Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №520/9839/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 р.Справа № 520/9839/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, по справі № 520/9839/26

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду до Національного університету оборони України (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України (просп. Повітряних Сил, 28, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 07834530) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

- зобов`язати Національний університет оборони України (просп. Повітряних Сил, 28, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 07834530) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в частині виплати компенсації за не отримане грошове забезпечення, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, за період з 05.02.2024 року по 28.03.2026.

- стягнути з Національного університету оборони України (просп. Повітряних Сил, 28, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 07834530) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 05.02.2024 року по 28.03.2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 по справі № 520/9839/26 скасовано. Справу № 520/9839/26 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Надано позивачу термін - п`ять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду уточнену позовну заяву, в якій конкретизувати позовні вимоги, вказавши яку суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить нарахувати та виплатити та документ про сплату судового збору за вимогу майнового характеру в розмір визначеному з урахуванням норм Закону України "Про судовий збір".

10.08.2026 позивач надав до суду пояснення, конкретизувавши, що на його думку, він звільнений від сплати судового збору та зауважив, що даний спір виник у зв`язку з проходженням позивачем військової служби та неналежного проведення Відповідачем остаточного розрахунку при звільненні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 року скасувати з направленням справи до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що у поданій позовній заяві а також в заяві про виконання ухвали суду позивач зазначив підстави звільнення від сплати судового збору та прямо послався на пункти 1, 12 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Спір у даній справі виник у зв`язку із проходженням військової служби, стосується проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, а також захисту права на отримання усіх належних виплат при звільненні. Позивач зазначає, що судом не враховано актуальну правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладену у постанові від 22 червня 2026 року у справі №752/3051/25.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду – без змін.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повернувши позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що спір у справі не пов`язаний з виконанням позивачем військового обов`язку.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що судовий збір має бути сплачений на загальних підставах, з урахуванням характеру спірних правовідносин, враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не входить до складу грошового забезпечення, не пов`язаний з виконанням позивачем військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, тобто не підпадає під дію пункту 1, 12 ч. 1 статті 5 Закону № 3674-VI.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 статті 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.

Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду уточнену позовну заяву, в якій конкретизувати позовні вимоги, вказавши яку суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить нарахувати та виплатити та документ про сплату судового збору за вимогу майнового характеру в розмір визначеному з урахуванням норм Закону України "Про судовий збір".

10.08.2026 позивач надав до суду пояснення, конкретизувавши, що на його думку, він звільнений від сплати судового збору та зауважив, що даний спір виник у зв`язку з проходженням позивачем військової служби та неналежного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні.

Дослідивши вказані пояснення, колегія суддів, що предметом цього спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що врегульовано статтею 117 КЗпП України.

Законом України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674-VІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтями 1, 2 Закону № 3674-VІ встановлено, що судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платники судового збору – громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Статтею 5 Закону № 3674-VІ передбачено пільги щодо сплати судового збору.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі – Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 сформулювала правовий висновок про те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ (про звільнення від сплати судового збору в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі), не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 зазначила, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати), у розумінні статті 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці».

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

Такого ж висновку щодо застосування положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ у тотожних правовідносинах дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 20.01.2025 у справі № 380/18389/23, від 03.02.2025 у справі № 380/3437/24, від 02.05.2025 у справі № 520/16010/24, і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10.01.2025 у справі № 335/31/24, від 04.12.2025 у справі № 344/577/24. Підстав для відступу від цього висновку у цій справі не вбачається.

Отже, з огляду на сформований Верховним Судом висновок з питання застосування приписів пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ, позивач за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен сплатити судовий збір.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.01.2026 року.

Стосовно доводів апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин п. 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, то слід зауважити наступе.

Так, за змістом частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема: учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав (пункт 13).

Ця норма Закону має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII). Частиною другою статті 22 Закону № 3551-XII визначено, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, наведено у статті 12 Закону № 3551-XII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 зазначила, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2022 року у справі № 910/6441/21 та від 18 липня 2022 року у справі № 161/18983/20.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що хоча указана норма (пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI) не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права мають бути нерозривно пов`язані саме із статусом учасника бойових дій, а не усіх прав людини і громадянина, які в свою чергу встановлені Конституцією України та іншими законами.

В контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність статусу учасника бойових дій ніяк не впливає на можливість претендувати на компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із його несвоєчасною виплатою.

Отже, у розрізі норм статті 12 Закону № 3551-XII, змісту та підстав заявлених позовних вимог відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Такого висновку щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 30 грудня 2024 року у справі № 360/567/24, від 17 березня 2025 року у справі № 380/1979/24, від 26 квітня 2026 року у справі № 560/10327/25.

Стосовно доводів апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин п. 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, то колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п.12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема: військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Тобто, зі змісту наведеної норми випливає, що пільги зі сплати судового збору встановлюються військовослужбовцям під час виконання їх службових обов`язків.

Разом з тим, станом на час розгляду справи, позивача було звільнено з військової служби, тобто останній втратив статус військовослужбовця та не виконує покладені на нього обов`язки військової служби.

Отже, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, оскільки позовні вимоги стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, по своїй природі є відповідальністю роботодавця після звільнення військовослужбовця зі служби та вказані виплати не входять до структури заробітної плати військовослужбовця, а здійснюються вже після звільнення з військової служби, тобто особі яка вже не є військовослужбовцем.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.06.2026 року у справі № 752/3051/25, на які звертає увагу позивач у своїй апеляційній скарзі, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки спір стосується права заявника на пільги за користування комунальними послугами, як учасника бойових дій.

Ураховуючи предмет спору в цій адміністративній справі, а саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судовий збір за звернення з цим позовом належить до сплати на загальних підставах.

Таким чином, посилання скаржника на пунктів 1, 12, 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ є необґрунтованим, а зазначена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших обставин і не підлягає застосуванню у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 по справі № 520/9839/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова