Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №520/28894/25
Суддя: Мінаєва К.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 р.Справа № 520/28894/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 (головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/28894/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі – відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 142 789 (сто сорок дві тисячі сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 09 коп.;
- зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 142 789 (сто сорок дві тисячі сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 09 коп.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22.11.2024р., посилаючись на ст.116, ст.117 КЗпП.
ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 142 016,22 (сто сорок дві тисячі шістнадцять гривень) 22 коп.
Зобов`язано Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 142 016,22 (сто сорок дві тисячі шістнадцять гривень) 22 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок із позивачем, звільненим 22.11.2024, відповідач здійснив лише 17.10.2025, у зв`язку з чим період затримки охоплює час з 22.11.2024 до 17.10.2025. При цьому, застосувавши положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, суд обмежив період відшкодування шістьма місяцями та, врахувавши довідку про доходи відповідача від 12.11.2025 № 1514, визначив середньоденне грошове забезпечення позивача в розмірі 784,62 грн. На цій підставі, виходячи зі 181 робочого дня затримки, суд обчислив середній заробіток у сумі 142 016,22 грн, відхиливши при цьому розрахунок представника позивача із застосуванням середньоденного грошового забезпечення 788,89 грн..
ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Харківській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 по справі № 520/28894/25 та викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 250,24 грн. Зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 250,24 грн.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, щодо необхідності дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Апелянт наголошує, що сума несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення становила лише 3 206,41 грн, що дорівнює 0,73 % від загального розміру виплат при звільненні (437 129,86 грн), тоді як визначений судом середній заробіток у сумі 142 016,22 грн є неспівмірним із розміром заборгованості та створює надмірний фінансовий тягар для відповідача.
Також апелянт звертає увагу, що право на отримання відповідних виплат позивач реалізував лише у 2025 році в судовому порядку, хоча, на думку відповідача, мав можливість звернутися за їх отриманням раніше. З огляду на це вважає, що суд мав урахувати поведінку сторін, тривалість затримки та обставини виникнення заборгованості.
З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату остаточного розрахунку з позивачем розмір облікової ставки НБУ становив – 15,5 % річних (станом на 17.10.2025).
Враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений 17.10.2025 у сумі 3206,41 грн, то розрахунок необхідно проводити наступним чином: 3206,41 грн * 15,5% дорівнює 496,99 грн, тобто 1,36 грн за день затримки розрахунку (496,99 грн/365). Враховуючи, що період затримки виплати цієї суми становив 184 дня, приблизний середній заробіток за затримку виплати цієї суми при звільненні становитиме 250,24 грн (1,36 грн*184).
Посилаючись на принцип пропорційності та критерії, визначені практикою Верховного Суду, відповідач вважає належним розміром компенсації 250,24 грн, обчислений з урахуванням облікової ставки НБУ 15,5 % річних, та просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку, зменшивши його до зазначеної суми.
ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом вручення їм копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа, позивач – засобами поштового зв`язку.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволення позовних вимог.
V. Обставини, встановлені судом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Національної поліції України та з 22.11.2024р. був звільнений зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), що підтверджується витягом з наказу ГУ НП в Харківській області від 21.11.2024р. №545 о/с.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 по справі № 520/3013/25 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 р. у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01 серпня по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 липня 2023 року, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017 та зобов`язано Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01 серпня по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 липня 2023 року, індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026р. рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025р. скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 липня 2023 року та зобов`язання Головного управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 липня 2023 року.
Прийнято в цій частині постанову, якою визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 за періоди з 01 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 липня 2023 року у встановленому керівником органу відсотковому розмірі до 50 %; зобов`язно Головне управління Національної поліції в Харківській області ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 за періоди з 01 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 березня 2021 року по 31 липня 2023 року у встановленому керівником органу відсотковому розмірі до 50 %.
Відповідачем було виплачено позивачу заробітну плату лише 17.10.2025р., та перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 3 206,41 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №631.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2024 по 17.10.2025 в розмірі 142789,09 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.
VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У відповідності до присів ст.ст. 59, 60 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питання проходження служби в поліції.
В той же час ч. 10 ст. 62 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.
Приписами ст. 94 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (зі змінами та доповненнями) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Поряд з цим порядок, умови, складові та розмір виплати грошового забезпечення поліцейських визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 квітня 2016 року № 260, проте зазначеними нормативними актами не врегульоване порядок, умови та розмір виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені.
Конституційним Судом України в рішення від 07 травня 2002 року ухваленого в справі № 8-рп/2002 за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зроблено висновок, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 77 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, а день звільнення вважається останнім днем служби.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи ОСОБА_1 проходив службу у Національній поліції України до 22.11.2024.
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що позивачу під час проходження служби відповідачем не було нараховано та виплачено у належному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017. При цьому, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 у справі №520/3013/25 лише 17.10.2025 відповідачем здійснено виплату належних позивачу сум у загальній сумі 3 190,38 грн, тобто, в порушення приписів статті 116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги статтею 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 142 016, 22 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 22.11.2024 (дата звільнення позивача) індексації грошового забезпечення (дата остаточного розрахунку – 17.10.2025).
Таким чином, період з 22.11.2024 по 17.10.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція статті 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту частини 1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 01.06.2018 (перший день після звільнення) по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 06.06.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку), але не більш як за шість місяців, при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Пунктом 9 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 р. № 260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення поліцейських, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
Зі змісту довідки № 1514 від 12.11.2025 встановлено, що грошове забезпечення позивача за вересень 2024 року склало 23930,81 грн, за жовтень 2024 року – 23930,83 грн; середньоденне грошове забезпечення становить 784,62 грн.
День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 22.11.2024 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 23.11.2024 по 17.10.2025 складає 329 календарних днів, (23.11.2024 по 23.05.2025 включно - у межах шести місяців) - 181 календарний день.
Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача виключено зі служби 22.11.2024, проте останній з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з відповідним позовом лише 10.02.2025 році (справа №520/3013/25), тобто через 4 місяці з моменту звільнення.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату індексації грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.
Оскільки позивача звільнено зі служби 22.11.2024, з адміністративним позовом до суду у справі №520/3013/25 він звернувся у 10.02.2025 року, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 181 дні, з урахуванням вимог Закону №2352-IX (у межах шести місяців), оскільки на дату звернення позивача до суду застосовується вже редакція Закону №2352-IX.
Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів враховує, що загальний розмір виплат позивачу при звільненні, відповідно до наявної в матеріалах справи інформації, складає 433923,45 грн. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 у справі №520/3013/25 позивачу виплачено 3 206,41 грн, тому загальна сума складає 437129,86 грн.
Отже, несвоєчасно виплачена сума індексації грошового забезпечення становить 0,73 % (3 206,41 грн Ч 100 / 437 129,86 грн).
Таким чином, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 142 016,22 грн (181 календарний день Ч 784,62 грн), що з урахуванням істотності частки 0,73 % становить 1 036,72 грн (142 016,22 грн Ч 0,73 %).
За наведених обставин стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в повному розмірі, визначеному судом першої інстанції, — 142 016,22 грн — без урахування співвідношення суми невиплаченої індексації із загальним розміром належних позивачу виплат не забезпечує належного балансу інтересів сторін та не відповідає компенсаційній природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Колегія суддів бере до уваги, що затримка стосувалася виплати індексації, право на яку було предметом судового розгляду в іншій справі. Сам по собі факт судового вирішення спору щодо належних позивачу сум не звільняє відповідача від обов`язку своєчасного та повного розрахунку при звільненні. Водночас розмір такої заборгованості, її співвідношення із загальним обсягом виплат та обставини виникнення затримки мають значення для визначення справедливого розміру компенсації.
З огляду на викладене, з урахуванням установлених обставин справи, співвідношення суми несвоєчасно виплаченої індексації із загальним розміром належних позивачу виплат, а також правових висновків Верховного Суду щодо пропорційного визначення відшкодування, колегія суддів вважає обґрунтованим застосування частки 0,73 відсотка до визначеного судом першої інстанції розміру середнього заробітку
Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 1 036,72 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з дати звільнення позивача, але не більш як за шість місяців затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи викладене, здійснені судом першої інстанції обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають наведеним висновкам Верховного Суду, що призвело до частково неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в частині неврахування судом часу незвернення позивача до суду з вимогами про стягнення індексації грошового забезпечення.
В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26).
Доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
За приписами пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача та наявність підстав для нарахування та виплати на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте не погоджується з методом розрахунку суми середнього заробітку судом першої інстанції, у зв`язку з чим вважає за необхідне змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку шляхом викладення абзаців другого та третього резолютивної частині рішення в іншій редакції. Щодо решти позовних вимог, то в цій частині суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення в іншій частині слід залишити без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 по справі №520/28894/25 змінити шляхом викладення другого та третього абзаців резолютивної частині рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 1 036,72 грн (одна тисяча тридцять шість гривень) 72 коп.»
«Зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 22 листопада 2024 року по 17 жовтня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 1 036,72 грн (одна тисяча тридцять шість гривень) 72 коп.»
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 по справі № 520/28894/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.В. Мінаєва
Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua