов`язання Головного територіального управління юстиції у місті Києві надати ОСОБА_1 обґрунтовану відповідь на його заяву від 15 листопада 2016 року з приводу неповного розрахунку в день звільнення.

02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) із заявою про примусове виконання зазначеного судового рішення, яку зареєстровано за вхідним № 14915.

Постановою головного державного виконавця Шатохіна О.П. від 03 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року у справі № 826/4386/17. У постанові боржнику встановлено строк для самостійного виконання судового рішення протягом десяти робочих днів, а також вирішено питання про стягнення виконавчого збору.

Листом від 07 вересня 2020 року № 28513/0/11-16 «Щодо надання інформації» ліквідаційна комісія з ліквідації Головного територіального управління юстиції у місті Києві за підписом голови комісії Дібрової К.В. надала ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 15 листопада 2016 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року.

У зазначеному листі повідомлено, що під час проведення розрахунку заробітної плати за першу половину листопада 2016 року було враховано табель обліку робочого часу, відповідно до якого позивач працював з 1 по 8 листопада 2016 року. Водночас 15 листопада 2016 року отримано уточнений табель обліку робочого часу за період з 9 по 15 листопада 2016 року, у зв`язку з чим нараховану заробітну плату та компенсацію за відповідний період виплачено наступного дня.

Не погодившись зі змістом наданої відповіді, ОСОБА_1 14 вересня 2020 року звернувся до державного виконавця із заявою щодо невиконання боржником судового рішення, в якій зазначив, що лист ліквідаційної комісії від 07 вересня 2020 року не містить належного обґрунтування обставин неповного розрахунку з ним у день звільнення, а тому не може вважатися належним виконанням судового рішення. Крім того, позивач наголошував на тому, що Головне територіальне управління юстиції у місті Києві у зв`язку з його ліквідацією та передачею адміністративних повноважень Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Київ) втратило відповідну адміністративну компетенцію, у зв`язку з чим порушував питання щодо належності виконання судового рішення ліквідаційною комісією цього органу.

У подальшому ліквідаційною комісією Головного територіального управління юстиції у місті Києві надано додаткову відповідь від 30 вересня 2020 року № 4926/18-20 щодо виконання рішення суду та проведеного з ОСОБА_1 розрахунку, яка була врахована державним виконавцем під час вирішення питання про закінчення виконавчого провадження.

15 жовтня 2020 року головним державним виконавцем Шатохіним О.П. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У мотивувальній частині зазначеної постанови державний виконавець послався на інформацію ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у місті Києві, відповідно до якої ОСОБА_1 листом від 30 вересня 2020 року № 4926/18-20 надано відповідь на його заяву від 15 листопада 2016 року, у зв`язку з чим державний виконавець дійшов висновку про фактичне виконання боржником вимог виконавчого документа в самостійному порядку.

02 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Подолянка І.А. зі скаргою на рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

За результатами розгляду зазначеної скарги начальником Відділу примусового виконання рішень Подолянком І.А. 16 листопада 2020 року винесено постанову про результати перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1, якою дії головного державного виконавця Шатохіна О.П. визнано такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а в задоволенні скарги стягувача відмовлено.

30 листопада 2020 року ОСОБА_1 , не погоджуючись із результатами перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1, звернувся до начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувала М.С. зі скаргою на постанову начальника Відділу примусового виконання рішень Подолянка І.А. від 16 листопада 2020 року.

У зазначеній скарзі ОСОБА_1 порушував питання щодо неналежного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 826/4386/17, стверджуючи, що лист ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 07 вересня 2020 року № 28513/0/11-16 не містив обґрунтованої відповіді на його заяву від 15 листопада 2016 року, оскільки в ньому не зазначено конкретних сум проведених виплат, кількості відпрацьованих робочих днів і годин та належним чином не пояснено причин неповного розрахунку в день звільнення.

Крім того, скаржник посилався на порушення головним державним виконавцем Шатохіним О.П. вимог частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» щодо своєчасної перевірки виконання боржником судового рішення після закінчення встановленого для цього строку. Зокрема, зазначав, що замість проведення передбаченої законом перевірки державний виконавець 21 вересня 2020 року направив боржнику вимогу про надання документів на підтвердження виконання рішення, яку позивач вважав неправомірною. Водночас наголошував на невжитті державним виконавцем заходів реагування у вигляді накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення у встановлений строк без поважних причин, а також на порушенні передбаченого частиною четвертою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язку боржника повідомити державного виконавця про самостійне виконання рішення. Окремо скаржник зазначав про неналежний розгляд його заяви від 14 вересня 2020 року щодо невиконання судового рішення, оскільки відповідь на неї надано начальником відділу Подолянком І.А., а не державним виконавцем Шатохіним О.П., на якого покладався відповідний обов`язок.

Обґрунтовуючи передчасність закінчення виконавчого провадження, ОСОБА_1 стверджував про відсутність належних і достатніх доказів фактичного виконання боржником вимог виконавчого документа. Зокрема, звертав увагу на розбіжності між листами ліквідаційної комісії від 30 вересня 2020 року № 4927/18-20 та № 4926/18-20, зазначаючи, що останній не був указаний серед додатків до першого листа, хоча його копія містилася в матеріалах автоматизованої системи виконавчого провадження. У зв`язку з цим порушував питання щодо обставин походження та долучення зазначеної копії до матеріалів виконавчого провадження, відсутності належного засвідчення копії платіжного доручення від 16 листопада 2016 року № 2877, а також доказів фактичного направлення чи вручення йому відповіді від 30 вересня 2020 року № 4926/18-20. Крім того, посилався на порушення порядку оформлення, приймання та реєстрації документів ліквідаційної комісії, зокрема у зв`язку з їх виготовленням на бланках Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Також ОСОБА_1 ставив під сумнів об`єктивність проведеної начальником відділу Подолянком І.А. перевірки, посилаючись на його належність до складу ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у місті Києві та наявність конфлікту інтересів. Додатково зазначав про недоліки оформлення постанови від 16 листопада 2020 року, зокрема її виготовлення без використання автоматизованої системи виконавчого провадження, та вважав, що під час перевірки начальником відділу не було належним чином досліджено обставини, які свідчили про незаконність закінчення виконавчого провадження.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:

- зареєструвати його скаргу в автоматизованій системі виконавчого провадження та внести до неї скановане зображення скарги;

- провести перевірку законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виготовленням відповідної постанови за допомогою зазначеної системи;

- скасувати постанову начальника відділу Подолянка І.А. від 16 листопада 2020 року та постанову головного державного виконавця Шатохіна О.П. від 15 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження;

- зобов`язати державного виконавця відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 та винести постанову про накладення штрафу на боржника відповідно до частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві від 29 грудня 2020 року № Ч-5339 за підписом виконувача обов`язків начальника Управління Ковальчук Л.І. повідомлено ОСОБА_1 , що викладені у скарзі від 30 листопада 2020 року обставини не знайшли свого підтвердження, а підстави для вчинення запитуваних стягувачем дій відсутні.

Вважаючи такий порядок розгляду скарги протиправним, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним адміністративним позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року у справі № 640/1175/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії виконувача обов`язків начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Ковальчук Л.І. щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», результати якого викладено в листі від 29 грудня 2020 року № Ч-5339. Зобов`язано начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві повторно розглянути скаргу позивача від 30 листопада 2020 року на рішення начальника відділу в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.

З метою повторного розгляду скарги ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Сувалом М.С. 03 серпня 2021 року прийнято постанову № 35 про витребування матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 для проведення перевірки його законності в порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

За результатами проведеної перевірки Сувалом М.С. 18 серпня 2021 року прийнято постанову № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження, у якій викладено обставини його відкриття та закінчення, зміст документів, наданих ліквідаційною комісією Головного територіального управління юстиції у місті Києві на підтвердження виконання судового рішення, результати розгляду попередніх звернень і скарг стягувача, а також наведено положення законодавства, якими керувалися посадові особи органу державної виконавчої служби.

Зокрема, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо неналежного виконання боржником судового рішення, Сувало М.С. зазначив, що виконавчим листом у справі № 826/4386/17 Головне територіальне управління юстиції у місті Києві зобов`язано надати обґрунтовану відповідь на заяву позивача від 15 листопада 2016 року з приводу неповного розрахунку в день звільнення, однак не визначено конкретних вимог до змісту такої відповіді. При цьому враховано лист ліквідаційної комісії від 07 вересня 2020 року № 28513/0/11-16, яким стягувачу надано інформацію щодо проведення розрахунку під час звільнення, та лист від 30 вересня 2020 року № 4927/18-20, до якого, як зазначено у постанові, долучено копію платіжного доручення від 16 листопада 2016 року № 2877 і копію відповіді від 30 вересня 2020 року № 4926/18-20, адресованої ОСОБА_1 .

Щодо доводів скаржника про порушення державним виконавцем строків і порядку перевірки виконання судового рішення, а також неправомірність направлення боржнику вимоги від 21 вересня 2020 року Сувало М.С., посилаючись на положення статей 13 та 63 Закону України «Про виконавче провадження», зазначив про наявність у державного виконавця повноважень витребовувати документи, необхідні для перевірки виконання рішення. Врахувавши направлення відповідної вимоги та отримання на неї відповіді ліквідаційної комісії, посадова особа дійшла висновку, що судове рішення виконано боржником у десятиденний строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, а дії державного виконавця щодо перевірки його виконання відповідали вимогам законодавства.

Стосовно тверджень ОСОБА_1 про неналежний розгляд його заяви від 14 вересня 2020 року у постанові зазначено, що начальником відділу Подолянком І.А. листом від 12 жовтня 2020 року № Ч-3578 повідомлено стягувача про врахування викладених у ній обставин під час прийняття процесуальних рішень. Крім того, враховано результати розгляду його подальшої скарги від 02 листопада 2020 року, за наслідками якого начальником відділу 16 листопада 2020 року прийнято постанову про результати перевірки виконавчого провадження. З огляду на зазначене Сувало М.С. дійшов висновку про відсутність порушення вимог пункту 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо розгляду заяв сторін виконавчого провадження.

Оцінюючи правомірність закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, Сувало М.С. виходив із того, що державним виконавцем Шатохіним О.П. постанову від 15 жовтня 2020 року прийнято на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду. При цьому зазначено, що інформація ліквідаційної комісії щодо надання ОСОБА_1 відповіді на його заяву від 15 листопада 2016 року містилася в матеріалах виконавчого провадження та підтверджувала виконання боржником вимог виконавчого документа. У зв`язку з цим посадова особа визнала правомірними дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, не встановивши підстав для його відновлення та застосування до боржника заходів відповідальності за невиконання судового рішення.

Перевіряючи законність постанови начальника відділу Подолянка І.А. від 16 листопада 2020 року, Сувало М.С. зазначив, що за результатами здійсненого контролю дії державного виконавця Шатохіна О.П. були визнані такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Водночас у постанові від 18 серпня 2021 року № 35 констатовано наявність недоліків змістовного обґрунтування дій державного виконавця у постанові начальника відділу. Разом із тим Сувало М.С. дійшов висновку, що за встановленої правомірності дій посадових осіб органу державної виконавчої служби недоліки оформлення відповідного процесуального документа не є самостійною підставою для його скасування.

Окремо щодо доводів скаржника про неналежне оформлення документів ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у місті Києві, зокрема використання бланків Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Сувало М.С. послався на постанову Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», якою врегульовано питання ліквідації територіальних органів Міністерства юстиції та правонаступництва новоутворених міжрегіональних управлінь. З урахуванням відповідного нормативного регулювання посадова особа дійшла висновку про відсутність порушень законодавства під час оформлення та надання ліквідаційною комісією документів, які були враховані державним виконавцем при вирішенні питання про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, за результатами перевірки Сувало М.С. дійшов висновку про відсутність порушень вимог законодавства під час здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та постановою від 18 серпня 2021 року № 35 визнав дії головного державного виконавця Шатохіна О.П. і начальника Відділу примусового виконання рішень Подолянка І.А. такими, що вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві від 01 вересня 2021 року № 385/2-21 «Про надання інформації» ОСОБА_1 повідомлено про повторний розгляд його скарги від 30 листопада 2020 року та направлено копію постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження на семи аркушах. Зазначене поштове відправлення позивач отримав 8 вересня 2021 року.

Водночас, ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_1 через автоматизовану систему виконавчого провадження, ОСОБА_1 встановив відсутність у системі постанови від 18 серпня 2021 року № 35, у зв`язку з чим поставив під сумнів дотримання встановленого законодавством порядку її виготовлення.

13 вересня 2021 року позивач звернувся до Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві із заявою про надання належним чином засвідченої копії постанови від 18 серпня 2021 року № 35, посилаючись на недоліки оформлення раніше отриманих документів.

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області від 11 жовтня 2021 року № Ч-9272 «Про розгляд заяви» ОСОБА_1 надіслано належним чином засвідчену копію постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження на семи аркушах, яку позивач отримав 15 жовтня 2021 року.

Не погоджуючись із результатами повторного розгляду скарги від 30 листопада 2020 року, вважаючи, що перевірку законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 проведено неналежним чином, а постанову від 18 серпня 2021 року № 35 прийнято з порушенням вимог законодавства, зокрема щодо порядку її виготовлення за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження, ОСОБА_1 25 жовтня 2021 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року позовну заяву залишено без розгляду в частині вимог про:

- визнання протиправною постанови від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- визнання протиправною постанови від 15 жовтня 2020 року про закінчення цього виконавчого провадження та зобов`язання вчинити дії щодо його відновлення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року провадження у справі зупинено до перегляду Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року в апеляційному порядку, у зв`язку з необхідністю направлення всіх матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року - без змін.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Харківським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року справу прийнято до провадження судді Кухар М.Д. та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року - без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для передачі справи до Київського окружного адміністративного суду, зазначивши, що її підсудність визначено відповідно до положень Закону України № 2825-IX зі змінами, внесеними Законом України № 3863-IX, та встановленого порядку передачі нерозглянутих справ Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судові засідання без повідомлення поважних причин та неподанням заяви про розгляд справи за його відсутності.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2025 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що залишення позову без розгляду було передчасним, оскільки суд першої інстанції не встановив та не обґрунтував, яким чином неявка позивача перешкоджала розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Після цього Харківським окружним адміністративним судом 11 лютого 2026 року ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову про:

- визнання протиправними дій заступника начальника ЦМУ - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 у період з 05 серпня 2021 року по 18 серпня 2021 року;

- визнання протиправними дій заступника начальника ЦМУ - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження без дотримання вимог частини четвертої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 4 розділу ІХ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5;

- визнання протиправною постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження, винесену заступником начальника ЦМУ - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувалом М.С.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, що проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9).

Водночас законодавством передбачено механізм контролю за законністю рішень та дій державного виконавця, який реалізується відповідними посадовими особами органів державної виконавчої служби.

Так, відповідно до частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії та бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Зміст наведених положень свідчить, що законодавець установив послідовний механізм відомчого контролю за законністю виконавчого провадження, який передбачає можливість перевірки рішень та дій державного виконавця його безпосереднім керівником, а відповідних рішень останнього - керівником органу державної виконавчої служби вищого рівня.

При цьому здійснення такого контролю передбачає перевірку відповідності оскаржуваних рішень та дій вимогам законодавства з урахуванням обставин конкретного виконавчого провадження.

Отже, предметом оскарження у цій справі є дії заступника начальника ЦМУ - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувала М.С. щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 у період з 05 серпня 2021 року по 18 серпня 2021 року, недотримання вимог законодавства про виконавче провадження при виготовленні ним постанови від 18 серпня 2021 року № 35 та визнання протиправною цієї постанови, прийнятої за результатами повторного розгляду скарги ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року на постанову начальника відділу примусового виконання рішень від 16 листопада 2020 року з мотивів неналежного здійснення начальником відділу перевірки виконання державним виконавцем судового рішення, передчасного закінчення виконавчого провадження за відсутності повного виконання боржником вимог виконавчого документу і необхідності вжиття заходів примусового виконання у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Обов`язок відповідача на виконання рішення суду від 12 липня 2021 року полягав у належному розгляді скарги, перевірці наведених стягувачем обставин та прийнятті за результатами такого розгляду відповідного рішення в межах наданих законом повноважень.

У зв`язку з цим заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Сувалом М.С. 03 серпня 2021 року прийнято постанову № 35 про витребування матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 для проведення перевірки його законності.

У подальшому Сувалом М.С. здійснено перевірку матеріалів зазначеного виконавчого провадження, за наслідками якої 18 серпня 2021 року прийнято постанову № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження.

Щодо вимоги позивача про порушення встановленого законодавством порядку виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 1404-VIII рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. У разі тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з подальшим обов`язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи.

Згідно з пунктом 4 розділу IX Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, постанови керівника органу державної виконавчої служби, винесені за результатами здійснення контролю за рішеннями, діями державного виконавця, а також постанови керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня виготовляються за допомогою Системи.

Отже, наведені положення законодавства прямо передбачають обов`язковість виготовлення за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження постанов керівників органів державної виконавчої служби вищого рівня, у тому числі прийнятих за результатами перевірки законності виконавчого провадження.

Аналогічний підхід до застосування зазначених норм права викладено Верховним Судом у постанові від 15 вересня 2023 року у справі № 2-6510/11.

У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство передбачає обов`язковість виготовлення за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження постанов керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. При цьому Верховний Суд відхилив доводи про відсутність такого обов`язку щодо постанов, якими оформлюються результати перевірки законності виконавчого провадження, а також зазначив, що подальше внесення постанов до автоматизованої системи під час судового розгляду не свідчить про відсутність порушення права заявника.

Натомість суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні відповідної позовної вимоги, виходив з того, що постанови керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня мають організаційно-контрольний характер, а тому не підлягають обов`язковому виготовленню за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження.

Такий висновок суперечить прямим приписам частини четвертої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 4 розділу IX Положення № 2432/5.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач послідовно наголошував на відсутності постанови від 18 серпня 2021 року № 35 в автоматизованій системі виконавчого провадження, тоді як відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на відсутність законодавчого обов`язку виготовляти зазначену постанову за допомогою цієї системи.

При цьому відповідач повідомив, що станом на 02 грудня 2021 року до автоматизованої системи виконавчого провадження внесено скановану копію оскаржуваної постанови, що не підтверджує дотримання встановленого законодавством порядку.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що встановлене порушення порядку виготовлення постанови не свідчить про незаконність висновків, викладених у ній за результатами перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1, та не зумовлює скасування такого рішення в цілому.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій заступника начальника ЦМУ - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 у період з 05 серпня 2021 року по 18 серпня 2021 року.

Оцінюючи доводи позивача щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, колегія суддів вважає за необхідне зіставити зміст скарги ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року з обставинами, встановленими уповноваженою посадовою особою, та мотивами, наведеними у постанові від 18 серпня 2021 року № 35.

Насамперед колегія суддів звертає увагу, що одним із основних доводів зазначеної скарги було твердження про неналежне виконання боржником рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 826/4386/17.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначав, що лист ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 07 вересня 2020 року № 28513/0/11-16 не може вважатися належним виконанням судового рішення, оскільки не містить конкретних відомостей про суми проведених виплат, кількість відпрацьованих робочих днів і годин та достатнього обґрунтування причин неповного розрахунку в день звільнення.

Надаючи оцінку цьому питанню, Сувало М.С. виходив зі змісту виконавчого документа, яким боржника зобов`язано надати обґрунтовану відповідь на заяву ОСОБА_1 від 15 листопада 2016 року. При цьому зазначив, що виконавчим документом не визначено конкретного переліку відомостей, фактів чи обставин, які обов`язково повинна містити така відповідь. Посадовою особою враховано лист ліквідаційної комісії від 07 вересня 2020 року, яким позивачу повідомлено про обставини проведення розрахунку під час звільнення, а також документи від 30 вересня 2020 року, що містили додаткові відомості щодо обліку робочого часу та здійснення відповідних виплат.

Отже, питання належного виконання боржником вимог виконавчого документа було предметом проведеної перевірки, за результатами якої Сувало М.С. навів мотиви, з яких вважав надані ліквідаційною комісією документи достатніми для підтвердження виконання судового рішення.

Наступним доводом скарги ОСОБА_1 було порушення державним виконавцем вимог частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII щодо строків перевірки виконання судового рішення.

Зокрема, скаржник зазначав, що після закінчення встановленого боржнику строку добровільного виконання державний виконавець повинен був перевірити виконання рішення, натомість 21 вересня 2020 року направив боржнику вимогу про надання підтвердних документів, чим, на переконання позивача, фактично ухилився від здійснення передбаченої законом перевірки.

Стосовно зазначених обставин у постанові від 18 серпня 2021 року № 35 Сувало М.С. , посилаючись на статтю 13 Закону № 1404-VIII, зазначив, що державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження наділений повноваженнями приймати процесуальні рішення, зокрема шляхом направлення вимог.

При цьому встановлено, що 21 вересня 2020 року державним виконавцем Шатохіним О.П. направлено боржнику вимогу про надання документів на підтвердження виконання судового рішення, на яку ліквідаційною комісією надано відповідь від 30 вересня 2020 року № 4927/18-20.

За результатами оцінки відповідних обставин Сувало М.С. дійшов висновку, що державним виконавцем вчинено передбачені законодавством дії, спрямовані на перевірку виконання судового рішення, а направлення зазначеної вимоги відповідало його повноваженням.

Таким чином, доводи скаржника щодо неправомірності направлення вимоги від 21 вересня 2020 року не залишилися поза увагою уповноваженої посадової особи, а отримали правову оцінку з посиланням на положення законодавства, якими регулюються повноваження державного виконавця.

Також ОСОБА_1 порушував питання про невжиття державним виконавцем заходів реагування у вигляді накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення у встановлений строк без поважних причин.

Обґрунтовуючи цей довід, скаржник зазначав, що боржник не виконав рішення протягом десяти робочих днів, а відповідь від 30 вересня 2020 року, на яку посилався державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження, була складена вже після закінчення відповідного строку.

Надаючи оцінку зазначеному питанню, Сувало М.С. навів положення статті 63 Закону № 1404-VIII, якими врегульовано порядок перевірки виконання рішень немайнового характеру та застосування штрафу в разі їх невиконання без поважних причин.

При цьому посадова особа дійшла висновку, що судове рішення виконано боржником у десятиденний строк, установлений постановою про відкриття виконавчого провадження, що підтверджується наявними у матеріалах виконавчого провадження листами ліквідаційної комісії.

Отже, висновок Сувала М.С. про відсутність порушень державним виконавцем вимог законодавства ґрунтувався, зокрема, на встановленому ним факті своєчасного виконання боржником судового рішення, що за логікою відповідного висновку виключало необхідність застосування штрафу за його невиконання у визначений строк.

Таким чином, хоча оскаржувана постанова не містить окремого розгорнутого висновку щодо ненакладення штрафу, зазначене питання охоплювалося перевіркою обставин своєчасності виконання судового рішення та отримало оцінку в межах загального висновку про правомірність дій державного виконавця.

Крім того, ОСОБА_1 у скарзі від 30 листопада 2020 року посилався на порушення державним виконавцем обов`язку щодо належного розгляду його заяви від 14 вересня 2020 року, в якій він повідомляв про невиконання боржником судового рішення.

Зокрема, скаржник зазначав, що відповідь на вказану заяву надано начальником відділу Подолянком І.А., хоча обов`язок її розгляду покладався безпосередньо на державного виконавця Шатохіна О.П.

Стосовно цього доводу Сувало М.С. установив, що 12 жовтня 2020 року начальником відділу Подолянком І.А. надано відповідь № Ч-3578 на заяву ОСОБА_1 від 14 вересня 2020 року, в якій повідомлено про врахування викладених стягувачем обставин під час прийняття процесуальних рішень у виконавчому провадженні.

Крім того, враховано, що 16 листопада 2020 року начальником відділу надано відповідь на скаргу ОСОБА_1 від 02 листопада 2020 року та прийнято відповідну постанову про результати перевірки виконавчого провадження.

На підставі зазначеного Сувало М.С. констатував про відсутність порушень вимог пункту 3 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII щодо розгляду заяв сторін виконавчого провадження.

Отже, обставини розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 вересня 2020 року були перевірені, а в постанові № 35 наведено конкретні документи, якими посадова особа обґрунтувала свій висновок.

Ще одним суттєвим доводом скарги була відсутність належного документального підтвердження фактичного виконання судового рішення, що виключало можливість закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Зокрема, скаржник ставив під сумнів належність листів ліквідаційної комісії від 30 вересня 2020 року № 4927/18-20 та № 4926/18-20, зазначаючи, що копія останнього не була зазначена серед додатків до першого листа, а матеріали виконавчого провадження не містили належних доказів її направлення стягувачу.

Натомість у постанові від 18 серпня 2021 року № 35 Сувало М.С. установив, що 02 жовтня 2020 року до відділу примусового виконання рішень надійшов лист ліквідаційної комісії від 30 вересня 2020 року № 4927/18-20, до якого, як зазначено в постанові, було долучено копію платіжного доручення від 16 листопада 2016 року № 2877 та копію листа від 30 вересня 2020 року № 4926/18-20, адресованого ОСОБА_1 .

Крім того, посадова особа врахувала зміст постанови державного виконавця від 15 жовтня 2020 року, у якій зазначено про надання стягувачу відповіді на його заяву від 15 листопада 2016 року, та дійшла висновку, що наявна у матеріалах виконавчого провадження інформація підтверджувала виконання боржником вимог виконавчого документа.

При цьому Сувало М.С. послався на положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, відповідно до яких постанова державного виконавця повинна містити мотиви прийнятого рішення та посилання на відповідні норми законодавства, і зазначив, що постанова від 15 жовтня 2020 року відповідає таким вимогам.

Отже, доводи ОСОБА_1 щодо відсутності документального підтвердження виконання судового рішення перевірялися шляхом дослідження наявних у виконавчому провадженні документів, яким посадова особа надала оцінку та на підставі яких підтвердила правомірність закінчення виконавчого провадження.

Водночас колегія суддів враховує, що окремі заперечення скаржника щодо складу додатків до зазначених листів, обставин внесення їх копій до автоматизованої системи виконавчого провадження та доказів фактичного направлення відповіді стягувачу не отримали у постанові № 35 самостійної деталізованої оцінки. Проте сама по собі відсутність окремого викладу щодо кожного із цих заперечень не є тотожною відсутності перевірки документів, на підставі яких було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження.

Також ОСОБА_1 порушував питання щодо неналежного оформлення документів ліквідаційної комісії, зокрема використання бланків Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) під час складання листів від імені Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Надаючи відповідь на цей довід, Сувало М.С. послався на постанову Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», якою врегульовано питання ліквідації територіальних органів Міністерства юстиції та правонаступництва новоутворених міжрегіональних управлінь.

З урахуванням зазначеного нормативного регулювання посадова особа дійшла висновку, що надання відповіді за підписом голови ліквідаційної комісії Дібрової К.В. з використанням бланка Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не суперечило вимогам законодавства.

Таким чином, доводи скаржника щодо оформлення документів ліквідаційної комісії також були предметом окремої правової оцінки, за результатами якої Сувало М.С. навів мотиви їх відхилення.

Зрештою, предметом скарги ОСОБА_1 була законність постанови начальника відділу Подолянка І.А. від 16 листопада 2020 року, якою дії державного виконавця Шатохіна О.П. щодо закінчення виконавчого провадження визнано правомірними.

З цього приводу Сувало М.С. встановив, що за результатами проведеної Подолянком І.А. перевірки дії державного виконавця визнані такими, що відповідають вимогам Закону № 1404-VIII. Водночас у постанові від 18 серпня 2021 року № 35 зазначено про наявність недоліків змістовного обґрунтування дій державного виконавця у постанові начальника відділу.

Однак Сувало М.С. виходив із того, що встановлена за результатами повторної перевірки відповідність дій посадових осіб органу державної виконавчої служби вимогам законодавства не давала підстав для скасування раніше прийнятого процесуального рішення лише у зв`язку з виявленими недоліками його оформлення.

Отже, законність постанови Подолянка І.А. від 16 листопада 2020 року також була предметом перевірки, а наведені у ній висновки оцінені посадовою особою з урахуванням досліджених матеріалів виконавчого провадження.

Зіставлення змісту скарги ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року з постановою Сувала М.С. від 18 серпня 2021 року № 35 свідчить про надання уповноваженою посадовою особою правової належної та правильної оцінки основним питанням, порушеним скаржником.

Зокрема, перевіркою охоплено обставини виконання боржником вимог виконавчого документа, правомірність направлення державним виконавцем вимоги про надання підтвердних документів, своєчасність виконання судового рішення, розгляд звернень стягувача, наявність підстав для закінчення виконавчого провадження та законність результатів попередньої перевірки, проведеної начальником відділу.

Колегія суддів наголошує, що якість і повнота здійснення перевірки не залежить виключно від кількості окремих відповідей на заперечення скаржника. Визначальним є встановлення обставин, що мають істотне значення для вирішення скарги, та наведення мотивів, які дозволяють зрозуміти фактичні й правові підстави прийнятого рішення.

При цьому відсутність у постанові окремої деталізованої відповіді на кожне незначне твердження ОСОБА_1 не свідчить про неналежність здійснення перевірки, оскільки основні доводи скаржника були розглянуті в їх сукупності, а висновки щодо правомірності дій державного виконавця та начальника відділу обґрунтовані посиланням на встановлені обставини й відповідні положення законодавства.

Колегія суддів також враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року у справі № 640/1175/21 відповідача було зобов`язано повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, однак не визначено наперед результату такого розгляду та не встановлено обов`язку задовольнити заявлені скаржником вимоги.

На виконання зазначеного судового рішення Сувалом М.С. витребувано матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1, проведено їх перевірку в порядку статті 74 Закону № 1404-VIII та прийнято постанову про її результати з викладенням мотивів визнання дій державного виконавця й начальника відділу такими, що відповідають вимогам законодавства.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними дій Сувала М.С. щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 у період з 05 серпня 2021 року по 18 серпня 2021 року.

Щодо доводів про неналежність суб`єкта, який надав зазначені відповіді, колегія суддів враховує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» передбачено ліквідацію, зокрема, Головного територіального управління юстиції у місті Києві як юридичної особи публічного права.

Наказом Міністерства юстиції України від 13 лютого 2020 року № 545/5 Діброву К.В. визначено головою ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Зазначені повноваження також підтверджувалися відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом із тим ліквідація державного органу як юридичної особи та передача його адміністративних функцій іншому органу не означає припинення всіх повноважень ліквідаційної комісії щодо представництва юридичної особи, яка перебуває у стані припинення.

Відповідно до положень статті 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з припинення юридичної особи до неї переходять повноваження щодо управління справами такої юридичної особи.

Отже, факт передачі адміністративної компетенції Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центральному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Київ) не свідчить про відсутність у голови ліквідаційної комісії повноважень діяти від імені юридичної особи, яка припиняється.

При цьому питання публічного правонаступництва у відповідних правовідносинах та питання повноважень ліквідаційної комісії щодо представництва юридичної особи мають самостійне правове значення і не можуть ототожнюватися.

Відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Аналогічне процесуальне питання врегульоване статтею 379 КАС України.

Отже, за наявності передбачених законом підстав заміна боржника у виконавчому провадженні здійснюється у визначеному процесуальному порядку, а не автоматично внаслідок самого лише передання функцій від одного державного органу до іншого.

Матеріали справи не дають підстав вважати, що на момент здійснення перевірки наявність відповідного правонаступництва та необхідність заміни боржника були встановлені судом у передбаченому процесуальним законом порядку.

За таких обставин є необґрунтованими твердження позивача про те, що всі дії ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо виконання судового рішення були протиправними виключно з огляду на передачу адміністративних повноважень новоутвореному територіальному органу Міністерства юстиції.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження колегія суддів зазначає таке.

Під час апеляційного перегляду встановлено, що оскаржувана постанова прийнята уповноваженою посадовою особою за результатами повторного розгляду скарги ОСОБА_1 від 30 листопада 2020 року. У постанові викладено обставини здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_1, наведено зміст документів, які були враховані під час вирішення питання про закінчення виконавчого провадження, та мотиви визнання дій державного виконавця Шатохіна О.П. і начальника відділу Подолянка І.А. такими, що відповідають вимогам законодавства.

Надаючи оцінку законності зазначеної постанови за її змістом, колегія суддів враховує встановлені під час розгляду цієї справи обставини проведення перевірки, обсяг обов`язку боржника за виконавчим документом та повноваження посадових осіб, які здійснювали його виконання.

Позовна вимога про визнання протиправними дій щодо виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35 заявлена як передумова для визнання протиправною цієї постанови.

Водночас установлене недотримання порядку виготовлення постанови за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження, яке становить предмет самостійної позовної вимоги, саме собою не доводить неправильності викладених у ній висновків щодо законності дій державного виконавця та начальника відділу.

За наведених обставин колегія суддів не встановила підстав для визнання протиправною постанови від 18 серпня 2021 року № 35 за результатами проведеної перевірки законності виконавчого провадження, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що справа № 640/30495/21 пов`язана з виконанням судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 826/4386/17, а тому відповідно до статті 381-1 КАС України та положень Закону України № 2825-IX у редакції Закону України № 3863-IX повинна розглядатися Київським окружним адміністративним судом.

Аналогічне питання вже було предметом судового розгляду в межах цієї самої адміністративної справи.

Так, 05 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про передачу справи № 640/30495/21 за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у задоволенні зазначеної заяви відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року - без змін.

Під час зазначеного апеляційного перегляду колегія суддів надала правову оцінку доводам ОСОБА_1 щодо непідсудності цієї справи Харківському окружному адміністративному суду та дійшла висновку про законність її передачі до зазначеного суду відповідно до вимог Закону № 2825-IX у редакції Закону № 3863-IX.

Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що Харківський окружний адміністративний суд визначений законом для розгляду справи № 640/30495/21, а підстави для її передачі до Київського окружного адміністративного суду відсутні.

Колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової оцінки, оскільки апелянтом не наведено нових обставин чи законодавчих підстав, які свідчили б про неправильність визначення підсудності справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення Харківським окружним адміністративним судом правил підсудності не знайшли свого підтвердження.

Відповідно відсутні й підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 318 КАС України, у вигляді скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи для розгляду за встановленою законом підсудністю.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав процесуальних підстав для подальшого розгляду справи у зв`язку з відсутністю окремої ухвали про поновлення провадження.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною другою зазначеної статті з дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується, а відповідно до частини третьої провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Отже, процесуальне законодавство передбачає обов`язковість оформлення поновлення провадження у справі відповідною ухвалою суду.

Водночас, вирішуючи питання щодо правових наслідків відсутності такої ухвали, необхідно враховувати конкретні обставини цієї справи, підстави її зупинення та подальший процесуальний рух.

Судом встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року провадження у справі № 640/30495/21 зупинено до перегляду Шостим апеляційним адміністративним судом ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Підставою для такого процесуального рішення стала необхідність направлення матеріалів справи до суду апеляційної інстанції у зв`язку з оскарженням зазначеної ухвали.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року - без змін.

Таким чином, обставини, які були підставою для зупинення провадження у справі, припинили своє існування після завершення відповідного апеляційного перегляду.

Після завершення апеляційного перегляду, у зв`язку з яким провадження у справі було зупинено, справа неодноразово розглядалася судами першої та апеляційної інстанцій, у ній постановлялися процесуальні рішення, а позивач реалізовував своє право на їх апеляційне оскарження.

Наведені обставини свідчать, що фактично судове провадження було продовжено після усунення обставин, які зумовили його зупинення.

Слід погодитись, що відсутність у матеріалах справи окремої ухвали про поновлення провадження свідчить про недотримання передбаченого статтею 237 КАС України процесуального порядку.

Разом із тим наявність такого порушення не означає безумовної необхідності скасування рішення суду першої інстанції, що всерівно не призведе до виправлення цієї помилки.

Згідно із частиною другою статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про те, що саме відсутність ухвали про поновлення провадження перешкодила реалізації ним процесуальних прав, позбавила його можливості брати участь у розгляді справи, подавати докази, заяви та клопотання або оскаржувати судові рішення.

Навпаки, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався наданими процесуальним законом правами, неодноразово звертався з відповідними заявами та апеляційними скаргами, а результати розгляду таких скарг у визначеному законом порядку перевірялися судом апеляційної інстанції.

Більше того, за наслідками апеляційного перегляду ухвали від 08 жовтня 2025 року суд апеляційної інстанції забезпечив продовження розгляду справи по суті шляхом скасування ухвали про залишення позову без розгляду.

За таких обставин апеляційний суд у цій справі дійшов висновку, що хоча судом першої інстанції і не було оформлено поновлення провадження у справі окремою ухвалою, наведене процесуальне порушення не вплинуло на можливість реалізації позивачем його процесуальних прав та не призвело до неправильного вирішення спору.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, які стосуються недоліків процесуального оформлення розгляду справи, її передачі між судами, змісту окремих процесуальних ухвал та відображення судових документів у підсистемі «Електронний суд», колегія суддів зазначає, що наведені обставини за своєю незначущістю не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Зокрема, неповне відображення в описовій частині рішення процесуального руху справи, окремі неточності в судових документах та їх електронному обліку не спростовують встановлених судом фактичних обставин, не свідчать про розгляд справи незаконним складом суду та не доводять неправильності вирішення спору по суті.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Карпушова О.В.

Безименна Н.В.

Повний текст постанови виготовлено 02.11.2026.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua