Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №520/13870/26
Суддя: Семененко М.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 р.Справа № 520/13870/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 10.08.26 по справі № 520/13870/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 липня 2019 року по 19 січня 2023 року, у сумі 411781 (чотириста одинадцять тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 22 коп.
2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12 липня 2019 року по 19 січня 2023 року, у сумі 411781 (чотириста одинадцять тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 22 коп.
В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні (12.07.2019) відповідач не провів з ним повний розрахунок грошового забезпечення. Про стягнення заборгованості позивач звернувся до суду з відповідним позовом, за наслідками розгляду якого на виконання рішення суду відповідачем сплачено відповідні суми, проведено остаточний розрахунок, проте не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 13.07.2019 до 06.05.2026.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 13.07.2019 до 06.05.2026 року у сумі 60480 (шістдесят тисяч чотириста вісімдесят) гривень 36 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що мотивувальна частина рішення виходить із шестимісячного обмеження після 19.07.2022, тоді як резолютивна частина визнає протиправну бездіяльність і визначає період відповідальності до 06.05.2026. Така внутрішня суперечність безпосередньо впливає на зміст судового рішення та є самостійною підставою для його перегляду. Стверджує, що суд не встановив усі обов`язкові передумови відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вихідні дані, використані судом для визначення частки 93,75 %, не встановлені належними та однорідними доказами. Суд зазначив, що при звільненні позивачу було виплачено 4 032,44 грн, а на виконання рішення у справі №520/2298/24 - 60 480,36 грн. На цій підставі суд визначив загальну суму належних при звільненні виплат у розмірі 64 512,80 грн та частку невиплаченої суми 93,75 %. Однак довідка про грошове забезпечення, долучена позивачем, містить помісячні відомості за тривалий період служби. Сума 4 032,44 грн у ній зазначена як грошове забезпечення за липень 2019 року. Сам по собі цей рядок не підтверджує, що 4 032,44 грн становили весь обсяг усіх сум, які були нараховані та виплачені позивачу при виключенні зі списків особового складу, і що саме ця сума повинна використовуватися як повний знаменник для визначення частки несвоєчасно виплачених коштів. Крім того, суд не звернув уваги на неоднорідність використаних показників. Довідка-розрахунок, додана до відповіді ВЧ НОМЕР_1 на запит, відображає суму нарахованої індексації 63 663,54 грн, тоді як платіжна інструкція підтверджує фактичне перерахування позивачу 60 480,36 грн після утримання податків і зборів. Суд використав для пропорції саме фактично перераховану суму 60 480,36 грн, але не з`ясував, чи показник 4 032,44 грн є сумою до або після відповідних утримань, тобто чи порівнюються однорідні величини. На думку відповідача, суд не обґрунтував, чому саме 60 480,36 грн є справедливим розміром компенсації.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В свою чергу, позивач також не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та подав свою апеляційну скаргу в якій просить суд змінити мотивувальну та резолютивну частину судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року, що ухвалене в адміністративній справі № 520/13870/26 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, визначивши середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 13 липня 2019 року по 06 травня 2026 року, у сумі 411781 (чотириста одинадцять тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 22 коп.
Так, в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби склала 341,55 грн. (10417,13 грн. + 10417,13 грн.) = 20834,26 грн./61), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування. Обґрунтована компенсація за затримку розрахунку при звільненні складає за період з 12 липня 2019 року по 19 січня 2023 року складає 439 233,30 (1286 днів * 341,55 грн.) Виходячи з інформації, що міститься в довідці №85 від 19 травня 2026 року, позивачу при звільненні було нараховано і виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 4 032,44 грн. Поряд з цим на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року по справі №520/2298/24 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, позивачу здійснено виплату заборгованості з грошового забезпечення у сумі 60 480 грн 36 коп. У відповідності до відомостей, що містяться в довідці №85 від 19 травня 2026 року в день звільнення позивачу виплачено 4 032,44 грн, а за рішенням суду – 60 480,36 грн, водночас загальний розмір належного при звільнення позивачу грошового забезпечення складає 64 512,80 грн. (4 032,44 + 60 480,36). Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 93,75 % (60480,36/64512,80 Х 100). Отже, суми середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду складає 411 781,22 грн. (439233,30 Х 93,75%), що не перевищує середній заробіток позивача за шість місяців, а вказані обставин не враховані судом при вирішені справи.
Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з визначеним судом розміром компенсації. Позивач не навів належних правових та фактичних підстав для збільшення присудженої суми до 411 781,22 грн і не спростував обставин, які виключають задоволення його апеляційних вимог. Звертає увагу, що цей відзив стосується виключно доводів апеляційної скарги позивача та не свідчить про погодження ВЧ НОМЕР_1 із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Правова позиція відповідача щодо цієї частини рішення викладається у самостійній апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, натомість апеляційну скаргу відповідача належить задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 по 12 липня 2019 року, проходив військову службу в Збройних Силах України та у відповідності до наказу Командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12 липня 2019 року № 16-РС, звільнений зі служби за п.п. А п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII зі змінами (далі - Закон № 2232-XII) , та згідно з наказом Командира ВЧ НОМЕР_1 від 12 липня 2019 року № 157 (по стройовій частині) позивача з 12 липня 2019 року виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі №520/2298/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 60 480,36 грн., які виплатив 06.05.2026.
Вважаючи, що відповідачем проведено несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, судом першої інстанції враховано грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці перед звільненням зі служби (травень - 10 417,13 грн та червень 2019 року - 10 417,13 грн), розмір середньоденного грошового забезпечення за період травень-червень 2019 складає - 341,55 грн (20834,26/61), згідно особистої картки заробітної плати позивача. Періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є період з 13.07.2019 по 18.07.2022 - 1101 днів та з 19.07.2022 по 06.05.2026 - 184 календарних днів, або шість місяців як це передбачено ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 341,55 грн за 1285 дні (795 днів + 184 днів) становить 438 891,75 грн. Водночас зазначена сума середнього заробітку є надмірною і підлягає зменшенню до 60 480,36 грн, оскільки такий розмір буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи, ОСОБА_1 по 12.07.2019 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 .
У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено в належному розмірі індексацію грошового забезпечення.
Так, на виконання судового рішення у справі №520/2298/24 відповідачем нараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 63 663,54 грн (підтверджується довідкою-розрахунком №46 від 10.04.2025, а.с.10) та виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 60 480,36 грн (а.с. 11), тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 480,36 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 13.07.2019 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 06.05.2026 обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п. 4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 12.07.2019, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є червень та травень 2019 року.
Зі змісту довідки №85 від 19.05.2026 (а.с. 17) встановлено, що грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за червень 2019 року - 10 417,13 грн, за травень 2019 року - 10 417,13 грн, загальна сума грошового забезпечення позивача за останні два місяці проходження служби становить 20 834,26 грн.
Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 341,55 грн (20 834,26 грн/61 день).
Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача з 12.07.2019 звільнено зі служби, проте останній з вимогами про виплату належного грошового забезпечення (індексації) звернувся до суду лише 25.01.2024 (справа №520/2298/24), тобто майже через чотири з половиною років з моменту звільнення позивача зі служби.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення в належному розмірі, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.
Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Оскільки позивача звільнено зі служби 12.07.2019 з адміністративним позовом до суду у справах №520/2298/24 він звернувся 25.01.2024, а остаточний розрахунок грошового забезпечення із позивачем проведено 06.05.2026, тому необхідно розрахувати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України не більше як за шість місяців, що відповідає періоду 183 календарних дні.
Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, відповідно до довідки №85 від 19.05.2026 склав 4 032,44 грн.
З урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №520/2298/24 (63 663,54 грн), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає (4 032,44 + 63 663,54) = 67 695,98 грн (100%), з яких перерахована індексація грошового забезпечення - 63 663,54 грн (94,04%).
Отже, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 62 503,65 грн (183 календарних дні х 341,55 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 94,04%, становить 58 778,43 грн.
Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 58 778,43 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з дати звільнення позивача, але не більш як за шість місяців затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, втім враховуючи застосований при цьому судом першої інстанції підхід для його розрахунку, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: "Зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 13.07.2019 до 06.05.2026 року у сумі 58 778 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот сімдесят вісім) гривень 43 копійки".
Отже, апеляційна скарга відповідача по суті спору є частково обгрунтованою.
Аргументи апеляційної скарги позивача про те, що суми середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду складає 411 781,22 грн. (439233,30 Х 93,75%), що не перевищує середній заробіток позивача за шість місяців, а вказані обставин не враховані судом при вирішені справи, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт, що заявлена позивачем сума 411 781,22 грн не перевищує шестимісячного середнього заробітку, не є безумовною підставою для її стягнення, з огляду на те, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду шестимісячне обмеження визначає лише граничний розмір відповідальності роботодавця, тоді як конкретна сума відшкодування має визначатися з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності з урахуванням усіх обставин справи.
З цього слідує, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 по справі № 520/13870/26 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:
"Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 13.07.2019 до 06.05.2026 року у сумі 58 778 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот сімдесят вісім) гривень 43 копійки".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №520/13870/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий
Оригінал: reyestr.court.gov.ua