Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №420/21942/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21942/26

Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 у справі № 420/21942/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Літвінішиної Інни Іванівни про визнання протиправними дії, визнання протиправною та скасування постанови, –

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 до приватного виконавця Літвінішиної Інни Іванівни, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішиної Інни Іванівни вчинені нею 23 лютого 2026 року у вигляді внесення до розділу “Документи ВП” підсистеми “Електронний суд” ЄСІТС під № 24 від 23.02.2026 постанови від 25 липня 2025 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 78708658, яка скасована постановою від 04 грудня 2025 року про скасування процесуального документа у ВП № 78708658;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 25 липня 2025 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Літвінішиною Інною Іванівною у виконавчому провадженні № 78708658, внесену до розділу “Документи ВП” підсистеми “Електронний суд” ЄСІТС 23 лютого 2026 року під № 24 від 23.02.2026, зведену у виконавче провадження № 80355357.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.07.2026 позовну заяву залишив без руху та зазначив, що виявлені недоліки повинні бути усунені шляхом надання позивачем до суду: обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними доказами поважності його пропуску, оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1331,20 грн.

07.08.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом із квитанцією про сплату судового збору, а також заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначив, що оскаржуючи дії та постанову приватного виконавця, позивач наголошував на тому, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин, які обумовлені триваючим характером правопорушення, а також складністю визначення юрисдикції даної категорії справ. Позивач вказував, що про вчинення оскаржуваних дій дізнався 27 лютого 2026 року та одразу, у встановлений 10-денний строк, звернувся за захистом своїх порушених прав до суду господарської юрисдикції. Проте, на думку позивача, через незаконні та суперечливі дії господарських судів, які неодноразово відмовляли у відкритті провадження та повертали його скарги, йому було створено штучні перешкоди в доступі до правосуддя, що й призвело до вимушеного пропуску строку звернення до адміністративного суду. Крім того, позивач зазначав про наявність процесуальної правової колізії між судовими юрисдикціями та наголошував, що оскаржувані дії приватного виконавця щодо внесення до електронних систем скасованого процесуального документа мають систематичний і триваючий характер, завдають йому постійної шкоди, а тому до цих правовідносин за аналогією закону мають застосовуватися загальні строки позовної давності або приписи частини третьої статті 264 КАС України, які дозволяють оскарження протягом усього часу існування порушення. Враховуючи викладене, а також те, що позивач вживав усіх залежних від нього процесуальних заходів для захисту своїх прав, він вважав причини пропуску строку поважними та просив суд його поновити.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 17.08.2026 у справі № 420/21942/26 позовну заяву разом з додатками повернув позивачу.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана дія приватного виконавця щодо внесення 23 лютого 2026 року відомостей (документа) до підсистеми “Електронний суд” ЄСІТС є одноразовим процесуальним актом, який вчинено у конкретно визначений час. Така дія не є триваючим правопорушенням, оскільки вона юридично та фактично завершена в момент її вчинення та відображення в системі. Відтак, підстави для застосування норм ст. 264 КАС України (яка регулює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів) або загальних строків ст. 122 КАС України за наявності спеціальної норми - ст. 287 КАС України – відсутні.

При цьому суд врахував, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 18 червня 2026 року у справі № 916/547/25 позивачу було відмовлено у відкритті провадження з чітким роз`ясненням юрисдикції даної категорії справ саме адміністративним судам. Разом з тим, навіть після отримання остаточного процесуального акта суду господарської юрисдикції від 18.06.2026, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду лише 17 липня 2026 року. Тобто позивачем було пропущено 10-денний строк звернення до суду повторно - навіть після усунення перешкод у визначенні юрисдикції справи судом господарської юрисдикції.

За наведених підстав суд першої інстанції виснував про наявність підстав для повернення позовної заяви разом з додатками позивачу.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить її скасувати, направити справу на продовження розгляду в суд першої інстанції.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- з огляду триваючий характер противних дій приватного виконавця Літвінішиної І.І., на думку апелянта, до цього адміністративного позову може бути застосований загальний строк позовної давності встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, який останній не був пропущений.

- позивач виконав усі залежні процесуальні дії вчасно, починаючи з 09 березня 2026 року, і виключно внаслідок суперечливих та незаконних дій судів господарської юрисдикції, останньому було відмовлено у доступі до правосуддя в межах повноважень судів господарської юрисдикції.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до приписів частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Водночас процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Із аналізу змісту позовної заяви видно, що у цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із вчиненням 23 лютого 2026 відповідачем дій у вигляді внесення до розділу “Документи ВП” підсистеми “Електронний суд” ЄСІТС під № 24 від 23.02.2026 постанови від 25 липня 2025 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 78708658, яка скасована постановою від 04 грудня 2025 року про скасування процесуального документа у ВП № 78708658 та прийняттям постанову від 25 липня 2025 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Літвінішиною Інною Іванівною у виконавчому провадженні № 78708658, внесену до розділу “Документи ВП” підсистеми “Електронний суд” ЄСІТС 23 лютого 2026 року під № 24 від 23.02.2026, зведену у виконавче провадження № 80355357.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 КАС України.

Так, частиною першою указаної статті визначено коло осіб (учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій), які мають право звернуся із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а частиною другою цієї статті встановлено десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, в межах якого позовну заяву може бути подано до суду.

Таким чином, установлений у частині другій статті 287 КАС України десятиденний строк є спеціальним строком, в межах якого учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій можуть звернутися до суду у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Так, зазначений строк є спеціальним процесуальним строком звернення до суду у даній категорії справ.

Щодо аргументів апелянта щодо “триваючого характеру” порушення та можливості застосування загальних строків позовної давності (ст. 122 КАС України) чи аналогії закону (ст. 264 КАС України), суд зазначає, що оскаржувана дія приватного виконавця щодо внесення 23 лютого 2026 року відомостей (документа) до підсистеми “Електронний суд” ЄСІТС є одноразовим процесуальним актом, який вчинено у конкретно визначений час.

Себто така дія не є триваючим правопорушенням, оскільки вона юридично та фактично завершена в момент її вчинення та відображення в системі.

Відтак, підстави для застосування норм ст. 264 КАС України (яка регулює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів) або загальних строків ст. 122 КАС України за наявності спеціальної норми - ст. 287 КАС України - відсутні.

Щодо доводів апелянта на помилкове звернення до суду господарської юрисдикції, то як правильно встановив суд першої інстанції, що з матеріалів позову та заяви вбачається, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 у справі № 916/547/25 позивачу було відмовлено у відкритті провадження з чітким роз`ясненням юрисдикції даної категорії справ саме адміністративним судам.

Разом з тим, навіть після отримання остаточного процесуального акта суду господарської юрисдикції від 18.06.2026, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду лише 17.07.2026.

Так позивачем було пропущено 10-денний строк звернення до суду повторно - навіть після усунення перешкод у визначенні юрисдикції справи судом господарської юрисдикції.

Поряд з тим, на думку колегії суддів доцільно зауважити, що невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо звернення для вирішення спірних правовідносин до належного суду не належить до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити поновлення процесуального строку.

Та обставина, що після прийняття Господарським судом Одеської області ухвали про відмову у відкритті провадження у справі №916/547/25 не позбавляє особу звернутись до належного суду для вирішення спору, не означає наявність у такої особи безумовного права оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень без обмеження процесуальним строком, а у суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш без поважних причин.

Поза тим, аналіз статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

При цьому, строк звернення до суду, як одна зі складових гарантії права на суд, може і має бути поновленим лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Усталеною та послідовною є практика Верховного Суду про те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Враховуючи наведене, за наслідком оцінки доводів позивача які лежать в канві аргументації апеляційної скарги у зв`язку із законодавчими приписами колегія суддів зазначає, що в даному випадку пропуск строку звернення до суду пов`язаний виключно із суб`єктивними обставинами, які залежать від пасивної поведінки позивача.

Наведені скаржником доводи не виправдовують безпідставність пропуску процесуального строку для реалізації права на звернення до суду та не свідчать про наявність поважних причин пропуску цього строку.

Таким чином, оскільки позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду із вказаними вимогами, а вказані у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду доводи не спростовують факт пропуску строку та не підтверджують поважність пропуску такого строку, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви.

Отже, наведені твердження апелянта не знайшли підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

За наведеного, доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 у справі № 420/21942/26 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

СуддіГ.В. Семенюк А.Г. Федусик