Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №160/11470/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №160/11470/26

Суддя: Олефіренко Н.А.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/11470/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 ( суддя Кучма К.С.) в адміністративній справі №160/11470/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

визнати протиправними рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії від 20.02.2026 року № 045750036225 та Головного управління ПФУ в Кіровоградській області від 26.03.2026 року № 045750036225, які виразилися у протиправній відмові у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

зобов`язати відповідача-1 зарахувати до стажу в фактичному подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року;

зобов`язати відповідача-1 призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дати набуття права, а саме: з 21.01.2026 року, на підставі ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач має необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.12.02.2026 вона звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, надавши необхідні документи. За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області 20.02.2026 прийнято рішення № 045750036225 про відмову у призначенні їй пенсії. Згідно із зазначеним рішенням страховий стаж позивача становить 25 років 7 місяців 18 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 - 3 роки 1 місяць 25 днів. До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 25.09.2003 по 21.08.2010, з 11.11.2010 по 19.06.2011 та з 01.08.2011 по 31.10.2017, оскільки зазначені у довідці посади "палатна медична сестра" та "сестра медична палатна" не відповідають посадам, передбаченим відповідними нормативними актами. У подальшому, за результатами проведених перевірок, органами ПФУ отримано оновлені довідки про підтвердження пільгового стажу та складено відповідні акти перевірок. Водночас 26.03.2026 Головним управлінням ПФУ в Кіровоградській області прийнято рішення № 045750036225, яким до пільгового стажу позивача зараховано періоди пільгової роботи згідно із наданими довідками, за виключенням перерви в атестації робочих місць з 06.04.2004 по 20.06.2004. При цьому зазначено, що право на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивач набуде після досягнення 55-річного віку, тобто з 22.01.2031. Позивач вважає зазначене рішення протиправним, оскільки, на її думку, при вирішенні питання про призначення пенсії пенсійний орган повинен був застосувати положення п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.03.2026 року № 045750036225 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 в фактичному подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дати набуття права, а саме: з 21.01.2026 року, на підставі ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У задоволенні іншої частини позовної заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що дії управління відповідають нормам чинного законодавства, отже підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.02.2026 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, надавши необхідні для цього документи.

За принципом екстериторіальності документи позивача були розглянуті відповідачем-1, за результатами чого 20.02.2026 прийнято рішення № 045750036225 про відмову у призначенні їй пенсії.

Згідно із зазначеним рішенням страховий стаж позивача становив 25 років 7 місяців 18 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 3 роки 1 місяць 25 днів.

До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 25.09.2003 по 21.08.2010, з 11.11.2010 по 19.06.2011 та з 01.08.2011 по 31.10.2017 згідно із довідкою № 91 від 13.11.2025, виданою КНП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" Дніпропетровської обласної ради, оскільки зазначені у довідці посади "палатна медична сестра" та "сестра медична палатна" не відповідали посадам, визначеним постановами КМУ від 16.01.2003 № 36 та від 24.06.2016 № 461. У зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу позивача відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

27.03.2026 відповідачем-1 надано відповідь на адвокатський запит, у якій підтверджено підстави прийняття рішення від 20.02.2026 № 045750036225 та зазначено, що до пільгового стажу позивача не зараховано вказані періоди роботи у КНП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги".

Водночас повідомлено про проведення перевірки довідок, наданих для підтвердження її пільгового стажу.

За результатами проведених перевірок складено акти від 27.03.2026 № 0400-1003-1/6255 та від 02.04.2026 № 0400-1003-1/6504. Крім того, КНП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" та КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" надали оновлені довідки про підтвердження пільгового стажу позивача від 27.03.2026 № 30 та від 02.04.2026 № 3-8 відповідно.

23.04.2026 відповідачем-1 надано відповідь на повторний адвокатський запит, у якій повідомлено про результати проведених перевірок та надання зазначеними закладами оновлених довідок про пільговий стаж позивача.

26.03.2026 відповідачем-2 за результатами розгляду документів позивача прийнято рішення № 045750036225 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, страховий стаж позивача визначено у розмірі 27 років 8 місяців 4 дні, а пільговий стаж за Списком № 2 - 21 рік 10 місяців 6 днів.

До пільгового стажу не зараховано період з 06.04.2004 по 20.06.2004, у зв`язку з перервою в атестації робочих місць, а також періоди з 01.02.2005 по 21.08.2007 та з 01.12.2007 по 21.08.2010, у зв`язку з перебуванням її у відпустці по догляду за дітьми до досягнення ними шестирічного віку.

Водночас для визначення права на пенсію стаж роботи позивача з урахуванням положень ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено у розмірі 35 років 5 місяців 14 днів. За висновком відповідача-2, позивач має право на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" після досягнення 55-річного віку, тобто з 22.01.2031.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення та застосовуючи сталу практику Верховного суду з спірних питань, зазначає.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно із статтею 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

З матеріалів справи видно, що на момент звернення позивача до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах остання досягла 50 років, що в силу вищенаведених правових приписів є достатнім для призначення пільгової пенсії за Списком № 2.

Що стосується правомірності зобов`язання зарахування до стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII період роботи з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року.

У спірний період були чинні:

- Список № 2 затверджений Постановою КМ України № 36 від 16.01.2003 діяв з 16 січня 2003 р. по 1 серпня 2016 р. - розділ XXIV Охорона здоров`я та соціальна допомога Працівники, які безпосередньо обслуговують хворих а) у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах 24а молодші спеціалісти з медичною освітою;

- Список затверджений Постановою КМ України № 461 від 24.06.2016 діє з 24.06.2016 і по даний час - розділ XXIV Охорона здоров`я та соціальна допомога Працівники, які безпосередньо обслуговують хворих: у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри/молодші медичні брати, молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими, сестри-господині/працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров`я.

Отже, посада палатна медсестра, сестра медична палатна, на якій позивач працювала в клінічній лікарні з надання психіатричної допомоги у спірний період, відноситься до посад, передбачених Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до довідки № 30 від 27.03.2026, виданою КНТ "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" ДОР, довідки № 3-8 від 02.04.2026, виданою КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" ДОР та Індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру застрахованих осіб (довідка ОК-5) позивач працювала в умовах, що дають право на зарахування стажу у подвійному розмірі.

Як вбачається з розрахунку стажу період роботи позивача зараховано в подвійному розмірі з 01.01.2004 по 31.10.2017, з 18.12.2017 по 21.01.2026 (дата набуття права на призначення пенсії) лише для визначення права на пенсію, але фактично в одинарному розмірі.

Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Отже, Законом передбачена можливість зарахування до стажу у подвійному розмірі роботи, зокрема, у закладах з надання психіатричної допомоги.

Пунктом 6 Переліку до закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 за №385, віднесено установи/заклади системи соціального захисту населення.

Згідно із пунктом 20 пояснень до Переліку закладів охорони здоров`я, установи/заклади системи соціального захисту населення – структурні підрозділи установ/закладів соціального захисту та/або їх відокремлені структурні підрозділи, які надають медичну допомогу громадянам похилого віку або особам з інвалідністю.

Відповідно до пункту 22 пояснень до Переліку закладів охорони здоров`я, заклад з надання психіатричної допомоги – психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Згідно статті 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22.02.2000 за №1489-III (надалі по тексту також – Закон №1489-ІІІ) заклад з надання психіатричної допомоги – психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги:

заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, – юридична особа будь-якої форми власності, що надає соціальні послуги особам, які страждають на психічні розлади;

стаціонарна психіатрична допомога – психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1489-III, психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.

Колегія суддів також враховує, що за змістом статті 1 Закону №1489-III до закладу з надання психіатричної допомоги відносяться і інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час, зокрема, на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

У примітці 2 Переліку № 909 зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Згідно з Переліком закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 28.10.2002 № 385, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 892/7180, до закладів охорони здоров`я відносяться: лікувально-профілактичні заклади (лікарняні заклади, багатопрофільні, однопрофільні, спеціалізовані, особливого типу, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортні заклади); санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; установи/заклади системи соціального захисту населення.

Таким чином, зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України № 1788-XII, не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 24 Закону України № 1058-IV та ст. 60 Закону України № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22, від 11.02.2025 у справі № 420/8637/24 які, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування.

Суд апеляційної інстанції враховує положення статті 22 Конституції України, згідно з якими, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Наведене узгоджується також із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.12.2021 у справі № 688/2916/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17 та від 04.12.2019 у справі № 689/872/17.

У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України № 1058-IV та Законом України № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон України №1058-IV.

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України № 1788-ХІІ, то він мав би виключити з останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було.

Отже, із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду з з 01.01.2004 року по 31.10.2017 року, з 18.12.2017 року по 21.01.2026 року у подвійному розмірі.

Підсумовуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.03.2026 року № 045750036225 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах є при правним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що суд втрутився в дискреційні повноваження пенсійного фонду, оскільки за наведених обставин у відповідача існує єдиний законний варіант поведінки.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно з ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений

Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 в адміністративній справі №160/11470/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 29 жовтня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю.В. Дурасова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua