Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №160/14281/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/14281/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року (суддя Е.О. Юрков) у справі № 160/14281/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2017 по 30.04.2026, здійснивши його розрахунок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрат частини доходів позивачці у зв`язку з порушеннями строків їх виплати, на суму індексації грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушеннями строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму виплаченої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки, а саме з 18.10.2017 по 30.04.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року у справі №160/6870/23 на розрахунковий рахунок позивачки нарахована сума індексації грошового забезпечення 64 239,66 грн.. При цьому відповідач протиправно не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, а також компенсації втрат частини доходів, у зв`язку з порушеннями строків їх виплати.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2017 по 30.04.2026 року виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі № 160/6870/23 виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні терміном 182 календарних дні з 18.10.2017 року (перший день після звільнення) по 17.04.2018 року (включно), відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушеннями строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму виплаченої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки, а саме з 18.10.2017 по 30.04.2026 року.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що оскільки відповідач не провів з позивачкою на день її виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивачка відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачкою 30.04.2026 року, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 182 календарних днів з 18.10.2017 року (перший день після звільнення) по 17.04.2018 року (включно).

Суд першої інстанції зауважив, що відповідачем не надано довідку про розмір виплаченого грошового забезпечення позивачки за останні два місяці служби перед звільненням.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за несвоєчасний розрахунок при звільненні середнє грошове забезпечення не більш як шість місяців за затримку терміном 182 календарних дні з 18.10.2017 року (перший день після звільнення) по 17.04.2018 року (включно), відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно середнього заробітку та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що суд першої інстанції хибно застосував до спірних правовідносин виключно приписи ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352, адже спірні правовідносини виникли після звільнення позивачки у 2017 році, тобто до набрання чинності Законом №2352.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наводить позицію про відсутність підстав для виплати позивачці середнього заробітку, оскільки позивачку 18.10.2017 не було звільнено з військової служби, з цієї дати позивачка вибула до нового місця проходження служби.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачка з 05.06.2015 по 18.10.2017 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом начальника військовій частині НОМЕР_1 від 18.10.2017 року №107 позивачку виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

На виконання рішення суду у справі № 160/6870/23 відповідачем 30.04.2026 р., на рахунок позивачки було виплачено належне позивачці грошове забезпечення в загальному розмірі 64 239,66 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку.

06.05.2026 позивачкою направлено до військової частини заяву про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відповідь від військової частини отримано не було.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Згідно статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У спірному випадку позивачка вважає, що наявні підстави згідно ст.116 та ст.117 КЗпП України зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при вибутті з військової частини по день фактичного розрахунку за період з 18.10.2017 по 30.04.2026.

При цьому, такий обов`язок пов`язує з тим, що у відповідності з наказом начальника військовій частині НОМЕР_1 від 18.10.2017 року №107 позивачку виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, але станом на 18.10.2017 з нею не було проведено остаточного розрахунку.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не звернув увагу на те, що згідно наказу №107 від 18.10.2017 позивачку виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення у зв`язку з тим, що остання вибула до нового місця проходження військової служби – військової частини НОМЕР_2 .

Отже, надані позивачкою докази не підтверджували факт звільнення останньої з військової служби 18.10.2017.

Колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постанові від 26.06.2025 року у справі №400/8927/23 зазначено, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Отже, оскільки у спірному випадку проходження позивачкою військової служби не було закінчено, то фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин, адже позивачку лише виключено зі списків складу військової частини наказом №107 від 18.10.2017, однак закінчення проходження військової служби позивачкою відсутнє, оскільки позивачка вибула для дальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 . Поширення дії ст.117 КЗпП України на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність у відповідача обов`язку нарахувати та виплати позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до положень ст.117 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про відмову в задоволенні позову

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 160/14281/26 – скасувати та ухвалити нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров