Суд: Соборний районний суд міста Дніпра
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №201/14707/26
Суддя: Федоріщев С. С.
Справа № 201/14707/26
Провадження № 2/201/7737/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі головуючого - судді Федоріщева С.С.,
за участю секретаря судового засідання - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення факту, -
ВСТАНОВИВ:
24 вересня 2026 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення факту. Вимоги обґрунтовані тим, що 15 червня 2018 року між ним та ОСОБА_2 , укладено шлюб. У них є спільна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначив, що у них було гарне сімейне життя, вони були повноцінною сім`єю, гарними батьками із розподіленням обов`язків між ними, всі сили та увага були приділені доньці, однак, в подальшому все призвело до того, що відносини стали не подружніми, а фактично сусідськими, сторони втратили почуття любові один до одного та зрозуміли, що у відносин немає майбутнього та дійшли спільної домовленості щодо того, що їм варто припинити відносини, і восени 2022 року вони почали проживати окремо. Донька залишилася із матір`ю, оскільки її вік на той час не дозволяв бути позбавленою її піклування та харчування. Позивач пообіцяв приймати активну участь у житті доньки як фізично, так і матеріально, і у повній мірі виконував свої обов`язки, часто приходив навістити доньку, провести із нею спільно час, та щоб мати мала змогу відпочити, і надавав щомісяця грошові кошти на потреби дитини, що підтверджується відсутністю будь-яких позовних заяв з боку ОСОБА_2 до нього. Коли доньці виповнилося три роки відповідач вирішила знову вийти на роботу та сторони переглянули графік спілкування та обов`язків по відношенню до доньки, яка вже стала дорослішою та позивач міг вже забирати її до себе. По сплину нетривалого часу позивачеві стало відомо, що у відповідача з`явилися нові відносини, і донька почала частіше на більш тривалий час залишатися у нього. Зазначені вище обставини в результаті призвели до того, що донька з літа 2025 року фактично почала проживати разом із ним, а відповідач поринулась у свої відносини, при цьому вона приймала участі у житті доньки, вона все ж її мати. Однак все змінилося, коли позивач отримав засобами поштового зв`язку Претензію від відповідача щодо того, що він не сплачує їй грошові кошти, як було раніше, що стало шоком для позивача, з урахуванням того, що донька фактично проживає із ним та перебуває на його повному утриманні.
Враховуючи все вищесказане, вважає за необхідне розірвати шлюб із відповідачем та визначити обставини самостійного виховання та утримання ним дитини, щоб офіційно протидіяти необґрунтованим претензіям з боку відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 надала суду відзив на позовну заяву, у яких зазначила, що позовні вимоги не визнає частково. Зазначила, що за час спільного проживання сторін як подружжя їх сім`я була дружня та жила у повній злагоді та благополуччі, жодних непорозумінь або образ після фактичного припинення відносин між ними немає.
Вказала, що зберегти їх сім`ю не вбачається за можливе, у неї наразі нові відносини, а тому вона визнає позовні вимоги щодо розірвання шлюбу та не заперечую з приводу їх задоволення. Поряд з цим, після того, як вони вирішили проживати окремо, у 2022 році, донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася проживати із нею, однак поступово у неї почало складатись особисте життя з іншим чоловіком, та вона не хотіла раптово занурювати у ці відносини доньку, оскільки дитина ще маленька та у неї є гарний батько, вважає, що для її психічного стану та розуміння сім`ї не потрібно на даний час раптово починати проживати з невідомим для неї чоловіком, а з часом, коли відповідач налагодить побут, вона поступово почне її знайомити із ним та забере до себе. Таким чином, факт проживання доньки із батьком має тимчасовий характер. Однак, вважає, що домовленість із позивачем щодо надання їй грошових коштів повинна залишитись, оскільки доходу вона не має, а у ті моменти, коли відповідач бачиться із дитиною, вона також бажає щось для неї придбати, або піти у розважальні заклади.
Позивач в судове засідання для розгляду справи по суті не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовну заяву підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з`явилася, повідомлена належним чином, у наданому суду відзиві справу просила розглядати за її відсутності.
Суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, проаналізувавши доводи, які викладені в заявах сторін по суті справи і співставивши їх з матеріалами справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 15 червня 2018 року між сторонами укладено шлюб, що зареєстровано Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідний актовий запис №249.
За час перебування у шлюбі у сторін народилася донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 24 квітня 2020 року складено відповідний актовий запис №453 Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Під час розгляду справи встановлено, що сторони не підтримують стосунки, живуть окремо один від одного, що не спростовується сторонами.
Із тексту Претензії від 11.08.2026 року від імені ОСОБА_2 до ОСОБА_1 вбачається прохання погасити заборгованість шляхом надання грошових коштів особисто або шляхом перерахування на картковий рахунок, оскільки після припинення їх шлюбних відносин, коли вони почали проживати окремо, ними було досягнуто домовленості, що ОСОБА_1 буде надавати їй матеріальну допомогу, однак вже близько року не отримує від нього жодних грошових коштів.
Згідно розписок ОСОБА_2 від 03.01.2023, 08.08.2023, 04.05.2024, вона отримувала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі по 15000 грн. на утримання їх спільної дитини.
Водночас, із наявного у матеріалах справи Акту обстеження умов проживання від 15.09.2026 року, складеного Службою у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даного Акту для виховання та розвитку дитини створені усі умови проживання, розвитку, навчання, відпочинку. Умови проживання придатні для проживання дитини.
Із письмових пояснень щодо відомих обставин справи свідок ОСОБА_4 , який є рідним братом ОСОБА_5 , вбачається, що як на його погляд, відносини у родині були гарні, однак ОСОБА_5 розповідав свідкові, що він із дружиною фактично проживають не як подружжя, а гарні друзі, у яких є спільна донька, і вони дійшли згоди розійтися, що незадовго після цього і трапилось. По сплину певного часу, десь з літа 2025 року, коли він навідував ОСОБА_5 , його донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно була у нього, і брат повідомив, що він проживає удвох із донькою на постійній основі, він займається її вихованням та забезпеченням, піклується про її стан здоров`я та розвиток.
Також із письмових пояснень щодо відомих обставин справи свідок ОСОБА_6 , яка є матір`ю ОСОБА_5 , підтвердила, що дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після фактичного припинення відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спершу проживала із матір`ю, але у подальшому почала проживати із батьком, який її самостійно виховує та повістю утримує, а у ОСОБА_7 нові відносини. Коли вона навідувалася до них у гості, матір дитини з часу припинення відносин, за місцем мешкання дитини свідок не бачила, а навідується вона часто, оскільки бажає бачити онуку та допомагає сину у побутових питаннях.
Таким чином, судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що донька сторін ОСОБА_3 проживає разом із батьком та перебуває на його вихованні та утриманні, який забезпечив дитині всі належні умови для проживання та розвитку.
На підставі поданих суду доказів, суд приходить до висновку, що факт проживання доньки із батьком, утримання та самостійного виховання батьком дитини повністю підтверджується наданими доказами, мати фінансової участі у витратах на дитину не приймає.
Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.
Згідно із ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік зобов`язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім`ї.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Тому, беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Разом з тим, з наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання їх спільної дитини, через те, що донька на час розгляду справи проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує її, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, а мати дитини, позивач за первісним позовом, дану обставину не спростовувала.
У правовому висновку, викладеному у Постанові від 15.01.2020 р. у справі №200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно д ост. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006р.).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015р.).
Статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, то в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Згідно ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Від встановлення даного юридичного факту залежить виникнення та можливість безперешкодної реалізації особистих прав. Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні і догляді потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав позивача як батька.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Факт самостійного виховання дитини, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації моїх особистих прав .
Позивач повністю утримує дитину та опікується її інтересами та потребами, особисто займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини без участі матері.
Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв`язку у їх сукупності.
Враховуючи те, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком, який самостійно її утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається вихованням та зміг створити належні умови для проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.
На підстав викладеного, керуючись ст.ст.3, 15, 110, 112, 152, 157 СК України, ст.ст.2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення факту задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відповідний актовий запис №249 – розірвати.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1344,51 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев
Оригінал: reyestr.court.gov.ua