Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/13919/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/13919/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 ( суддя Ільков В.В.) в адміністративній справі №160/13919/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

визнати Рішення від 27.04.2026 №047150030076 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 протиправним і скасувати його;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.04.2026 про призначення пенсії по інвалідності та призначити пенсію по інвалідності з дати встановлення інвалідності - з 09.04.2026;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 14.07.1958 по 26.07.1959 та з 27.07.1962 по 05.02.2002 відповідно до відомостей, які містяться у її трудовій книжці.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 27.04.2026 №047150030076 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди її роботи з 14.07.1958 року по 26.07.1959 року та з 27.07.1962 року по 05.02.2002 року відповідно до відомостей, які містяться у її трудовій книжці.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.04.2026 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що дії управління відповідають нормам чинного законодавства, отже підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Позивач 20.04.2026 року звернулася з заявою до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності від 27.04.2026 року № 047150030076 в зв`язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу.

Згідно з наданими документами страховий стаж становить - 3 роки.

Згідно матеріалів справи, Пенсійним органом зараховано до страхового стажу роботи Позивача період з 27.07.1959 по 26.07.1962 (3 роки) – період догляду за дитиною до трьох років.

Тобто, фактично страховий стаж позивача був зменшений більше, ніж на 40 років, що в свою чергу призвело до відсутності необхідного для призначення пенсії страхового стажу, та, як наслідок - до відмови у призначенні позивачу пенсії по інвалідності.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу незараховано періоди роботи, згідно трудової книжки від 25.04.1959 року, оскільки відсутня пов`язка прізвищ, а саме: ОСОБА_2 , оскільки позивачка не надала свідоцтва про шлюб із відповідною заявою про призначення пенсії, таким чином Головне управління не могло зарахувати періоди роботи, що містяться в трудовій книжці позивачки.

Щодо зарахування періодів роботи в рф до страхового стажу з 01.01.1992 року посилаються на те, що статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (надалі — Угода від 14.01.1993) питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав- учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням про відмову у призначенні пенсії по інвалідності через відсутність страхового стажу, та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цією позовною заявою до суду.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення та застосовуючи сталу практику Верховного суду з спірних питань, зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення до 01 січня 2004 року врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), а після 01 січня 2004 року Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Частиною 1 статті 5 Закону №1058 визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №1058 виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно частини 3 статті 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058 призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно частини 1 статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз наведеного свідчить про те, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 роки у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року.

Як зазначалося судом вище, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу незараховано періоди роботи, згідно трудової книжки від 25.04.1959 року, оскільки відсутня пов`язка прізвищ, а саме: ОСОБА_2 , оскільки позивачка не надала свідоцтва про шлюб із відповідною заявою про призначення пенсії.

Надаючи оцінку наведеному суд зазначає.

Згідно частин 1 та 2 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

З наведеного слідує, що період роботи в колгоспах після 1965 року зараховується до страхового стажу за фактичною тривалістю відпрацьованих робіт виключно у випадку не виконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.

Водночас, на переконання суду, якщо працівник не виконав встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі з поважних причин, то положення частини 2 статті 56 Закону №1788-XII не можуть застосовуватися в частині зарахування до стажу роботи відповідних періодів лише за фактичною тривалістю відпрацьованих робіт.

При цьому колегія суддів наголошує, що а ні Закон №1788-XII, а ні Закон №1058 окремо не врегульовують питання зарахування до стажу періоди роботи у колгоспах, якщо член колгоспу не виконав встановленого мінімуму трудової участі з поважних причин.

Отже, у трудовій книжці позивачки наявні відповідні записи про роботу у спірний період, тому ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу. Також вкладиш до трудової книжки містить відомості про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону № 1788-XII та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637) передбачено, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

На підставі пункту 2.2. Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції 2.3.).

Пунктом 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 2.11. Інструкцію №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

На підставі пункту 2.13. Інструкції №58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні норми були закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка діяла під час оформлення частини записів в спірні періоди в трудовій книжці позивача.

В Основних положеннях про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 14.03.1975 №310 містилися наступні вимоги. Трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться усім членів колгоспів з прийняття їх у члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Всі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка; обов`язок належного оформлення записів у трудові книжці покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Необхідність підтверджувати періоди роботи іншими документами для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №127/9055/17.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічні висновки знаходяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем було змінено прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 у зв`язку з укладенням шлюбу в 1959 році.

Уповноваженим працівником підприємства були внесені зміни в трудову книжку Позивача: однією рискою було закреслено колишнє прізвище Позивача - ОСОБА_3 і зверху записано нове прізвище ОСОБА_5 з поміткою про зміну паспорта у зв`язку з укладенням шлюбу.

Наразі, як вказує позивач у позові, Свідоцтво про шлюб Позивачем втрачено.

Враховуючи те, що шлюб був укладений на території російської федерації, у Позивача немає можливості отримати дублікат Свідоцтва про шлюб у зв`язку з військовою агресією російської федерації і припиненням співробітництва з країною-агресором.

Але фактично пов`язка прізвищ ОСОБА_2 підтверджуються документів, а саме: відповідно до Свідоцтва про народження Позивача – прізвище, ім`я та по батькові Позивача – ОСОБА_6 , дата народження– ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження – Зональний совхоз Алтайського краю. відповідно до паспорту Позивача, виданого 30.05.2002 УВС м. Бійська Алтайського краю на прізвище ОСОБА_4 (додаток 2) та закордонного паспорту Позивача № НОМЕР_2 - ім`я та по батькові Позивача, дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження – Зональний совхоз Алтайського краю співпадають з аналогічними відомостями, вказаними у вищезазначеному Свідоцтві про народження Позивача.

Відповідно до Свідоцтва про народження доньки позивача, позивач: ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: м. Бійськ Алтайського краю (В подальшому дочкою Позивача у зв`язку з укладенням шлюбів було змінено прізвище: на ОСОБА_8 , що підтверджується Довідкою про укладення шлюбу №1156 від 16.05.2012, на ОСОБА_9 і на ОСОБА_10 , що підтверджується Свідоцтвами про укладення шлюбів.

Наразі прізвище доньки Позивача – ОСОБА_10 , що підтверджується паспортом та карткою платників податків доньки Позивача.

Саме по догляду за дитиною до трьох років – дочкою позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачем-2 був зарахований до страхового стажу роботи Позивача період з 27.07.1959 по 26.07.1962 (3 роки).

Крім того, відповідно до Пенсійного посвідчення російської федерації Позивача з 01.08.2001 року Позивачу була призначена пенсія за віком на підставі даної трудової книжки, належній Позивачу.

У вкладиші НОМЕР_3 від 06.08.1985 р.в трудову книжку позивачки, який є її невід`ємною частиною, вказане прізвище позивачки ОСОБА_4 .

Таким чином, аналіз у сукупності даних документів фактично підтверджує записи щодо даних позивача, зазначених в трудовій книжці – пов`язки прізвищ ОСОБА_11 і приналежність трудової книжки Позивачу.

Крім іншого, висновки пенсійного органу щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначенні пенсії за віком ґрунтуються на твердженні про відсутність підстав для зарахування періоду, оскільки з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв`язку з чим при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації до страхового стажу зараховується період роботи на території Російської Федерації лише по 31.12.1991 рік.

З цього приводу колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами частини другою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 13 Угоди встановлено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Крім того, наявна в матеріалах справи трудова книжка не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Посилання пенсійного органу на припинення участі Російської Федерації в Угоді гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення з 01.01.2023 року, як на підставу для відмови у зарахуванні до страхованого стажу спірних періодів роботи, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони росії, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають, а тому підстави для не зарахування спірного трудового стажу відсутні.

Отже, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди її роботи з 14.07.1958 року по 26.07.1959 року та з 27.07.1962 року по 05.02.2002 року відповідно до відомостей, які містяться у її трудовій книжці, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.04.2026 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 в адміністративній справі №160/13919/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 27 жовтня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю.В. Дурасова

суддя Л.А. Божко