Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №173/3495/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3495/26

Номер провадження2/173/2654/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 листопада 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Островерхової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Прокоф`євої Н.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог предстаник позивача посилався на те, що 08.04.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 898661420 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримала від товариства кредитні кошти з у загальному розмірі 5 750,00 грн та зобов`язалася повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування ними відповідно до умов, зазначених у договорі.

ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі, визначеному умовами кредитного договору.

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному в Реєстрі прав вимоги.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги до відповідача.

Надалі 14.02.2022 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 14/02/2022-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило право вимоги ТОВ «Юніт Капітал», в тому числі щодо кредитного договору № 898661420 від 08.04.2021 року відносно ОСОБА_1 .

Відповідач не виконувала своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить 23 023,46 грн, яка складається з: 5 712,00 грн - заборгованість за кредитом; 17 311,46 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором, а також понесені у справі судові витрати зі сплати судовго збору в розмірі 2 662,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн..

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, оскільки зазначає,що картковий рахунок, на який позивач ніби-то перерахував їй кошти нею було закрито ще 07 травня 2021 року. Окрім того, вона не пам`ятає, чи дійсно у 2021 році номер телефону, який зазначений як фінансовий, належав саме їй та чи був він прив`язаний до банківської картки, як фінансовий. Також зазначає, що позивачем взагалі пропущено строк звернення до суду, а тому в даному випадку підлягає застосуванню строк позовної давності. Просить суд детально перевірити всі доводи та агрументи позивача на підставі наявних матеріалів справи та отриманої відповіді з АТ КБ "Приватбанк" та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, коли відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, 08.04.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 898661420 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримала від товариства кредитні кошти у загальному розмірі 5 750,00 грн та зобов`язалася повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування ними відповідно до умов, зазначених у договорі.

Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями щодо переказу та зарахування грошових коштів на банківську картку отримувача, а також відповідними довідками про здійснення переказів.

Згідно з 3.15, 3.16 Правил Надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "Смарт" ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» порядку укладення договору кредиту в електронній формі відповідає вимогам Закону України "Про електронну комерцію", зокрема ініціювання позичальником укладення договору через особистий кабінет інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, формування індивідуальної частини електронного договору (оферти) та ознайомлення з не клієнта, надання згоди клієнтом шляхом підписання, зокрема введенням у спеціальному полі одноразового ідентифікатора.

Отже, алгоритм укладення кредитного договору передбачає вчинення позичальником активних дій, зокрема ініціювання укладення договору через особистий кабінет, внесення власних персональних даних, введення одноразового ідентифікатора тощо.

Суд також звертає увагу на те, що електронна адреса позичальника, зазначена у кредитному договорі, є ідентичною електронній адресі, яку відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1

Отже, наведені обставини у сукупності підтверджують, що укладення кредитного договору було здійснено відповідачем шляхом вчинення передбачених договором та законодавством активних дій.

Таким чином, 19.10.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 кредитний договір № 898661420 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Уклавши зазначений договір, відповідач прийняла запропоновані кредитором умови, зокрема щодо розміру кредиту, порядку його надання, строку кредитування, розміру процентної ставки та порядку сплати процентів.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач не погоджувалася з умовами договору, не підписувала їх чи не отримувала кредитних коштів.

Заперечення відповідача відносно того, що картковий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк», на який позивачем було перераховано кредитні кошти, був закритий нею 07 травня 2021 року, а також з приводу того, що зазначений у кредитному договорі номер телефону міг їй не належати та не був зареєстрований як фінансовий номер у банківській установі, суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Так, відповідно до інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк», та виписки за картковим рахунком № НОМЕР_1 встановлено, що зазначена платіжна картка була відкрита на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , а номер мобільного телефону НОМЕР_3 був зазначений у банківській установі як її фінансовий номер.

Крім того, згідно з випискою за вказаним картковим рахунком, 08 квітня 2021 року на зазначений вище картковий рахунок відповідачки було зараховано грошові кошти в сумі 5 750,00 грн із призначенням платежу «виплата Moneyveo».

Отже, наведені докази у своїй сукупності підтверджують належність відповідачу зазначеного карткового рахунку, використання нею відповідного фінансового номера телефону та фактичне зарахування на цей рахунок кредитних коштів, наданих позивачем 08 квітня 2021 року.

При цьому обставина подальшого закриття карткового рахунку 07 травня 2021 року не спростовує факту його належності відповідачу на момент перерахування кредитних коштів та їх фактичного отримання. Відтак такі заперечення відповідача не спростовують доводів позивача щодо виконання ним обов`язку з надання кредиту.

Отже, з огляду на сукупність досліджених доказів, суд вважає доведеним факт виконання первісним кредитором свого обов`язку з надання відповідачу кредитних коштів у погодженому сторонами розмірі.

Таким чином, враховуючи наявні докази у справі, суд вважає доведеними факт укладення між сторонами кредитного договору, погодження його істотних умов та отримання відповідачем кредитних коштів. Водночас відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми (частина друга статті 639 ЦК України). Договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладення електронних договорів визначаються Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до статей 3, 11, 12 цього Закону електронний договір укладається шляхом направлення оферти та її акцепту, у тому числі шляхом вчинення дій, які відповідно до умов інформаційної системи свідчать про прийняття пропозиції. Електронний договір може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі.

Щодо суми заявлених до стягнення коштів за тілом кредиту та нарахованими відсотками суд зазначає наступне.

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, суд дійшов таких висновків.

Як установлено судом, 08 квітня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 898661420, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 5 750,00 грн строком на 30 календарних днів.

Відповідно до п 1.2. Договору, кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.

Згідно п. 1.4. Договору, за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом.

Відповідно до п.п. 1.4.1 та 1.4.2 Договору, виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 3,65 (три цілих шістдесят п`ять сотих) процентів річних, що становить 0,01 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним; за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

Як передбачено п.п. 1.4.3 Договору, у випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.

Відповідно до п. 1.7.Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом (продовження загального строку дії Договору).

Як зазнаена в п.п. 1.7.1., 1.7.2Договору, зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев`ять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Отже, сторони при укладенні договору погодили можливість продовження строку користування кредитними коштами на визначених договором умовах, у зв`язку з чим саме по собі первісне визначення строку кредитування у 30 календарних днів не є достатньою підставою для висновку про припинення зобов`язань позичальника зі сплати договірних процентів після закінчення такого строку.

Водночас суд наголошує, що погодження сторонами механізму продовження строку кредитування не звільняє кредитора від обов`язку належним чином підтвердити розмір заборгованості, правильність застосування відповідних процентних ставок, періоди нарахування та арифметичну обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Відповідно до статей 12, 13, 76, 77, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін виникає спір.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок доведення не лише факту існування кредитного зобов`язання та переходу до нього права вимоги, а й конкретного розміру заборгованості, заявленої до стягнення.

Як убачається з наданого первісним кредитором розрахунку заборгованості, у рахунок погашення основної суми кредиту відповідачем було сплачено кошти в загальному розмірі 38,00 грн, у зв`язку з чим залишок непогашеної заборгованості за тілом кредиту становить 5 712,00 грн.

Оскільки судом установлено факт отримання відповідачем кредитних коштів, а належних та допустимих доказів повного або часткового погашення залишку заборгованості за тілом кредиту відповідачем суду не надано, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 712,00 грн.

Оцінюючи надані розрахунки заборгованості в частині нарахованих відсотків за коритсування кредитом, суд установив, що первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» нарахування процентів здійснювалося за період з 08.04.2021 року по 05.07.2021 року, а після відступлення права вимоги ТОВ «Таліон Плюс» продовжило нарахування за період з 06.07.2021 року по 02.09.2021 року.

Разом із тим, дослідженням зазначених розрахунків установлено, що вони не містять достатньої деталізації, яка б давала змогу достовірно встановити порядок формування заявленої до стягнення суми процентів за весь період кредитування.

Зокрема, з наданого розрахунку вбачається, що станом на 09.06.2021 року зазначено суму нарахованих процентів у розмірі 3 890,30 грн, однак із цього документа неможливо встановити, за який саме період утворилася така сума, за якою процентною ставкою здійснено її нарахування, яка база нарахування була застосована та яким чином отримано відповідний результат.

При цьому позивачем не надано розгорнутого розрахунку із зазначенням щоденного залишку заборгованості, періодів застосування кожної з передбачених договором процентних ставок, сум нарахованих процентів за відповідні проміжки часу, а також порядку врахування здійснених відповідачем платежів.

Саме по собі відображення у розрахунку певної суми нарахованих процентів без розкриття механізму її формування не дає суду можливості перевірити правильність такого нарахування та встановити, чи відповідає воно умовам укладеного договору.

Крім того, з наданих документів неможливо чітко розмежувати суми процентів, нарахованих за Дисконтною, Базовою та Індивідуальною процентними ставками, а також визначити, які саме суми були нараховані в межах погодженого сторонами 90-денного продовження строку користування кредитом, а які - після закінчення такого періоду.

Суд враховує, що відповідно до пункту 4.3 договору проценти, нараховані після закінчення строку його дії, тобто після спливу 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду, сторони визначили як проценти за користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, для встановлення правомірності заявленої до стягнення суми позивач мав надати докази, які б дозволяли суду чітко визначити момент закінчення погодженого строку кредитування, розмежувати договірні проценти та проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України, а також перевірити правильність їх розрахунку.

Натомість надані розрахунки не дають можливості встановити зазначені обставини з необхідною достовірністю.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав. Відтак відступлення права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» не звільняло останнього від обов`язку підтвердити склад та розмір заборгованості, що заявляється до стягнення, зокрема шляхом надання належних документів первісного кредитора та власного обґрунтованого розрахунку.

Водночас суд не може усунути недоліки доказування позивача шляхом самостійного визначення невідомих вихідних показників розрахунку, припущення щодо застосованої процентної ставки чи встановлення не підтверджених матеріалами справи сум заборгованості.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), відповідно до якої суд, установивши існування кредитних правовідносин, повинен стягнути саме ту суму заборгованості, яка доведена належними доказами та щодо якої у суду немає сумнівів. При цьому незгода суду з наданим розрахунком не означає необхідності відмови у позові в повному обсязі, якщо наявні докази дозволяють визначити достовірний розмір заборгованості.

У цій справі суд застосовує наведений висновок Верховного Суду та виходить із необхідності розмежування доведеної частини вимог і тієї частини, яка не підтверджена належними та достатніми доказами. Водночас, на відміну від випадків, коли наявні всі вихідні дані для самостійного арифметичного перерахунку, подані позивачем документи не дозволяють достовірно відтворити механізм формування процентної заборгованості за спірний період.

За таких обставин суд вважає доведеними вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом за період з 08.04.2021 року по 05.06.2021 року в межах суми, підтвердженої наданими доказами, оскільки за цей період наявні відомості про виникнення кредитного зобов`язання, погоджені сторонами умови нарахування процентів та розрахунок, який дає можливість установити відповідну заборгованість.

Натомість у частині стягнення процентів за подальший період, починаючи з 06.06.2021 року, суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки надані розрахунки не дають можливості чітко ідентифікувати суми процентів, правову підставу та періоди їх нарахування, а також перевірити правильність застосування відповідних процентних ставок.

При цьому суд не заперечує погодженого сторонами в пунктах 1.7, 1.7.1, 1.7.2 договору механізму продовження строку користування кредитом на строк до 90 календарних днів. Однак сама наявність такої договірної умови не є безумовним підтвердженням правильності всіх сум, зазначених кредитором у розрахунку, та не може підміняти собою належні докази розміру грошового зобов`язання.

Отже, факт погодження сторонами продовження строку кредитування та обов`язку позичальника сплачувати проценти протягом такого періоду не звільняє позивача від обов`язку довести конкретний розмір нарахованих процентів та їх відповідність умовам договору.

За відсутності належного документального підтвердження розміру процентної заборгованості за вказаний період суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість відповідної частини позовних вимог, а тому ризик недоведеності таких обставин покладається на позивача як сторону, яка заявила відповідні вимоги.

Такий підхід відповідає вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано право кожного на справедливий судовий розгляд.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 року (заява № 18390/91, § 29) зазначено, що судові рішення повинні містити належне обґрунтування, а обсяг такого обґрунтування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи.

Аналогічний підхід викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Hiro Balani v. Spain» від 09.12.1994 року (заява № 18064/91, § 27), відповідно до якого суд зобов`язаний надати належну відповідь на істотні доводи сторін, які мають вирішальне значення для результату розгляду справи.

Отже, обов`язок суду забезпечити справедливий судовий розгляд передбачає не формальне прийняття розрахунку однієї зі сторін, а його належну перевірку та оцінку в сукупності з іншими доказами.

Відповідно до статей 12, 76, 77, 78, 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обставини, які мають значення для вирішення справи, повинні бути підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, причому жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність підстав для стягнення процентів за користування кредитними коштами за період з 08.04.2021 року по 05.06.2021 року, тоді як у частині стягнення процентів за наступний період позовні вимоги не знайшли належного документального підтвердження, а тому задоволенню не підлягають.

Водночас судом установлено, що станом на 05.06.2021 року загальна сума нарахованих первісним кредитором процентів становила 2 269,86 грн, тоді як відповідачем за цей період сплачено 16,00 грн.

Таким чином, несплачена сума процентів за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування становить:

2 269,86 грн - 16,00 грн = 2 253,86 грн.

Отже, суд вважає доведеними позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом у межах строку кредитування в сумі 2 253,86 грн, а в частині стягнення процентів, нарахованих після закінчення такого строку, - такими, що не підлягають задоволенню .

Щодо доводів відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, просить застосувати наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що кредитний договір було укладено 08.04.2021 року, право вимоги за яким ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відступило ТОВ "Таліон Плюс" на підставі договору факторингу 17.12.2021 року, передавши реєстр права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» відступило позивачу - ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги за зазначеним у даній справі кредитним договором - 14.02.2022 року, тоді як із позовом до суду останній звернувся лише у 2026 році. На думку відповідача, з огляду на сплив понад трьох років із моменту укладення кредитного договору та відступлення права вимоги, позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до частини п`ятої цієї статті за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, визначальним для встановлення початку перебігу позовної давності є не дата укладення кредитного договору та не дата подальшого відступлення права вимоги, а момент, коли у кредитора виникло право вимагати від боржника примусового виконання порушеного зобов`язання.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.01.2016 року у справі № 6-990цс15, відповідно до якої початок перебігу позовної давності пов`язується з моментом виникнення у кредитора права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд, а не лише з датою укладення відповідного договору.

При цьому суд враховує, що відповідно до статей 512, 514 ЦК України внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а згідно зі статтею 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Таким чином, відступлення права вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Юніт Капітал» 14.02.2022 року не спричинило початку нового перебігу позовної давності, однак і не припинило та не скоротило строк, який залишався для первісного кредитора. Позивач набув право вимоги з тим строком позовної давності, який залишився у попереднього кредитора, з урахуванням передбачених законом обставин його продовження та зупинення.

Крім того, суд бере до уваги особливості правового регулювання перебігу позовної давності, встановлені законодавцем у зв`язку з поширенням COVID-19 та введенням воєнного стану в Україні.

Так, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний карантин діяв з 12.03.2020 року та був припинений з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року.

Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було встановлено, що на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Надалі Законом України від 14.05.2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025 року, пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було виключено, у зв`язку з чим перебіг позовної давності, зупинений на період дії воєнного стану, відновився з 04.09.2025 року.

Отже, законодавцем було встановлено спеціальний правовий режим обчислення позовної давності, відповідно до якого її перебіг у період дії карантину продовжувався, а в період дії воєнного стану - зупинявся до набрання чинності Законом № 4434-IX.

У цій справі право кредитора вимагати повернення кредитних коштів виникло у 2021 році, тобто в період дії карантину. Надалі, з 24.02.2022 року в Україні було введено воєнний стан, у зв`язку з чим перебіг позовної давності підпадав під дію пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та був зупинений на період дії відповідного правового режиму до 04.09.2025 року.

Таким чином, при визначенні дотримання позивачем строку звернення до суду необхідно враховувати не лише дату виникнення права вимоги, а й передбачені законом періоди продовження та зупинення перебігу позовної давності.

За таких обставин сам по собі факт звернення ТОВ «Юніт Капітал» до суду у 2026 році, тобто через понад три роки після укладення договору факторингу, не свідчить про пропуск позовної давності, оскільки відповідний строк не спливав безперервно протягом усього зазначеного періоду.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право доступу до суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.10.1996 року у справі «Stubbings and Others v. the United Kingdom» (заяви № 22083/93 та № 22095/93) зазначено, що встановлення строків позовної давності має легітимну мету забезпечення юридичної визначеності, захисту потенційних відповідачів від прострочених вимог та запобігання несправедливості, яка могла б виникнути внаслідок розгляду спорів щодо подій далекого минулого за відсутності достовірних доказів.

Водночас у цій справі суд застосовує правила позовної давності з урахуванням спеціального законодавчого регулювання, запровадженого державою на період карантину та воєнного стану, яке має бути враховане при визначенні фактичної тривалості строку, протягом якого кредитор міг реалізувати право на судовий захист.

Крім того, у рішенні від 09.12.1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain» (заява № 18390/91) ЄСПЛ наголосив на необхідності належного мотивування судових рішень та надання відповіді на істотні доводи сторін, які мають значення для вирішення спору.

Отже, оцінюючи заперечення відповідача, суд виходить із того, що позовна давність повинна обчислюватися відповідно до фактичного моменту виникнення права на позов та з урахуванням законодавчо встановлених періодів її продовження і зупинення, а не шляхом простого відрахування трьох календарних років від дати укладення кредитного договору чи договору факторингу.

Враховуючи дату виникнення права вимоги за кредитним зобов`язанням, положення статей 256, 257, 261, 262 ЦК України, пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також набрання чинності Законом України № 4434-IX, суд доходить висновку, що строк позовної давності за заявленими вимогами позивачем не пропущено.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України, а тому доводи відповідача в цій частині відхиляє як необґрунтовані.

Щодо набуття прав вимог позивачем як новим кредитором суд приходить до таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження переходу прав вимог до позивача як до нового кредитора позивач надав договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, з урахуванням додаткових угод строк закінчення якого 01.01.2024 року.

Відповідно до п.2.1 договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору правов вимоги, зазначену у відповідних Реєстрах прав вимог, а Фактор зобов`язується їх прийняти та грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. Згідно з п. 4.1 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру по формі встановленій у відповідному додатку. Позивач надав підписаний сторонами витяг з реєстру прав вимоги №166 від 21.12.2021 року.

Також надано договір факторингу між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу. Згідно з п. 4.1 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру по формі встановленій у відповідному додатку. На підтвердження переходу прав вимог позивач надав витяг з реєстру прав вимоги №8 від17.12.2021 року.

Окрім того позивач надав договір факторингу від 14.02.2022 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та позивачем. Згідно з п.1.2 перехід від Клієнта до Фактора прав вимог заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та відповідні права вимоги.

На підтвердження переходу прав вимоги позивач надав витяг з реєстру боржників № 2 від 15.02.2022рокута платіжними інструкціями про оплату вимог по договору факторинга, укладеного між сторонами.

Враховуючи, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» надало відповідачу кредит, а відповідач кошти не повернув в повному обсязі, заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання умов договору, в розмірі, яку суд вважає обгрунтованою та доведеною, підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал" як нового кредитора, який набув право грошової вимоги до відповідача.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходиь до переконливого висновку про те. що позовні вимоги ТОВ "Юніт Капітал" про стягнення заборгованості за договором № 898661420 від 08.04.2021 року підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню підлягає тіло кредитку в розмірі 5 712,00 грн та проценти в розмірі 2 253,86 грн. Тобто загальна сума заборгованості в розмірі 7 965,86 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволен о частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат зі сплати судового збору в розмірі921,16 грн. ( 7965,86 /23 023,46*2662,40= 921,16 грн).

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може за клопотанням іншої сторони зменшити їх розмір. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), відповідно до якої при визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що розмір гонорару визначається за домовленістю адвоката з клієнтом, однак під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен застосовувати встановлені процесуальним законом критерії їх обґрунтованості, розумності та співмірності. Отже, домовленість між адвокатом та його клієнтом щодо вартості правничої допомоги не є безумовною підставою для стягнення всієї погодженої суми з іншої сторони спору.

Аналогічний підхід застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява № 19336/04, пункти 268, 269), у якому зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини також наголосив, що угода між адвокатом та його клієнтом щодо розміру гонорару сама по собі не може бути обов`язковою для суду під час визначення суми витрат, яка підлягає відшкодуванню іншою стороною, оскільки суд повинен самостійно оцінити не лише факт понесення таких витрат, а й обґрунтованість їхнього розміру.

Отже, наведені правові позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини свідчать про те, що саме по собі документальне підтвердження витрат на правничу допомогу не зумовлює обов`язку суду стягнути їх у повному обсязі, оскільки при вирішенні цього питання необхідно враховувати фактичний обсяг наданих послуг, їх необхідність для розгляду справи, складність справи та розумність заявленої до відшкодування суми.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем надано відповідні документи, які підтверджують договірні відносини з адвокатом, обсяг погоджених послуг та їх вартість.

Водночас суд зазначає, що належне документальне підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу саме по собі не є безумовною підставою для їх відшкодування в повному обсязі, оскільки при визначенні суми, яка підлягає покладенню на іншу сторону, суд повинен також оцінити співмірність таких витрат зі складністю справи, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи, часом, витраченим на її виконання, та значенням справи для сторін

Разом із тим суд бере до уваги характер спірних правовідносин, категорію справи, яка стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, відсутність особливої складності правових питань, необхідності дослідження значного обсягу доказів чи вирішення складних питань права.

Крім того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, що не передбачало необхідності здійснення значного обсягу процесуальних дій, пов`язаних з особистою участю представника позивача в судових засіданнях.

Суд також враховує, що підготовка позовної заяви у справах цієї категорії передбачає опрацювання типових правовідносин, застосування усталених положень цивільного законодавства та відповідної судової практики, а тому не потребує такого обсягу інтелектуальних і часових затрат, який би об`єктивно виправдовував заявлений до відшкодування розмір витрат.

З огляду на наведене, враховуючи співвідношення заявленої вартості правничої допомоги з характером та складністю справи, обсягом фактично виконаної роботи, часом, необхідним для її виконання, а також принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн є завищеним та не повною мірою відповідає критеріям співмірності, визначеним частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до5 000 грн, що, на переконання суду, є розумним, обґрунтованим та співмірним розміром компенсації таких витрат з огляду на фактичний обсяг наданої правничої допомоги та обставини цієї справи.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333 ЄДРПОУ 43541163) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість за кредитним договором № 898661420 від 08.04.2021 року у розмірі 7 965 (сім тисяч дев`ятсот шістдсят п`ять ) грн 86 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал"витрати по сплаті судового збору у розмірі 921 (дев`ятсот двадцять одна) грн. 16 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту.

Відомості про сторони.

Позива: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333 ЄДРПОУ 43541163).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Суддя А.В. Островерхова