Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №160/34619/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 160/34619/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року

у справі №160/34619/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 3 205,30 грн.;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період із 29 вересня 2018 року по 15 грудня 2022 року у розмірі 723951,98 грн. з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач - військова частина НОМЕР_1 при звільненні позивача з військової служби 28.09.2018 не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення, така виплачена відповідачем була лише 16.12.2022 на виконання рішення суду від 26.06.2020 у справі №160/3006/20 в розмірі в сумі 3951,95 грн., тому позивач, з огляду на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, зазначає, що має право на нарахування та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 15.12.2022 в розмірі 723951,98 грн. Позивач зауважує, що на виконання вказаного рішення суду у справі № 160/3006/20 відповідачем розрахований середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період 29.09.2018 по 15.12.2022 в розмірі 723951,98 грн., але відповідач нарахував до виплати середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у розмірі 3 205,30 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у повному обсязі.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період, але не більш як за шість місяців, з 16.06.2022 по 15.12.2022, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, у сумі 86139,93 грн. з урахуванням проведених виплат.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача 28.09.2018 не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що за висновком суду є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні за період з 29.09.2018 по 15.12.2022 включно, але не більше як шість місяців з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП (в редакції Закону №2352-ІХ від 01 липня 2022 року), тобто за період з 16.06.2022 по 15.12.2022, у розмірі 86139, 094,05 грн. (470,71 грн. х 183 календарні дні).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи. Позивач зазначає, що суд першої інстанції не вірно застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 117 КЗпП щодо визначення періодів для розрахунку середнього заробітку з час затримки розрахунку, враховуючи зміни від 19 липня 2022 року, а саме: період для розрахунку поділяється на два періоди: з 29.09.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 15.12.2022, при цьому період з 29.09.2018 по 18.07.2022 не може бути обмеженим шістьма місяцями.

Також позивач, зазначає, що суд першої інстанції, визначаючи у судовому рішенні період стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період, але не більш як за шість місяців, з 16.06.2022 по 15.12.2022, фактично переглянув та змінив резолютивну частину рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі № 160/3006/20, залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021, яким відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29.09.2018 по день фактичного розрахунку – 15.12.2022.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Скаржник в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що будь-яких протиправних дій (бездіяльності) з боку Військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача вчинено не було, оскільки сума виплати індексації грошового забезпечення нарахована позивачу 15.12.2022 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 у справі №160/3006/20 та виплачена у правильно розрахованому розмірі 3205,30 грн. Відповідач вважає, що суд першої інстанції не вірно застосував до спірних правовідносин вимоги ст. 117 КЗпП щодо розрахунку середнього заробітку з час затримки розрахунку, враховуючи зміни від 19 липня 2022 року, а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, належним чином не зменшив розмір відшкодування, враховуючи розмір простроченої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 до 28.09.2018.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) №498 від 10 вересня 2018 року підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підп. «к» п. 2 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з правом носіння військової форми одягу. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.09.2018 №230 позивача з 28.09.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач, з`ясувавши, що після звільнення з військової служби йому не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 28.09.2018, звернувся до суду із позовом щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі №160/3006/20, яке набрало законної сили 07.07.2021, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку.

Відповідач на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 у справі №160/3006/20 здійснив нарахування позивачу індексації грошового забезпечення позивача з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року в сумі 3951,95 грн., яка виплачена позивачеві 15.12.2022.

Також на виконання означеного рішення суду відповідач розрахував середній розмір грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 29.09.2018 по 15.12.2022 у загальній сумі 723951,98грн., водночас виплатив позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) у розмірі 3205,30 грн.

Позиція відповідача в даному випадку полягає в тому, що при визначені суми середнього розміру грошового забезпечення безпосередньо до виплати застосовано пропорційне співвідношення, з урахуванням істотної частки невиплаченої індексації (виплату якої було затримано при звільненні позивача) по відношенню до всіх належних при звільненні позивачу сум, внаслідок чого до виплати визначено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, з урахуванням істотної частки, у сумі 3981,74 грн., а при відрахуванні з неї податку з доходів фізичних осіб у розмірі 716,71 грн. та військового збору у роз мірі 59,73 грн. безпосередня сума до виплати склала 3205,30 грн.

Вважаючи визначений відповідачем на виконання рішення суду розмір середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні безпідставним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно статті 117 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Отже, індексація грошового забезпечення, на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна була бути виплачена у день звільнення позивача, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України.

Відтак, оскільки у спірному випадку має місце затримка розрахунку при звільненні з 29.09.2018 по 15.12.2022, це зумовлює застосування до спірних відносин ст.117 КЗпП України.

Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції врахував зміни, внесенні до ст.117 КЗпП України, правильно зазначивши, що з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме: встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (15.12.2022) суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, а тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 183 календарні дні.

Враховуючи, що згідно наданої Військовою частиною НОМЕР_1 довідки про нараховане грошове забезпечення позивача середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, становить 470,71 грн., суд першої інстанції зазначив, що сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач, становить 86139,93 грн. (470,71 грн. х 183 календарні дні).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає, що судом першої інстанції до спірних відносин неправильно застосовані норми Кодексу законів про працю України.

Як з`ясовано судом вище, не заперечується сторонами, періодом затримки розрахунку при звільнення є період з 29.09.2018 по 15.12.2022.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на позицію Верховного Суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 про те, що у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Вирішуючи спір у цій справі, слід враховувати, що період з 29.09.2018 по 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Період з 19.07.2022 по 15.12.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Втім, суд першої інстанції застосував чинну редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України, якої законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, до всього періоду затримки 29.09.2018 по 15.12.2022, фактично розповсюдивши дію ст.117 КЗпП в редакції з 19.07.2022 на правовідносини, які виникли до цієї дати.

В той же час, за наведеного правового регулювання спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини, а саме:

період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. При цьому до вказаного періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату;

період з 19.07.2022, що регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Встановлені у справі обставини свідчать, що в спірному випадку, з огляду на затримку розрахунку при звільненні з 29.09.2018 по 15.12.2022, загальний період затримки розрахунку при звільненні позивача становить 1538 днів, отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (470,71 грн. х 1538) складає 723951,98 грн., що значно перевищує індексацію грошового забезпечення з 01.01.2017 по 28.09.2018 (3951,95 грн.), з невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач пов`язує свої позовні вимоги.

З приводу таких обставин суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також суд апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Відповідно до сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 висновку виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Щодо розміру належної до відшкодування суми, суд апеляційної інстанції зауважує, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, а саме: в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Таким чином, при визначені суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати істотність частки грошового забезпечення, яке мало бути виплачено на час звільнення позивача та яке не було виплачено, в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи наведену вище правову позицію, висловлену Верховним Судом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 29.09.2018 по 18.07.2022, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 470,71 грн (середнє грошове забезпечення позивача за один робочий день) х 1538 календарних днів х 0,55% (частка компенсації за непроведену індексацію) = 3981,74 грн.

При цьому, приймаючи рішення про стягнення на користь позивача суми середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Суд апеляційної інстанції з`ясував, що відповідач на виконання рішення суду у справі №160/3006/21 визначив середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 29.09.2018 по 15.12.2022 у загальній сумі 723951,98 грн., водночас, при визначені суми такого середнього розміру грошового забезпечення безпосередньо до виплати застосував пропорційне співвідношення з урахуванням істотної частки невиплаченої індексації (виплату якої було затримано при звільненні позивача) по відношенню до всіх належних при звільненні позивача сум, внаслідок чого до виплати становив середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, з урахуванням істотної частки, у сумі 3981,74 грн., а при відрахуванні з неї податку з доходів фізичних осіб у розмірі 716,71 грн. та військового збору у розмірі 59,73грн., безпосередня сума до виплати склала 3205,30 грн., фактична виплата якої позивачу сторонами не заперечується, наявними в матеріалах справи не спростовується.

Такі дії відповідача з приводу нарахування середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 29.09.2018 по 15.12.2022 не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для визнання оскаржуваних дій військової частини НОМЕР_1 протиправними.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при обчисленні суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі №160/34619/24 скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров