Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №160/10656/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/10656/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року (суддя Калугіна Н.Є., повне судове рішення складено 06 липня 2026 року) в справі № 160/10656/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про:

визнання протиправними дій щодо поновлення його на військовому обліку як військовозобов`язаного;

визнання протиправною бездіяльності щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку 31 грудня 2011 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку 31 грудня 2011 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянтом зазначені такі доводи:

судом першої інстанції не у повній мірі досліджено докази, зокрема військовий квиток НОМЕР_1 , який є підтвердженням не тільки зняття, а й виключення позивача з військового обліку 31 грудня 2011 року;

судом першої інстанції повністю проігноровано той факт, що позивач не є військовозобов`язаним, а відповідно на нього не розповсюджуються норми спеціального Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

надані відповідачем докази та відзив судом першої інстанції безпідставно взяти до уваги як такі, що вони не стосуються справи, а отже є неналежними;

судом першої інстанції не досліджено факт законності дій відповідача щодо поновлення позивача на військовому обліку;

не враховано той факт, що державні органи, яким є відповідач, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків, а особа не повинна відповідати за помилки, допущені органом держави, в частині не внесення до особової картки та, як наслідок, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку.

Зауважує, що поняття «виключений з військового обліку» тягне за собою отримання особою статусу «невійськовозобов`язаний», внесені Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зміни до законодавства не розповсюджуються на нього, адже він не є військовозобов`язаним.

У відзиві відповідач просить залишити рішення без змін.

У відповіді на відзив позивач підтримав власну позицію.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_1 від 29.01.1992 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 знятий з військового за віком.

Згідно військово-облікового документу в застосунку “Резерв+”, сформованого 19.12.2025, позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , як військовозобов`язаний, звання рядовий, постанова ВЛК від 29.12.1997 – непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час.

У Реєстрі містяться відомості про порушення позивачем правил військового обліку, у зв`язку із неприбуттям за повісткою.

У відповідь на адвокатський запит від 14.01.2026 адвоката позивача ІНФОРМАЦІЯ_5 відповів про те, що ОСОБА_1 , перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 з 1992 р.н. Відповідно до даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також у наданій копії військового квитка Вашого клієнта останній визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у військовий. Жодних даних про виключення з військового обліку Вашого клієнта у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_6 немає. Вашим клієнтом не виконано вимоги п. 2 розділу II Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист”, яким установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Станом на дату надання відповіді протокол щодо Вашого клієнту не складався, постанова не виносилась, оскільки останній для складення протоколу не з`являвся. Задля усунення порушення правил військового обліку, а також актуалізації даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів вищезазначеному громадянину необхідно особисто з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою АДРЕСА_1 . При особистій явці з собою необхідно мати документ, який посвідчує особу та наявний військово-обліковий документ.

26.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі.

У відповідь на цю заяву, відповідач листом від 10.03.2026 №4/2675 повідомив про необхідність позивача прибути до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення облікових даних.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів ст. 28 Закону №2232-XII, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та вважається військовозобов`язаним, тому не має права на виключення з військового обліку у зв`язку з недосягненням граничного віку перебування у запасі, у зв`язку з чим відсутні підстави для виключення позивача із військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , військове звання рядовий, 31 грудня 2011 року знятий з військового за віком.

Військово-обліковий документ ОСОБА_1 в застосунку «Резерв+», сформований 19 грудня 2025 року містить інформацію про перебування його на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов`язаного, постанова ВЛК від 29.12.1997 – непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час, а також інформація про порушення позивачем правил військового обліку у зв`язку із неприбуттям за повісткою.

На звернення з питання внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 10 березня 2026 року №4/2675 повідомив про необхідність позивача прибути до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення облікових даних.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

(...)

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Як вказано вище, позивач 31 грудня 2011 року виключений з військового обліку на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як особа, що досягла граничного віку перебування в запасі.

Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII в редакції, чинній на час виключення позивача з військового обліку, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Запас військовозобов`язаних згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на 10 січня 2013 року, тобто на час досягнення позивачем 40 річного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року № 1604-VII - до 60 років.

Приписи Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

На час ініціювання позивачем питання щодо про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку вік позивача становив 58 років, тобто позивач не досяг граничного віку перебування в запасі.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з набранням чинності наведених вище змін до статті 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на дату розгляду справи, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку, (60 років) суд першої інстанції цілком обґрунтовано вважав, що у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 31 грудня 2011 року.

Основним доводом апелянта є те, що норми зміненого закону, якими збільшено призовний вік, не можуть розповсюджуватися на нього як особу, який є невійськовозобов`язаним.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційним Судом України у наведеному Рішенні вказано, що юридичними позиціями в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Водночас за колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України вказано, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Відповідно, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Отже, у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі, тобто відносини з громадянами України щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України станом на момент підвищення граничного віку перебування на військовому обліку в запасі не припинялись, отже з часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи апелянта про те, що на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону №2232-ХІІ зі змінами, які внесено Законом №1604-VII.

Оскільки відповідно до приписів статті 28 Закону №2232-ХІІ, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов`язаним, відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2026 року у справі №280/6524/24.

Суд відхиляє аргумент апелянта про те, що запис у військовому квитку про зняття з військового обліку є свідченням про його виключення з військового обліку 31 грудня 2011 року.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад (далі - державні органи), територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності (далі - підприємства, установи та організації) станом на березень 2022 року визначав Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921 (далі - Порядок № 921).

За положеннями пункту 56 Порядку №921 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників і військовозобов`язаних у випадках, передбачених законодавством.

(...)

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов`язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 16 цього Порядку.

(...)

Про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.

Отже, законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

При цьому різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.

З аналізу положень Закону № 2232-XII висновується, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, й не можуть бути повторного взяті чи поновлені на військовому обліку.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі №280/2880/24.

Військовий квиток позивача містить запис про зняття його з військового обліку, а не виключення, а зняття з військового обліку не тягне за собою виключення особи з військового обліку.

Щодо аргументу позивача про недослідження судом першої інстанції факту законності дій відповідача щодо поновлення його на військовому обліку суд зазначає, що оскільки позивач був знятий з військового обліку 31 грудня 2011 року, а не виключений, враховуючи висновок Верховного Суду у справі № 280/2880/24, то при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік, тому дії відповідача в цій частині відповідають приписам законодавства.

Щодо позовних вимог про зобов`язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку 31 грудня 2011 року у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» суд зазначає, що оскільки відповідно до приписів статті 28 Закону №2232-ХІІ, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов`язаним, відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року в справі № 160/10656/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року в справі № 160/10656/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 04 листопада 2026 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов