Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №160/34336/23
Суддя: Олефіренко Н.А.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
29 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/34336/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 в адміністративній справі №160/34336/23 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ”, Товариство з обмеженою відповідальністю “Артвик” третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛАЙФ РОСТ ГРУП” про визнання правочину недійсним про визнання правочину недійсним,-
ВСТАНОВИВ:
Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТВИК», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» від 17.03.2023 № ЗП-17/03-23, укладений між ТОВ «АРТВИК» (код ЄДРПОУ 44484333) та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» (код ЄДРПОУ 32851616), недійсним, застосування наслідків недійсності правочинів, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України та стягнення з ТОВ «АРТВИК» (код ЄДРПОУ 44484333) на користь держави 9 950 702 ,56 грн, застосування наслідків недійсності правочинів, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України та стягнення з ТОВ «АРТВИК» (код ЄДРПОУ 44484333) на користь ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» (код ЄДРПОУ 32851616) 9 950 702 ,56 грн.
За обставинами викладеними у позову, відсутнє підтвердження факту проведення господарських операцій між ТОВ «АРТВИК та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» за договором поставки №ЗП-17/03-23 від 17.03.2023, встановлено документування операцій та відображення в податковому обліку без отримання результатів таких операцій у дійсності.
Також контролюючим органом зазначено, що встановлено надання завідомо неправдивих відомостей для здійснення і підтвердження реальності господарських операцій та не доведено фактичне здійснення господарської операції, що позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди з ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ».
Обставини, встановлені позивачем, свідчать про відсутність реальних правовідносин між ТОВ «АРТВИК та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ».
Зокрема, на вимогу контролюючого органу ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» надало відповідь 20.11.2023, в якій зазначено, що ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» не мало господарських взаємовідносин з ТОВ «АРТВИК» за період з 01.02.2023 по серпень 2023, не виступало автомобільним перевізником для ТОВ «АРТВИК», не складало і не підписувало жодних первинних документів.
Зважаючи на вказане, позивач вказує про з`ясування формального укладення договору поставки, який не мав реального характеру, оскільки не підтверджено факт реалізації товару на адресу ТОВ «АРТВИК та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ», що свідчить про те, що правочин між зазначеними контрагентами здійснений без мети настання реальних наслідків.
Зважаючи на викладене, контролюючий орган вважає, що Договір поставки від 17.03.2023 №ЗП-17/03/33 укладено виключно з метою ухилення від сплати податків, легалізації ТМЦ та безпідставного формування податкового кредиту.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року позовну заяву ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ «АРТВИК», ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ», третя особа: ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» про визнання правочину недійсним - залишено без задоволення.
За результатами апеляційного перегляду справи, Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 160/34336/23 скасовано. Закрито провадження у справі за позовом ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ «АРТВИК», ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ», третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» про визнання правочину недійсним.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а враховуючи суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 160/34336/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області у повному обсязі.
За результатами касаційного перегляду справи, касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 у справі № 160/34336/23 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 16.07.2024 року контролюючий орган подав апеляційну скаргу.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що у межах спірних правовідносин відповідачами проведено господарські операції на підставі спірних договорів поставки, які не підтверджується зібраними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.
Вказано на те, що суд першої інстанції, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, не здійснив об`єктивної оцінки доказів, які маки юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, не з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги всупереч правовим позиціям викладеним у постановах Верховного Суду від 26.03.2019 у справі №807/3996/13-а, від 13.09.2023 у справі № 580/5634/22, а саме: не вжито передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; не надали правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування у справі, що свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи; не наведено мотивів, з яких він виходив, та які б спростовували висновки податкового органу, здійснені за результатами оцінки встановлених у справі обставин, підтверджених належними і допустимими доказами; не здійснено дослідження сукупності наявних в матеріалах справи письмових доказів, що стосуються спірних операцій за Договором поставки від 17.03.2023; не надано правової оцінки змісту наданих позивачем (до податкового органу та до суду) первинних документів та господарських операцій, за якими вони були складені; залишено без уваги наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні № 72024171200000015 відносно посадових осіб ТОВ «АРТВИК» по обставинам та доказам встановлених в межах даної адміністративної справи; всупереч нормам процесуального права безпідставно не досліджено та взагалі не враховано наданих позивачем доказів які підтверджують, що надані відповідачами засвідчені копії документів, які є письмовими доказами у справі № 160/34336/23, містять завідомо недостовірні дані з метою підтвердження безтоварних господарських операцій по спірному договору поставки; встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, що підтверджуються матеріалами справи; залишено без уваги незаконне використання особистих даних фізичних та юридичних осіб для здійснення і підтвердження безтоварних господарських операцій по спірному договорам поставки; залишено без уваги доводи та докази, які об`єктивно підтверджують, що всі первинні документи надані на підтвердження виконання спірного договору містять завідомо недостовірні дані та очевидні ознаки підробки.
Судом встановлено, що на час, призначений для проведення судового засідання, у місті Дніпрі та Дніпропетровської області було оголошено сигнал «Повітряна тривога» у зв`язку із загрозою ракетного удару / застосування ударних БПЛА, яка триває станом на момент розгляду справи.
Верховний Суд України чітко визначає, що повітряна тривога є обставиною непереборної сили та поважною причиною для неявки. Розгляд справи в усному слуханні під час тривоги за відсутності сторін є грубим порушенням права на справедливий суд і підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Водночас, згідно з приписами ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У зв`язку з відсутністю можливості завершити розгляд справи у відкритому судовому засіданні через численні повітряні тривоги у місті Дніпрі та Дніпропетровської області, а також Запорізької області, колегія суддів враховуючи, що представниками сторін вже надані вичерпні пояснення та докази по справі, в тому числі у письмовому вигляді, прийняла рішення про завершення апеляційного розгляду без участі сторін, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Апеляційним переглядом справи встановлено, 17.03.2023 року між ТОВ «АРТВИК» (постачальник) та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» (покупець) укладено Договір поставки №ЗП-17/03/23.
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.
За положеннями п. 2.2 Договору кількість, асортимент та номенклатура Товару, що передається за цим Договором, зазначається у Рахунках-фактурах Постачальника, які мають силу Специфікації і є невід`ємними частинами договору, та визначаються у видаткових накладних.
Загальна ціна цього договору складає загальну вартість переданого Товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних (п. 3.1 Договору).
Вважаючи безпідставним документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинах ТОВ «АРТВИК» та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» з підстав відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій та те, що вказані договори поставки суперечать інтересам держави і суспільства, ГУ ДПС у Запорізькій області звернулось до суду з цим позовом.
ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» здійснювало перевезення товару за другою і третьою поставками, проте в інших випадках перевезення здійснювали інші перевізники, тож податковий орган ставить під сумнів лише частину поставок за договором, які здійснювались за участі перевізника ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП». Всі перевезення за участі ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» здійснювались за укладеним договором перевезення №23/05-01 від 23.05.2023 року і підтверджені документально товарно-транспортними накладними з підписами посадових осіб і печаткою ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП».
На даний момент послуги за договором перевезення не оплачено, оскільки перевізником не зареєстровано податкові накладні за першою подією (наданням послуги) та відповідно ТОВ «АРТВИК» не має можливості сформувати податковий кредит.
Пунктом 4.4 Договору 23/05-01 від 23.05.2023 року передбачено, що оплата послуг з перевезення здійснюється протягом 60 днів з моменту підписання Акту при умові надання перевізником податкової накладної. Оскільки податкової накладної не було надано, то і оплата не здійснювалась.
Водночас незрозумілі мотиви, за яких посадові особи ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» повідомили ГУ ДПС про відсутність договірних відносин з ТОВ «АРТВИК».
Навантажувально-розвантажувальні роботи товару було здійснено ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» згідно з договором №07/02-1 від 07.02.2023 року, про що було складено акт здачі-прийняття робіт №ОУ 00000031 на суму 14700,00 грн та акт здачі-прийняття робіт №ОУ 00000048 на суму 11870,00 грн. Оплата зазначених робіт не здійснювалась з тих самих причин, що і за договором перевезення.
Сума в розмірі 4 803 141,5 грн сформована ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» як податковий кредит за податковими накладними, сформованими ТОВ «АРТВИК» №1 від 26.05.2023 року на загальну суму 3 006 211,20 грн з ПДВ та №1 від 11.07.2023 року на загальну суму 1 796 930,30 грн з ПДВ.
Однак, зазначені податкові накладні не зареєстровані в ЄРПН, тож податковий кредит не зареєстрований. Питання щодо реєстрації цих податкових накладних розглядається судом апеляційної інстанції в межах справи №160/25969/23.
ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» анульовано свідоцтво платника ПДВ за бажанням платника 22.06.2023 року. Відповідно до даних ЄРПН ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» протягом 2021-2023 років жодного разу не реєструвало податкові накладні та не подавало податкових декларацій з ПДВ.
Таким чином, ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» не мало ані обов`язку реєструвати ПН відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.07.2023 року №ОУ-000047 (транспортні послуги) та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.07.2023 року №ОУ-000048 (навантаження вантажу), ані такої фактичної можливості, оскільки з 11.07.2023 року вже не було платником ПДВ.
Крім того, аналізом податкової звітності ТОВ «АРТВИК» встановлено, що у рядку 10.4 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з нульовою ставкою та/або без податку на додану вартість» декларації з ПДВ за період липень 2023 року не встановлено жодної операції з придбанням, здійснені з неплатниками ПДВ.
Надані контролюючим органом документи на підтвердження своїх позовних вимог свідчать про наявність у діях ТОВ «АРТВИК» та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань з ПДВ.
Контролюючим органом ставиться під сумнів правомірність джерел надходження ТМЦ до ТОВ «АРТВИК», які у подальшому були поставлені ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ». Проте на ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» ні умовами спірного Договору, ні чинним законодавством не покладено обов`язків перевіряти походження ТМЦ перед їх придбанням.
Разом з тим, ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» вважає, що усі зобов`язання, покладені на нього умовами Договору, виконало у повному обсязі, а твердження позивача щодо нереальності операцій з придбання, транспортування та оплати товару за договором, є безпідставними.
Реальність господарських операцій.
З наданих відповідачами ТТН, позивач встановив, що перевізником зазначено ТОВ «РОСТ ЛАЙФ ГРУП» та встановив транспортні засоби. Лист Управління оподаткування юридичних осіб ГУ ДПС у Запорізькій області №8314/08-01-04-01 від 06.11.2023 року містить перелік власників транспортних засобів (а.с. 36, Т.1).
В матеріалах справи містяться договори про надання послуг з навантаження, розвантаження товару, №07/02-1 від 07.02.2023 року, №23/05-1 від 23.05.2023 року, укладені між ТОВ «АРТВИК» (замовник) та ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» (виконавець), відповідно до яких виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послуги по навантаженні-розвантаженні вантажу, в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с. 19-23, Т.1).
Листом №46045/6/08-01-05-09-10 від 14.11.2023 року ГУ ДПС у Запорізькій області звернулось до директора ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» щодо наявності / відсутності взаємовідносин з ТОВ «АРТВИК» та документального підтвердження такого (а.с. 37, Т.1).
У відповідь на запит контролюючого органу №46045/6/08-01-05-09-10 від 14.11.2023 року ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» листом від 20.11.2023 року зазначило, що ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» та ТОВ «АРТВИК» у період з 01.02.2023 року по серпень 2023 року не виступало автомобільним перевізником для ТОВ «АРТВИК», та не складало і не підписувало жодних первинних документів (договори, товарно-транспортні накладні, рахунки, акти виконаних робіт тощо). Лист підписаний директором ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» Тетяною Токар (а.с. 38, Т.1).
В подальшому контролюючий орган звертався до ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 зі зверненнями щодо операцій з ТОВ «АРТВИК» та ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» (а.с. 39-40, Т.1). ФОП ОСОБА_2 повідомив позивача листом №1-27-11 від 27.11.2023 року про таке. ТЗ, які є його власністю: тягач DAF держ.номер НОМЕР_1 , тягач DAF держ.номер НОМЕР_2 , причеп самоскид держ.номер НОМЕР_3 , причеп самоскид держ.номер НОМЕР_4 , причеп самоскид держ.номер НОМЕР_5 . ФОП ОСОБА_2 ніколи не мав Договорів на перевезення вантажів ані з ТОВ “АРТВИК”, ані з ТОВ “ЛАЙФ РОСТ ГРУП”. З початку повномасштабного вторгнення ФОП не надає транспортні послуги за видом економічної діяльності 49.41 – Вантажний автомобільний транспорт. На теперішній час немає ні одного укладеного Трудового договору з працівниками (а.с. 41, Т.1).
ФОП ОСОБА_1 повідомила позивача листом №27-11/1 від 27.11.2023 року, що тягач DAF держ.номер НОМЕР_6 є її власністю, який нікому не надавався в оренду за період з травня по серпень 2023 року. ФОП ОСОБА_1 ніколи не мала Договорів на перевезення вантажів ані з ТОВ “АРТВИК”, ані з ТОВ “ЛАЙФ РОСТ ГРУП”. У ФОП ОСОБА_1 ніколи не було найманих працівників з прізвищами водіїв, зазначеними в ТТН, наданих до Листа.
ФОП ОСОБА_3 листом від 05.02.2024 року повідомив позивача, що у 2023 році рейсів з перевезення у м. Запоріжжя або в іншому напрямі на замовлення, вказані у запиті, не здійснював. Транспортний засіб МАН Т32 д/н НОМЕР_7 , який вказаний у ТТН, не орендувався (а.с. 206, Т.1).
Суд критично оцінив пояснення ТОВ “ЛАЙФ РОСТ ГРУП”, що жодних господарських правовідносин з ТОВ “АРТВИК” не проводив, оскільки у матеріалах справи наявні докази, які спростовують наведене, зокрема Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000048, №ОУ-0000047 від 11.07.2023 року та ТТН, автомобільним перевізником у яких вказаний ТОВ “ЛАЙФ РОСТ ГРУП” (а.с. 24-35, Т.1). суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» оскаржувало договори перевезення і навантажувально-розвантажувальних робіт.
Отже, відмовляючи у позові суд першої інстанції зазначив про недоведеність позивачем обставин того, що спірний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним та не встановив обставин безтоварності спірного договору.
Разом з цим зі змісту позовної заяви вбачається, що правовою підставою позову у даній справі позивач вважає частину третю статті 228 ЦК України, зазначаючи про те, що спірний договір порушує інтереси держави, призводить до втрат бюджету, та просить визнати його недійсним, а також застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України.
Враховуючи наведене, ГУ ДПС у Запорізькій області наголошує на тому, що у цьому випадку правовідносини, які виникли за оспорюваним договором, мають характер безтоварних господарських операцій з формальним складенням первинних документів та з метою формування безпідставної податкової вигоди, що безумовно суперечить інтересам держави і суспільства та в розумінні частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, а також, дотримання норм процесуальних норм у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з наступного.
У справі, що розглядається, позивач, як контролюючий орган, відповідно до повноважень, передбачених підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України та відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України оспорює дійсність укладеного між відповідачами договору поставки № ЗП-17/03/23 від 17.03.2023 року з підстав недотримання при його вчиненні умов, визначених частиною першою статті 215 ЦК України у поєднанні з частинами першою, третьою та п`ятою статті 203 ЦК України, а також з підстав недодержання вимоги щодо відповідності вказаних правочинів інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України).
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Відповідно до пп.20.1.30 п.20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі, подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Згідно п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
ґ) виключено;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) виключено;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду;
ї) виключено;
й) індивідуальний податковий номер.
У відповідності до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно п.201.7 ст.201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п.201.10. - при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
Відповідно до п.п.14.1.185 та 14.1.191 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власних, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Правила реєстрації податкових накладних в ЄРПН встановлені Порядком ведення ЄРПН, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (Порядок №1246).
Згідно з пунктом 5 Порядку №1246 постачальник (продавець) складає податкову накладну та/або розрахунок коригування у форматі (відповідно до стандарту), затвердженого в установленому порядку, з використанням спеціалізованого програмного забезпечення. Після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб постачальника. Для делегування права підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування іншій посадовій особі платник податку отримує засоби електронного цифрового підпису в акредитованих центрах сертифікації ключів для такої особи та подає контролюючому органові за місцем реєстрації посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи.
Відповідно до пункту 13 Порядку №1246 платник податку за окремим запитом може отримувати з ЄРПН інформацію щодо податкової накладної та/або розрахунку коригування у формі витягу, який, зокрема, містить відомості про прізвище, ім`я, по батькові уповноваженої особи, яка склала податкову накладну/розрахунок коригування.
Згідно статті 30 Цивільного кодексу України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до ст.91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між ТОВ «АРТВИК» та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» договору від 17.03.2023 № ЗП-17/03-23 у зв`язку з тим, що він порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави (дохідної частини бюджету), а також є фіктивним правочином.
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.
Таким чином, законодавством визначено та надано право контролюючому органу звертатися з подібними позовними вимогами до судів, навіть якщо державний орган не є безпосередньо стороною (учасником) оспорюваних правочинів (правочину).
Проте обовязок такого органу полягає в доведенні тієї обставини, що такий правочин було укладено між учасниками господарських відносин з метою ухилення від сплати податків або з іншими цілями, які суперечать інтересам держави.
Вирішуючи спори про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, підпункт 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у законодавстві відсутні визначення понять "інтерес" загалом та "інтерес держави і суспільства" зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.
Натомість, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
У постанові від 30.10.2025 у справі № 910/9522/24 Верховний Суд наголосив, що, встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 228 ЦК України, так само як й інші правові норми, не визначає ознак такого правочину. До таких правочинів належать, зокрема, правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положенням пункту 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно із цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі статтею 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Тобто визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів / послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Повертаючись до обставин справи, судом встановлено, що між ТОВ «АРТВИК» та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» було укладено спірний договір поставки від 17.03.2023 № ЗП-17/03-23, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується здійснити поставку товару, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар (т.1 ас8-10).
Умовами договору передбачено, що кількість, асортимент та номенклатура товару, зазначається у Рахунках-фактурах Постачальника, які мають силу Специфікації і є невід`ємними частинами договору та визначаються у видаткових накладних (п2.2 договору).
На підставі зазначеного договору сторони склали рахунки-фактури від 17.05.2023 року № СФ-0000179, від 04.07.2023 року № СФ-0000180, від 11.07.2023 року № СФ-0000032, від 11.07.2023 року № СФ-0000035 (т.1 ас16,зворот), видаткова накладна № РН-0000079 від 11.07.2023 року на суму 1 796 930,30 грн. на підставі рахунку-фактури від 04.07.2023 року № СФ-0000180, видаткова накладна № РН-0000078 від 26.05.2023 року на суму 3 006 211,20 грн. на підставі рахунку-фактури від 17.05.2023 року № СФ-0000179 (т.1 ас13,14), при цьому визначено ціни за одиницю товару, конкретні строки поставки та порядок розрахунків, згідно з яким покупець здійснює 100 % передоплату вартості кожної партії шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів від дати рахунку-фактури.
Колегія суддів зазначає, що податкова служба будує свою позицію на «безтоварності» операції та штучному формуванні податкового кредиту.
Ключовим доказом ДПС зазначає свідчення третьої сторони — перевізника: контролюючий орган звернувся до ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП», яке нібито виступало автомобільним перевізником матеріалів.
Офіційна відповідь ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» надана від 20.11.2023року, за змістом якої підприємство заявило, що воно не мало жодних господарських відносин із ТОВ «АРТВИК», не здійснювало перевезень, а також не складало і не підписувало жодних первинних документів (зокрема, Товарно-транспортних накладних).
Встановлені судом обставини стосовно відсутності реального перевізника та наявність заперечення самого логіста (особливо коли КВЕД ТОВ «АРТВИК» — 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт») — є доказом фіктивності, якщо товар не міг фізично переміститися від постачальника до покупця, вся первинна документація (видаткова накладна ВН-0000077, платіжки та ПН №1) вважається «паперовою імітацією».
Суд першої інстанції став на бік підприємств, оскільки наявність оплати (платіжна інструкція №16892), видаткової накладної та факт реєстрації податкової накладної в ЄРПН за рішенням ДПС формально підтверджували правомірність дій сторін.
Верховний Суд в аналогічних справах наголошує: наявність лише «паперових» документів (накладних та платіжок) не є абсолютним доказом реальності операції, якщо немає доказів фізичного руху товару (ТТН, сертифікатів, даних про навантаження/розвантаження).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до першого епізоду встановлено: перша відгрузка відбулась 12.04.2023 року за видатковою накладною ВН-0000077 за якою було відпущено Покупцю товар на загальну суму 1 944 479, 98 грн з ПДВ.
Платіжною інструкцією N 16892 від 12.04.2023 року зазначений товар було оплачено.
ТОВ “Артвик” було складено податкову накладну № 1 від 12.04.2023 року на загальну суму 1 944 479, 98 грн з ПДВ, яку було зареєстровано у ЄРПН 22.05.2023 року відповідно до Рішення №8850909/44484333.
Перевіряючи докази фізичного існування та переміщення товару враховуючи, що ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» заперечує участь, суд апеляційної інстанції перевірив та не встановив залучення інший фактичний перевізник. Також відсутні докази того, що цей товар оприбутковано на складах ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» та використано у дорожньому будівництві (наявні лише акти виконаних робіт за формою КБ-2в)
За другим епізодом відповідно до видатковою накладною ВН-0000078 від 26.05.2023 року на суму 3 006 211,20 грн встановлено блокування процесу на самому початку, оскільки податкова відмовила в реєстрації податкової накладної (Рішення № 9158064/44484333).
На момент розгляду справи в суді постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024 року, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року в адміністративній справі № 160/25969/23, яким зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних: податкову накладну № 1 від 26.05.2023 на загальну суму 3 006 211,20 грн, у тому числі ПДВ 20% - 501 035,20 грн, що складена ТОВ «Артвик» по взаємовідносинам з ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» датою її фактичного направлення на реєстрацію - залишено без змін.
Тож, зазначені питання, пов`язані між собою через інститут преюдиції, коли факти, встановлені одним судом, не потрібно доводити знову в іншому суді.
Як вбачається зі змісту постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024 року, суд визнав подані ТОВ «АРТВИК» первинні документи (видаткову накладну ВН-0000078, платіжні інструкції № 17576 та № 17583, ТТН тощо) достатніми та належними для підтвердження реальності операції.
Водночас, в другому епізоді відвантаження та повна оплата відбулися в один день — 26.05.2023 року. Два швидких платежі на загальну суму понад 3 мільйони гривень в день виписки накладної, за якою податкову накладну в результаті не зареєстрували, в результаті чого створюються умови при яких гроші були перераховані швидко, щоб закрити звітний період або вивести кошти, а реального руху тон піску чи мільйонів шурупів у цей день не відбувалося.
Таким чином, виписки про рух грошей (платіжки №17576 та №17583) не можуть бути основним аргументом, тому колегія суддів намагалася з`ясувати: чи зафіксовано в системі ТОВ «ОНУР» в`їзд транспорту з цим товаром на їхні виробничі бази чи будівельні майданчики саме 26.05.2023 року чи в найближчі дні, а також походження товару у ТОВ «Артвик», у кого сам постачальник придбав цей обсяг товару на 3 млн грн перед тим, як продати, але представники відмовилися надавати додаткові докази щодо спірних питань та обставин.
Водночас, факт того, що товар на суму понад 3 мільйони гривень спочатку був придбаний фізичною особою (директором) у 2021 році за товарними чеками, а у 2023 році проданий від імені ТОВ «Артвик», вказує на безтоварності операції та фіктивність походження товару, оскільки відбулася легалізація товару наступним чином:
1. Невідповідність розрахунків (готівковий ліміт)
Товарний чек видається виключно при розрахунках готівкою або карткою через РРО.
В Україні діє жорстке обмеження НБУ на готівкові розрахунки між фізичною особою та підприємством (або ФОП) — не більше 50 000 грн на день.
Щоб купити електроди, шайби, болти, анкерні шпильки на 3 мільйони гривень готівкою, директор мав здійснювати оплати щодня протягом двох місяців поспіль, або мати сотні різних чеків від різних продавців. Якщо сума в чеках перевищує ліміт, це автоматично свідчить про порушення закону.
2. Відсутність легального переходу права власності до ТОВ «Артвик»
Якщо товар купив громадянин (фізична особа) у 2021 році, він є його особистою власністю.
Щоб ТОВ «Артвик» мало право продати цей товар ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» у 2023 році, компанія мала спочатку офіційно придбати або отримати його від директора.
3. Сторонами не доведено, зберігання товару протягом 2 років, враховуючи, що фізособа купила кварцовий пісок (мова йде про сотні або тисячі тонн, враховуючи суму в 3 млн грн) у 2021 році. Не надано доказів щодо оренди фізособою або ТОВ «Артвик» промислових складів/майданчиків з 2021 по 2023 роки, що свідчить - товару фізично не існувало.
Разом з тим, відповідно до матеріалів справи встановлено, що 11 липня 2023 року ТОВ «Артвик» збільшило свій статутний капітал за рахунок придбаного товару: уайт-спіріт, пісок кварцовий та іншого на суму 582 934,00 (т.2 ас79), що вказує на спробу ТОВ «Артвик» «заднім числом» юридично легалізувати товар на своєму балансі, щоб перекрити вже здійснені відвантаження.
Досліджуючи первинні документи, колегією суддів встановлено:
- 12 квітня 2023 року — ТОВ «Артвик» продає ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» товар за першою накладною на 1,94 млн грн.
- 26 травня 2023 року — ТОВ «Артвик» продає ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» товар за другою накладною на 3,00 млн грн.
- 11 липня 2023 року — ТОВ «Артвик» офіційно приймає від директора товар (пісок, уайт-спірит) як внесок до статутного капіталу на суму 582 934,00 грн.
Відповідно до зазначених подій ТОВ «Артвик» продало ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» товару майже на 5 мільйонів гривень у квітні та травні, а офіційно отримало цей товар на баланс від директора лише у липні (на два місяці пізніше) і лише на суму 582 тисячі гривень, що в свою чергу є доказом безтоварності квітневих та травневих операцій, оскільки на момент підписання видаткових накладних ВН-0000077 та ВН-0000078 у ТОВ «Артвик» цього товару юридично не існувало.
Разом з тим, сума внеску покриває лише близько 11% від всього обсягу проданого товару. Походження решти 89% товару (а це понад 4,3 млн грн) залишається повністю невідомим і нічим не підтвердженим, окрім старих товарних чеків фізособи за 2021 рік, які не мають юридичної сили для балансу ТОВ.
Встановивши, що у ТОВ «Артвик» немає легального ланцюга закупівлі цього товару (або виробництва), колегія суддів зазначає про обґрунтовані сумніви податківців, що липневий внесок є головним свідченням штучного створення документообігу.
Таким чином, судом зафіксовано, що на момент відвантаження товару у ТОВ «Артвик» не було ні закупівлі цього товару, ні прав власності на нього, а спроба капіталізації у липні лише підтверджує, що компанія намагалася прикрити порушення заднім числом.
Третій епізод від 11.07.2023 року (видаткова накладна ВН-0000079 на суму 1 796 930,30 грн) — компанія спробувала синхронізувати дві юридичні дії в один і той самий момент: збільшення статутного капіталу за рахунок товару та миттєвий продаж цього ж товару ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ».
В даному епізоді колегія суддів зазначає про наступні дефекти:
1. Збільшення статутного капіталу за рахунок майна — це не просто підписання внутрішнього Акту приймання-передачі від директора до ТОВ, оскільки Закон вимагає, що зміни до статутного капіталу стають чинними для третіх осіб (зокрема для ДПС) лише з моменту їх державної реєстрації в ЄДР (у нотаріуса або реєстратора). Якщо Акт про внесення піску/уайт-спіриту підписали 11.07.2023 року, а зміни в ЄДР внесли на день пізніше, то станом на ранок 11.07.2023 ТОВ «Артвик» ще не мало законного права розпоряджатися цим майном як своїм активом.
2. встановлена невідповідність сум: внесок до статутного капіталу (від 11.07.2023) склав 582 934,00 грн., а продаж ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» за накладною ВН-0000079 (того ж 11.07.2023) склав 1 796 930,30 грн. Товариством не доведено походження товару ще на 1,21 мільйона гривень в цьому епізоді.
При цьому, як і в попередньому випадку, повне відвантаження та стовідсоткова оплата платіжною інструкцією № 18270 відбулися день в день — 11.07.2023 року, що вказує на транзитну безтоварну операцію, мета якої — терміново закрити податковий період, перерахувати кошти та штучно сформувати податковий кредит для покупця.
Четвертий епізод від листопада 2023 року на суму 2 806 723,96 грн
Відгрузка відбулась 10.11.2023 року за видатковою накладною ВН- 0000080 , за якою було відпущено Покупцю товар на загальну суму 2 806 723, 96 грн з ПДВ.
Товар було сплачено двома платежами за платіжною інструкцією № 20894 від 09.11.2023 року на суму 2 806 297, 42 грн з ПДВ та платіжною інструкцією № 21364 від 29.11.2023 року на суму 426, 54 грн з ПДВ, а всього на суму 2 806 723, 96 грн з ПДВ.
ТОВ “Артвик” було складено податкову накладну № 1 від 11.07.2023 року на загальну суму 2 806 297, 42 грн з ПДВ (по першій оплаті), яку було зареєстровано в ЄРПН Рішенням 10228416/44484333 від 22.12.2023 року. Реєстрацію податкової накладної № 3 від 10.11.2023 року на залишок суми в розмірі 426, 54 грн з ПДВ зупинено, що підтверджується квитанцією № 2 від 15.12.2023 року.
З наведених даних вбачається суттєва неузгодженість:
Відвантаження та перша оплата відбулися у листопаді 2023 року (09.11 та 10.11).
При цьому зазначено, що ТОВ «Артвик» склало податкову накладну № 1 від 11.07.2023 року (на чотири місяці раніше за саму операцію).
Правовий нюанс зазначеної ситуації полягає в тому, що податкова накладна має складатися виключно за правилом «першої події» (ст. 187 ПКУ) — тобто або в день оплати (09.11), або в день відвантаження (10.11).
Складання податкової накладної у липні під поставку яка відбудеться у листопаді є грубим порушенням податкового законодавства, оскільки виписана без наявної правової підстави на той момент.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що ДПС офіційно перевірила та зареєструвала податкову накладну на 2,8 млн грн у грудні 2023 року, отже, вона визнала цю операцію реальною.
Разом з тим, податкова не може суперечити сама собі — в одному процесі визнавати операцію, а в іншому вимагати скасування всього договору.
Але, попри реєстрацію цієї ПН, ключовими моментами залишається те, що: 1. Загальний обсяг операцій за договором перевищив 9,5 мільйонів гривень. 2. Внесення товару до статутного капіталу в липні (на 582 тис. грн) все одно не покриває ні травневі 3 млн грн, ні липневі 1,79 млн грн, ні листопадові 2,8 млн грн. 3.Походження товару на загальну суму понад 8,5 млн грн (за вирахуванням липневого капіталу) виключно в товарних чеках фізичної особи від 2021 року.
Відповідно до пояснень представника ТОВ «АРТВИК» встановлено, що на даний момент послуги за договором перевезення не оплачено, оскільки перевізником не зареєстровано податкові накладні за першою подією (наданням послуги), та відповідно ТОВ “Артвик” не має можливості сформувати податковий кредит.
Факт того, що послуги перевезення досі не оплачені, а ПН перевізника не зареєстровані, вказує на те, що товар фізично не переміщувався.
Твердження представника ТОВ “Артвик” стосовно того, що оскільки податкової накладної не було надано, то і оплата робіт не здійснювалась, тож ТОВ “Артвик” не має можливості надати копії цих документів на вимогу суду, є юридичною помилкою.
В господарському та податковому праві існує правило: відсутність податкової накладної або оплати не звільняє від обов`язку мати та зберігати первинні документи на вантаж та його перевезення.
Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»), господарська операція фіксується в момент її здійснення, а не в момент оплати.
Враховуючи те, що директор чи уповноважена особа перевізника ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» надіслала ДПС офіційну відповідь, що вони не здійснювали перевезення та не підписували ТТН, ці накладні автоматично переходять у розряд неналежних доказів.
Також, в судовій практиці Верховного Суду України є чітка позиція щодо «заперечення контрагентів»: якщо контрагент (у даному випадку — перевізник) заперечує факт здійснення господарських операцій, підписання первинних документів та надання послуг, то надані платником податків документи (навіть за наявності печаток) не можуть вважатися належними доказами реальності операції.
В підтвердження своєї позиції представник ТОВ «Артвик» звертає увагу суду на наявність навантажувально-розвантажувальних робіт товару, що було здійснено ТОВ “Лайф Рост Групп” згідно з договором № 07/02-1 від 07.02.2023 року, про що було складено акт здачі-прийняття робіт № ОУ 00000031 на суму 14 700, 00 грн, та акт здачі-прийняття робіт № ОУ 00000048 на суму 11 870, 00 грн.
Оплата зазначених робіт не здійснювалась з тих самих причин, що і за договором перевезення.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, тільки у разі якщо покупець прийняв товар за видатковою накладною і оплатив його, договір вважається валідованим (схваленим) діями сторін, оскільки поведінка сторін свідчила про їх реальний намір виконувати зобов`язання.
Факт того, що ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» виступало не лише перевізником, а й компанією, яка нібито здійснювала навантажувально-розвантажувальні роботи за договором № 07/02-1, остаточно доводить штучність ланцюга.
Оскільки раніше ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» вже надіслало ДПС офіційну відповідь про відмову від будь-яких правовідносин із ТОВ «АРТВИК», для суду це означає, що акти № ОУ 00000031 та № ОУ 00000048 на загальну суму 26 570,00 грн автоматично визнаються такими ж дефектними як і ТТН.
Також з матеріалів справи встановлено, що ТОВ "Артвик" неодноразово збільшувало статутний капітал: 7 лютого 2023 року на суму 5 147 995,05 грн. та 26 травня 2023 року на суму 5 131 262,50 грн., тобто залучено додаткових 10,2 мільйонів гривень через статутний капітал.
Якщо порівняти загальну вартість купленого ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» товару та обсяги капіталізації ТОВ «Артвик», то отримаємо, що ТОВ «ОНУР» придбало у ТОВ«Артвика» за 4 епізодами:1 944 479,98 + 3 006 211,20 + 1 796 930,30 + 2 806 723,96 = 9 554 345,44 грн з ПДВ.
При цьому, директор збільшив капітал ТОВ «Артвик» майном (товаром):5 147 995,05 (лютий) + 5 131 262,50 (травень) + 582 934,00 (липень) = 10 862 191,55 грн.
Це означає, що «на папері» в бухгалтерському балансі ТОВ «Артвик», товарне походження було сформовано на 100%, а тому податкова не може стверджувати, що у Товариства не було залишків піску, електродів, дроту, балонів з аргоном тощо — вони офіційно числилися як внески до статутного капіталу підприємства.
Враховуючи все вище викладене, колегія суддів констатує
Щодо діяльності ТОВ «Артвик».
Директор ТОВ «Артвик» використовує старі товарні чеки фізособи за 2021 рік на суму понад 10 мільйонів гривень. Оскільки напряму продати такий обсяг без сплати 19.5% податків фізособи неможливо, він використовує капіталізацією, враховуючи те, що внесення майна до статутного капіталу від засновника не обкладається ПДВ та ПДФО. Це дозволило безкоштовно отримати на балансі ТОВ «Артвик» залишки товарів на 10,8 млн грн.
Вподальшому, ТОВ «Артвик» продає цей капіталізований товар (пісок,електрод, дріт, аргон, кисень, шайби, болти, анкерні шпильки, тощо) ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ», отримує на свій банківський рахунок 9,55 млн грн реальних безготівкових грошей, а статутний капітал не зменшує. В результаті: товар (який, за версією ДПС, існував лише на папері у вигляді чеків 2021 року) зник, а компанія отримала мільйони реальних коштів.
Щодо діяльності ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ».
Купували товар, який офіційно перебував на балансі постачальника як його статутний капітал. ТОВ "Артвик" мало право власності на цей товар на підставі рішень про збільшення капіталу від лютого та травня 2023 року.
ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» не міг і не повинен був знати, як саме директор ТОВ «Артвик» купував цей пісок у 2021 році. Для ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» як покупця головне, що на момент підписання видаткових накладних у 2023 році ТОВ «Артвик» мало цей товар у своїй власності за даними офіційного балансу.
Отже, незважаючи на проблеми ТОВ «Артвик» із логістикою (офіційна відмова перевізника ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» від ТТН та актів розвантаження), наявність реального подальшого ланцюга продажів всередині холдингу ONUR на Представництво разом із повним покриттям товару через статутний капітал дають підстави стверджувати, що порушення податкового законодавства лежать виключно на стороні ТОВ «Артвик», але сам договір поставки з «ОНУРом» є реальним, оскільки товар пройшов весь ланцюг від капіталу ТОВ«Артвика» до дорожніх об`єктів турецького Представництва холдингу.
Разом з тим, відповідно до матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» та Представництвом «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ» було укладено договір поставки № ЗП-01/07 від 01.07.2020 року, відповідно до якого, Товар, перелічений у видаткових накладних: № РН – 0000077 від 12.04.2023 року; № РН – 0000078 від 26.05.2023 року; РН – 0000079 від 11.07.2023 року; № РН – 0000080 від 10.11.2023 року, ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» поставив Представництву «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», що підтверджується видатковими накладними: № 256 від 18.04.2023 року; № 288 від 19.04.2023 року; № 389 від 29.05.2023 року; № 390 від 29.05.2023 року; № 491 від 14.07.2023 року; № 771 від 16.11.2023 року; № 772 від 15.11.2023 року; № 773 від 15.11.2023 року; № 774 від 15.11.2023 року; № 815 від 21.11.2023 року; № 829 від 27.11.2023 року.
Укладений ще у 2020 році (тобто задовго до спірних подій) довгостроковий договір поставки № ЗП-01/07 між двома пов`язаними структурами турецького холдингу ONUR дозволяє встановити, що подальший перепродаж товару на Представництво іноземної компанії за ланцюгом видаткових накладних (№ 256, 288, 389, 390, 491, 771– 774, 815, 829) та доводить економічну доцільність та реальність отримання товару кінцевим бенефіціаром.
Отже, якщо ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» (Покупець) відразу після отримання товару від ТОВ «Артвик» перепродав його Представництву, це означає, що товар фізично перейшов у власність третьої сторони. Представництво оприбуткувало цей пісок та уайт-спірит на свій баланс. Розрахунки чи внутрішні акти між двома структурами ONUR мали б стати самостійним доказом того, що майно реально існувало.
Коли ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» придбало товар у «Артвика» та продало його Представництву, воно не просто сформувало податковий кредит, а й нарахувало податкові зобов`язання з ПДВ при подальшому продажі.
З урахуванням цієї інформації, ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» має повністю відокремити свою діяльність від ТОВ «Артвик» (яке підробляло акти логіста та використовувало чеки фізособи).
Проте, представники ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» суду докази оплати від Представництва за цими одинадцятьма видатковими накладними не надали, також не долучалися до матеріалів справи акти списання цих матеріалів безпосередньо Представництвом на будівництво конкретних державних автодоріг в Україні.
Також відсутні докази отримання представництвом даного товару для будівництва автотранспортної магістралі через р.Дніпро в м.Запоріжжя.
Відсутність доказів отримання та використання товару Представництвом на конкретному мегаоб`єкті (будівництво автотранспортної магістралі через р. Дніпро в м. Запоріжжя) повністю нівелює попередній аргумент про «ланцюг перепродажу всередині холдингу».
Колегія суддів зазначає, що в податкових та господарських спорах щодо недійсності угод діє принцип пріоритету сутності над формою. Наявність самих лише паперових видаткових накладних між ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» та Представництвом (№ 256, 288 тощо) без реального підтвердження використання товару оцінюється судом як продовження фіктивного документообігу з метою приховування первинної схеми.
Для об`єкта такого масштабу, як мости в місті Запоріжжя, рух тисяч тонн кварцового піску чи тонн уайт-спіриту не може пройти непоміченим. Безтоварність доводиться тим, що фіксується відсутність таких обов`язкових документів як:
-відсутність виконавчої документації, оскільки на будівництві мостів кожен крок контролюється технаглядом. Якщо пісок реально використовувався, він мав бути відображений у журналах авторського та технічного нагляду, актах закриття прихованих робіт, а також у матеріальних звітах виконробів (форма М-29).
-відсутність сертифікатів та паспортів якості: кварцовий пісок для капітального будівництва магістралей мусить проходити лабораторні випробування на відповідність ДСТУ.
Оскільки товар походить із «чеків фізособи 2021 року», таких сертифікатів фізично немає, що унеможливлює його легальне використання на держоб`єкті.
-якщо перевізник ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» офіційно відмовився від рейсів, а Представництво холдингу не має власних ТТН на перевезення цього піску зі складів ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» чи ТОВ «Артвика» до міста Запоріжжя, то товар фізично не міг потрапити на будмайданчик.
За такої сукупності встановлених обставин, суд вбачає підстави для визнання договору поставки недійсним, оскільки ТОВ «Артвик» штучно створило товарні залишки на 10,8 млн грн через статутний капітал (на підставі чеків фізособи), логістична компанія офіційно заперечила факт навантаження та перевезення цього товару,ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ» та його Представництво створили внутрішній «паперовий» ланцюг накладних, але не змогли надати жодного матеріального підтвердження, що цей товар дійсно доїхав до м.Запоріжжя та був використаний в основі мостових конструкцій чи дорожнього покриття, отже, вся операція на 9,5 млн грн має бути визнана безтоварною, спрямованою виключно на протиправне отримання податкової вигоди та виведення грошових коштів.
Неодноразово Верховний Суд зазначав, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто під час розгляду справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару).
Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.
Позиція Верховного Суду свідчить про те, що коли існує спір щодо того, чи дійсно мала місце господарська операція, і одна із сторін спору заперечує обставини реального руху активів за операціями, які оформлені первинними документами, суд має перевірити відповідні обставини не обмежуючись лише змістом таких документів (постанова Верховного Суду від 15.07.2026 у справі № 916/5780/24).
Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних і у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, а також незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком із фактично вчиненою господарською операцією учасників правовідносин.
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин та направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків сторін.
На думку колегії суддів, встановивши, що обидва учасники спірного договору поставки з метою створення видимості вчинення господарської діяльності координували свою поведінку, та у незаконний спосіб отримали право на укладення договору поставки, такий правочин підлягає визнанню недійсним, оскільки не було забезпечено дотримання вимоги щодо відповідності його інтересам держави і суспільства.
Водночас, враховуючи зміст вимог податкової, а саме, визнати недійсними правочини укладені між ТОВ «Артвик» та ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» від 17.03.2023 року № ЗП-17/03-23, колегія суддів вважає задоціьне звернути увагу на наступне.
Недійсний правочин — це загальне поняття, при цьому, один із конкретних різновидів недійсних угод є «фіктивний правочин».
До того ж, будь-який фіктивний договір є недійсним, але не кожен недійсний договір є фіктивним.
«Недійсним договір» поставки, може визнаватися у разі, якщо договір укладено з порушенням закону, але сторони могли його виконати, у тексті немає істотних умов, товар передається, оплата здійснюється, послуги надаються, наслідками є двостороння реституція (товар повертається постачальнику, гроші — покупцю), тоді як «фіктивний договір» поставки (ст. 234 ЦК України) укладено лише «на папері», за яким сторони нічого не постачали, на меті штучно завищити витрати, безпідставно отримати податковий кредит з ПДВ, рух товару відсутній, складаються видаткові накладні, ТТН, акти, але транспортування не було, оскільки нічого фактично не передавалося, реституція неможлива, суд тільки може анулювати юридичні наслідки (податкові зобов`язання).
Коли компанії підписують договір поставки та виписують документи (накладні, акти), у них автоматично виникають податкові наслідки з ПДВ та податку на прибуток. Якщо договір визнається фіктивним, податкова служба (або суд) спростовує ці цифри.
Отже, ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» як Покупець на підставі накладної зафіксував у себе витрати та податковий кредит з ПДВ (тобто зменшив суму податку, яку він мав заплатити в бюджет), але враховуючи, що операції насправді не було (угода фіктивна), покупець втрачає право на ці витрати та податковий кредит.
Для Постачальника (у якого було податкове зобов`язання) ТОВ «Артвик» який є Постачальником та виписав податкову накладну і відобразив у себе податкове зобов`язання (суму ПДВ, яку він нібито мав віддати державі з продажу), враховуючи, що продаж визнано неіснуючим, постачальник також має прибрати це зобов`язання зі свого обліку.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Таким чином, спірний договір від 17.03.2023 року №ЗП-17/03-23 визнається недійсним саме як фіктивний на підставі статті 234 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Щодо застосування приписів статті 228 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що заявляючи відповідний позов до суду, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.
При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 ЦК України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.
Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2025 року (справа №420/12471/22).
Ознаками недійсного договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно з ч.3 ст.228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Судом встановлено, що первинні бухгалтерські документи від імені ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП» складені та підписані особою, яка заперечує свою участь у господарській діяльності ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП», сторони нічого не постачали, рух товару відсутній, отже, надані сторонами документи бухгалтерського обліку, які, на їх думку, підтверджують рух товару та подальшу його реалізацію, не можуть бути належними доказами реальності господарської операції у розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У зв`язку з встановленими обставинами, суд дійшов висновку, що між ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл» та ТОВ «Артвик» відсутня господарська діяльність, оскільки поставки товару за спірним договором не могли бути виконаними за відсутності у постачальника ТОВ «Артвик» транспорту власного чи орендованого, відсутність у постачальника ТОВ «Артвик» необхідних товарів, робіт або послуг, потрібних для виконання зобов`язання (включаючи транспортні послуги), постачальник ТОВ «Артвик» не спростував фіктивність походження товару (чеки фізособи) та фіктивність логістики (відмова «ЛАЙФ РОСТ ГРУП»), суд в даній справі про визнання договору недійсним змушений констатувати: договір №ЗП-17/03/33 укладався виключно з метою штучного формування податкового кредиту та не мав на меті реальних господарських наслідків.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Апеляційний суд звертає увагу також на ті обставини, що податкові накладні №1 від 11.07.2023 року та №1 від 26.05.2023 року на загальну суму 4 803 141,50 грн. були виписані, при цьому товар фактично не передавався (немає складських документів, сертифікатів); оплата не здійснювалася; покупець не вимагає товар і не вимагає ПН (зволікають з її реєстрацією).
У такому контексті, відсутність інтересу покупця до ПН, судом розцінюється як один із непрямих доказів відсутності реальної господарської діяльності.
Таким чином вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області про визнання недійсним правочин підлягають задоволенню.
Щодо застосування наслідків недійсності правочинів, передбачені ч.3 ст.228 ЦК.
Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом.
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
Колегія суддів вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, розмір якого судом не може бути змінений або зменшений, тому ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що ч.3 ст.228 ЦК не виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році.
Питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним, оскільки, за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
Отже, в цій частині вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області задоволенню не підлягають.
Щодо врахування в рамках даної справи обставини справи №160/25969/23 в межах якої визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкових накладних Головного управління ДПС у Запорізькій області, зазначивши, що реєстрація податкових накладних в реєстрі станом на дату звернення (27.12.2023 року) ГУ ДПС у Запорізькій області до суду з цим позовом не відбулося, що виключає можливість настання протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у справі про визнання протиправним та скасування рішення комісії ГУ ДПС у Запорізькій області щодо відмови в реєстрації податкової накладної є виключно стадія правильності та правомірності зупинення та відмови в реєстрації податкової накладної, а не реальність та товарність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Відтак, суд в межах адміністративної справи № 160/25969/23 не досліджував і не повинен був досліджувати реальність та товарність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Визнати недійсним договір поставки укладений між ТОВ «Артвик» та ТОВ “ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ” від 17.03.2023 року № ЗП-17/03-23 за результатами якого складено податкові накладні №1 від 11.07.2023 року та №1 від 26.05.2023 року на загальну суму 4 803 141,50 грн.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що внаслідок неповного з`ясування обставин та порушення норм матеріального права, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про відмову у задоволенні позову дійшов помилкових висновків, а отже апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 в адміністративній справі №160/34336/23 скасувати та прийняти у справі нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір поставки укладений між ТОВ «Артвик» та ТОВ “ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ” від 17.03.2023 року № ЗП-17/03-23 за результатами якого складено податкові накладні №1 від 11.07.2023 року та №1 від 26.05.2023 року на загальну суму 4 803 141,50 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю.В. Дурасова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua