Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №280/8959/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 280/8959/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року (суддя Сацький Р.В., повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року) в справі № 280/8959/26 за позовом керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області до відділу освіти, молоді та спору Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Керівник Запорізької окружної прокуратури Запорізької області звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави до відділу освіти, молоді та спору Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області про:

визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

зобов`язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленого батьківського піклування», у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року позовну заяву керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу з підстав невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Звертає увагу, що у випадках та порядку, передбачених законом, прокурор зобов`язаний здійснювати представницьку дальність у сфері охорони дитинства щодо захисту інтересів держави метою забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання i розвитку дітей та захисту їхніх прав.

Цей обов`язок держава може виконувати лише через уповноважений орган, яким у цій справі є відповідач.

Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, е невід`ємною частиною інтересів держави з огляду на її гуманітарні, моральні, соціально-економічні та правові обов`язки перед своїми громадянами.

У спірних правовідносинах інтерес держави є забезпечення реалізації державних гарантій захисту прав i свобод дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, зокрема дітей, позбавлених батьківського піклування, адже відсутність такого захисту підриває авторитет держави, якою гарантовано захист прав дитини, позбавленої батьківського піклування, з боку держави.

Тому висновок суду першої інстанції про відсутність у прокурора підстав для звернення з позовною заявою не відповідає обставинам справи.

Твердження суду першої інстанції про те, що позовну заяву подано не в інтересах держави, а в інтересах конкретних фізичних осіб, спростовується передусім визначенням «інтересу держави», який детально обґрунтовано прокурором у позові.

Оскільки у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а бездіяльність відділу освіти, молоді та спорту Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області підриває авторитет держави, якою гарантовано захист прав дитини, позбавленої батьківського піклування, з боку держави, бездіяльність відповідача сприяє порушенню основних засад державної політики у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що є невід`ємною частиною інтересів держави з огляду на її гуманітарні, моральні, соціально-економічні та правові обов`язки перед своїми громадянами, що у свою чергу є порушенням загальнодержавних інтересів, статті 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що уповноважений державою орган на здійснення функцій у спірних правовідносинах визначений у справі відповідачем, прокурор набуває статусу самостійного позивача.

Вважає, що суд першої інстанції підійшов до оцінки наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором повністю формально, не розглядаючи проблему комплексно та по cyтi, не навівши достатніх мотивів та доказів, з посиланням на відповідні статті законодавства, чому відкинуто обґрунтування порушення інтересів держави та підстави для представництва інтересів держави в суді наведені прокурором.

У відзиві відповідач просить залишити ухвалу без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Повертаючи позову заяву прокурору, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим.

Судом встановлено, що предметом позову, поданого прокурором в інтересах держави до відділу освіти, молоді та спору Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області є питання допущення відповідачем протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Викладаючи фактичні обставини справи, прокурор у позовній заяві зазначив, що у період з 2022 по 2025 року навчальну заклади, розташовані на території Долинської сільської територіальної громади, які перебувають у власності сільської ради, не виплачено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Статтею 52 Конституції України визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист.

Так, право на соціальний захист - це передбачені законодавством, гарантовані державою певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб`єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, а також договором, матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частина друга статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 07.12.2000 визначає, що при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.

У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010 закріплено, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.

Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей. У той час як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов`язаної з ними.

Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.

Отже, відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на державну підтримку сім`ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Закон України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-ІІІ) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Статтею 1 Закону № 2402-III передбачено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно зі статтями 5, 8 Закону № 2402-III місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших, передбачених законодавством, умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям»; можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів; вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім`ям з дітьми відповідно до законодавства; контроль за дотриманням в ігрових залах, комп`ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей; вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Отже, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні в межах визначених законом повноважень умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, молоді із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування визначає Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року №2342-IV (далі - Закон №2342-IV).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2342-IV, статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування - це визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Відповідно до статті 4 Закону № 2342-IV заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою та встановлюються на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.

Статтею 8 Закону № 2342-IV гарантує повне державне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа

Таким чином, одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються конкретні діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Відповідно до частин першої-третьої та дев`ятої статті 8 Закону № 2342-IV держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Розмір допомоги та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа незалежно від форми їх влаштування та утримання.

Частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV передбачено, що випускники закладів освіти із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок закладу освіти або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників закладів освіти їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Отже, невід`ємною складовою державної соціальної політики є забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка спрямована на захист прав та інтересів таких дітей, утвердження рівних можливостей цих дітей з іншими категоріями осіб у сфері освіти, охорони здоров`я та інших соціальних сферах, зокрема шляхом створення умов для повноцінного та всебічного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення їх благополуччя через відповідні механізми запроваджені державою.

Реалізація державної політики у сфері захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування сприяє створенню здорового та освіченого населення, протидії безпритульності, зниженню соціальної нерівності та напруги, що в цілому позитивно впливає на соціально-економічний розвиток держави. До того ж Україна, як держава, яка взяла на себе зобов`язання виконувати міжнародні та національні стандарти у галузі захисту прав дітей (зокрема, ратифікувавши Конвенцію про права дитини від 20.11.1989), зобов`язана утверджувати принцип забезпечення найкращих інтересів дитини в усіх сферах та галузях суспільного життя, особливо у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як соціально вразливої категорії населення.

Тому захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як сукупності інтересів невизначеного, широкого кола осіб, є невід`ємною частиною інтересів держави з огляду на її гуманітарні, моральні, соціально-економічні та правові обов`язки перед своїми громадянами, та повинен здійснюватися насамперед профільними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Рішенням Долинської сільської ради від 22 грудня 2016 року № 3 «Про створення відділу освіти, молоді та спорту» створено відділ освіти, молоді та спорту Долинської сільської ради.

Рішенням Долинської сільської ради від 31 листопада 2025 року №2 затверджена нова редакція Положення про відділ освіти, молоді та спорту Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Відділ освіти є виконавчим органом сільської ради, є головним розпорядником бюджетних коштів за видатками, які визначені рішенням про бюджет сільської ради на фінансування освітніх закладів, сільських програм і заходів (пункти 1.1, 1.11 розділу 1 Положення про відділ).

Відповідно до пунктів 2.3.11, 2.3.14, 2.3.15 розділу 2 Положення відділ освіти, зокрема, сприяє організації фінансового та матеріально-технічного забезпечення закладів освіти, які є комунальною власністю; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (закладів освіти); розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання; здійснює управління бюджетними коштами в межах встановлених йому бюджетних повноважень; здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладів освіти.

Таким чином, на території Долинської селищної громади повноваження щодо розпорядження коштами, призначеними для виплати одноразової грошової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування - випускникам 9-11 класів, наділений саме відділ освіти.

Згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Частиною другою статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб`єкти владних повноважень.

За загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами першою - п`ятою статті 53 КАС України врегульовано питання участі у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

З метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати адміністративному суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Органи та особи, які визначені у статті 53 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права закінчувати справу примиренням (частина перша статті 54 КАС України).

У спірному випадку зміст поданої прокурором позовної заяви в інтересах держави зводиться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі №340/11/23 викладено висновок, за яким інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес це завжди інтерес окремої особи.

У спірному випадку обґрунтування пред`явленого прокурором позову, поданого в інтересах держави, не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб`єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб - дітей, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

Відтак, обраний прокурором спосіб звернення до суду з посиланням на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 березня 2024 року у справі №340/11/23.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Зважаючи на відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, суд погоджує висновок суду першої інстанції про повернення прокурору позовної заяви на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України.

Доводи апелянта зводяться до того, що позов пред`явлено саме в інтересах держави, а не на захист індивідуально виражених прав чи інтереси конкретних осіб, спростований змістом позовної заяви, адже у позовній заяві діти - сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які, на переконання прокурора, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року в справі №280/8959/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2026 року в справі №280/8959/26 за позовом керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області до відділу освіти, молоді та спору Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 04 листопада 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко