Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №574/802/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 р.Справа № 574/802/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Мінаєвої К.В. , Фоміної Л.О.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Буринського районного суду Сумської області від 25.09.2026 (суддя Гук Т.Р., повний текст складено 25.09.26) по справі № 574/802/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Буринського районного суду Сумської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому просив суд:

- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7625890 від 28.07.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.

- провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що вважає винесену постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, з наступних підстав, а саме: відсутність складу правопорушення (вимушена зупинка), оскільки знак 3.34. «Зупинку заборонено» забороняє навмисну зупинку, проте дія цього знаку не поширюється на випадки вимушеної зупинки, за умови дотримання водієм вимог ПДР щодо позначення транспортного засобу; виконання нею вимог ПДР при вимушеній зупинці, так нею буда ввімкнена аварійна світлова сигналізація, також вона вжила вичерпних заходів для усунення перешкоди, а саме викликала евакуатор; неправомірність вимог поліцейського, так вимога поліцейського здійснювати рух на транспортному засобі для «перевірки» його стану суперечить вимогам п.31 ПДР України, який суворо забороняє експлуатацію ТЗ за наявності технічних несправностей, а здатність автомобіля під час виконання цієї вказівки проїхати 1-2 метри не є доказом його технічної справності і не замінює належної технічної перевірки та не свідчить про відсутність прихованих несправностей, які унеможливлювали подальший рух. Поліцейський безпідставно прирівняв короткочасне зміщення автомобіля з місця до його повної безпечності для дорожнього руху, суб`єктивно проігнорувавши її пояснення про наявність несправності.

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 25.09.2026 позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Сумській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7625890 від 28.07.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 665 грн. 60 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що наявні матеріали підтверджують факт наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а отже постанова про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7625890 від 28.07.2026 прийнята законно та обгрунтовано.

Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що факт доставки автомобіля евакуатором підтверджується письмовим Актом СТО, де вказано, що автомобіль доставлено евакуатором, оскільки рух своїм ходом був неможливий. Відповідач не подав доказів того, що ці відомості неправдиві.

Факт несправності встановлено не лише Актом СТО, а й відеозаписом, на який посилається сам апелянт. На відео зафіксовано, що двигун був несправним: він не мав тяги, завівся не з першого разу при значному натисканні на педаль акселератора, на холостих обертах заглух, а автомобіль проїхав близько одного метра на високих обертах.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дав цим фактам оцінку і зробив обгрунтований висновок, що автомобіль мав очевидні несправності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 28.07.2026 року поліцейським Конотопського РВП ГУНП в Сумській області старшим сержантом поліції Клименком Я.В. винесено постанову серії ЕНА №7625890, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Зі змісту постанови слідує, що 28.07.2026 10:20 м. Конотоп, вул. Свободи гр. Хованова керувала автомобілем марки Опель д.н.з. НОМЕР_1 та здійснила стоянку в зоні дії дорожнього знаку 3.34, чим допустила порушення правил 8.4 в ПДР України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано доводи позивачки про причини вимушеної зупинки транспортного засобу і не доведено наявність в її діях складу адміністративного правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, № 1306 (із змінами та доповненнями, далі по тексту – ПДР).

Згідно з частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Приписами п. 1.1. ПДР передбачено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.10 ПДР України встановлено, що зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо);

стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Відповідно до п. 8.1 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Згідно з пунктом 8.4 «в», заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

До заборонних знаків віднесено знак 3.34 «Зупинку заборонено» - забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Відповідно до ПДР, дія знаку 3.34 поширюється лише на той бік дороги, на якому такий встановлений. Знак 3.34 може застосовуватися разом з розміткою 1.4 - позначає місця, де заборонено зупинку та стоянку транспортних засобів, наноситься біля краю проїзної частини або по верху бордюру. Зона дії знаку 3.34 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту.

Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху за ст. 122 КУпАП.

Згідно з пунктами 9, 10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі (надалі - Інструкція), затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року за № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

За приписами п. 5 розділу IV Інструкції, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог п. 8 розділу ХІІІ цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

У ч. 3 ст. 283 цього Кодексу, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За визначенням ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

На підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення ДПП надано до суду диск з відеозаписами з нагрудної камери.

Дослідивши відеозаписи з нагрудної камери 000015, колегією суддів встановлено, що після того, як поліцейський підійшов до транспортного засобу OPEL VECTRA, д.н.з. НОМЕР_2 , за кермом якого знаходилась ОСОБА_1 , поліцейський повідомив останню про порушення нею Правил дорожнього руху, однак яких саме не роз`яснив.

Слід звернути увагу, що поліцейськими не зафіксовано належним чином зупинку транспортного засобу позивача в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено».

Також з відео встановлено, що ОСОБА_1 пояснила, що зупинила автомобіль в забороненому місці в зв`язку з його несправністю, оскільки двигун глухне, не має тяги та смикається.

В подальшому на прохання поліцейського вона спробувала завести автомобіль, однак двигун з завівся лише з другова разу при значному натисканні на педаль акселератора, а холостих обертах заглух.

Крім того, втретє завівши на пропозицію поліцейського автомобіль Хованова Ю.С. проїхала на ньому близько 1 м на великих обертах двигуна.

Таким чином, із вказаних відеозаписів вбачається, що на момент зупинки ОСОБА_1 транспортного засобу він мав очевидні несправності в роботі двигуна.

Разом з тим, відповідно до акту технічного огляду транспортного засобу №1 від 28.07.2026 року автомобіль Opel Vectra B д.н. НОМЕР_2 був доставлений на СТО за допомогою евакуатора, оскільки через виникнення несправності електронної системи керування транспортний засіб перейшов в аварійний режим, на панелі приладів відобразилися повідомлення про несправність, унаслідок чого подальший рух автомобіля своїм ходом був неможливий.

Колегія суддів зауважує, що у випадку вимушеної зупинки, водій зобов`язаний або увімкнути аварійну світлову сигналізацію у відповідності до п.9.9 «а» ПДР України, та/або встановити знак аварійної зупинки згідно п. 9.10 ПДР України.

Дійсно, з відеозапису вбачається, що позивач повідомляла поліцейських про вимушену зупинку через несправність двигуна, у зв`язку з чим, увімкнула сигнал аварійної світлової сигналізації.

Пунктом 8.4 Правил дорожнього руху України передбачено, що вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Згідно з п.15.14 Правил дорожнього руху України, у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил.

Відповідно до п. 9.9. "а" Правил дорожнього руху України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що зупинка транспортного засобу позивачки була вимушеною та зумовлена наявністю технічної несправності автомобіля, що підтверджується як відеозаписами з нагрудної камери поліцейського, так і актом технічного огляду транспортного засобу № 1 від 28.07.2026 року. Зазначені докази у своїй сукупності свідчать про те, що на момент зупинки автомобіль мав несправності в роботі двигуна та електронної системи керування, які унеможливлювали його подальший безпечний рух своїм ходом.

При цьому позивачка, діючи відповідно до вимог Правил дорожнього руху України, увімкнула аварійну світлову сигналізацію та вжила необхідних заходів для усунення перешкоди дорожньому руху, зокрема забезпечила доставлення транспортного засобу на станцію технічного обслуговування за допомогою евакуатора. Отже, її дії відповідали вимогам пунктів 9.9, 9.10, 9.11 та 15.14 ПДР України, які регламентують порядок дій водія у разі вимушеної зупинки транспортного засобу.

Колегія суддів також враховує, що сам по собі факт короткочасного переміщення автомобіля на відстань близько одного метра на прохання поліцейського не свідчить про технічну справність транспортного засобу та не спростовує доводів позивачки щодо неможливості його подальшого безпечного руху. Навпаки, зафіксовані на відеозаписі труднощі із запуском двигуна, його нестабільна робота та зупинка на холостих обертах підтверджують наявність технічної несправності.

Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивачки щодо вимушеного характеру зупинки транспортного засобу, а також не доведено, що вона навмисно здійснила зупинку або стоянку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» з порушенням вимог ПДР України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а отже, притягнення її до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу є неправомірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Буринського районного суду Сумської області від 25.09.2026 по справі № 574/802/26 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області - залишити без задоволення

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 25.09.2026 по справі № 574/802/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва Л.О. Фоміна

Постанова складена в повному обсязі 04.11.26.