Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №340/5135/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 340/5135/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі №340/5135/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправними дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.06.2025 №696 у частині призову позивача на військову службу, визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2025 №184 у частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини, а також зобов`язати військову частину виключити його зі списків особового складу.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.06.2025 №696 у частині призову ОСОБА_1 на військову службу. Визнано протиправним та скасовано наказ військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2025 №184 у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач не вчинив усіх необхідних дій для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки не надав усіх документів, необхідних для її оформлення. Апелянт наголошує, що попередня відстрочка позивача закінчилася 08.02.2025, а станом на дату призову 26.06.2025 відомості про наявність у нього чинної відстрочки в інформаційних системах були відсутні. Також відповідач посилається на те, що 21.02.2025 позивач звернувся із заявою про надання відстрочки, однак подані ним документи були повернуті на доопрацювання у зв`язку з необхідністю подання додаткової довідки з місця навчання. Про необхідність подання такої довідки позивача повідомлено 18.03.2025 телефоном, проте відповідний документ ним надано не було. На думку апелянта, сам факт звернення із заявою про відстрочку не створює права на звільнення від призову, якщо особа не виконала встановлених законодавством вимог щодо документального підтвердження відповідних обставин. Крім того, апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, відповідно до якої реалізація права на відстрочку передбачає вчинення особою активних дій щодо її оформлення до моменту призову на військову службу. Також відповідач зазначає, що наказ про призов є індивідуальним актом, дія якого вичерпується його виконанням, а тому його скасування після зарахування особи до списків особового складу військової частини не є належним та ефективним способом захисту. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, у якій зазначено про неможливість зобов`язання військової частини звільнити військовослужбовця зі служби за відсутності передбаченої законом підстави для такого звільнення. Відповідач також вважає, що матеріали справи не містять доказів примушування позивача до проходження військової служби або відсутності його добровільної згоди. У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив підготовку в інтернатурі.

Попередня відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації діяла до 08.02.2025.

21.02.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до якої додав документи на підтвердження відповідних обставин.

Зазначена заява та документи були прийняті й зареєстровані за вхідним №1011 від 21.02.2025.

24.02.2025 матеріали позивача направлено на розгляд відповідної комісії за вихідним №2/1/386.

Надалі документи були повернуті на доопрацювання у зв`язку з необхідністю подання додаткової довідки з місця навчання.

18.03.2025 позивача повідомлено телефоном про необхідність подання зазначеної довідки.

Водночас доказів прийняття комісією рішення за результатами розгляду заяви позивача про продовження відстрочки матеріали справи не містять.

25.06.2025 позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої його визнано придатним до військової служби.

26.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ №696 про призов позивача на військову службу під час мобілізації.

Того ж дня військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ по стройовій частині №184, яким позивача зараховано до списків особового складу військової частини.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Водночас виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється з дотриманням порядку та умов, визначених законом, зокрема положень законодавства, якими передбачено випадки відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, а також підстави надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За змістом статті 23 цього Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які належать до визначених законом категорій осіб, зокрема за наявності відповідних обставин, пов`язаних із навчанням та проходженням підготовки в інтернатурі.

При цьому право на відстрочку від призову має підтверджуватися документами, передбаченими законодавством, а його реалізація здійснюється у встановленому порядку шляхом звернення особи до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, а також оформлення відстрочки визначений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Відповідно до положень зазначеного Порядку військовозобов`язані, які мають право на відстрочку, подають відповідну заяву та документи, що підтверджують наявність підстав для її надання, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Заява та додані до неї документи підлягають розгляду відповідною комісією, яка за результатами розгляду приймає рішення про надання відстрочки або про відмову в її наданні.

Отже, саме прийняття відповідного рішення за результатами розгляду поданих документів є завершальним етапом процедури розгляду заяви про надання відстрочки.

Колегія суддів звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин пунктом 63 Порядку №560 було передбачено, що військовозобов`язані, які звернулися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду, крім визначених цим пунктом випадків.

Таким чином, законодавець передбачив спеціальне правило щодо осіб, заяви яких про надання відстрочки перебувають на розгляді: до прийняття відповідною комісією рішення такі особи за загальним правилом не направляються для проходження медичного огляду.

З огляду на наведене, встановлені у цій справі обставини мають принципове значення для вирішення спору.

Як убачається з матеріалів справи, позивач не обмежився усним повідомленням про наявність у нього права на відстрочку, а 21.02.2025 подав до територіального центру комплектування відповідну заяву з документами.

Факт подання заяви підтверджується її реєстрацією за вхідним №1011 від 21.02.2025, а факт подальшого опрацювання направленням матеріалів на розгляд комісії 24.02.2025.

Отже, відповідач був обізнаний про звернення позивача щодо продовження відстрочки та про необхідність вирішення питання щодо наявності у нього відповідного права.

При цьому станом на дату призову, а саме 26.06.2025 року рішення за заявою позивача прийнято не було.

Колегія суддів вважає, що повернення документів на доопрацювання у зв`язку з необхідністю подання додаткової довідки з місця навчання саме по собі не є рішенням про відмову в наданні відстрочки та не свідчить про завершення процедури розгляду заяви.

Отже відсутність у Реєстрі відомостей про чинну відстрочку на дату призову не може оцінюватися окремо від факту подання позивачем заяви та перебування документів на розгляді уповноваженого органу.

Саме по собі закінчення строку попередньої відстрочки не спростовує факту подання позивачем нової заяви 21.02.2025 та не звільняє відповідача від обов`язку розглянути її в установленому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за наявності зареєстрованої заяви про надання відстрочки, яка не була вирішена комісією, відповідач не мав правових підстав ігнорувати цю обставину під час проведення мобілізаційних заходів щодо позивача.

При цьому колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що саме неподання позивачем додаткової довідки з місця навчання автоматично припинило процедуру розгляду його заяви.

Так, обов`язок особи підтвердити обставини, які надають право на відстрочку, не виключає обов`язку уповноваженого органу належним чином розглянути подані документи, встановити їх достатність та прийняти передбачене законодавством рішення.

Якщо подані документи були недостатніми для підтвердження відповідної підстави, це мало бути предметом належного розгляду комісії з прийняттям відповідного рішення у встановленому порядку.

Натомість матеріали справи не містять доказів прийняття рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки або іншого рішення, яким було б завершено розгляд його заяви.

За таких обставин відповідач не може обґрунтовувати правомірність призову виключно тим, що відстрочка не була оформлена в Реєстрі, не враховуючи при цьому власні дії щодо прийняття та направлення заяви позивача на розгляд комісії.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У цій справі відповідач не довів, що до моменту призову позивача було прийнято рішення за його заявою про продовження відстрочки або що процедура її розгляду була завершена у спосіб, передбачений законодавством.

Доводи апелянта щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, колегія суддів також вважає необґрунтованими.

У зазначеній справі Верховний Суд звернув увагу на необхідність вчинення військовозобов`язаним активних дій для реалізації права на відстрочку та надання відповідних документів до моменту призову на військову службу.

Разом із тим фактичні обставини цієї справи відрізняються від обставин справи №280/6033/22.

У справі, що переглядається, позивач до призову на військову службу звернувся із заявою про продовження відстрочки, подав відповідні документи, а територіальний центр комплектування прийняв та зареєстрував його звернення, після чого направив матеріали на розгляд комісії.

Отже, на відміну від обставин, покладених в основу висновку Верховного Суду у справі №280/6033/22, у цій справі наявні докази вчинення позивачем активних дій для реалізації права на відстрочку до моменту призову.

Тому зазначена правова позиція Верховного Суду не спростовує висновків суду першої інстанції, а навпаки, підтверджує необхідність оцінки поведінки позивача з урахуванням факту його звернення до уповноваженого органу до призову.

Не приймає колегія суддів і посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.

У зазначеній справі Верховний Суд розглядав питання ефективності способу судового захисту у правовідносинах, пов`язаних із призовом особи без проходження належного медичного огляду, та дійшов висновку, що саме порушення процедури медичного огляду не є самостійною передбаченою законом підставою для звільнення з військової служби.

Водночас у цій справі предметом спору є не лише дотримання процедури медичного огляду, а правомірність призову особи за обставин, коли до моменту призову не було завершено розгляд її заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Отже, правовідносини у справі №160/2592/23 не є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається, а наведені апелянтом висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані без урахування відмінностей у фактичних обставинах справ.

Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про те, що наказ про призов є індивідуальним актом, який вичерпав свою дію після його виконання, а тому не може бути скасований судом.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Однак зазначена характеристика індивідуального акта не означає, що після його виконання особа позбавляється права на судове оскарження такого акта.

Навпаки, судовий контроль за рішеннями суб`єктів владних повноважень має забезпечувати можливість відновлення порушених прав особи, у тому числі у випадках, коли оскаржуване рішення вже було реалізоване.

Виконання наказу про призов та зарахування позивача до списків особового складу військової частини не усуває наслідків такого рішення для його правового становища та не позбавляє його права на ефективний судовий захист.

У цій справі вимоги про визнання протиправними дій щодо призову та скасування відповідних наказів спрямовані на усунення правових наслідків призову, здійсненого за обставин, які, як установлено судом, не були належним чином перевірені та вирішені відповідачем.

Щодо вимоги про зобов`язання військової частини виключити позивача зі списків особового складу колегія суддів зазначає, що така вимога є похідною від вимог про визнання протиправними дій щодо призову та скасування наказів, на підставі яких позивача було зараховано до списків особового складу.

Встановивши протиправність призову позивача та наказу про його зарахування до списків особового складу військової частини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування способу захисту, спрямованого на усунення наслідків такого зарахування.

Посилання апелянта на відсутність доказів примушування позивача до проходження військової служби також не впливає на правильність вирішення спору.

Предметом розгляду в цій справі є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо призову позивача під час мобілізації за наявності обставин, які потребували вирішення питання про надання йому відстрочки.

Тому відсутність доказів примушування позивача не спростовує необхідності дотримання відповідачем установленої законом процедури призову та перевірки обставин, які могли бути підставою для відстрочки.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації були протиправними.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам та правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з наданою судом оцінкою доказів, однак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 241- 246, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 -залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі №340/5135/25- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках та строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник

суддя Д.В. Чепурнов