Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №212/11959/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Суд: Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої майну фізичних або юридичних осіб

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №212/11959/26

Суддя: Козлов Д. О.

Справа № 212/11959/26

2/212/7487/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Пижик В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

за участі представника позивача – Коваленко Д. Р., -

В С Т А Н О В И В:

28 липня 2026 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, який нею було уточнено 5 серпня 2026 року, посилаючись у його обґрунтування на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником нежитлової будівлі готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 4392,20 кв. м.), що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 01.12.2022 року, посвідчений нотаріально, реєстр № 2904. Однак ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно об 22-00 год. збройними силами РФ було нанесено однією ракетою удар по цивільній інфраструктурі м. Кривий Ріг, в результаті чого відбулось влучання та пошкоджено п`ятиповерхову будівлю готелю « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також пошкоджено 7 автомобілів, 3 магазини, а також загинуло 6 осіб та було поранено 31 особу. В результаті ракетного удару ОСОБА_1 завдано матеріальної шкоди. За даним фактом слідчим відділом УСБУ у Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 22025040000000349 від 05.03.2025 року за ознаками ч. 2 ст. 438 КК України, в рамках якого ОСОБА_1 визнано потерпілою особою. Факти руйнувань та знищення майна ОСОБА_1 підтверджуються актом комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації 5 березня 2025 року та технічним звітом за результатами обстеження технічного стану будівельних конструкцій нежитлової будівлі готелю, пошкодженої внаслідок бойових дій за адресою: АДРЕСА_1 . Також за результатами проведення будівельно-технічної експертизи 10.04.2025 року було складено висновок експерта № 28-25, за яким розмір матеріальної шкоди завданої нежитловій будівлі готелю, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , спричиненої внаслідок дій збройної агресії Російської Федерації, становить 106101257 грн. (сто шість мільйонів сто одна тисяча двісті п`ятдесят сім гривень). Причинно-наслідковий зв`язок між вогневим обстрілом з боку відповідача та завданою позивачу шкодою підтверджується постановою старшого слідчого відділу розслідуванню злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, слідчого управління ГУ НП Дніпропетровській області від 19.09.2025 року в рамках кримінального провадження № 22025040000000349 від 05.03.2025 року за ознаками ч. 2 ст. 438 КК України, актом комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 5 березня 2025 р. Таким чином завдана шкода майну позивача була спричинена прямими протиправними діями відповідача внаслідок збройної агресії рф проти України, через що було завдано руйнувань майна позивача. Відтак, внаслідок збройної агресії рф проти України та ракетного обстрілу з боку рф позивачу нанесено майнову шкоду у вигляді пошкодження та руйнування нежитлової будівлі готелю, а також моральну шкоду, яку ОСОБА_1 оцінила у 700000 (сімсот тисяч) грн. Так позивач позбавлена можливості здійснювати господарську діяльність на даному об`єкті та одержувати прибуток від такої діяльності, оскільки нежитлова будівля готелю значно пошкоджена, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом. Порушивши права позивача, зруйнувавши належне ОСОБА_1 майно, відповідач завдав значну моральну шкоду ОСОБА_1 , оскільки внаслідок обстрілу збройними силами РФ було пошкоджене майно позивача, тому ОСОБА_1 зазнала значних триваючих душевних страждань, що викликали порушення звичного ритму життя та налагодженого побуту, перебування у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу й загального самопочуття, а також постійним хвилюванням за свою безпеку. На підставі викладеного вмотивування просила суд стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 106101257 грн. та моральну шкоду в розмірі 700000 грн.

Позивачка, ОСОБА_1 , до суду не з`явилась, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи належним чином.

Представник позивачки, адвокат Коваленко Д. Р., у судовому засіданні, повністю підтримуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 , надав пояснення аналогічні тим, що викладені у поданій нею позовній заяві, внаслідок чого просив суд задовольнити позов ОСОБА_1 повністю.

Представник відповідача, держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, у судове засідання не з`явились, будучи про час та місце розгляду справи повідомленими належним чином шляхом оголошення на офіційному сайті суду за відсутності можливості повідомити про час та місце розгляду справи відповідача дипломатичним чи будь-якими іншим чином.

В цьому сенсі суд зауважує, що згідно із усталеною практикою ЄСПЛ вбачається, що обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

Отже, ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Загальновідомо, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Отже, не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.

Так відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

Крім того у своїй постанові від 14 квітня 2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача.

Отже, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення за відсутності явки представників відповідача, держави Російська Федерація.

Таким чином суд, дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 1 грудня 2022 року вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 1 грудня 2022 року, посвідченого нотаріально нотаріусом Русавською Т. В., реєстр № 2904, ОСОБА_1 набула у власність за 580 000 грн. окремо розташовану нежитлову п`ятиповерхову будівлю готелю площею 4392,2 кв. м., розташовану по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1542178712110), на земельній ділянці площею 0,3310 га (кадастровий № 1211000000:04:011:0085), шляхом її придбання у ТОВ «Палс», що підтверджується копією договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 1 грудня 2022 року, посвідченого нотаріально нотаріусом Русавською Т. В., реєстр нотаріусу № 2904.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.03.2025 року було зареєстроване кримінальне провадження № 22025040000000349 від 05.03.2025 року за ознаками ч. 2 ст. 438 КК України слідчим відділом УСБУ у Дніпропетровській області за фактом ракетного удару збройних сил РФ 5 березня 2025 року об 22-00 год. по цивільній інфраструктурі в результаті чого було пошкоджено будівлю готелю за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , в рамках якого позивачка була залучена в якості потерпілої особи за постановою слідчого від 19 вересня 2025 року.

Також за актом комісійного обстеження від 7 березня 2025 року об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ, вбачається, що комісією було оглянуто готель « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1542178712110), що належить на праві власності ОСОБА_1 , розташований на земельній ділянці площею кадастровий № 1211000000:04:011:0085, та встановлено, що внаслідок ракетного обстрілу від 5 березня 2025 року зруйновано зовнішні стіни, фасад, дах/покрівля, сонячні панелі на даху, заповнення віконних та дверних прорізів, внутрішні стін та перегородки, інженерні мережі та обладнання, а також частково зруйнована підлога, внаслідок чого об`єкт потребує технічної експертизи.

На підставі технічного звіту, складеного ТОВ «Смарт Інжинірінг», експертом ОСОБА_2 , за результатами обстеження технічного стану будівельних конструкцій нежитлової будівлі готелю, пошкодженої внаслідок військової агресії РФ, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , вбачається, що внаслідок ракетного обстрілу 5 березня 2025 року така будівля готелю зазнала пошкодження та руйнування. Загальний стан обстежуваної будівлі готелю за ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016 «Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану» - аварійний, що відповідає категорії 4. Обстежуваний об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта. Рекомендовано виконання невідкладних робіт щодо часткового демонтажу об`єкта. Першочергово необхідно обмежити доступ до будівлі, встановити попереджувальні знаки про небезпечну зону та огородження.

Згідно із висновку судового експерта, ОСОБА_3 , № 28-25 від 10 квітня 2025 року за результатом проведення будівельно-технічної експертизи вбачається, що розмір матеріальної шкоди, завданої об`єкту нежитловій будівлі, будівлі готелю, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1542178712110), що був спричинений внаслідок дій збройної агресії Російської Федерації, становить - 106 101 257 грн. (сто шість мільйонів сто одна тисяча двісті п`ятдесят сім гривень).

Суд вказує, що згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 5, 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Суд зазначає, що Україна є об`єктом збройної агресії з боку РФ, яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі – ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі – Звернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії РФ (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі – Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала РФ державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії РФ проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії РФ розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії РФ проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). РФ своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії РФ стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України – повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з РФ дипломатичні відносини.

2 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти Росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що РФ має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року по справі № 635/6172/17.

За змістом ч. 2 ст. 1166 ЦК у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року по справі № 666/213/16-ц.

Таким чином суд приходить до висновку, що за встановлених обставин справи вбачається, що внаслідок влучання 5 березня 2025 року ракети через збройну агресію РФ проти України у нежитлову 5-поверхову будівлю готелю по АДРЕСА_1 , спричинену дією військ держави-агресора, внаслідок чого була завдана майнова шкода ОСОБА_1 , як власнику такого нерухомого майна, в розмірі 106 101 257 грн., то саме на відповідача покладається обов`язок з виплати завданих позивачці збитків у встановленому судом розмірі.

Отже, заявлені в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 до держави РФ підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача в рахунок відшкодування завданої ракетним обстрілом майнової шкоди в сумі 106 101 257 грн. на користь позивачки.

Також суд зауважує, що за ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

За ч. 3 ст. 23 ЦК якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Так відповідно до ст. 32 «Конвенції про захист цивільного населення під час війни» 1949 року м. Женева високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, Протокол I від 8 червня 1977 року, для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, за ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Також на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Суд також звертає увагу на те, що вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного та міжнародного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення яких конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави відшкодування моральної шкоди, чи мало місце таке порушення, у яких діях або бездіяльності держави воно виражене та який розмір відшкодування є обґрунтованим.

Суд, натомість, зазначає, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги, коли для цього інтересу є достатні підстави у законодавстві, яке повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палати Верховного Суду в постанові від 12 травня 2022 року по справі № 635/6172/17.

Отже, передбачене право позивачки на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої їй збройною агресією РФ, породжує на підставі наведених норм права легітимні очікування на отримання від держави агресора такого відшкодування.

Аналіз ст. 23 ЦК свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість відшкодування компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 8 жовтня 2025 року по справі № 487/7422/24.

За ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄЄПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд у цьому сенсі також вказує, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Так позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Тлумачення норм ЦК щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільним-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року по справі № 755/2545/15-ц.

Виходячи з викладеного вмотивування, суд бере до уваги встановлені обставини справи, які мають значення для її вирішення, а саме: що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивачка зазнала моральних страждань через руйнування належного ОСОБА_1 нерухомого майна, що виразились у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку себе та власного майна, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість провадити господарську діяльність та отримувати дохід, а, натомість, позивачка вимушена витрачати кошти на відновлення належного їй готелю.

Отже, враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , обсяги пошкодження належного їй готелю та вартість спричиненої їй майнової шкоди, характер вимушених змін у житті позивачки, глибину душевних страждань через наслідки влучання ракети у належну їй п`ятиповерхову будівлю готелю «Центральний» через збройну агресію російської федерації проти України, що вимагають від неї додаткових значних зусиль для організації свого життя, то зважаючи на встановлені судом фактичні обставини справи щодо завдання ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що розумним, виваженим і справедливим буде стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди на користь позивачки у сумі 700 000 грн., внаслідок чого заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 у цілому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 89, 133-141, 258-259, 263, 265 ЦПК, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 106 101 257 (сто шість мільйонів сто одна тисяча двісті п`ятдесят сім) гривень.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 700 000 (сімсот тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення чи проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 3 листопада 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, юридична адреса: 119991, м. Москва, вул. Житна 14.

Суддя: Д. О. Козлов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua