Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №520/23857/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 р.Справа № 520/23857/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, по справі № 520/23857/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, а також за період з 18.06.2025 року по 25.03.2026 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2025 та на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, а також за період з 18.06.2025 року по 25.03.2026 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2025 та на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, 2025 рік та 2026 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, 2025 рік та 2026 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо неврахування під час складання довідки на ім`я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення, розрахованого із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не фіксовану розрахункову величину - 1762, 00 грн.;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області оновлену довідку на ім`я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», із врахуванням розміру грошового забезпечення, розрахованого із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не фіксовану розрахункову величину - 1762, 00 грн.;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо неврахування під час складання грошового атестату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 року № 4695-IX на 01.01.2026 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2026 року по 25.03.2026 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виготовити та направити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 року № 4695-IX на 01.01.2026 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2026 року по 25.03.2026 року;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби з 11.03.2022 року по 25.03.2026 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби з 11.03.2022 року по 25.03.2026 року;

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

11.08.2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку, в обґрунтування якої зокрема зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 11.03.2022 року по 25.03.2026 року та перебував на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 17.03.2026 р. №57-РС ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я - за наявності інвалідності пункту 2 частини четвертої статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу. З 25 березня 2026 року ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

02.06.2026 року до відповідача було скеровано адвокатський запит з проханням надати копії довідок про розмір грошового забезпечення за весь період служби (з березня 2022 року по березень 2026 року) позивача із зазначенням відомостей про щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення; надати архівні відомості за 2022, 2023, 2024, 2025. 2026 роки щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; надати належним чином завірені копії Витягів з наказів командира в/ч про призначення на посади позивача за період проходження ним військової служби у в/ч НОМЕР_1 ; надати належним чином завірені копії Витягів з наказів командира в/ч про присвоєння військових звань позивачу за період проходження ним військової служби у в/ч НОМЕР_1 .

13.06.2026 року відповідачем за результатами розгляду адвокатського запиту було надано документи про нараховане та утримане грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2022 - 2026 роки.

Також в обґрунтування заяви зазначено, що 15.06.2026 позивачем через свого представника було подано до відповідача заяву про проведення перерахунку грошового забезпечення. За результатами розгляду заяви позивача від 15.06.2026 року про проведення перерахунку грошового забезпечення, відповідачем було надано відповідь від 18.06.2026 року за № 1656/17376, якою позивачу було відмовлено в задоволенні заяви про проведення перерахунку грошового забезпечення. Відповідь відповідача від 18.06.2026 року за № 1656/17376 надійшла на електронну адресу представника позивача 22.06.2026 року.

Отже про порушення своїх прав позивач дізнався лише 13.06.2026 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 року про повернення позову скасувати та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що 13.06.2026 - день, коли позивач дізнався про порушення його прав у частині вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 11 грудня 2025 року. Дійсно, з 25 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Проте, з розрахунком грошового забезпечення позивач ознайомився лише 13.06.2026 під час ознайомлення з відповідними довідками про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 2022-2026 роки.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 року залишити без змін.

За положеннями статей 294 та 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявникові) (пункт 3 частини першої статті 294 КАС України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Повернувши позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 05.08.2026, тобто з пропуском строку звернення до суду, поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом позивачем як під час звернення до суду з даним позовом так і в заяві про поновлення строку звернення до суду не надано.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками, з огляду на таке.

Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки — це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені — встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Згодом, на підставі Закону України від 25 квітня 2024 року №3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: «Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Так, Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

У межах цих спірних правовідносин позов стосується недотримання відповідачем законодавства про працю, за період з 11.03.2022 року по 25.03.2026.

Позивачем заявлено вимоги щодо здійснення нарахування та виплати сум, право на які він набув під час проходження служби. При цьому, важливим є те, що позов про перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному розмірі подано вже після звільнення позивача.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25, у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.

Так, пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.

Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту:

14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.09.2025 по справі № 160/28405/24.

Грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення саме на цей день, водночас грошовий атестат не містить інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за його складовими за минулі періоди служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 240/3716/25.

З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 11.03.2022 року по 25.03.2026 року та перебував на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 17.03.2026 р. №57-РС ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я – за наявності інвалідності пункту 2 частини четвертої статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу.

З 25 березня 2026 року ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу при звільненні з військової служби під підпис грошового атестату з відображенням всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено зі змісту грошового атестата № 205 від 25.03.2026, цей документ відображає суми складових грошового забезпечення позивача, фактично виплачених йому станом на дату звільнення зі служби, однак не містить жодних відомостей про нарахування та виплату грошового забезпечення з розшифровкою його складових за весь спірний період з березня 2022 року по березень 2026 року.

Крім цього, колегія суддів вказує, що грошовий атестат № 205 від 25.03.2026 не містить підпису позивача про його ознайомлення з ним, що унеможливлює встановлення дати, коли даний документ був вручений позивачеві.

Матеріалами справи підтверджено, що 02.06.2026 року до відповідача було скеровано адвокатський запит з проханням надати копії довідок про розмір грошового забезпечення за весь період служби (з березня 2022 року по березень 2026 року) позивача із зазначенням відомостей про щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення; надати архівні відомості за 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; надати належним чином завірені копії Витягів з наказів командира в/ч про призначення на посади позивача за період проходження ним військової служби у в/ч НОМЕР_1 ; надати належним чином завірені копії Витягів з наказів командира в/ч про присвоєння військових звань позивачу за період проходження ним військової служби у в/ч НОМЕР_1 .

13.06.2026 року відповідачем за результатами розгляду адвокатського запиту було надано документи про нараховане та утримане грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2022 – 2026 роки (надійшли на електронну адресу представника позивача).

15.06.2026 позивачем через свого представника було подано до відповідача заяву про проведення перерахунку грошового забезпечення.

За результатами розгляду заяви позивача від 15.06.2026 року про проведення перерахунку грошового забезпечення, відповідачем було надано відповідь від 18.06.2026 року за № 1656/17376, якою позивачу було відмовлено в задоволенні заяви про проведення перерахунку грошового забезпечення. Відповідь відповідача від 18.06.2026 року за № 1656/17376 надійшла на електронну адресу представника позивача 22.06.2026 року.

Доказів отримання такої інформації позивачем до 13.06.2025 матеріали справи не містять та судом першої інстанції такі обставини не встановлено.

За таких підстав, висновки суду першої інстанції про те, що звернення позивача до відповідача з заявою та надання відповідачем відповіді на таку заяву є лише свідченням початку вчинення позивачем активних дій спрямованих на захист своїх прав та жодним чином не впливає на початок перебігу строку звернення до суду, колегія суддів вважає помилковими.

Окрім того, в клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач зауважив, що саме з дати отримання вищезазначеної відповіді ВЧ 7383 розпочався перебіг строку звернення до суду з цим позовом, оскільки саме з її змісту позивач дізнався про порушення свого права на належне грошове забезпечення.

З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суду першої інстанції необхідно було з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до 13.06.2026 року з розміром та складовими нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі грошового атестату, розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатом установлення указаних обставин стало б можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а також визначити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є передчасним.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, зробив помилкові висновки, без з`ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 року, прийнято з помилковим застосуванням норм процесуального права та підлягає скасуванню з направленням адміністративної справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 по справі № 520/23857/26 - скасувати.

Справу 520/23857/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова