Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №280/2174/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 листопада 2026 рокусправа 280/2174/26

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Добродняк І.Ю., Ясенова Т.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2026 (суддя Чернова Ж.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12.03.2026 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 18.01.2025 по день фактичного розрахунку 03.03.2026 та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 390059,01 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2026 позов задоволений частково, визнано протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2025 по 02.03.2026 та стягнуто заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 75252,63 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Прийняте рішення суд мотивував тим, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку в день звільнення, а тому має нести відповідальність за статтею 117 Кодексу законів про працю України. Середньоденне грошове забезпечення позивача суд визначив у розмірі 890,92 грн. При цьому до розрахунку не включено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення яким стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 355860,96 грн, виходячи із середньоденного грошового забезпечення 1955,28 грн, без застосування принципу співмірності. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, на думку апелянта, є вичерпним, і додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, до нього не віднесена. Вважає, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» законодавче шестимісячне обмеження саме по собі забезпечує баланс інтересів сторін, тому додаткове пропорційне зменшення суми компенсації означає подвійне обмеження відповідальності роботодавця.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Приписами частин першої – третьої статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) запереченнях проти неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у разі, коли учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Висновок суду про протиправність бездіяльності відповідача та про визначений період затримки з 19.01.2025 по 02.03.2026 з урахуванням його обмеження шістьма місяцями учасниками справи не оскаржується. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не переглядається.

ОСОБА_1 у період з 17.06.2021 по 18.01.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.02.2024 у справі №280/8080/24, яке набрало законної сили 02.01.2025, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 17.06.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 19.05.2023. Розміри посадового окладу та окладу за військовим званням для цього перерахунку визначаються множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 01 січня відповідного року, на тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплаченої суми.

Позивач виключений зі списків особового складу військової частини 18.01.2025.

При звільненні з військової служби позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення в сумі 133816,24 грн.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України 03.03.2026 на виконання судового рішення у справі № 280/8080/24 виплатила позивачу донараховане грошове забезпечення в сумі 115878,57 грн.

Згідно з архівною відомістю грошового забезпечення позивача за листопад 2024 року йому нараховано: посадовий оклад - 2892,58 грн; оклад за військовим званням - 530,00 грн; надбавку за вислугу років - 855,64 грн; надбавку за особливості проходження служби - 2139,11 грн; щомісячну премію - 20564,51 грн; індексацію - 130,20 грн; додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 - 20322,58 грн.

За грудень 2024 року позивачу нараховано: посадовий оклад - 2820,00 грн; оклад за військовим званням - 530,00 грн; надбавку за вислугу років - 837,50 грн; надбавку за особливості проходження служби - 2093,75 грн; щомісячну премію - 41172,00 грн, з якої 20604,00 грн становить премія за січень 2025 року, виплачена в грудні 2024 року; індексацію - 384,55 грн; додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 - 24000,00 грн; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань - 11262,09 грн.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад та оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців спеціальним законодавством не врегульовані. Тому до цих правовідносин застосовуються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Такого підходу дотримується Верховний Суд, і він не оспорюється учасниками справи.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX (далі Закон №2352-IX), чинній з 19.07.2022, передбачено: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила таке. Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством. Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що має компенсаційний характер.

Щодо складу грошового забезпечення, з якого обчислюється середньоденний заробіток колегія суддів зазначає наступне.

Розрахунок середнього заробітку для цілей статті 117 КЗпП України здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Підпунктом «б» пункту 4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо)». Підпунктом «е» цього пункту передбачено, що не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про вичерпність переліку, наведеного в пункті 4 Порядку №100, у тому розумінні, яке йому надає позивач. Підпункт «б» цього пункту визначає виключення за родовою ознакою - «одноразові виплати». Наведені в дужках види таких виплат є лише прикладами, на що прямо вказує слово «тощо». Отже, не врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати підлягають усі виплати, які за своєю правовою природою є одноразовими, навіть якщо їх прямо не названо в пункті 4 Порядку №100. Те саме стосується компенсаційних виплат, зазначених у підпункті «е» цього пункту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) додаткова винагорода встановлена на період дії воєнного стану. Порядок її виплати військовослужбовцям Національної гвардії України визначено наказом Міністерства внутрішніх справ України №729 від 01.09.2023 (далі - Порядок №729). Відповідно до пунктів 2, 17 Порядку №729 винагороди, додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі №580/9551/23 дійшов висновку про таке. Пункт 1 Постанови №168 чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності в Україні цього правового режиму. За своєю правовою природою така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Безпосередньо щодо обчислення середнього заробітку для цілей статті 117 КЗпП України Верховний Суд у постанові від 24.07.2025 у справі №300/8802/23 зазначив таке. Додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, запроваджена на період дії воєнного стану, має компенсаційну мету - часткову відплату за особливості несення служби в умовах війни. Вона не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за певних умов. Тому за змістом Порядку №100 вона не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на рішення Верховного Суду у зразкових справах №640/13029/22 та №280/8933/24. Ці рішення ухвалені в інших правовідносинах і не стосуються застосування Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку для цілей статті 117 КЗпП України. Визнання додаткової винагороди складовою грошового забезпечення військовослужбовця саме по собі не спростовує висновку про її одноразовий і компенсаційний характер. Стаття 9 Закону №2011-XII прямо розрізняє щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, і належність виплати до складу грошового забезпечення не означає її обов`язкового включення до розрахунку середнього заробітку.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що додаткова винагорода нараховувалась йому протягом кількох послідовних місяців. Регулярність її отримання в конкретний період зумовлена наявністю передбачених Постановою №168 умов і відповідних наказів командира. Вона не змінює правової природи цієї виплати.

Окремо колегія суддів зазначає, що апелянт, наводячи власний розрахунок середньоденного грошового забезпечення (1955,28 грн), включив до грошового забезпечення за грудень 2024 року не лише додаткову винагороду, а й премію в повному розмірі 41172,00 грн. До цієї суми увійшла премія за січень 2025 року в сумі 20604,00 грн, виплачена в грудні 2024 року.

Відповідно до пункту 3 розділу XVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №200 від 15.03.2018, виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за попередній місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць. За рішенням командира військової частини премія за грудень може бути виплачена в кінці грудня поточного бюджетного року.

Отже, премія в сумі 20604,00 грн, виплачена позивачу в грудні 2024 року авансом за наступний період, не є грошовим забезпеченням за фактично відслужені дні розрахункового періоду в розумінні пункту 8 Порядку №100. Суд першої інстанції обґрунтовано її не врахував. Доводів, які б спростовували цей висновок, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середній заробіток, становить за листопад 2024 року 27112,04 грн, за грудень 2024 року - 27233,80 грн. Середньоденне грошове забезпечення становить 890,92 грн (54345,84 грн : 61 календарний день). Середнє грошове забезпечення за 182 календарні дні затримки становить 162147,44 грн (890,92 грн Ч 182).

Щодо застосування принципу співмірності колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. Велика Палата сформулювала такі висновки:

обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати;

розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При цьому слід керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком та поведінку сторін;

розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права. У разі відступу Великої Палати Верховного Суду від попередніх висновків враховується саме останній правовий висновок.

Тому постанови Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23 та від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, на які посилається апелянт, не можуть бути враховані в частині, яка суперечить наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду. Відповідно, доводи апелянта про «подвійне обмеження» відповідальності роботодавця не ґрунтується на чинному тлумаченні статті 117 КЗпП України, наданому Великою Палатою Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів враховує, що сума 115878,57 грн, несвоєчасна виплата якої стала підставою для відшкодування, є результатом спору про розмір належного позивачу грошового забезпечення. Цей спір вирішено в судовому порядку у справі №280/8080/24, у якій позов задоволено частково. За такої ситуації частиною другою статті 117 КЗпП України прямо передбачено, що розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, у межах шестимісячного періоду. Отже, сам закон наділяє суд повноваженням визначати розмір відшкодування з урахуванням обставин справи.

Суд першої інстанції встановив, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становить 249694,81 грн. З цієї суми 133816,24 грн виплачено своєчасно, а 115878,57 грн, що становить 46,41 %, - несвоєчасно. Виходячи з цього, суд визначив розмір відшкодування в сумі 75252,63 грн (162147,44 грн * 46,41%). Такий підхід відповідає критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, і забезпечує справедливий баланс інтересів сторін. Арифметична правильність розрахунку апелянтом не оспорюється.

Доводи апелянта про те, що заборгованість залишалась невиплаченою понад рік після звільнення, не впливає на правильність рішення. Тривалість затримки враховується в межах законодавчо встановленого максимального шестимісячного періоду, який судом першої інстанції застосовано. Тривалість затримки не виключає оцінки співмірності розміру відшкодування.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, а також премія за січень 2025 року, виплачена в грудні 2024 року, не підлягають включенню до розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, а розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні правомірно визначено з урахуванням принципу співмірності в сумі 75252,63 грн.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.06.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з 03.11.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді І.Ю. Добродняк

судді Т.І. Ясенова